<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Oleksandr Valchyshen on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Oleksandr Valchyshen on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@alexvalchyshen?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/0*iXX73w32eP67ibRC.jpeg</url>
            <title>Stories by Oleksandr Valchyshen on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@alexvalchyshen?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Tue, 17 Nov 2026 07:02:59 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@alexvalchyshen/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Letter to the FT’s editors (May 26, 2022) — long version]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/letter-to-the-fts-editors-may-26-2022-long-version-42830932ec48?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/42830932ec48</guid>
            <category><![CDATA[sanctions]]></category>
            <category><![CDATA[modern-monetary-theory]]></category>
            <category><![CDATA[russia-war]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 30 May 2022 12:11:09 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-05-30T12:11:09.693Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Letter to the FT’s editors (May 26, 2022) — long version</h3><h4><em>This is a longer version of the letter to the editors of Financial Times, written as a response to an Op-Ed by one of the top Ukrainian officials</em></h4><p>May 26, 2022</p><p>Dear Sirs,</p><p>Reading on your recent Op-Ed “<a href="https://www.ft.com/content/736f63f5-eb56-4811-85f4-6f275eb36c28">Now is the time to help Ukraine by stepping up sanctions on Russia</a>,” by Andriy Yermak, Chief of Staff to President Volodymyr Zelensky, forced me interject with the following remarks.</p><p>The course of the past three months proves there is an extreme urgency to terminate Russia’s open and brutal war on Ukraine. Now, it is obvious Russia’s army is destroying Ukraine’s economy, killing and unsettling in mass its population. At the same time, Kremlin aims eliminates Ukrainian identity. This is an inhumane and cruel invasion. The Kremlin’s campaign of violence must be defeated. But how?</p><p>Yermak’s answer is more sanctions on Russia’s economy: banning it from international finance and commodities trade to banning international business dealings with it in general.</p><p>I must stress that this proposal is rather weak. It is still not enough as it will not bring a quick defeat to Russia’s aggression. Why? It’s not because of Yermak’s or his advisors’ shortcomings in the economic training.</p><p>It is a more profound, international matter. These shortcomings are coming from the underlying economic theory in the monetary sphere specifically. It prevails in the greater public’s thinking by default.</p><p>This theory, in the nutshell, states that savings fund private investments and taxes fund public expenditures. It also states that domestic macroeconomic stability is best served by access to the international pool of savings that is in abundance generally and especially these days. And lastly, that the domestic currency must be made convertible, and then private capital flow will do the job. This is a description of peaceful economics.</p><p>During a war time, this theory’s logic implies that the bad actor must be sanctioned by no access to international finance. Extended sanctions ban international business in general. Hence, so-called “inflows” of funds from trade and finance will stop. And, they will not continue to “finance” the bad actor’s private investments nor public expenditures. All in all, a lack of funds will force Kremlin to stop its war on Ukraine.</p><p>This theory is quite limited in scope. It creates unrealistic expectations.</p><p>Instead of it, Ukrainians, who are bravely defending their land against the Russia’s invaders, must be equally brave to embrace a more sober theory.</p><p>It says that a country that has its own money of account that is nonconvertible and does not rely on foreign finance is able to sustain its domestic expenditures, both private and public, for quite an extended period if not indefinitely. This is essentially <a href="https://stephaniekelton.substack.com/">modern money theory or MMT</a>.</p><p>By my own observation, Russia’s authorities have implicitly aimed to meet those qualifications: of more nonconvertible ruble and less reliance on foreign savings. It became evident in 2013. And Russia’s leadership has been going along this path ever since. Western sanctions imposed throughout 2014–21 were <a href="https://www.ibtimes.co.uk/ukraine-has-lesson-donald-trump-vladimir-putin-no-friend-america-1593411">rather helping them</a> to go through that path than disrupting Kremlin aggressiveness towards Ukraine.