<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Amnesty Іnternational Ukraine on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Amnesty Іnternational Ukraine on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@aiukraine?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*ZHcl3xdLCEUIIiGIvbpPgA.jpeg</url>
            <title>Stories by Amnesty Іnternational Ukraine on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Sat, 21 Nov 2026 02:19:58 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@aiukraine/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Спецпроект: Digital та Права людини]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82-digital-%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8-c2d312601cc4?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/c2d312601cc4</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 09 Apr 2019 09:15:50 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-04-09T09:18:33.052Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>Марія Конова, активістка Amnesty International Україна</em></p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*eOpwoKTpWy5tGtBxsyvi4A.jpeg" /><figcaption>Artwork: <strong>Banksy</strong></figcaption></figure><h4>У 10 матеріалах спецпроекту ми розповімо про те, як розвиток технологій впливає на права людини у світі, що стає зброєю, а що порятунком та як люди використовують технології у боротьбі за свої права.</h4><p>Які існують перешкоди до реалізації прав людини в кіберпросторі? Яким чином можна зробити інтернет максимально безпечним для користувачів, не порушивши їх прав? Чи можливе забезпечення прав людини за умов анонімності, яку пропонує діджитал простір? — це лише деякі приклади актуальних питань, що виникли в процесі діджиталізації інформаційного простору. Розвиток інтернету значно розширює наші можливості, та, водночас, створює нові виклики у сфері прав людини.</p><p>У 2018 році Рада ООН з прав людини прийняла резолюцію, в якій зазначено, що в інтернеті мають захищатися ті ж права, якими люди користуються за його межами. Це положення визначає обсяг прав людини в інтернеті, однак не розв’язує проблеми створення механізму захисту цих прав. Звичні методи запобігання і боротьби з порушеннями не завжди є дієвими; нерідко труднощі виникають уже при спробі встановити факт порушення. Наявність постійного доступу до інтернету сприяла трансформації таких явищ, як булінг, сталкінг і порнопомста. Завдяки анонімності, можливості миттєво поширювати інформацію і доступу до широкої аудиторії ці явища набули нових ознак. Такі порушення надзвичайно складно відстежити та довести — згадаймо лише можливість «видалити повідомлення» в «Телеграмі». Спроби правового врегулювання відповідальності за ці порушення лише починають з’являтися і не завжди приносять бажаного результату.</p><p>З поширенням соціальних мереж особливого значення також набуло питання насильства стосовно жінок. За даними Агентства з основних прав Європейського Союзу 2017 року, одна з десяти жінок у регіоні ОБСЄ стає жертвою кібердомагань із 15 років. Інтернет-насильство набуває багатьох форм: хакінг, представлення іншою особою з метою шахрайства, сталкінг, стеження, спамінг, домагання, розповсюдження зображень і повідомлень насильницького змісту та інші. Деякі соціальні мережі, як наприклад Twitter, встановлюють стандарти, яких мають дотримуватися користувачі. Twitter заохочує користувачів повідомляти про порушення цих стандартів, що є позитивною тенденцією в боротьбі з насильством в інтернеті. Однак, як зазначено у <a href="https://www.amnesty.org/en/latest/research/2018/03/online-violence-against-women-chapter-1/">звіті Amnesty International</a>, досі незрозуміло, хто має реагувати на ці повідомлення і впроваджувати ці стандарти. <a href="http://www.sddirect.org.uk/media/1646/vawg-helpdesk-report-212-what-works-cybervawg.pdf">Дослідження Служби підтримки у сфері насильства стосовно жінок і дівчат</a> свідчить про недостатність інформації про насильство стосовно жінок в інтернеті.</p><p>Попри створення нових викликів, процес діджиталізації посприяв і виникненню такого позитивного феномену, як діджитал активізм, що допомагає підтримувати права людини в будь-якому куточку світу. Яскравими прикладами діджитал активізму є рух #MeToo, метою якого є привернення уваги громадськості до проблеми сексуальних домагань і насильства. Завдяки діджитал активізму люди отримали можливість <a href="https://www.amnesty.org/en/get-involved/take-action/">підписання он-лайн петицій</a> на захист прав окремих людей або щодо внесення змін до законодавства. Amnesty International активно використовує цю можливість для поширення закликів до відновлення правосуддя. Ширшого масштабу набула і правозахисна кампанія <a href="http://amnesty.org.ua/">«Марафон написання листів»</a>: електронні форми дозволяють підтримати героїв кампанії не виходячи з дому.</p><h4>Дізнайтесь більше про спецпроект за посиланням: <a href="http://aimedia.org.ua/">http://aimedia.org.ua</a></h4><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=c2d312601cc4" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Відважні молоді люди борються за права людини у Бразилії]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D1%96-%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%96-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8-%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%8E%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B7%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D1%83-%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%97-4a8487d24c55?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/4a8487d24c55</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 05 Feb 2019 14:45:26 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-02-05T14:55:04.622Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*agsLYqH0Xf8VfXCFSyYetQ.jpeg" /></figure><p><em>Унаслідок перемоги на президентських виборах Жаїру Болсонару — кандидата з програмою, яка є відвертим наступом на права людини — Бразилія живе у атмосфері страху. Однак молодь не мовчить. Наші бразильські колеги зустрілися з сімома молодими людьми, які розповіли, яким є життя у цій країні і як вони протистоять насильству над жінками, расизму і гомофобії.</em></p><blockquote><em>«Я живу у страху з дитинства»,</em></blockquote><blockquote>— <strong>Лідіан, 33 роки.</strong></blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*dMugfwJLgF31VwKL_V5rpA.jpeg" /></figure><p>Вони нібито мають захищати нас, але насправді вони можуть завдати нам шкоди у будь-який момент. Саме так я думала про поліцію, коли була ще маленькою дівчинкою. Моє дитинство пройшло під звуки пострілів. Малою я не розуміла, але тепер знаю, що це чиясь смерть.</p><p>Я живу у фавелі, де поліція — часті гості. Вони ніколи не надають жодної інформації, не говорять, кого вони розшукують. Натомість нападають на будь-кого, хто трапляється на їхньому шляху. За останні кілька років ситуація загострилася, тому у нас діє комендантська година і ми постійно контролюємо ситуацію.</p><p>Я жила у страху, бо була маленькою дівчинкою. Це типово для нашого міста, Сальвадору. Цей страх породив у мене бажання боротися за справедливість. Коли я вступила до університету, то хотіла вивчати право. Це був спосіб побачити ситуацію зсередини системи, а також дізнатися більше про потреби і проблеми людей у моїй громаді.</p><p>Проте боротьба за справедливість не буває безперешкодною. Як чорна жінка я маю обмежений доступ до багатьох можливостей. Щодня я стикаюся з трьома стереотипами: я з периферії, я — жінка і я — чорна.</p><p>Поворотний момент стався, коли я приєдналася до Amnesty International. Все своє життя я боролася за права людини та критикувала гендерну нерівність. На першій зустрічі я побачила людей, які мали за плечима подібні історії. Вони хотіли йти іншим шляхом і змінювати свої громади.</p><p>Як юристка я працюю над двома справами у моїй громаді, надаючи підтримку тим, хто не може її собі дозволити. Я хочу довести іншим, що ми маємо право мріяти і що перешкоди, з якими ми стикаємося, можна подолати. Зараз Бразилія небезпечно наближається до диктатури, але якщо ми об’єднаємося, у нас буде шанс протистояти цьому і змінити шлях розвитку нашої країни.</p><blockquote><em>«Моя матір постійно страждала від побоїв»</em>,</blockquote><blockquote>— <strong>Нубія, 33 роки.</strong></blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*QvULcj4HjuCvFlY7RU7low.jpeg" /></figure><p>Мій батько був алкоголіком. Ми всі страждали через це. Він міг повернутися з роботи і побити мою матір, мене, моїх братів і сестер. Бувало, що ми тікали рано-вранці, шукаючи прихистку у нашому родинному будинку, поки мій батько не піде на роботу. У нього була рушниця і мама боялася того, що він може одного дня всіх нас перестріляти.</p><p>Я навчилася з цим жити, у мене не було іншого виходу. Моїй мамі не вистачило сил, щоб піти. Через те, що я була найстаршою, я протистояла своєму батькові найбільше. Я втручалася у сутички, щоб захистити свою матір. Я не хотіла дивитися, як він б’є її головою об стіну або ламає їй хребет.</p><p>Мій батько кинув пити десь чотири роки тому, але я не відчуваю, що все минулося. Я не проходила жодної терапії, і коли я говорю про те, крізь що я пройшла, мене накриває така ж хвиля емоцій, як і тоді, коли все це було щоденною реальністю.</p><p>Я віднайшла надію, підтримуючи інших жінок, які потерпають від домашнього насильства. Багато моїх друзів і сусідів також були у такій ситуації. Ось чому це для мене настільки важливо і чому я хочу підтримувати жінок, аби вони мали можливість знайти вихід з таких ситуацій.</p><p>Долучившись до молодіжної групи Amnesty International, я зрозуміла, що я не одна. Важливо бути частиною чогось більшого, особливо зараз.