<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Nastya Tsisar on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Nastya Tsisar on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@NastyaTsisar?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*t-JWljQZZWregtPKjM3zGQ.jpeg</url>
            <title>Stories by Nastya Tsisar on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Sun, 22 Nov 2026 07:38:09 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@NastyaTsisar/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Ще одна небезпека]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D1%89%D0%B5-%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0-%D0%BD%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B0-84846cc7db59?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/84846cc7db59</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 26 Jun 2015 07:37:04 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-26T07:37:04.984Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Ще одна небезпека</p><p>Незважаючи на свою, здавалось би, дивну назву і головного актора Брюса Уіліса, який ніколи не знімається у серйозних картинах, фільм «Сурогати» змушує замислитися. Як і всі кіберпанківські стрічки, замислитися над тим, як ми живемо зараз і як ми будемо жити в майбутньому.</p><p>В основі лежить ідея про те, що люди надають перевагу життю поза соціумом, тоді як особистий сурогат – автоматичний двійник, виконує іхні функції у повсякденному житті. І цілком передбачувано все досягає таких масштабів, , що машини починають жити своїм життям, тоді як люди закриваються у своїх маленьких кімнатах та не виходять з дому. Свіже повітря і сонячне світло їм уже не цікаві.</p><p>Це все настільки сумно, що картина зображую в першу чергу не людські досягнення, а вади. Тобто це те, що може бути у майбутньому і те, що має своі прояви вже зараз. Варто зайти до будь-якого кафе чи ресторану, як люди в першу чергу питають за наявність Інтернету і понурюються у свої айфони, які частково замінюють спілкування та нові відкриття в оффлайні.</p><p>До речі, схожа картина була і мультфільмі Wall-e від студії Pixar. Людям настільки нецікаво було спілкуватись один з одним і робити хоча б якусь діяльність, що все керування вони передали машинам, а самі закрились у світі моніторів та автоматизованих технологій. Дійшло до того, шо людство розівчилися ходити: їх возили крісла.</p><p>То виходить, що людина створює штучних себеподібних для того, аби не тратити час на виконання автоматизованої роботи, а насправді ж, штовхає себе у прірву деградації… Ще одна небезпека кіберпанківського простору.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*4xKnoTOGJM6iqr-boOYuDA.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=84846cc7db59" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Як продовження до «Ex-Machina» можна розглядати неперевершеного Джонні Деппа, а точніше його героя…]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D1%8F%D0%BA-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BE-ex-machina-%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B0-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%B6%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D0%BF%D0%B0-%D0%B0-%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%B5-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%8F-326bfe5d984?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/326bfe5d984</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 26 Jun 2015 07:18:05 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-26T07:18:05.886Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<blockquote>Це не еволюція, це захват.</blockquote><p>Як продовження до «Ex-Machina» можна розглядати неперевершеного Джонні Деппа, а точніше його героя Уіла Кастера із фільму «Неперевершеність».</p><p>Штучний мозок може врятувати світ, знайти ліки для невиліковної хвороби, контролювати все і всіх. І от останнє – найнебезпечніше. Якщо йти проти природи, то наслідки рано чи пізно наздоженуть. А от якщо керувати цим дійством буде один, двоє, троє чи група людей, стає небезпечно. Влада – це хвороба. Але чи вміють хворіти андроїди або штучні інтелекти? Більшість кіберпанківських сюжетів натякають, що глибоко всередині механізму є надія на якісь людські почуття. Те ж саме і з бажанням захопити світ. Створені людиною андроїди та штучні інтелекти хочуть перевершити свого творця, переймаючи його роль. І як це назвати? Інстинктом самовиживання чи жагою до влади? Хоча і перше, і останнє є виключно людськими ознаками. А тому машина, яка здатна накопичувати інформацію, а згодом і формувати свою власну точку зору ( якщо так взагалі можна сказати) і яка більше не залежить від свого творця – це одна з форм існування в людському світі. Ні, це не людина. Це андроїд чи штучний інтелект. Але, можливо це новий вияв природи? «Сучасної» природи. Без якої, погодьтеся, важко уявити сьогоднішнє існування.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*1b4yyEctaTab3XHS1Huyjg.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=326bfe5d984" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Забігаючи у майбутнє]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%87%D0%B8-%D1%83-%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%BD%D1%94-ec88af825d55?