</p><p>Why this all happened that way requires another extensive explanation. But in this piece, I will state that this direction was consciously chosen by Kremlin before sanctions started to mount since 2014. These sanctions as we know them as of May 2022 are quite inconvenient to Russia’s economy but not terminal.</p><p>Hence, sanctions and diplomatic negotiations between West and Russia are not going to reverse neither the core of Russia’s shift in economic sphere nor Russia’s tendency to aggressive geopolitical games. The latter accompanies the former.</p><p>In the economic arena, this pervasive aggression by Russia against Ukraine is better explained by monetary economics and those nuances mentioned above than by the international relations proposition that NATO expansion aggravated Kremlin. The latter principle is a diversion however, while the former is the more substantive issue.</p><p>When the likes of American scholars John Mearsheimer and Jeffrey Sachs and the late American scholar of Russian studies Stephen Cohen say “look at the map of NATO bases and how they encircled Russia”, I consider their argument as lacking economics.</p><p>They neglect to mention one fact of monetary economics. That key fact is how the U.S. dollar as a <em>money of account</em> had long ago not only approached the borders of Russia, but also ably penetrated Russia’s economy back in the 1990s if not earlier. Back then, it was welcomed by the ordinary Russians themselves! Albeit the US dollar usage as money of account subsided in Russia since 2013, which is quite recent in terms of historical importance.</p><p>This push by the Kremlin for greater monetary sovereignty is firmly rooted in highly paranoid, anti-Western rhetoric that pervades Russia’s own society. Under the curtain of Western sanctions and anti-Western paranoid atmosphere in politics, the Russian wider population is being disciplined mentally to think of their economic transactions and wealth accumulation in terms of ruble as money of account and not US dollar as money of account, which has been the case since the very early 1990s.</p><p>The economic path the Kremlin has chosen to follow is an exercise with a very long-time horizon which will require more “special operations” such as in Ukraine, which is in effect an all-out war with drastic effects, but in other countries. That is why so many other Eastern European states are so wary of the Kremlin’s intent. Hence, we must realize the economic substance of it.</p><p>Those who somewhat naively believe that a negotiated peace agreement can be reached with Russia must grasp the importance of the more realistic economic theory that the Kremlin will continue to wage this deadly ground war and carry out humanitarian atrocities regardless of the cost as it is perceived in the West. Kremlin’s costs-vs-benefits calculation is different to the West’s calculation. Not only will it continue its deadly campaign in certain parts of Ukraine, but also in other territories as I mentioned above.</p><p>How to defeat aggressive Russia is to realize that Ukraine’s fighting army requires due ammunition and sophisticated defense system. Other vulnerable countries require the same. It is not a call for militarization — instead it is a call to face reality of the already present military threat by Kremlin.</p><p>That is why Ukraine’s leadership must continue to hold fast to its leadership and military campaign against Russia as well. Yermak’s thinking lacks the integral element of economics for substantive leadership, and this must be corrected.</p><p>Sincerely,</p><p><strong>Alexander Valchyshen</strong><br>University of Missouri Kansas City</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=42830932ec48" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Letter to the FT’s editors (May 26, 2022)]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/letter-to-the-fts-editors-may-26-2022-1171aa13f346?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/1171aa13f346</guid>
            <category><![CDATA[modern-monetary-theory]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[russia-ukraine-war]]></category>
            <category><![CDATA[sanctions]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 28 May 2022 14:54:30 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-05-28T14:54:30.062Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>This is a short version of the letter, which was composed with a 300-word limit in mind</em></p><p>Your recent Op-Ed, “<a href="https://www.ft.com/content/736f63f5-eb56-4811-85f4-6f275eb36c28">Now is the time to help Ukraine by stepping up sanctions on Russia</a>,” by Andriy Yermak, Chief of Staff to Ukraine’s President Volodymyr Zelensky, prompted me to respond as follows.</p><p>He correctly claims that “the world must move faster to deploy effective sanctions against Russia.” So far <a href="https://alexvalchyshen.medium.com/letter-to-the-fts-editors-april-15-2018-1f3705b2d795">sanctions</a>, which have been mounting since 2014, have not discouraged the Kremlin from escalating its war on Ukraine. Why?