</p><p>Політика президента Болсонару несумісна з правами людини. Я сподіваюся, що люди нарешті відкриють очі і побачать, що є інший шлях. Коли працюєш разом, часто зустрічаєш людей, які жили у таких же реаліях, і кожного тут приймають. Працюючи разом, ми даємо собі можливість говорити і бути почутими.</p><blockquote>«Я хочу знайти свій шлях у житті»,</blockquote><blockquote><strong>— Пауло, 29 років.</strong></blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*5xLePlsrUhqoGmfEcxokaw.jpeg" /></figure><p>Я народився і виріс у сільській місцевості в Байя, де расизм був щоденною нормою життя.</p><p>Мої батьки розуміли важливість освіти. Незважаючи на наші невеликі статки, вони відправили мене до приватної школи. Я був одним з двох чорних студентів. Я натерпівся багато образ від студентів та викладачів. Один з вчителів назвав мене “маленьким негреням”, інший якось погрожував вдарити мене по обличчю.</p><p>Я розумів, що вчителі ставляться до мене упереджено, тому я вирішив не зважати на це. Я подумав про себе: “Я хочу чогось добитися у житті ”.</p><p>Я вивчав теологію в університеті, а пізніше закінчив магістратуру з гендерних студій. Під час навчання в університеті, я почав більше долучатися до молодіжних рухів, в тому числі, до Amnesty International, і дізнався про права людини.</p><p>За іронією долі, я тепер вчитель в тій самій школі, де я зазнавав дискримінації і упередження. Зараз я працюю над проектом, який має забезпечити включення прав людини в шкільну програму. І я вже викладаю права людини у своїх класах.</p><p>Навіть зважаючи на те, що ми живемо у складні часи, соціальні рухи в Бразилії підсилюються. Освіта з прав людини є тим насінням, з якого може прорости інше бачення світу. Маю надію, що все насіння, яке я саджаю, розквітне.</p><blockquote>«Мою маму вбив її колишній чоловік»,</blockquote><blockquote>— Майра, 32 роки</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*s7p94sH2y5pxjbezgfBKrQ.jpeg" /></figure><p>Коли мені було 20 років, мою маму вбив її колишній чоловік. Він не зміг змиритися з тим, що вона від нього йде.</p><p>Насильство над жінками розповсюджене в Бразилії, і випадок моєї мами — один багатьох. Цілий рік я провела у жалобі. Складно було знайти сили, аби жити далі. Я думала, що більше ніколи не сміятимусь. Я і моя мама завжди були поряд. Вона була найважливішою людиною в моєму житті.</p><p>Спочатку мені було важко працювати із такими питаннями як гендерне насильство і фемінізм, оскільки вони зачіпали мене за живе. Сьогодні я маю більше сміливості говорити про ці речі.</p><p>Я набралася сили від інших сильних жінок, таких як дві мої тітки. Одна з них стала для мене другою матір’ю. Без них я б не стала тією жінкою, якою є сьогодні. Вони дуже підтримували мене і дали мені сенс продовжувати жити.</p><p>Відтоді, як моя мама померла, несправедливість навколо не лишає мене байдужою. Це спонукало мене приєднатися до молодіжної групи Amnesty International. Я усвідомила сенс життя, його багатство і цінність. Це диво — бути частиною групи однодумців. Вони підтримують мої ідеї, і ми втілюємо їх!</p><p>Наступні кілька років будуть важкими. Але в нас є внутрішня сила, і ми не будемо мовчати. Ми не здамося.</p><blockquote>«Мої права обмежують практично щодня»,</blockquote><blockquote>— Джаміль, 26 років</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*TQJdNt5dkpON8myNLN7hgg.jpeg" /></figure><p>Я стикалася із величезною кількістю перешкод тільки тому, що я чорна жінка — моїми правами нехтують чи не щодня. Я — студентка університету в Сальвадорі. Університет має квоти для темношкірих людей, тож багато хто вважає, що я не заслуговую на своє місце в університеті, хоча я маю право бути тут.</p><p>Але я все ще маю надію. Життя в цьому суспільстві надихає мене щодня. Я з гордістю кажу, що я правозахисниця. Це спосіб переконати людей, що права людини — для всіх, і ми повинні їх захищати. Враховуючи сьогоднішні обставини, я боюся, що нічого не зміниться, але я сподіваюся, що в майбутньому разом ми створимо світ, відкритіший для розмаїття, а не для нерівності.</p><blockquote><em>«Я чорний. Я гей. Я тренер з прав людини»</em>,</blockquote><blockquote>—Ізраель, 28 років</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*YUzEJ2SImGAdPfACeAYl2Q.jpeg" /></figure><p>Моя історія активізму почалася з мого власного життєвого досвіду, з того, через що я пройшов. Я чорний, я гей, і також я тренер з прав людини.</p><p>Сальвадор є небезпечним місцем для того, щоб дорослішати, особливо якщо ти молодий, бідний і чорний. Колір шкіри робить нас більш уразливими до насильства. Найскладнішим для мене у підлітковому віці було усвідомлення, що я гей. Моя родина супер-християнська, і я думав, що життя перетвориться на пекло, якщо я розповім їм.</p><p>Коли я познайомився зі своїм хлопцем, я знав, що повинен сказати батькам. Спочатку вони відповіли, що не мають нічого проти. Але за тиждень моя мама закричала, що «демони гомосексуалізму» повинні вийти з дому. Ми з моїм чоловіком разом вже вісім років, ми всиновили двох дітей, але моя родина все ще не хоче з нами знатися.</p><p>Я з головою занурився в активізм. Багато чоловіків не думають, що бути геєм — це нормально, але я хочу, щоб вони знали про це. Ось чому я веду проект у державних школах, де розповідаю дітям про булінг, розмаїття, гендер, сексуальність і права людини. Я також є членом молодіжної групи Amnesty International у Сальвадорі.</p><p>Я передаю свої знання через освіту — це ключ до дотримання прав людини у майбутньому і спосіб подолати насильство. Моя робота допомагає мені подолати страх. Правозахисницю Маріелі Франко застрелили лише за те, що вона захищала права інших. Це може статися з кожним із нас, але боротьба триває.</p><blockquote><em>«Шукайте людей, які борються за права людини»,</em></blockquote><blockquote>— Бленда, 24 роки</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*NT8AfaNLQHqVnR9w4Ifykw.jpeg" /></figure><p>Сальвадор має найбільший відсоток чорношкірих людей серед всіх міст Бразилії, але я все одно стикаюся з проявами расизму.</p><p>Коли мені було 13, діти в школі висміювали моє волосся. Вони жбурляли в мене паперовими кульками і приліплювали до волосся жуйки. Унаслідок цього я виросла з низькою самооцінкою і тривожністю, і це призвело до депресії.</p><p>З 12-ти років я цікавилася благодійною діяльністю, але багато організацій, у яких я була волонтеркою, ніколи не говорили про дискримінацію за кольором шкіри. Коли Amnesty International у Бразилії розпочала свою кампанію у Сальвадорі, я була дуже схвильована, бо до того не бачила неурядових організацій, які б опікувалися цим питанням. Я є активісткою вже три роки.</p><p><strong>Важливо знайти людей, які борються за краще життя. Саме ці люди допомогли мені знов повірити у свої сили.</strong></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=4a8487d24c55" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Правозахисник Оюб Тітієв: рік за гратами]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%BE%D1%8E%D0%B1-%D1%82%D1%96%D1%82%D1%96%D1%94%D0%B2-%D1%80%D1%96%D0%BA-%D0%B7%D0%B0-%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B8-759fac87925f?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/759fac87925f</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 30 Jan 2019 11:37:44 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-01-30T11:37:44.564Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*gD7lu5d98CINMARbql4skQ.jpeg" /></figure><p><strong>За останнє десятиліття правозахисники та активісти, які працюють в Чечні, неодноразово стикалися з численними погрозами, нападами і переслідуваннями.</strong></p><p>Протягом багатьох років чеченський лідер Рамзан Кадиров і його наближені проголошували правозахисників «маріонетками Заходу» та «ворогами Росії», звинувачували їх у прагненні дестабілізувати ситуацію в Чечні. На деяких активісток та активістів нападали, їм погрожували, їх переслідували місцеві співробітники поліції та бандити, що діють під прикриттям влади. Неефективність розслідувань та відсутність бажання притягати нападників до відповідальності призвели до повної безкарності.</p><h4>Наталя Естемірова</h4><p>Наталя була однією із найхоробріших і найвидатніших правозахисниць Росії. Як провідна діячка Правозахисного центру «Меморіал» вона задокументувала безліч правопорушень, скоєних під час Другої чеченської війни: катування, позасудові страти та насильницькі зникнення. Через цю діяльність їй постійно погрожувала чеченська влада.</p><p>15 липня 2009 року озброєні чоловіки викрали Наталю біля її будинку у Грозному. Її тіло знайшли того ж дня на узбіччі дороги в Інгушетії. Її загибель стала одним з найсильніших ударів по правозахисній спільноті у Росії. Підозрюваних у цьому злочині так і не знайшли. Після вбивства Наталі ситуація стала настільки небезпечною, що «Меморіал» був змушений евакуювати співробітників і призупинити роботу в Чечні на наступні п’ять місяців.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*d6rg6SjpTc086BqmEE3HDw.jpeg" /><figcaption><strong>Наталя Естемірова</strong></figcaption></figure><h4>Правозахисна діяльність стала ще більш ризикованою після вбивства Наталі Естемірової</h4><p>У наступні роки «Меморіал» продовжив працювати незважаючи на постійний тиск влади. На початку січня 2018 року керівника чеченського відділення центру Оюба Тітієва затримала поліція, звинувативши у зберіганні наркотиків. У відділенні поліції від Оюба вимагали визнати свою провину, але він відмовився. Відтоді Оюб перебуває під вартою. Якщо його визнають винним, йому загрожує до десяти років в’язниці. Незабаром після його арешту родина Оюба була змушена виїхати з Чечні через переслідування та погрози з боку влади.</p><p>Слухання у справі Оюба Тітієва почалися 19 липня в Шалінському міському суді Чеченської Республіки. Всі колеги Оюба та правозахисна спільнота загалом впевнені у тому, що ця справа сфабрикована, а наркотики Оюбу підкинули співробітники поліції.