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ec88af825d55</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 26 Jun 2015 06:20:44 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-26T06:20:44.884Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Забігаючи у майбутнє</p><p>Кіберпанкові історії – це завжди щось надзвичайно інтригуюче. Кожен з нас періодично намагається уявити своє багатообіцяюче майбутнє з елементами передбачення щодо людських чи технологічних досягнень. І в такому разі цікаво, яким цей світ бачать представники наукової фантастики. А ще цікавіше, коли рік передбаченого настає. Тоді можна оцінити наскільки ми здатні спрогнозувати і оцінити наше становище щодо майбутнього. Наприклад, «Blade runner».</p><p>Звісно ж, роман Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електроовець» набагато повніше розкриває суть картини. Модератори настрою, електровівця, в якої часом з ладу виходить механізм, але вона продовжує одноманітно жувати жуйку, а за нею приїжджають хакери-ветеренари в фальшивих білих халатах. Це все значно кіберпанковіше та трагічніше. Але, зрештою, екранізація – це спроба не лише уявити, але й відтворити.</p><p>Найцікавіше те, шо майбутнє у «Blade runner» для нас є нещодавнім минулим. Тож дивитися на штучних тварин, людсько-андроїдних клонів та вимираючу планету Земля стає часом навіть кумедно. Філіп Дік переоцінив людські та технологічні можливості. Хоча, хто зна, раптом автор помилився тільки роком.</p><p>У деяких деталях людство перегнало сценарій книги та фільму. Маленькі екрани коробок-комп’ютерів, наприклад. Технологічний світ в «Blade runner» здається скупим і застарілим. Чого не скажеш про сьогоднішні інновації. Так, у нас немає модераторів настрою, але в нас є безліч екранів, в яких ми проводимо ледь не третину доби. У фільмі людство не зациклене на цьому такою мірою (чого вже не скажеш про «Особливу думку»). Воно неначе намагається повернутися до живих тварин, живого спілкування. Світу без андроїдів. І це можна назвати логічним етапом втоми від власних штучних винаходів, які загубилися в світі живого. Отже, цілком можливо, що Філіп Дік не помилявся і період втоми для нас ще попереду.</p><p>Але головна проблема в тому, що андроїди, штучні інтелекти, роботи – з часом це все вже перестає потребувати свого творця. Андроїди живуть своїм життям, стають непередбачуваними. І може статися, як в «Екс-махіні», одного дня вони просто зіллються з нами в юрбі. І чи завжди зможуть «бігучі по лезу» їх відрізнити?</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*HlP7llyBn1q7mqwP1ygbFQ.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ec88af825d55" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Чи готові ми зустріти трансформерів ?]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D1%87%D0%B8-%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%96-%D0%BC%D0%B8-%D0%B7%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%82%D0%B8-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2-5fcad39a2ac0?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/5fcad39a2ac0</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 26 Jun 2015 05:00:45 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-26T05:00:45.725Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Чи готові ми зустріти трансформерів ?</p><p>Картина Майкла Бея «Трансформери» користувалася неабиякою популярністю: кожний наступний фільм приносив ще більше і більше коштів. Звичайно, цього вдалось досягнути за рахунок масштабних зйомок, гарного відео та ряду хороших героїв. Але ще ж були і трансформери.</p><p>Вони надзвичайно розумні, їхні технології в рази кращі тих, котрі є у світі людей. На додачу, Трансформери адаптивні створіння, які можуть не лише існувати у свому середовищі, але й бути готовими до виживання у нових умовах.</p><p>З іншого боку, повстає традиційна проблема кіберсвіту. Справа у тому, що частина роботів веде активну боротьбу з людством. У одній з частин ведеться масована атака на людство: тисячі і тисячі машин потрапляють на Землю задля того, аби знищити супротив і взяти у рабство людей. Тим не менше, людям вже традиційно вдається зробити усе для порятунку планети.</p><p>Що цікаво, у фільми Трансформери ми бачимо розумну технологію, яку створили не ми, не люди. Це інопланетні створіння, які обрали нашу землю для проживання. І судячи з сюжету картини, навіть досліджуючи цих самих трансформерів, люди так і не змогли вигадати нічого кращого за смартфон і планшет. По суті, за десятки років наукових дослідів, ми так і не змогли створити гідну зброю проти можливої загрози, а також використати чужі технології собі на благо: відновлювальні джерела енергії, ефективні матеріали.</p><p>Як на мене, це прозора характеристика того, що при наявних сьогодні умовах людство не готове буде протистояти машинному світу, який зовсім скоро може почати жити своїм життям. Більша частина наших сьогоднішніх досягнень – це смартфон з новою камерою. Ми вже майже нікого не відправляємо в космос, кожна місія – окреме свято та гордість. ЦЕРН за багато останніх років не дав ніяких технологічних новинок. Ми топчемося на місті і замість розвитку світу лише збільшуємо кількість контенту. І хто зна, можливо, десь там на іншій планеті інопланетяни вже створюють своїх термінаторів, які збираються захопити людський світ. Тут усе як у футболі: «ми або граємо, або пропускаємо голи».</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*Xece4TXrOUQdAFWwjM_iog.