</p><p>Sanctions rely on standard theory which states that any economy works as such: (1) savings finance private investments while taxes finance public expenditures; (2) a convertible currency attracts foreign savings and trade. If a country becomes a bad actor, then banning its foreign trade and cutting its access to foreign savings will stop the country’s ability to finance its destructive actions.</p><p>The issue is that such a theory misleads. A more sober economic theory must instead recognize a reversed sequence in which: (1) private investments create savings, and <a href="https://www.ucl.ac.uk/bartlett/public-purpose/sites/bartlett_public_purpose/files/the_self-financing_state_an_institutional_analysis_of_government_expenditure_revenue_collection_and_debt_issuance_operations_in_the_united_kingdom.pdf">public expenditures take place ahead of taxes</a>; and (2) nonconvertible currency fits in with international trade and finance. This is essentially MMT (<a href="https://stephaniekelton.substack.com/">modern money theory</a>). If applied to Russia’s war on Ukraine, this theory helps illuminate that Russia has been shifting from a convertible to nonconvertible ruble since 2013. Hence, Russia’s capacity to “finance” its war is not going away anytime soon even if current sanctions mount further. Its current constraints are on the domestic availability of real (not financial) resources such as food, metal and labor. And they are there.</p><p>That is why to defeat malign Russia — today in Ukraine and elsewhere in the future — we must embrace the proper theory and provide Ukraine’s army with <em>real</em> resource, which is proper defense arsenal. The priority is to push Russian invaders out of Ukraine. Then, let’s deal with Russia’s main trouble, domestic inequality.</p><p><strong>Alexander Valchyshen</strong><br>University of Missouri Kansas City</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=1171aa13f346" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Байден — Зеленському: «Трускавець» не працює]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B5%D0%BD-%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%82%D1%80%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D0%BD%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%8E%D1%94-d2c4635a411d?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/d2c4635a411d</guid>
            <category><![CDATA[trickle-down-economics]]></category>
            <category><![CDATA[biden]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[volodymyr-zelensky]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 14 Jun 2021 20:05:29 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-07-03T13:49:17.896Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>У дещо скореченому вигляді цей текст вперше був </em><a href="https://www.epravda.com.ua/columns/2021/06/14/674965/"><em>опублікований</em></a><em> на сайті “Економічна правда” 14 червня 2021 р.</em></p><p>Цей текст складається з двох частин. У першій пояснюється економічна думка, що превалює в Україні. В другій — про те саме, тільки у США. Висновок — у заголовку.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*tA1bZ4SjUaW2cFwuOoV2KQ.png" /><figcaption>Джерело: <a href="https://twitter.com/tbalcerski/status/1387587356090408961/photo/1">Thomas Balcerski on Twitter: “CNN’s current headline about Biden’s address — “Trickle-down economics has never worked.” #PresidentialAddress #POTUS https://t.co/IPK0QYR0z2&quot; / Twitter</a></figcaption></figure><h3>Україна</h3><p>Наприкінці минулого року, а саме 2 листопада 2020-го, у <a href="https://soundcloud.com/2eyktrejvu5c/zelenskiy-obratilsya-k-deputatam-sn-s-trebovaniem-reshit-vopros-s-ksu">публічному зверненні</a> до народних депутатів й одночасно до власних виборців президент Зеленський нагадав про істотну деталь: «А пам’ятаєте ви, як все починалось? … Ми ставали командою. В тому ж самому Трускавці. Ми різні, але ми все ж таки одне ціле — те, в що вірить вся країна…»</p><p>Затишне місто Трускавець, відоме своєю працею з оздоровлення людей, влітку 2019 року на мить опинилося в центрі суспільної уваги.</p><p>Тоді новий лідер країни з найвищою повнотою влади відправив представників партії «Слуга народу» до курортного міста задля інтенсивного навчання. Саме новообрані народні депутати від цієї партії <a href="https://www.youtube.com/watch?v=i8njgMh7tl0&amp;t=50s">пройшли ті навчальні курси</a>, перед тим як узятися до роботи у Верховній Раді.</p><p>Вважалося тоді й вважається донині — у Трускавці влада отримала найбільш вивірений дороговказ, із найпередовіших теоретичних та практичних основ щодо суспільно-економічних перетворень та устрою.