</p><h4>Оюб і офіс «Меморіалу» в Чечні</h4><p>Оюб Тітієв працював у офісі «Меморіалу» з початку 2000-х. Спочатку він був волонтером і допомагав Наталі Естерімовій збирати докази викрадень, вбивств та пограбувань, скоєних військовими під час «зачистки» в Курчалої, рідному селі Оюба. У 2002 році він приєднався до організації як співробітник. Після вбивства Наталі в 2009 році, він став директором офісу «Меморіалу» в Чечні.</p><p>Співробітники «Меморіалу» роблять дуже важливу справу, документуючи та висвітлюючи злочини, які були скоєні під час обох чеченських воєн і після завершення конфлікту. В останні місяці до свого арешту Оюб займався справами 27 чеченців, які, імовірно, зникли, а потім були застрелені поліцією у січні 2017 року.</p><p>Переслідування Оюба — це не поодинокий випадок. У Чечні триває кампанія, спрямована на витіснення правозахисників з республіки та приховування будь-якої інформації про порушення прав людини. Рамзан Кадиров відкрито заявляв, що Чечня стане забороненою зоною для правозахисників після закінчення суду над Оюбом.</p><h4>«Боротьба за справедливість була „хворобою“ Оюба з самого дитинства. Ось чому він займається цим».</h4><p>Оюба призначили капітаном «Команди відважних» — людей, що стали героями та героїнями глобальної кампанії Amnesty International <strong>#TeamBrave</strong>. Кампанія проводилася під час Чемпіонату світу з футболу, що проходив у 2018 році в Росії. Команда складалася з 11 правозахисників та правозахисниць. Наші активісти та активістки з усього світу зібрали 169000 підписів на підтримку Оюба та його колег.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1020/1*X4GZEJU2XfkfX0KSMxM_5w.jpeg" /><figcaption><strong>«Команда відважних»</strong></figcaption></figure><p>8 жовтня 2018 року Парламентська Асамблея Ради Європи нагородила Оюба Правозахисною премією імені Вацлава Гавела на знак вдячності за його діяльність. Під час церемонії голова ПАРЄ Ліліан Марі Паскье заявила:</p><blockquote>«Ми повністю усвідомлюємо всі труднощі, з якими стикається пан Тітієв і його колеги. Ця нагорода — послання всім, хто працює в регіоні і прагне повернути верховенство закону: «Продовжуйте — ви можете бути впевнені у нашій підтримці!».</blockquote><p>У листі, зачитаному на церемонії вручення премії імені Вацлава Гавела, Оюб висловив вдячність за міжнародну солідарність:</p><blockquote>«Я впевнений: робота на захист прав людини у Чечні і Росії повинна тривати, і міжнародна солідарність для неї дуже важлива».</blockquote><p>9 січня 2019 виповнився рік з моменту несправедливого затримання Оюба. За цей рік було проведено 30 слухань у його справі. Оюбу неодноразово відмовляли у звільненні під заставу, а його утримання під вартою кілька разів подовжували: останній раз — до 22 березня 2019 року. Поки судовий процес триває, ми продовжуємо нашу кампанію на захист Оюба і не зупинимося, поки він знову не опиниться серед своїх рідних, друзів і колег.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=759fac87925f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Протести громадськості проти роботів-вбивць ширяться, а держави продовжують зволікати з рішенням]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8-%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8-%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D0%B1%D0%B8%D0%B2%D1%86%D1%8C-%D1%88%D0%B8%D1%80%D1%8F%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B0-%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B7-%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC-9fe58bcebc97?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/9fe58bcebc97</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 23 Jan 2019 10:18:43 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-01-23T10:24:32.852Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/857/1*og-ViSuLmkh35h-1OWWnBw.png" /></figure><h4><strong>За результатами нещодавнього опитування, проведеного в межах кампанії «Зупинити роботів-вбивць», більше трьох з кожних п’яти людей у ​​26 країнах світу виступають проти розвитку автономного озброєння, яке може обирати і знищувати цілі без втручання людини.</strong></h4><p>Опитування, проведене Ipsos MORI, виявило, що:<br> <br>– У 26 країнах, які взяли участь у опитуванні у 2018 році, більше трьох з кожних п’яти осіб (61%) виступають проти розвитку смертоносних автономних систем зброї.<br>– Дві третини (66%) тих, хто виступили проти, найбільше стурбовані тим, що автономні системи зброї «перетнуть моральну межу, тому що машинам не слід дозволяти вбивати».<br>– Більше половини (54%) тих, хто виступили проти, сказали, що вони стурбовані тим, що зброя буде «безконтрольною».<br>– Майже аналогічне опитування у 23 країнах у січні 2017-го року показало, що 56% респондентів виступають проти смертоносних автономних систем зброї, тобто продемонструвало зростання протестних настроїв.<br>– Більше половини респондентів виступили проти роботів-вбивць у Китаї (60%); Росії (59%); Великобританії (54%); Франції (59%), США (52%).<br> <br><strong>Кампанія щодо зупинки роботів-вбивць — це зростаюча глобальна коаліція неурядових організацій, до якої входить і Amnesty International. Мета коаліції — повна заборона автономної зброї.</strong><br> <br>«Це опитування показує, що позиція держав, які блокують заборону роботів-вбивць, абсолютно не відповідає суспільній думці. Уряди повинні захищати людей від безлічі ризиків, які створюють роботи-вбивці, а не кидатися у нову гонитву озброєнь, яка може мати жахливі наслідки», — зазначила виконуюча обов’язки заступника директора Amnesty Tech Раша Абдул Рахім.<br> <br>«У нас ще є час, щоб зупинити розвиток і розповсюдження повністю автономної зброї, але скоро ми не матимемо такої розкоші. Уряди повинні взяти до уваги це опитування і терміново почати переговори про нові домовленості, щоб заборонити цю жахливу зброю. Тільки такий крок забезпечить повагу до міжнародного права та вирішить питання етики та безпеки у делегуванні повноважень приймати рішення щодо життя і смерті машинам».<br> <br>Amnesty International закликає до повної заборони на розробку, виробництво та використання автономних систем зброї з огляду на серйозність гуманітарних ризиків, загроз порушень прав людини та ризиків безпеки, які вони становлять. Використання автономного озброєння без значущого та ефективного контролю людини підірве право на життя та інші права людини. Адже після розгортання така зброя стає непідконтрольною та може приймати власні рішення щодо використання смертоносної сили.<br> <br>Наразі 28 держав підтримують заборону повністю автономного озброєння. Австрія, Бразилія та Чилі офіційно запропонували термінові переговори щодо «юридично обов’язкового інструменту для забезпечення змістовного контролю людини над найважливішими функціями» систем зброї.<br> <br>Проте меншість держав на щорічній зустрічі Конвенції щодо «негуманної» зброї у 2018-ому році застосувала консенсусні правила, щоб перешкодити змістовному дипломатичному прогресу. Росія, Ізраїль, Південна Корея та США зазначили на зустрічі, що вони не підтримають переговори про нові домовленості. Разом із тим результати опитування показують, що більше половини респондентів у Росії (59%) і США (52%) виступають проти автономного озброєння. Більше половини респондентів у провідних державах, що розвивають цю технологію, — у Китаї (60%), Південній Кореї (74%) і Великобританії (54%), — також виступили проти.<br> <br>Дослідження компанії Ipsos MORI, було проведене в межах кампанії «Зупинити роботів-вбивць» у грудні 2018-ого року. Обсяг вибірки становив 500–1000 чоловік у кожній країні.</p><p>Більше інформації знаходьте тут:<br><strong>Website:</strong> <a href="http://www.stopkillerrobots.org/">www.stopkillerrobots.org</a><br><strong>Twitter:</strong> @BanKillerRobots<br><strong>Facebook: </strong>@stopkillerrobots<br><strong>Instagram:</strong> stopkillerrobots</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=9fe58bcebc97" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Як постраждалі від злочинів на ґрунті ненависті намагаються добитися справедливості в Україні]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D1%8F%D0%BA-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2-%D0%BD%D0%B0-%D2%91%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%82%D1%96-%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F-%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-adca048870f2?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/adca048870f2</guid>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[womens-rights]]></category>
            <category><![CDATA[amnesty-international]]></category>