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=5fcad39a2ac0" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[«Матриця» як вона є]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8F-%D1%8F%D0%BA-%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B0-%D1%94-1ff1971c7887?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/1ff1971c7887</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 26 Jun 2015 04:42:29 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-26T04:42:29.453Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>«Матриця» як вона є</p><p>Фільм «Матриця» ілюструє модель можливого варіанту розвитку технологічного світу. Два різних світи і одна проблема. Давайте детальніше.</p><p>З одного боку, людський звичайний світ. Усі мають людиноподібні форми. Але під личиною кожного другого прихований робот. Він не знає болю і жалю. Лише накази на вбивство, котрі необхідно виконувати за будь-яку ціну.</p><p>З іншого, прихований світ підземелля, де люди ведуть боротьбу зі справжніми машинами: великими, загрозливими, страшними. І для того, аби не програти, доводиться створювати такі ж самі машини: літаючі кораблі з потужними гарматами, бойові роботизовані костюми. Міцна техніка проти страшної загрози.</p><p>І ось таким виглядає майбутнє. Робот чи машина – це повністю штучний інтелект, який здатний навчатись, розумнішати та розвиватись (чого лише варті бурові установки у третій частині). До того ж, маємо повну соціальну розруху, обмеженість у ресурсах, убоге життя людей. Світ змінився – тут думають не про людські блага, а про те, як вижити. Натомість машина думає лише про те, як вбити та захопити увесь світ.</p><p>Технологізація – це руйнування. І людина – це всього лиш елемент живлення для машини, а Нео – супергерой, який бере на себе сміливість піти проти цієї міцної машинної системи. І саме це зробило трилогію такою популярною: ніхто не намагався нічого приховати, на екрані світ, який кожен з нас знає, що цілком можливий. Залишилося знайти свого супергероя, який врятує світ від рабства.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*uvwRmOkhbzlFSyAuR56CCA.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=1ff1971c7887" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[До чого призводить спроба позбавити людство “minority report”?]]></title>
            <link>https://medium.com/@NastyaTsisar/%D0%B4%D0%BE-%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-minority-report-ccf33623fbce?source=rss-9c1b81f3f4c5------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ccf33623fbce</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Nastya Tsisar]]></dc:creator>
            <pubDate>Sun, 07 Jun 2015 13:47:46 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2015-06-07T13:47:46.215Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>До чого призводить спроба позбавити людство “minority report”?</p><p>Майбутнє у “Minority Report” 2002 року виглядає значно переконливіше, ніж у “Blade runner” 1982-го. Ідентифікація особи по очам; реклама, яка скрізь і усюди звертається безпосередньо до кожного; машини, які не потребуть водія (до речі, це сьогодні вже стало реальністю) і долають вертикальні вершини; заводи, які без людського втручання самостійно виробляють продукт та електронні павуки, які за зразком аналізу крові стали звичайною процедурою для жителів. Таке омашинене майбутнє можна з легкістю допустити. Інша справа, чи всі проблеми технологічний прогрес вирішив. Нікуди не ділися зради, наркотики, бажання помсти та вбивства…То заради чого ж бореться машинна система?</p><p>Людство начеб-то працює на добро: за шість років жодного вбиства. З іншого боку, за ґратами опиняються люди, які насправді не скоїли злочину. Джон і Ламар змогли піти проти передбачення. То звідки ж впевненість, що ніхто зі звинувачених не замислився у вирішальний момент : «у мене є вибір»? Власне, це і є тією «особливою думкою, яку система не враховує. А згадаймо кульки з іменами жертви та вбивці. Все це нагадує гру, в якій найменше порушення правил може коштувати людського життя. Та й використовувати заради сумлінного спасіння людства трьох піддослідних, які не за своєю волею змушені виконувати роль Ісуса, – чи це є істинним добром? Тепер Богом, який вирішує кому жити, а кому «гнити» у в’язниці, є омашинена людина. До того ж, людина, яка прагне звільнитися від наданої їй місії і не йти проти природних та часових законів. Хоча Агата навіть радше виступає жертвою, а не Богом, пішаком у грі на завоювання людськими долями. А далі майже все за сценарієм “Blade runner” — людина, виконуючи роль творця, створює окрему машинну систему, яка прагне витіснити існуючі закони природи; рано чи пізно з цього випливають негативні наслідки, машина виходить з-під людського контролю і з’являється той, хто прагне подолати систему. «Творець» a priori помирає від рук свого ж витвору. От тільки фінал двох кінострічок різний: у “Blade runner” андроїд набуває людськості, світ не відкидає машину повністю (Форд не вбиває Рейчел), а у “Minority Report” від машини потрібно тікати, аби вижити (звідси і пролог до фільму): людина МАЄ особливу думку, і тільки вона в праві вирішувати – вбивати чи ні, скоювали зло чи добро, підкорюватися системі чи власному інстинкту.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*jRlCmAjWpbh9rHktju8AdQ.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ccf33623fbce" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>