</p><p>У вищезгаданій промові Президент України сказав, що Трускавець не просто славетне місто на мапі України. Це система знань. На ній вибудуваний фундамент політики Зеленського. І в це «вірить вся країна».</p><p>Ось цю систему знань слід розуміти як «Трускавець».</p><p>Це її назва, адаптована до сучасної України. За своїм походженням ця система відома у світі як неокласична економічна теорія, що була сформульована наприкінці 19 століття й критика якої припадає на самий початок 20 століття, див. (Veblen, 1900).</p><p>Згодом неокласична економічна теорія стала складовою неоліберального світогляду. До України вона потрапила одночасно зі здобуттям політичної незалежності, див. (Cockett, 1995, сс. 307–308). У 1990-х неокласична економічна теорія проходила місцеву адаптацію у професійних дискусіях та навчальних програмах спеціалізованих університетів. Реформатори зразка 2000-х уже мали її теоретичне підґрунтя. У 2019 році вона лише отримала формальне затвердження від різних гілок влади, зокрема від новообраного парламенту — в інтенсивному навчанні нардепів у Трускавці.</p><p>Отже, «Трускавець» як система знань була покликана вирішити одну з головних обіцянок президента Зеленського, що бере коріння в економіці <a href="https://youtu.be/jWYPBcBAiJA?t=3500">подолання бідності в Україні</a>. Бо ж самостійно українці борються з власною бідністю, втрачаючи гідність у заробітчанстві.</p><p>Як подолати бідність?</p><p>На це запитання є відповідь від носіїв знань «Трускавця». <a href="https://youtu.be/-8utCR-q5QA?t=683">Єдиний спосіб боротьби з бідністю — це зробити так, щоб економіка зростала швидко</a>. Щонайменше на 5% за рік. Краще на 7%. Для цього слід <a href="https://youtu.be/oamhtt8bGO8?t=1538">залучати в країну інвестиції</a>.</p><p>Коли носії «Трускавця» кажуть про залучення інвестицій, то мають на увазі <a href="https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Neutral_rate_in_Ukraine_pr_2021-05-26.pdf?v=4">зовнішні фінансові інвестиції</a>, адже всередині країни потрібних заощаджень бракує. Є переконання, що саме зовнішні інвестиції у формі кредиту в іноземній грошовій одиниці підтримують макрофінансову стабільність.</p><p>Щоб цього досягти, потрібно (1) створити відповідний інвестиційний клімат, наприклад, із залученням «інвестиційних нянь», (2) лібералізувати трудове законодавство (на користь роботодавців — власників бізнесу), (3) реформувати профспілки (шляхом їх дроблення та маргіналізації, що знову ж на користь роботодавців), (4) подолати загальну корупцію приватизацією, корпоративним управлінням та реформуванням судової системи, (5) запровадити ринкові відносини там, де залишилося централізоване державне регулювання, а саме в освіті, в медицині, в пенсійному забезпеченні та в користуванні сільськогосподарськими землями, та (6) гарантувати незалежність центрального банку, який бореться передусім із загрозою інфляції й діє наввипередки (загроза безробіття є другорядною).</p><p>Вважається, що такі зовнішні фінансові інвестиції еволюціонують у два етапи, які не обов’язково є взаємним запереченням.</p><p>На першому етапі, як-от нині, інвестиції переважно концентруються в операціях із високодохідними цінними паперами від українських боржників (насамперед це облігації уряду). Висока дохідність таких цінних паперів утілюється через теорію, ніби процентні ставки в Україні є похідними від стану міжнародних фінансових ринків та зовнішніх оцінок кредитоспроможності українських позичальників (Груй, Лепушинський, &amp; Ніколайчук, 2018). На додаток, у різних інтерпретаціях висувається аргумент про існування <a href="https://www.epravda.com.ua/publications/2020/12/28/669582/">«ефекту витіснення»</a>, див. (Козюк, 2000), (Козюк, 2019), (Данилишин, 2019) та (Джигир, 2021). Також популяризується теза про те, що «немає ніяких бюджетних грошей» або, що те саме, «у держави немає власних грошей», див. відповідно (Милованов, 2020) та (Монін, 2021).</p><p>З часом має настати другий етап завдяки переліченим реформам, див. пп. 1–6 вище. Тоді інвестори повинні надавати перевагу безпосередньому виробництву товарів та послуг в Україні.</p><p>Ось на цьому другому етапі залучені інвестиції, як вважається, підвищуватимуть ефективність виробництва в Україні. Завдяки саме цьому зростатиме продуктивність праці найманих працівників. І лише тоді вони зможуть розраховувати на підвищення власних доходів, що сплачують їм роботодавці. Оскільки має діяти правило: дохід людини зростає відповідно до її продемонстрованих зусиль щодо збільшення власної продуктивності.</p><p>Тобто темп зростання зарплати збігатиметься з темпом зростання продуктивності праці.</p><p>Такий ланцюг процесів начебто подолає бідність.</p><p>Водночас цей підхід базується на теоретичному постулаті про «природне безробіття», яке в Україні вкотре оцінюється на рівні 8.5% (НБУ, 2021, с. 40). За цією теорією, ситуація, коли безробіття падає нижче природного рівня, є небажаною, адже вбачається ризик інфляції, тому треба відвертати від неї економіку.