            <category><![CDATA[human-rights]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 14 Dec 2018 09:27:33 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-12-14T09:27:33.996Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*TOVAdnJcdbXtGw9sg20LMg.jpeg" /></figure><p>Напади на активісток та активістів по всій Україні у зв’язку з їхньою діяльністю стали однією із топ-тем за останні кілька місяців. Ми, Amnesty International, помітили цей тренд ще у 2017 році. З того часу один з піків нападів прийшовся на початок березня 2018 року, коли тисячі людей по всій країні вийшли на марші та акції за права жінок. Тоді у багатьох містах ці мирні ініціативи стикнулися із насильством та погрозами від радикальних угруповань, що пропагують ненависть та дискримінацію під прикриттям патріотизму та націоналізму. У Львові в учасниць маршу за права жінок кидали каміння, коли вони намагалися втекти від нападників, сівши у трамвай. У Києві декілька людей постраждали від перцевого газу, який проти них застосували опоненти «Маршу жінок».</p><p>Неспроможність правоохоронців у більшості випадків забезпечити право на мирний протест для учасниць та учасників березневих маршів доповнилась відсутністю ефективних розслідувань практично усіх нападів. Це посилило атмосферу тотальної безкарності, яка тільки підбурювала нападників скоювати нові злочини. В результаті ми стали свідками ще десятків нападів проти ЛГБТКІ-людей, жінок, ромських поселень.</p><p>Постраждалі від нападів часто продовжували перебувати у небезпеці та були змушені переховуватися або змінювати місце проживання. У таких умовах їм ще важче було добиватися притягнення їхніх нападників до відповідальності, і ще важче довести, що злочини проти них були скоєні з мотиву ненависті.</p><p>Яскравим прикладом того, з якими перепонами стикаються постраждалі від злочинів на ґрунті ненависті, є історія активістки Віталіни Коваль, яка організувала акцію до 8 березня в Ужгороді. У той день, під час акції, Віталіну Коваль облили червоною фарбою, від чого вона отримала хімічні опіки очей. Напад здійснили четверо молодих жінок та двоє чоловіків, яких пов’язують із радикальним угрупованням «Карпатська Січ».</p><p>У своєму інтерв’ю для Amnesty International Віталіна Коваль згадувала, що думала, що осліпне. Фарба залила їй очі, вони дуже пекли і вона не могла їх відкрити доти, поки її не провели до кафе поруч, де вона могла промити їх проточною водою. Віталіна Коваль також згадує, що після нападу їй погрожували у соцмережах щоб вона стереглася, адже наступного разу її можуть облити кислотою. У перші години після нападу її доставили до лікарні та надали необхідну медичну допомогу. Вона, на щастя, не втратила зір, проте була змушена лікуватися ще кілька місяців.</p><p>Після лікарні, Віталіна Коваль, вся у фарбі, попрямувала до відділку поліції. У відділку вона побачила своїх нападників; їх затримали. У їхній присутності працівник поліції запитав Коваль про її домашню адресу, що дуже її налякало, адже вона не хотіла, щоб люди, які можуть її скривдити, знали, де вона живе. Під час реєстрації скарги поліція спочатку не хотіла кваліфікувати цей інцидент за статтею 161 («Порушення рівноправності громадян»), що було дуже принциповим для потерпілих. Знадобилося кілька годин наполягання від Коваль та інших, щоб її скарга була зареєстрована належним чином. Нападників відпустили у той же вечір.</p><p>У наступні дні Коваль та інші активісти та активістки, які брали участь у мирній акції до Міжнародного дня жінок 8 березня, почали отримувати погрози від «Карпатської Січі», двох активістів побили. Побоюючись про свою безпеку, Віталіна Коваль була змушена переїхати з Ужгорода.</p><p>Розслідування у цій справі тривало майже вісім місяців. В якийсь момент справу навіть передали до Головного слідчого управління Національної поліції в Києві. Віталіна побоювалася, що її справу можуть «зам’яти», адже у 2017 році її акцію до 8 березня також зірвала «Карпатська Січ» і Віталіну так ніхто і не повідомив про результати розслідування або про ймовірне закриття справи.</p><p>Про закінчення розслідування у справі 2018 року Віталіні також ніхто не повідомив. Її адвокатка дізналася про це, коли спілкувалася із однією з інших постраждалих. Під час ознайомлення з матеріалами провадження стало відомо, що кримінальне провадження за статтями 161 («Порушення рівноправності громадян») та 170 («Перешкоджання діяльності громадських організацій») Кримінального кодексу України слідчий закрив, а копії постанови про закриття не були надіслані потерпілим. Іншими словами, слідство не знайшло мотиву ненависті у цьому злочині.</p><p>Більше того, статтю 296 («Хуліганство») було перекваліфіковано на статтю 125 («Умисне легке тілесне ушкодження»).</p><p>Підозра у справі була оголошена двом жінкам, одна з яких на момент здійснення нападу була неповнолітньою. Інших осіб, які були затримані одразу після здійснення нападу, навіть не допитали, а їхню причетність до скоєння злочину не перевірили.</p><p>Тут варто згадати одну з небагатьох успішних справ про напад на «Фестиваль рівності» у Запоріжжі у 2017 році. Тоді більше сотні молодиків, частина яких були у балаклавах, у агресивний спосіб зірвали проведення фестивалю. В цій справі слідство також не побачило мотиву ненависті, а серед усіх нападників реальний вирок за статтею про хуліганство отримало дві жінки, одна з яких була неповнолітньою.</p><p>Перше підготовче засідання у справі Віталіни Коваль відбулося 30 листопада в Ужгороді. З одного боку, сам факт, що процес проходить виключно по статті про легкі тілесні ушкодження і суд не розглядає мотив ненависті, дуже засмучує усіх потерпілих. Суддя, яка з п’ятниці по понеділок перебувала у нарадчій кімнаті, не задовільнила жодне з клопотань зі боку потерпілих, проте задовільнила клопотання захисту про проведення процесу у закритому режимі, посилаючись на те, що одна з нападниць була неповнолітньою під час здійснення нападу (це дозволено кримінально-процесуальним кодексом). Наступне засідання, яке призначили на 11 грудня, пройде у закритому режимі. Це суттєво обмежить можливість суспільного контролю за перебігом процесу.</p><p>З іншого боку, потерпілі отримали дуже важливу перемогу: їм вдалося скасувати постанови про закриття проваджень за статтями 161 та 170. Це зобов’язує відновити слідство за цими статтями, а відповідно є шанс для визнання мотиву ненависті у цьому інциденті — або у рамках окремого кримінального процесу, або ж вже у рамках судового процесу що розпочався.</p><p><strong>Як би там не було, це буде черговий тест на здатність української правоохоронної системи подолати безкарність за злочини на ґрунті ненависті. Нам хочеться вірити, що цього разу вона ним не знехтує.</strong></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=adca048870f2" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Аун Сан Су Чжі відвернулась від принципів, за які Amnesty International її нагородила]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D0%B0%D1%83%D0%BD-%D1%81%D0%B0%D0%BD-%D1%81%D1%83-%D1%87%D0%B6%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%83%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8C-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D1%96%D0%B2-%D0%B7%D0%B0-%D1%8F%D0%BA%D1%96-amnesty-international-%D1%97%D1%97-%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B0-e597378c11ff?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/e597378c11ff</guid>
            <category><![CDATA[amnesty-international]]></category>
            <category><![CDATA[myanmar]]></category>
            <category><![CDATA[human-rights]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 21 Nov 2018 09:34:19 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-11-21T09:42:32.663Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Аун Сан Су Чжі відвернулася від принципів, за які <strong>Amnesty International </strong>її <strong>нагородила</strong></h3><h4><em>Кумі Найду — генеральний секретар Amnesty International.</em></h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*EjmHRMK5kMvhd3VcYgjPXg.jpeg" /><figcaption>Athit Perawongmetha/REUTERS</figcaption></figure><p>Аун Сан Су Чжі одного разу попросила Amnesty International «не зводити погляду» з М’янми, коли вона вела боротьбу проти репресивної військової хунти у країні.</p><p><strong>Це ми і робили.</strong></p><p>І коли вона зрештою стала де-факто лідером цивільного уряду М’янми в квітні 2016 року, ми продовжували спостерігати — спочатку з надією, а потім з жахом.</p><p>Ми спостерігали за тим, як на зміну звільненням десятків в’язнів совісті прийшло відновлення політичних арештів та припинення свободи вираження поглядів.</p><p>Ми спостерігали за тим, як Аун Сан Су Чжі та її партія, Національна ліга за демократію (НЛД), обрана більшістю виборців з усіх верств суспільства, породжувала ненависть, що сприяла дискримінації та нетерпимості, замість того, щоб віддавати належне різноманіттю країни.</p><p>Ми також спостерігали за тим, як вона не засудила і навіть не визнала звірства проти народу Рохінджа в штаті Ракхайн, — коли військові вбивали тисячі людей, знущалися з чоловіків і юнаків, ґвалтували жінок і дівчат та змушували сотні тисяч громадян покидати свої домівки і країну.</p><p><strong>Ми дивилися пильно, і не могли мовчати.</strong></p><p>Після того, як Аун Сан Су Чжи прийшла до влади, Amnesty документально підтвердила військові злочини та інші порушення прав людини військовими у штатах Качин та північний Шан на півночі країни. Як це часто трапляється, цивільні постраждали найбільше. Але замість того, щоб полегшити їхні страждання, її уряд приєднався до військових у обмеженні гуманітарної допомоги людям, які її потребують.</p><p>Ми виявили те, як, потрапивши в пастку системи державної та інституціоналізованої дискримінації, яка фактично дорівнює апартеїду, Рохінджа позбавлені ​​громадянства, відокремлені від суспільства, нездатні вільно пересуватися та позбавлені доступу до шкіл та лікарень. Ситуація загострюється адміністрацією, яка розпалює ворожнечу проти народу Рохінджа, називаючи їх «терористами», звинувачуючи у спаленні власних будинків та «підробці зґвалтувань».</p><p>Ми зібрали та опублікували широкі, достовірні докази, які свідчать про те, що головний військовий командувач М’янми, старший генерал міністр Аун Гляйн та ще 12 інших осіб, більшість з яких високопоставлені військові та міліціонери, винні у злочинах проти людяності, скоєних проти Рохінджа. Організація Об’єднаних Націй у своїй доповіді дійшла висновку, що ці злочини можуть розглядатися як акт геноциду.</p><p>І зараз ми позбавили саму Аун Сан Су Чжи найвищої правозахисної нагороди Amnesty — нагороди Посла совісті.</p><p>Саме тоді, коли вона особисто отримувала цю нагороду в 2012 році, через два роки після звільнення з-під домашнього арешту, вона попросила нас спостерігати за тим, що мало відбутися.</p><p>Айрін Хан, що тоді була на посаді, яку я зараз займаю в якості генерального секретаря Amnesty, описала Аун Сан Су Чжи як «символ надії, відваги та захисту прав людини».</p><p>Однак, в той час, коли Amnesty працювала, над виконанням угоди зі своєї сторони, Аун Сан Су Чжі не дотримувалась її.</p><p>Замість цього вона відвернулася від тих самих принципів — прав людини, справедливості, гідності, — за які вона була нагороджена.