</p><p>На Заході серед економістів різних течій та шкіл такий підхід до подолання бідності називається англійською мовою trickle-down economics. Його критична оцінка була сформульована щонайпізніше у 1960-х, див. (Minsky, 2013).</p><p>Цей термін можна перекласти на українську як розподіл доходів в економіці «з верхів», тобто коли доходи течуть згори донизу мов гірський струмок.</p><p>Іншими словами, trickle-down economics — це коли доходи формуються передусім на вершині ієрархічної структури суспільства. Нагорі такої структури є нечисленний прошарок заможних людей, і їхній дохід від володіння бізнесом поступово сходить або збігає струмочками донизу нижчими щаблями суспільної ієрархії. Тобто доходи заможних прошарків громадян трансформуються у доходи менш заможних людей, у міру того як перші витрачаються на споживання та на купівлю праці других (менш заможних).</p><p>Важливо також, що trickle-down economics — це такий набір політик, які покладаються передусім на зменшення оподаткування для бізнесу, на підтримку пріоритетної галузі економіки (наприклад, оборонного промислового комплексу) або на усі інші заходи, що сприяють саме прибуткам інвесторів.</p><p>Це як фінансові інвестори (внутрішні та іноземні), так й інвестори у промислове виробництво (так само, внутрішні та іноземні). На сьогодні, із цих двох груп більш захищеною з погляду законодавства є група фінансових інвесторів порівняно з групою промислових.</p><p>Боротьба з бідністю в Україні має суцільні ознаки trickle-down economics.</p><p>Носії «Трускавця» вважають, що фахова дискусія про цей підхід не потрібна українському суспільству. Цьому підходу нібито немає альтернативи.</p><p>Українська ситуація влучно характеризується зауваженням американського економіста Гаймана Мінськи: «The prince is constrained by the theory of his intellectuals!» (Minsky, 2008, с. 110). Українською: «Принц обмежується теорією власних інтелектуалів!»</p><p>Економічна модель від «Трускавця» не є винятковою та незамінною. Вона одна з багатьох, що людство виробило за останні кількасот років.</p><p>Для нинішньої України з її суспільним запитом на подолання бідності стає в пригоді минулий і теперішній досвід зі США.</p><h3>Сполучені Штати Америки</h3><p>Президент Байден, пояснюючи суспільству свою економічну програму, постійно вживає одну ключову фразу: “<a href="https://youtu.be/xKmrrdJrmNE?t=32">Trickle-down economics has never worked</a>”, див. (The White House, 2021a) та (NBC News, 2021).</p><p>Тобто, українською мовою, — стимулювання економіки «гірськими струмочками», або «з верхів», ніколи не працювало.</p><p>Що це означає?</p><p>Як і у президента будь-якої країни, світогляд Байдена визначають його економічні радники. Формально це <a href="https://www.whitehouse.gov/cea/">Рада економічних радників</a>. Вона складається із трьох осіб, професійних економістів. І на них працює ще цілий апарат економістів.</p><p>Знову варто навести зауваження Мінськи, що лідер країни обмежується теорією власних інтелектуалів.</p><p>Але в США ситуація з інтелектуалами, які працюють над економічною теорією, доволі динамічна.</p><p>Про цю динаміку розповідалося у двох аналітичних записках: «<a href="https://www.epravda.com.ua/columns/2018/07/10/638539/">Прогресивні ідеї перемагають у США</a>» (червень 2018 р.) та «<a href="https://alexvalchyshen.medium.com/%D1%83-%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82-%D0%BF%D0%BE%D0%BF%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96-%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0-%D1%82%D0%B0-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8-d791b678d2e1">У чому секрет популярності Берні Сандерса та його значення для України</a>» (січень 2020 р.). Тут дається взнаки вага виборців і їхня підтримка прогресивного крила Демократичної партії на чолі з Берні Сандерсом та молодим поколінням його однодумців і послідовників. Лідеркою серед них є Александрія Окасіо-Кортез (членкиня Конгресу від 14 округу міста Нью-Йорк).</p><p>Після обрання президент Байден доволі швидко визначився зі складом Ради економічних радників. Цим складом Байден заявив, що його економічна політика орієнтуватиметься на робочу силу. І що він не піде за економістами, котрі рекомендують режим жорсткої економії (анг. austerity) як інструмент, який нібито відновлює довіру та впевненість інвесторів.</p><p>Скоріш за все радники Байдена усвідомлюють помилку радників президента Обами, коли ті свого часу визначили за найкраще політику з повернення довіри інвесторів. Така політика ще має назву затягування пасків, адже вона покликана утримувати у безробітті більшу частку громадян порівняно з протилежною політикою, що мінімізує як кількість громадян без роботи, так і час їх перебування в такому вимушеному стані. Зараз між економістами у США є згода, що таким чином адміністрація Обами затягла із виходом економіки з рецесії після кризи 2007–08 років.