</p><p>Якби Аун Сан Су Чжі було дозволено продовжувати носити звання Посла совісті Amnesty International, це було б наругою не лише над самою нагородою, але і над всіма тими, хто присвячує своє життя захисту фундаментальних прав людини.</p><p>Тим не менше, хоча наше рішення про відкликання цієї нагороди було зроблено з великим сумом, воно було зроблено не без надії.</p><p>Зростаючи як активіст, я сам був частиною боротьби проти жорстокого режиму апартеїду у Південній Африці. Мене кілька разів арештовували; мій молодший брат був ув’язнений; мого кращого друга вбили.</p><p>Кожен з нас приніс жертви. Деякі — набагато більші, ніж інші. Але ця боротьба ніколи не була боротьбою виключно за одну людину. Боротьба за права людини ніколи не є такою.</p><p>Аналогічно, боротьба за справедливість у М’янмі — це набагато більше ніж Аун Сан Су Чжі. Вона буде продовжуватись — і продовжується — у селах, містечках та містах по всій країні.</p><p>Світ не повинен забувати, що питання прав людини в М’янмі не обмежуються проблемою Рохінджа. Інші продовжують страждати від зловживань, дискримінації, нищівної бідності та її наслідків — значна частина яких свідчить про могутніх військових та їхню владу над майже всіма аспектами політичного, економічного та соціального життя в країні.</p><p>Хоча її партія не контролює військових, Аун Сан Су Чжі дозволила собі і своєму уряду стати щитом для військових зловживань.</p><p>«Я ніколи не знала, скільки людей турбуються про нас і про нашу справу. Ця премія показує мені, що я не буду одна», — сказала Аун Сан Су Чжі в 2012 році.</p><p>Ті, хто турбувалися тоді, турбуються досі, і саме тому жителі М’янми ніколи не будуть самотні в боротьбі проти репресій.</p><p>Поряд з ними, Amnesty International подвоїть зусилля, спрямовані на боротьбу з несправедливістю, з Аун Сан Су Чжі або без неї.</p><p><em>Оригінальна публікація у Washington Post: </em><a href="https://wapo.st/2QfWpzU"><em>https://wapo.st/2QfWpzU</em></a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=e597378c11ff" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Що треба знати про караван біженців та мігрантів, який прямує через Мексику до США]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D1%89%D0%BE-%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B0-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD-%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2-%D1%82%D0%B0-%D0%BC%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2-%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BC%D1%83%D1%94-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-%D0%BC%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BA%D1%83-%D0%B4%D0%BE-%D1%81%D1%88%D0%B0-905eacce6f19?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/905eacce6f19</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 01 Nov 2018 12:46:59 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-11-01T13:00:03.790Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4><strong>Факти vs. вигадки</strong></h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*6DKN3c3rD8uOAajmmd0xnw.jpeg" /><figcaption>Photo credit: Al Jazeera</figcaption></figure><p><strong>За повідомленнями Al Jazeera, більше 5000 військових прибули на південний кордон США як наочна демонстрація сили, у той час як групи біженців та мігрантів рухаються у напрямку США з Центральної Америки. Трамп заявляє про «вторгнення».</strong></p><p><strong>Вигадка: </strong>Якщо Мексика чи Сполучені Штати не повертатимуть або не затримуватимуть мігрантів та біженців, їх прибуватиме всі більше і більше.</p><p><strong>Факт: </strong>не існує жодних переконливих доказів того, що посилення прикордонних обмежень хоч якось впливає на те, тікають люди зі своїх країн чи ні. У більшості випадків мігрантами та біженцями стають люди, у яких немає жодного іншого вибору, крім втечі у нікуди. Вони змушені лишати свої домівки, рідні місця, звичне оточення, і намагаються знайти безпечне місце для життя закордоном – не зважаючи на політику Мексики, США чи будь-якої іншої держави, яка вважається хоч трохи безпечнішою, ніж їхня власна.</p><p><strong>Типові обставини, що змушують людей тікати зі своїх країн:</strong></p><p>– Високий рівень насильства; <br>– Рекет та грабунки з боку організованих кримінальних угруповань; <br>– Недостатній захист з боку уряду; <br>– Нестабільні та небезпечні умови життя, що лишаються такими тривалий час.</p><p>Дієвий спосіб знизити рівень міграції тисяч людей, яку вони обирають через нестерпні умови життя у їхніх країнах, полягає в тому, щоб закликати уряди цих держав, а також тих, хто співпрацює з ними, захищати права свого населення. Наприклад, у Гондурасі найвищий у світі рівень смертності через вбивства — він на 800% вищий, ніж у США.</p><p>Amnesty International визнає право урядів застосовувати заходи контролю за кордонами, однак ці заходи мають бути пропорційними та не перешкоджати реалізації прав людини, зокрема – праву на пошук притулку. Жорсткий прикордонний контроль, запроваджений низкою адміністрацій США протягом останніх 30 років, продемонстрував повну неефективність у сфері скорочення міграції. Він тільки підштовхнув людей обирати більш ризиковані та небезпечні шляхи, що загрожують їхньому життю, а також сприяв появі і діяльності розвинутих контрабандних мереж.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*q-OqCYpVTVk9CbJ5wWPM4Q.jpeg" /></figure><p><strong>Вигадка: </strong>люди з каравану просто хочуть заробити більше грошей та відібрати роботу в мешканців тих країн, до яких вони прямують.</p><p><strong>Факт:</strong> При тому, що бідність є вагомою причиною і може впливати на рішення людей покинути Гондурас чи інші країни, мотиви їхньої міграції зазвичай набагато серйозніші, ніж суто економічні, і є питанням життя та смерті.</p><p>Багато людей, які залишили Гондурас останніми днями, насамперед шукають безпечніше місце для життя. Це відбувається тому, що за відмову співпрацювати з владою людям часто прямо погрожують смертю, або на них нападають кримінальні угруповання, які вимагають і відбирають гроші та майно у власників магазинів, водіїв автобусів, продавців газет, будь-кого. Також ці угруповання насильно рекрутують дітей до своєї кримінальної діяльності.</p><p>Гондурас за розміром приблизно дорівнює штату Арізона. Коли життя людини опиняється в небезпеці, вона тікає закордон, оскільки жорстокі кримінальні угрупування здатні знайти її будь-де у цій маленькій країні. Аmnesty International задокументувала багато випадків втечі окремих осіб та родин до Північної Америки, оскільки вони стали мішенями для цілеспрямованих погроз та насилля через приналежність до певних соціальних груп. Ці люди потребують міжнародного захисту.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*H_rocGccUPlrXHkF_2JFMQ.jpeg" /></figure><p><strong>Вигадка:</strong> люди, що йдуть у цьому “каравані” є загрозою безпеці Мексики та США.</p><p><strong>Факт: </strong>немає жодних доказів, щоб стверджувати, що прибуття родин шукачів притулку чи біженців підвищили рівень злочинності в Мексиці чи Сполучених Штатах.</p><p>Навпаки, згідно результатів численних досліджень, які проводилися у у Сполучених Штатах, регіони, до яких прибула найбільша кількість мігрантів та біженців, мають найнижчі рівні злочинності в країні. У Мексиці такі дослідження не проводилися, і загалом не було опубліковано жодних доказів, що прибуття людей із Центральної Америки будь-яким чином змінило рівень злочинності в країні.</p><p>Крім того, караван включає в себе сотні дітей, які подорожують зі своїми родинами. Тут не йдеться про “групи бойовиків” чи “загрози безпеці”, це звичайні мирні люди зі звичайними професіями і потребами: водії автобусів, студенти, підлітки, крамарі, постачальники продуктів харчування, тощо.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*XV1oKkLiC1uz-Nhjk5Xi_Q.jpeg" /></figure><p><strong>Вигадка: </strong>коли ці люди прибудуть до південних кордонів США, їх не пропустять.</p><p><strong>Факт: </strong>це просто неправда. Згідно законодавства США та міжнародного права, будь-який шукач притулку на пропускному пункті державного кордону Сполучених Штатів, має право зробити запит на отримання притулку. Його чи її мають прийняти і спрямувати до співробітника з цього питання для розгляду цього запиту.<br>Якщо цих людей силою відженуть від кордону, це означатиме, що американська влада порушує свої власні та міжнародні закони. Відправити людей назад в умови, де вони ризикуватимуть життям та безпекою, не лише жорстоко, але й незаконно.</p><p>Оскільки колона наразі продовжує свій рух територією Мексики, місцева влада повинна гарантувати захист людей, які тікають від небезпеки та захистити права кожного та кожної— зокрема, заборонити затримувати дітей, які шукають притулку, та розлучати їх з родинами. Коли караван досягне кордонів Сполучених Штатів, влада США має взяти на себе такі ж зобов’язання.</p><h4><strong>Караван біженців та мігрантів не є загрозою безпеці. Це просто група людей та родин з їхніми страхами, надіями та мріями — і всі вони заслуговують на захист.</strong></h4><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=905eacce6f19" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Як депутати відповіли на звернення про прискорення ратифікації Стамбульської конвенції]]></title>