</p><p>Президент Байден у кількох публічних промовах заявив, що настав час стимулювати економіку «з низів». Доходи в економіці мають зростати від її фундаменту. Тобто від працівників — членів профспілок і далі по середньому класу.</p><p>Тоді ж Байден додав: «Я не проти бізнесменів, що збагачуються на прибутковій діяльності, зокрема й на Уолл-Стріт [фінансовий центр США]. Але Уолл-Стріт не збудував цю країну. Це середній клас та профспілки її збудували». Див. (The White House, 2021b).</p><p>У промові 27 травня Байден пояснив, що уявлення про збільшення зарплат разом зі збільшенням продуктивності праці не підтверджується фактами.</p><p>Насправді з кінця 1970-х зарплати у США загалом були в стагнації. Водночас продуктивність праці — й відповідно частка доходу, що припадає на прибутки власників бізнесу, — неухильно зростали (<a href="https://www.statista.com/chart/23410/inequality-in-productivity-and-compensation/">див. графік</a>).</p><p>Щоб виправити цей розрив, як Байден дає зрозуміти, його адміністрація проводитиме таку політику, яка має на меті повну зайнятість.</p><p>У тій промові за 27 травня не згадується про рівень «природного» безробіття. Можна припустити, що радники Байдена мають розрахунки цього показника. Для США він становить <a href="https://alfred.stlouisfed.org/graph/?g=ErsS">приблизно 4.5%</a>. Водночас вони ще більше розуміють усю теоретичну та практичну слабкість показника.</p><p>Ось як Байден визначає стан економіки з повною зайнятістю: «Замість того, щоб працівники конкурували за обмаль робочих місць, ми хочемо, щоб за працівників конкурували роботодавці». При цьому велика увага приділяється гідності робочої сили: «Коли наймані працівники заступають на робочі місця, вони не повинні залишати свою гідність за дверима». Цитати з (The White House, 2021b).</p><p>Й безумовно йдеться про зростання зарплатні загалом по економіці. Тут мається на увазі, що адміністрація Байдена усвідомлює значні втрати, яких зазнали працівники починаючи із 1970-х.Частка загальнонаціонального доходу, що розподіляється щороку на зарплати, знизилася з 51.6% від ВВП у 1970 році до мінімуму 42% у 2013-му. Останні дані про цей показник <a href="https://fred.stlouisfed.org/series/A4102E1A156NBEA">становлять 43.5% у 2019 р.</a></p><p>Також доволі прикметним є зауваження одного з трьох членів Ради економічних радників Байдена. Його звати Джаред Бернштайн (Jared Bernstein). У нещодавньому інтерв’ю він прокоментував так званий ефект витіснення. Це коли випуск державних цінних паперів у національній грошовій одиниці нібито спричиняє (а) підвищення процентних ставок та як результат (б) витіснення, тобто зменшення інвестицій у приватному секторі. За словами Бернштайна, таке уявлення не підтверджується емпіричними спостереженнями. Воно, каже Бернштайн, часто використовувалося для спантеличення необізнаних слухачів, і по суті цим інструментом приховується справжня сила фіскальної політики центрального уряду (у США це федеральний уряд). Див. <a href="https://podcasts.apple.com/ca/podcast/jared-bernstein-on-taxes-spending-why-president-biden/id1056200096?i=1000521559792">(Bloomberg, 2021a)</a> та <a href="https://www.bloomberg.com/news/articles/2021-06-01/new-economics-q-a-with-john-jay-s-mason-toplive-transcript">(Bloomberg, 2021b)</a>.</p><p>Байден та його радники ставлять щонайменше під сумнів корисність висновків неокласичної економічної школи, яка нині широко представлена своєю новокейнсіанською гілкою (New Keynesian).</p><p>Коли Байден каже, що його економічна політика спрямована на найманих працівників, які вимушені задовольнятися низькооплачуваною роботою або не мають жодної, то він зачіпає й проблему бідності в США. Ось цитата з його промови: «Конгрес повинен підняти мінімальний рівень зарплати до 15 доларів на годину. Ніхто не має працювати 40 годин на тиждень і залишатися при цьому в бідності» (The White House, 2021b).</p><p>Тож Байден та його економічні радники визнають, що, по-перше, питання бідності не зникло з порядку денного у США у 2021 році. (Й це попри економічне лідерство у світі.) А по-друге, звичні економічні рецепти (з неокласичної теорії) не є корисними, й практичні дії теперішньої адміністрації опиратимуться принаймні частково на нову економічну парадигму.</p><p>Криза COVID-19 та економічна криза змінили важіль впливу економістів, що використовують і розуміють світ через призму неокласичної теорії. Колишня повна домінація похитнулася.</p><p>За останні роки у публічній площині дедалі більше говорять про економістів, що сформулювали альтернативи до неокласичної теорії. Їх є кілька. Наразі економісти Байдена у своїй боротьбі з бідністю та безробіттям не взяли на озброєння повний арсенал альтернатив. Але ось ця <a href="https://drive.google.com/file/d/1BK0_4zRXWfEgv-tx2il75h2PjgdE5pkU/view?usp=sharing">думка</a> показова: «Систематичні помилки уряду щодо недостатнього стимулювання економіки, перебільшення центральним банком інфляційних ризиків [підвищення процентної ставки наввипередки, тобто до фіксації прискорення інфляції вище бажаного рівня] — усе це великою мірою загострює нерівність [і бідність]» (Bloomberg, 2021b).