            <link>https://medium.com/womens-rights/%D1%8F%D0%BA-%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%B8-%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B0%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83-%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-443fbfb4b14e?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/443fbfb4b14e</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 01 Oct 2018 12:07:07 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-10-01T18:14:50.419Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>Вітана, активістка Amnesty International Ukraine</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/851/1*WfnPvEevjQAS8AqhK80jHw.jpeg" /></figure><p>7 листопада 2011 року Україна підписала Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року. Уже в 2012 році міжнародний договір ратифікувала перша держава — Туреччина. На сьогодні, за даними Ради Європи, 33 країни ратифікували Стамбульську конвенцію. Україна все ще зволікає.</p><p>Чому депутати майже 7 років не можуть проголосувати за ратифікацію “<em>скандальної Конвенції”</em>, намагалася розібратися міжнародна організація Amnesty International в Україні, надіславши звернення кожному народному обранцеві.</p><h4><strong><em>1.</em></strong> <strong><em>Чи охоче депутати відповідають на звернення громадянського суспільства?</em></strong></h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/823/1*8yn_slRO1RHxTE6Jnz21Ag.png" /></figure><p>11 квітня 2018 року ми надіслали звернення 450 Народним депутатам України щодо необхідності якнайшвидшої ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. У відповідь нам надійшло лише 49 листів <em>(з повними текстами відповідей можна ознайомитися </em><a href="http://bit.ly/2y4mvLk"><strong><em>тут</em></strong></a><em>)</em>. Деякі з них висловлювали позицію цілої фракції, наприклад, «Об’єднання “Самопоміч”» зі слів п. Оксани Сироїд.</p><p>Але, загалом, статистика невтішна — ті, кого ми обирали, не дуже прагнуть звертати увагу на нашу думку.</p><h4><strong><em>2.</em></strong> <strong><em>Чи підтримують народні депутати ратифікацію?</em></strong></h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*03pUhaQ7yVA1qVMaolhi6g.png" /></figure><p>З отриманих нами листів стало зрозуміло, що голоси депутатів розділилися на три групи: за, проти та ті, хто утрималися. Останніх було найбільше — <strong>24</strong>. Вони, зазвичай, <em>«уважно розглядали звернення»</em>, приймали до уваги написане і обіцяли врахувати, чи <em>«обов’язково врахувати»</em> пропозиції при здійсненні депутатської/парламентської діяльності. Здається, у Верховній Раді існує шаблон написання відповіді на звернення громадян. Звісно, депутат не може перечитати усі звернення, але для цього держава виплачує заробітну плату їхнім помічникам.</p><p>Ще одна групка тих, хто утримався, стверджувала, що підтримуватиме позицію своєї фракції. Тобто перекладали відповідальність з прийняття рішення по надзвичайно важливому законопроекту на світил зі своєї фракції. Один депутат (Григорій Тіміш) взагалі написав, що в цьому питанні він відображатиме погляд свого виборчого округу. Що про конвенцію думає 203-й округ — навряд чи знає, принаймні він цього не уточнював.</p><p>Були й такі депутати, що пересилали наше звернення до інших осіб (Голови ВРУ Андрія Парубія) чи органів, наприклад Міністерства закордонних справ. На жаль, МЗС не бере участь у процедурі безпосереднього голосування за проект, тому навряд чи це пришвидшить процес ратифікації Стамбульської конвенції.</p><p>Співголова Міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» Олена Бабак у листі виклала основні постулати Конвенції, але конкретно не відповіла на питання, чи буде вона особисто голосувати за ратифікацію міжнародного документа.</p><p>Ще у кількох листах ми наткнулися на посилання на законодавчі акти стосовно прийняття рішень у парламенті. Хочеться сказати «Дякую, КЕП!».</p><p>Аж <strong>21 </strong>депутат ознайомився із нашим зверненням і висловив, як наприклад, Світлана Заліщук, рішучу підтримку Конвенції, назвавши її одним із найбільш пріоритетних завдань своєї політичної діяльності. Серед тих, хто підтримує ратифікацію, виявилися такі, що всіма своїми зусиллями готові сприяти цьому процесу. Наприклад, Юлія Льовочкіна пообіцяла провести бесіду з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій.</p><p><strong>3 </strong>депутати висловили своє явне небажання голосувати за ратифікацію Конвенції. У своїх листах вони розповіли нам про свої страхи.</p><p>Перш за все, хотілося б висловити щиру подяку за те, що народні обранці не бояться розповідати про свої страхи.</p><blockquote><strong>Ексклюзив! Депутати розповідають про свої страхи!</strong></blockquote><p>Втім, досвідчені психологи констатують, що страхи — це відображення наших комплексів, трагедій чи невдач, часто принесених у доросле життя з дитинства. Зважаючи на те, що більшість депутатів народилися і виросли в часи Союзу «нерушимого», то і стереотипні уявлення глибоко засіли у фундаменті багатоповерхового будинку їхньої (під)свідомості. На прийомі у психолога ці питання обговорюються, а страхи втрачають свій жахаючий контекст. І ми отримали від одного з депутатів ідею про необхідність провести референдум з цього питання (з повагою, нардеп А. С. Лозовой). Оскільки референдуми в цій країні проводити не дуже вміють, то ми би порадили хоча б організувати просвітницьку роботу (насамперед, для вельмишановних депутатів), а також народні обговорення, щоб знайти той «консенсус», пошуками якого, видно, так довго займаються представники народу.</p><h4><strong><em>3. Чого бояться депутати?</em></strong></h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*_wTNlRXmxk8hxH6unqYw_Q.jpeg" /></figure><p><strong><em>— Специфічних термінів</em></strong></p><p>Про це відверто написав лідер ПП «Громадський рух “Народний контроль”» Д. Є. Добродомов. Він — за компроміс, адже такі слова як «гендер», «гендерне зумовлене насильство», «сексуальна орієнтація» є нетиповими для нашого законодавства. Але в нас, випадково, під руками лежав Кодекс законів про працю від 1971 р., який зокрема у ст. 2–1 оперує поняттями, такими невластивими нашій правовій системі.</p><p><strong><em>— Того, що ми “завмовчуємо”!</em></strong></p><p>А тепер головне, пише нам згаданий вище пан Лозовий, <strong>ми не говоримо </strong>(підкреслення — автора), що Стамбульська конвенція несе «загрозу сімейним цінностям» і «пропаганду гомосексуальних шлюбів» через наявність понять «ґендер» та «сексуальна орієнтація».</p><p>Пане Лозовий, «гендер» пишемо з буквою «г», а не «ґ». Якби Ви прочитали Конвенцію, то б знали. І, на превеликий жаль, у нас немає такого вміння читати між рядків, щоб вбачати в одному лише вживанні загальноприйнятих термінів рекламу одностатевих партнерств (добре, що він про інших з ЛГБТКІ не згадав, якщо не вважати це дискримінацією).</p><p><strong><em>— Світська держава не дослухається до позиції церкви.</em></strong></p><p>Ми не заперечуємо того, що церква відіграє вагому роль у соціокультурному житті суспільства. Втім, це не повинний бути основний інститут творення думки і основний чинник прийняття рішення у парламенті.</p><p><strong><em>— Положення Стамбульської конвенції суперечить християнським традиціям.</em></strong></p><p>Як український націоналіст і християнин Дмитро Ярош не може допустити, щоб в законодавстві України у зв’язку з ратифікацією з’явилися нові поняття, які «виходять за межі загальноприйнятого в Україні поняття «стать»… і викривляють розуміння гендерної рівності як рівності прав жінок і чоловіків і зміст гендерної політики».</p><p>Що ж, тепер стало зрозуміло, чому при голосуванні у 2016 році на доопрацювання законопроект про ратифікацію Стамбульської конвенції відправили 249 депутатів.</p><p>Хочеться закінчити цей лонгрід словами одного з тих, хто висловив підтримку ратифікації: «Ратифікація Стамбульської конвенції — це лише питання часу», — говорить С. В. Кудлаєнко.</p><p><strong><em>То навіщо відкладати на потім те, що можна зробити вже сьогодні?</em></strong></p><h4>P.S.: Як подолати страх? :)</h4><p>Amnesty Ukraine створила серію освітніх матеріалів про Стамбульську ковенцію, які ми будемо поширювати у вигляді email-розсилки. Ми намагалися розібратися та коротко та цікаво відповісти на ці та інші пов’язані питання за допомогою коротких інформаційних блоків та інфографік, які ми будемо надсилати щотижня, протягом п’яти тижнів, починаючи з 16 жовтня.</p><p>Крім того, ми пропонуємо вам долучитися до <a href="https://www.facebook.com/groups/293023491306320/"><strong>закритої групи у facebook</strong></a>, де будуть розміщені завдання, тести до випусків розсилки, а також публікуватимуться інші матеріали про Стамбульську конвенцію та права жінок загалом.</p><blockquote>Запрошуємо вас <a href="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfdVSJpO2DoYcSLNQMlLDYiQFBsQlrefEHV6QZ871y2MRURjw/viewform"><strong>підписатися на розсилку</strong></a> та будемо вдячні за поширення цієї інформації серед тих, кому це може бути цікаво!</blockquote><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=443fbfb4b14e" width="1" height="1" alt=""><hr><p><a href="https://medium.com/womens-rights/%D1%8F%D0%BA-%D0%B4%D0%B5%D0%BF%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%B8-%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B0%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83-%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-443fbfb4b14e">Як депутати відповіли на звернення про прискорення ратифікації Стамбульської конвенції</a> was originally published in <a href="https://medium.com/womens-rights">Womens Rights</a> on Medium, where people are continuing the conversation by highlighting and responding to this story.</p>]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Сирія: у Ідлібі почастішали випадки незаконного застосування касетних боєприпасів і бочкових бомб]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D1%81%D0%B8%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%83-%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%96%D0%B1%D1%96-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D1%88%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%B8-%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BA%D0%B0%D1%81%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%85-%D0%B1%D0%BE%D1%94%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2-%D1%96-%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85-%D0%B1%D0%BE%D0%BC%D0%B1-3b2a18761560?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3b2a18761560</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 26 Sep 2018 07:44:17 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-09-26T08:09:12.335Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*lccs6dKbY8cthKf6-oXIgg.jpeg" /></figure><p>Уряд Сирії за підтримки Росії активізував незаконні удари по мирному населенню провінції Ідліб із застосуванням заборонених на міжнародному рівні касетних боєприпасів і некерованих бочкових бомб. У період з 7 по 10 вересня у південних районах провінції Ідліб було зафіксовано не менше 13 ударів. Унаслідок обстрілу населених пунктів Аль-Тах, Джерджаназ, Аль-Хабит, Хасс, Абад, а також приміських районів Хан-Шейхун загинули 14 мирних громадян, ще 35 отримали поранення.</p><blockquote>«Уряд Сирії регулярно застосовує заборонені касетні боєприпаси і бочкові бомби у різних районах країни, щоб заподіяти серйозну шкоду та жорстокі страждання мирному населенню. Зараз та ж сама нелюдська стратегія застосовується в Ідлібі, і у нас немає підстав сподіватися на припинення ударів»,</blockquote><p>— заявила дослідниця Amnesty International у Сирії <strong>Діана Семаан</strong>.</p><blockquote>«У зв’язку з наступальною операцією в Ідлібі міжнародна громадськість має вжити термінових заходів для того, щоб захистити мирне населення провінції від таких умисних і невибіркових нападів. Подальша ескалація незаконних обстрілів з боку уряду Сирії та його союзників приведе до загибелі ще більшого числа мирних громадян і погіршить і без того серйозну гуманітарну кризу»,</blockquote><p>— впевнена вона.</p><p>За повідомленнями, авіаудари почалися того ж дня, коли Росія, Іран і Туреччина завершили саміт щодо Сирії в столиці Ірану Тегерані.</p><h3>Страшні свідчення</h3><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*bcNWdE3S3T4nBblCfPdDpg.jpeg" /></figure><p>Одинадцять жителів провінції Ідліб розповіли Amnesty International, як сирійські урядові війська скидали бочкові бомби і вели обстріл касетними боєприпасами по густонаселеним районам, унаслідок чого за кілька днів були зруйновані школи і безліч будинків.</p><p>Експерт з озброєння Amnesty International проаналізував знімки, передані місцевими жителями, на яких відображені залишки касетних боєприпасів після нападу 10 вересня на Аль-Тах і Джерджаназ. На знімках можна чітко розрізнити фрагменти 220-мм реактивного снаряда 9М27К російського виробництва, який містить касетні бойові елементи 9Н235. На інших знімках з Аль-Таха видно окремі розірвані касетні бойові елементи 9Н235, вкрай небезпечні для мирного населення, особливо дітей, оскільки навіть через тривалий час після падіння вони можуть вибухнути і покалічити або вбити людей.</p><p>Двоє рятувальників розповіли Amnesty International, як приблизно 10 їхніх колег потрапили під авіаудар, коли гасили пожежу, що виникла в результаті обстрілу 8 вересня. Імовірно, авіаудар був здійснений російськими військами, мішенню був завод по переробці картоплі, розташований приблизно за 1,5 км на північ від Хан-Шейхун, на великій автомагістралі.</p><p>За словами одного з рятувальників, він був у приміщенні заводу, гасив пожежу, коли почув, як у небі пролітає літак-розвідник:</p><blockquote>«Я кинувся назовні, щоб попередити інших, тому що військовий літак-розвідник полетів. Не встиг я закінчити фразу: «Там літак-розвідник», як в небі щось вибухнуло і на нас посипалися снаряди. Почувши дрібні вибухи, я одразу впав на землю… Мене відвезли до лікарні, де з лівого і правого стегна витягли осколки».</blockquote><p>Кілька очевидців, з якими розмовляли представники Amnesty International, розповіли про те, як 10 вересня в період з 8:00 до 8:30 ранку сирійські урядові війська випустили кілька великих реактивних снарядів 9M27K російського виробництва, в кожному з яких міститься 30 касетних бойових елементів, у напрямку трьох населених пунктів — Джерджаназу, Аль-Таху і Хішу.</p><p>Троє жителів Джерджаназу розповіли Amnesty International, що 10 вересня житлові райони зазнали як мінімум чотирьох ракетних ударів, унаслідок яких були зруйновані будинки, дві школи, поранені одинадцять мирних громадян.</p><p>Один з жителів, чий будинок був розташований приблизно за 900 метрах від місця бомбардування, розповів, що чув численні вибухи:</p><blockquote>«Спочатку я кинувся до шкіл, які постраждали від авіаударів. Там побачив двох дівчаток з осколковими пораненнями. Як мені потім сказали, вони вчаться в сьомому класі. Коли почали бомбити вони були зовні, але інші школярі були всередині.</blockquote><blockquote>По всьому дитячому майданчику лежали дрібні елементи, які могли щомиті вибухнути, а сам корпус снаряда впав поряд зі школою… Стіни школи були поцятковані осколками, в землі були воронки.</blockquote><blockquote>Потім я поїхав до житлових районів, там теж бачив кількох поранених. Вони лежали на вулицях, чекали на медичну допомогу».</blockquote><p>Троє людей із села Хабит розповіли Amnesty International, що 10 вересня сирійські урядові війська скинули кілька бочкових бомб з вертольотів. Бочкові бомби — некеровані, кожна з них містить як мінімум сто фунтів вибухівки, і що найстрашніше — ними практично неможливо вразити якусь конкретну ціль. Безліч цивільних об’єктів у різних районах Сирії були зруйновані саме таким чином.</p><h3>Потрібне термінове втручання міжнародної спільноти</h3><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*VNwk8DaiA4bXbIgiPPQp1g.jpeg" /></figure><p>Amnesty International закликає міжнародну громадськість втрутитися, щоб негайно покласти край незаконним нападам і не допустити ще більш страшних жертв серед мирного населення.</p><blockquote>«Уряд Сирії неодноразово демонстрував неприпустиме нехтування життями мирного населення. Росія та Іран повинні вжити всі необхідні заходи для того, щоб переконати владу Сирії покласти край військовим злочинам і захистити мирне населення в провінції Ідліб. Туреччина також відповідальна за те, щоб збройні угруповання дотримувалися положень міжнародного гуманітарного права»,</blockquote><p>— вважає Діана Семаан.</p><blockquote>«Для того щоб врятувати мирне населення і не допустити серйозних порушень, як в інших частинах Сирії, наприклад в східному Алеппо і Східній Гуті, потрібен організований тиск всієї міжнародної спільноти».</blockquote><p>Amnesty International закликає Туреччину відкрити кордони для мирних громадян, що рятуються від авіаударів в провінції Ідліб; а міжнародну спільноту — надати Туреччині допомогу з прийомом біженців.</p><p>«Стосовно мирних жителів, що прагнуть виїхати з підконтрольних уряду районів, Росія має вжити всі необхідні заходів для того, щоб влада Сирії не застосовувала до них жодні каральні санкції, такі як довільні затримання або насильницькі зникнення чоловіків і хлопчиків, утримання людей в таборах і заборона гуманітарним агенціям ООН відвідувати такі табори, як у випадку зі Східною Гутою».</p><h3>Довідка</h3><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*xwaW1j_J-QUo_QaCz_Lemw.jpeg" /></figure><p>У провінції Ідліб живуть близько 2,5 мільйонів людей, зокрема — 700 000 внутрішньо переміщених осіб з інших районів Сирії. Більше половини населення Ідлібу вже була переселена, причому частина з цих людей — неодноразово. У період з серпня 2017 року до провінції Ідліб прибули близько 300 000 внутрішньо переміщених осіб. За даними гуманітарних агентств ООН, в Ідлібі понад 2 мільйонів людей потерпають від нестачі їжі, води та медичної допомоги.</p><p>Багато переміщених осіб живуть в перенаселених таборах, облаштованих недалеко від кордону з Туреччиною, де немає ані необхідної інфраструктури, ані доступу до чистої води, ані електрики. У провінції Ідліб панує безробіття, тому більшість людей виживають за рахунок гуманітарної допомоги.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3b2a18761560" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Відкритий лист: Google не повинен поступатися правами людини, аби отримати доступ у Китай]]></title>
            <link>https://medium.com/@aiukraine/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82-google-%D0%BD%D0%B5-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%B0%D0%B1%D0%B8-%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF-%D1%83-%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9-1392217c0c8f?source=rss-31687cf8fd19------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/1392217c0c8f</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Amnesty Іnternational Ukraine]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 14 Sep 2018 11:19:09 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-09-14T11:19:09.779Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/940/1*psE9AYGFKfQctlKEie5YzA.jpeg" /></figure><p><strong>Наприкінці серпня Amnesty International та ще 13 правозахисних організацій написали відкритого листа Сундару Пічаї, головному виконавчому директору Google Inc., де висловили занепокоєння розробкою цензурованої пошукової системи для китайського ринку:</strong></p><p>«Шановний пане Пічаї!</p><p>Як і багато працівників Google, ми вкрай занепокоєні повідомленнями про те, що Google розробляє нову цензуровану пошукову систему для китайського ринку. Цей проект під кодовою назвою «Dragonfly» може стати тривожним прикладом того, як Google нехтує правами людини.</p><p>Китайський уряд серйозно порушує права на свободу вираження та приватне життя; толеруючи переслідування інакомислення китайською владою, Google буде безпосередньо долучатися до порушень прав мільйонів інтернет-користувачів у Китаї.</p><p>Ми підтримуємо відважні спроби працівників Google попередити громадськість про існування «Dragonfly» та висловити занепокоєність щодо проекту, а також прозорості та наглядових процесів Google.