</p><p>Одна з альтернатив зветься англійською мовою <em>modern money theory</em> й тому має абревіатуру MMT (українською — сучасна теорія грошей, або теорія сучасних грошей).</p><p>Відомо, що економісти розробляли її з другої половини 1990-х. Вони спиралися на інтелектуальну спадщину Кейнса, Мінськи та інших. Одна з їхніх основних порад щодо подолання бідності та безробіття — це досягнення повної зайнятості завдяки державній програмі, відповідно до якої центральний уряд виступає як гарантований роботодавець. Див. (Wray, 1998, cc. 122–154) та (Wray, 2012, сс. 221–260).</p><p>Зокрема, економіст Гайман Мінськи писав про це ще у 1960-х. Адміністрації президентів США Кеннеді та Джонсона реалізовували тоді програму <a href="https://www.britannica.com/topic/War-on-Poverty">«Війна з бідністю</a>». Вона була провальною. Вона не поборола бідність! І Мінськи пояснив чому. Економісти в оточенні президентів були прихильниками неокласичної економічної теорії. Їхня відповідь на запитання, як побороти бідність, полягала у здійсненні (а) інвестиційних витрат та (б) соціальних виплат (англ. welfare). Творці програми «Війна з бідністю» сподівалися, що доходи зійдуть «з верхів» до менш заможних громадян. Це економічна політика, описана в афоризмі <a href="https://en.wikipedia.org/wiki/A_rising_tide_lifts_all_boats">«приплив підніме усі човни</a>». Такий підхід не тільки не здатен побороти бідність, він її поглиблює — наголошував Мінськи. Помилка економістів при владі була в тому, що вони вбачали у безробітті проблему самих безробітних і намагалися їм допомогти програмами з перенавчання та отримання нових знань та навичок. А слід було, як писав Мінськи, брати безробітних такими, якими вони були. Давати їм роботу відразу, щоб вони вчилися на робочому місці. Для цього слід створювати в межах федеральних програм робочі місця не з мізерною, а з достойною оплатою, для всіх, хто хоче працювати. Див. (Papadimitriou &amp; Wray, 2008) та (Minsky, 2013).</p><p>Поки що економісти Байдена не прислухаються до порад про впровадження федеральних програм із надання праці безробітним. Але вже зараз є зрозумілою логіка Байдена, коли він каже, що «<a href="https://youtu.be/xKmrrdJrmNE?t=32">trickledown economics has never worked</a>». Це було відомо в США іще з 1960-х. І на цьому знову наголошується у 2021 році.</p><h3>Висновок</h3><p>Зазначене твердження Байдена слід перекласти на сучасну реформаторську мову України.</p><p>У результаті отримаємо: «Трускавець» не працює, адже він ніколи не працював.</p><p>Вирішення проблеми бідності традиційними методами з арсеналу неокласичної економічної теорії — тобто за принципами «Трускавця» — призводить до збільшення нерівності та бідності. Цьому досвіду вже понад кількадесят, якщо не сотні років. Приклади зі США яскраво про це свідчать.</p><p>Наразі боротьба з олігархами в Україні — це процес, який фокусується не на корінні економічної проблематики. Тому що цей процес сформульовано в теоретичній рамці «Трускавця».</p><p>У цій справі буде слушним таке історичне порівняння. З 17 століття в Європі почалися бунти робітників проти ткацьких машин — тих технологічних інновацій, котрі згодом відкрили шлях до промислової революції в Англії у 18 столітті. Тоді ж разом із бунтами були підпали верстатів і заклики до їх заборони або ж обмежень у застосуванні. «Знадобилися час і досвід, перш ніж робітники навчилися розрізняти між машинами та їх застосуванням капіталом. Таким чином вони навчилися спрямовувати свої атаки не на інструменти виробництва, а на [капіталістичний] режим виробництва, в якому вони використовувалися» (Marx, 1967 [1867], сс. 403–404).</p><p>Це історичне порівняння є слушним для українського суспільства, яке все ще вчиться розрізняти причинно-наслідкові зв’язки в економіці.</p><p>І слова Байдена в перекладі на українську теж слушні.</p><p>Насамперед для громадян України, які цього літа святкують 30-річчя її незалежності.</p><h3>Джерела</h3><p>Bloomberg. (13 May 2021a p.) <em>Jared Bernstein on Taxes, Spending, and Why President Biden Wants to ‘Pay for It’.</em> Отримано з <a href="https://podcasts.apple.com/ca/podcast/jared-bernstein-on-taxes-spending-why-president-biden/id1056200096?i=1000521559792">https://podcasts.apple.com/ca/podcast/jared-bernstein-on-taxes-spending-why-president-biden/id1056200096?i=1000521559792</a></p><p>Bloomberg. (1 Червень 2021b p.) New Economics Q&amp;A With John Jay’s Mason.</p><p>Cockett, R. (1995) <em>Thinking the Unthinkable.</em> HarperCollinsPublishers.</p><p>Marx, K. (1967 [1867]) <em>Capital, Vol. I</em> (2009 Printing вид.). New York: International Publishers.</p><p>Minsky, H. P. (2008) <em>Stabilizing an Unstable Economy.</em> McGraw-Hill.</p><p>Minsky, H. P. (2013) <em>Ending Poverty: Jobs, Not Welfare.