</p><p>На відміну від своїх підлеглих, керівництво компанії не надало публічної відповіді на стурбованість проектом «Dragonfly», зазначивши, що не коментує «припущення стосовно планів на майбутнє». Виконавчі директори також відмовилися відповісти на головні питання про те, як компанія буде стояти на варті прав користувачів у Китаї, якщо вона прагне розширити свої ринки у цій країні.</p><p>З того часу як Google покинув китайський ринок у 2010 році через обмеження свободи вираження онлайн, китайський уряд посилив контроль за інтернет-мережею і розширив наступ на свободу вираження.</p><p>Тому ми закликаємо Google до наступного:</p><p>▪ повторно підтвердити зобов’язання компанії, дане 2010 року, а саме: не надавати послуг цензурованого пошуку в Китаї;</p><p>▪ заявити про свою позицію щодо цензури у Китаї та про заходи (за наявності таких), які вживає Google для запобігання порушенням прав людини у проекті “Dragonfly” та в інших мобільних додатках, пропонованих у Китаї;</p><p>▪ гарантувати безпеку інформаторам та іншим працівникам, які висловлюються тоді, коли компанія порушує свої зобов’язання у сфері прав людини».</p><p>Наша занепокоєність проектом “Dragonfly” докладно викладена нижче.</p><h3><strong>Свобода вираження, право на приватне життя в Китаї та правозахисні зобов’язання Google</strong></h3><p>Важко уявити, яким чином Google зможе здійснити повторний запуск пошукової системи у Китаї у спосіб, сумісний із правозахисними зобов’язаннями компанії відповідно до міжнародних стандартів або принаймні з власними правозахисними зобов’язаннями. Так чи інакше, існує чималий ризик того, що компанія буде брати безпосередню участь, якщо не сказати співучасть, у порушеннях прав людини.</p><p>Китайський уряд встановив режим чи не найжорсткішої цензури та нагляду у світі. Щодня відбуваються арешти та ув’язнення правозахисників та журналістів виключно за вираження їх поглядів онлайн. Відповідно до Закону про кібербезпеку [1], інтернет-компанії на території Китаю мусять встановлювати цензуру інформації користувачів, що суперечить міжнародним зобов’язанням щодо захисту прав на доступ до інформації, свободу вираження та приватне життя. Тисячі веб-сайтів та соціальних мереж у країні заблоковані, багато висловлювань розглядаються як політичні і такі, що підлягають цензурі. [2] Китайські закони також вимагають, щоби компанії зберігали дані китайських користувачів всередині країни та полегшували нагляд за ними з боку служб безпеки, які зловживають своїми повноваженнями.</p><blockquote>Відповідно до конфіденційних документів Google, які вдалося розшукати онлайн-журналу The Intercept, новий пошуковий додаток, що розробляють під назвою “Проект “Dragonfly”, відповідатиме драконівським китайським вимогам: він буде автоматично ідентифікувати та фільтрувати веб-сайти, що блокують в Китаї, та вноситиме “некоректні” запити до чорного списку.</blockquote><p>Беручи до уваги положення щодо місцезнаходження даних та низку інших положень Закону про кібербезпеку, вірогідно, що компанію залучать до злочинних дій з нагляду, а отже уряду буде значно простіше отримати доступ до даних її користувачів.</p><p>Google зобов’язаний поважати права людини, які існують незалежно від змоги або бажання держави виконувати власні правозахисні зобов’язання. [3] У своєму кодексі поведінки компанія обіцяє поширювати права користувачів на приватне життя та вираження у всьому світі. У “Принципах штучного інтелекту Google”, опублікованих у червні, компанія запевняє, що не розроблятиме “технології, призначення яких суперечить принципам міжнародного законодавства і правам людини”. Компанія також висловлює готовність співпрацювати з Глобальною мережевою ініціативою, аби з належною пильністю додержуватися прав людини під час розширення ринків чи розробки нових послуг. Проект “Dragonfly” порушує значні питання, на які не були дані відповіді, стосовно того, чи виконує Google ці зобов’язання.</p><h3><strong>Прозорість та належна пильність до прав людини</strong></h3><p>Відмова Google надати ґрунтовну відповідь на занепокоєння щодо можливих планів розробки пошукової системи для Китаю суперечить зобов’язанню компанії бути підзвітною та прозорою. [4]</p><p>2010 року правозахисна спільнота привітала заяву Google про те, що вони “вирішили, що більше не бажають піддавати цензурі результати пошуку в Google”, маючи на увазі кібератаки на облікові записи Gmail китайських правозахисників та спроби китайського уряду “і надалі обмежувати свободу слова у мережі”.</p><p>Якщо ж позиція Google дійсно змінилася, тоді про це має бути заявлено публічно, а також пояснено, яким чином Google збирається узгодити таке рішення зі своїми зобов’язаннями відповідно до міжнародних правозахисних норм та власними корпоративними цінностями. Без цих уточнень важко не дійти висновку, що наразі Google воліє піти на компроміс зі своїми принципами для того, щоб отримати доступ до китайського ринку.</p><p>Крім того, складається враження, що в Google у значній мірі бракує прозорості процедур належної пильності. Відповідно до міжнародних норм, компанії, аби продемонструвати, що вони знають і поважають права людини, зобов’язані вживати заходи для виявлення і зменшення шкідливого впливу своїх продуктів і запобігання цьому впливу в майбутньому. Про цю діяльність компанія має звітувати своїм партнерам та громадськості.[5] Лист від працівників Google, опублікований 16 серпня 2018 року, свідчить про те, що, на їхню думку, Google втілює в життя власні принципи штучного інтелекту та моральні зобов’язання недостатньо послідовно і прозоро.[6]</p><h3><strong>Захист інформаторів</strong></h3><p>У Google зазначили, що не можуть відповісти на запитання стосовно проекту “Dragonfly”, оскільки повідомлення про нього спираються на “витік інформації”.[7] Тим не менш, те, що інформацію повідомили працівники, аж ніяк не применшує її цінність та важливість для правозахисників.</p><p>Як і у випадку з проектом “Dragonfly”, інформатори зіграли вирішальну роль у приверненні уваги громадськості до морального аспекту участі Google у програмі уряду США з використання безпілотних літальних апаратів, проекті “Maven”. Захист інформаторів, які оприлюднюють інформацію, що слугують інтересам громадськості, виходить з прав на свободу вираження та доступ до інформації.[8] Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств рекомендують компаніям запровадити “гарантії безпеки для вільного та сумлінного інформування про порушення”.</p><p>Ми закликаємо Google публічно взяти на себе зобов’язання гарантувати безпеку інформаторам у компанії та негайно відреагувати на питання стосовно проекту “Dragonfly”.</p><p><strong>Наразі Google ризикує стати пособником китайського уряду у переслідуванні свободи слова та інших прав людини в Китаї. Google мав би звернути увагу на занепокоєння з боку правозахисних організацій і власних працівників та утриматися від пропонування пошукових послуг у Китаї.</strong></p><p>Ми, що нижче підписалися, є представниками наступних організацій<strong>:</strong></p><p><em>Access Now</em></p><p><em>Amnesty International</em></p><p><em>Стаття 19</em></p><p><em>Центр демократії і технологій</em></p><p><em>Комітет захисту журналістів</em></p><p><em>Фонд електронних рубежів</em></p><p><em>Human Rights in China</em></p><p><em>Human Rights Watch</em></p><p><em>Незалежний китайський центр PEN</em></p><p><em>Міжнародна служба з прав людини (ISHR)</em></p><p><em>PEN International</em></p><p><em>Privacy International</em></p><p><em>Репортери без кордонів (RSF)</em></p><p><em>WITNESS</em></p><p>Ми, що нижче підписалися, виступаємо від свого імені (посада і місце роботи вказані виключно з метою ідентифікації):</p><p>Рональд Дейберт</p><p>Професор політології, директор лабораторії Citizen</p><p>Університет Торонто</p><p>Ребекка Маккіннон</p><p>Директорка Ranking Digital Rights</p><p>Сяо Цян</p><p>Вчений-дослідник</p><p>Засновник, директор лабораторії Counter-Power Lab</p><p>Школа інформаційних технологій</p><p>Університет Каліфорнії, Берклі</p><p>Локман Цуй</p><p>Доцент у Школі журналістики та комунікації</p><p>Китайський університет Гонконгу</p><p><strong>ЗНОСКИ:</strong></p><p>[1]Див:<a href="https://www.chinalawtranslate.com/bilingual-2016-cybersecurity-law/?lang=en%20%D1%82%D0%B0%20https://www.hrw.org/news/2016/11/06/china-abusive-cybersecurity-law-set-be-passed">https://www.chinalawtranslate.com/bilingual-2016-cybersecurity-law/?lang=en та https://www.hrw.org/news/2016/11/06/china-abusive-cybersecurity-law-set-be-passed</a></p><p>[2] GreatFire.org Онлайн-цензура в Китаї <a href="https://en.greatfire.org/analyzer">https://en.greatfire.org/analyzer</a></p><p>[3] Керівні принципи ООН з підприємницької діяльності в аспекті прав людини <a href="https://www.ohchr.org/Documents/Publications/GuidingPrinciplesBusinessHR_EN.pdf">https://www.ohchr.org/Documents/Publications/GuidingPrinciplesBusinessHR_EN.pdf</a></p><p>[4] Наприклад, принципи управління, підзвітності та прозорості Глобальної мережевої ініціативи <a href="https://globalnetworkinitiative.org/gni-principles/">https://globalnetworkinitiative.org/gni-principles/</a></p><p>[5] Керівні принципи ООН з підприємницької діяльності в аспекті прав людини</p><p>[6] <a href="https://www.nytimes.com/2018/08/16/technology/google-employees-protest-search-censored-china.html">https://www.nytimes.com/2018/08/16/technology/google-employees-protest-search-censored-china.html</a></p><p>[7] Зустріч Amnesty International з Google, серпень 2018</p><p>[8] Спеціальний доповідач ООН з питання свободи вираження поглядів, доповідь Генеральній Асамблеї про захист джерел інформації та інформаторів, вересень 2015 <a href="https://www.ohchr.org/en/issues/freedomopinion/pages/protectionofsources.aspx">https://www.ohchr.org/en/issues/freedomopinion/pages/protectionofsources.aspx</a></p><p>[9] Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств, пункт 13, <a href="http://www.oecd.org/corporate/mne/">http://www.oecd.org/corporate/mne/</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=1392217c0c8f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>