</em> Annandale-om-Hudson, New York: Levy Economics Institute.</p><p>NBC News. (28 April 2021 p.) <em>Biden: ‘Trickle-Down Economics Has Never Worked’</em>. Отримано з <a href="https://youtu.be/xKmrrdJrmNE?t=32">https://youtu.be/xKmrrdJrmNE?t=32</a></p><p>Papadimitriou, D. B., &amp; Wray, R. (2008) Minsky’s Stabilizing an Unstable Economy: Two Decades Later. у H. P. Minsky, <em>Stabilizing an Unstable Economy</em> (сс. xi-xxxv). McGraw-Hill.</p><p>The White House. (29 April 2021a p.) <em>Remarks by President Biden in Address to a Joint Session of Congress</em>. Отримано з <a href="https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/04/29/remarks-by-president-biden-in-address-to-a-joint-session-of-congress/">https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/04/29/remarks-by-president-biden-in-address-to-a-joint-session-of-congress/</a></p><p>The White House. (27 May 2021b p.) <em>Remarks by President Biden on the Economy</em>. Отримано з <a href="https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/05/27/remarks-by-president-biden-on-the-economy-2/">https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/05/27/remarks-by-president-biden-on-the-economy-2/</a></p><p>Veblen, T. (1900) The Preconceptions of Economic Science, III. <em>The Quarterly Journal of Economics, 14</em>(2), 240–269.</p><p>Wray, R. (1998) <em>Understanding modem money: the key to full employment and price stability.</em> Edward Elgar Publishing Limited.</p><p>Wray, R. (2012) <em>Modern Money Theory.</em> Palgrave.</p><p>Груй, А., Лепушинський, В., &amp; Ніколайчук, С. (2018) Нейтральна реальна відсоткова ставка в умовах малої відкритої економіки: застосування для України. <em>Вісник Національного банку України</em>(243), сс. 4–20.</p><p>Данилишин, Б. (1 Листопад 2019 p.) Незалежність НБУ — це незалежність політики, а не окремих осіб за фасадом незалежності інституції. <em>ZN.ua</em>.</p><p>Джигир, Ю. (31 Травень 2021 p.) Піраміда ОВДП? Що відбувається в Україні. <em>NV.ua</em>.</p><p>Козюк, В. (2000) “Ефект витіснення” як наслідок державного боргу в перехідній економіці України. <em>Вісник Тернопільської академії народного господарства</em>(9), 132–137.</p><p>Козюк, В. (Березень 2019 p.) <em>Фіскальний Левіафан держбанків чи ефект витіснення</em>. Отримано з KSE: <a href="https://kse.ua/ua/community/stories/ksevoice-fiskalniy-leviafan-derzhbankiv-chi-efekt-vitisnennya/">https://kse.ua/ua/community/stories/ksevoice-fiskalniy-leviafan-derzhbankiv-chi-efekt-vitisnennya/</a></p><p>Милованов, Т. (21 Вересень 2020 p.) Хочете маленькі податки? Не радійте підвищенню пенсій чи мінімальних зарплат. <em>NV.ua</em>.</p><p>Монін, Д. (1 Червень 2021 p.) <em>У государства нет своих денег.</em> Отримано з UkrliveTV: <a href="https://www.youtube.com/watch?v=vULkKEikTiU&amp;t=660s">https://www.youtube.com/watch?v=vULkKEikTiU&amp;t=660s</a></p><p>НБУ. (Квітень 2021 p.) <em>Інфляційний звіт.</em> Отримано з <a href="https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/IR_2021-Q2.pdf">https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/IR_2021-Q2.pdf</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=d2c4635a411d" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Презентація “Мобілізація на тлі пандемії COVID-19”]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%BC%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%BD%D0%B0-%D1%82%D0%BB%D1%96-%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%97-covid-19-dff97568af7d?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/dff97568af7d</guid>
            <category><![CDATA[finance]]></category>
            <category><![CDATA[covid19]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 18 Nov 2020 10:18:01 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-11-18T10:18:01.959Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Слайди для панельної дискусії аналітиків на щорічному форумі “XIХ щорічний Форум Фінансових директорів України” 18 листопада 2020 р. (<a href="https://drive.google.com/file/d/1gOzmf-U1H6YXVQh4KnPtR6H90d4Jj8AA/view">файл pdf</a>):</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/821/1*AL46GzpxHeYpX5dBWll7eA.png" /><figcaption>[ Слайд 1 / 12 ]</figcaption></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=dff97568af7d" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Глобалісти та принцип подвійного уряду]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8-%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83-602cee0cc28a?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/602cee0cc28a</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 06 Jul 2020 15:44:10 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-07-06T15:44:10.851Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>(Це </em><a href="https://biz.liga.net/ekonomika/all/article/zelenskiy-stalkivaet-ukrainu-s-dorogi-neoliberalizma-vozmojno-eto-neplohaya-ideya?fbclid=IwAR2R48HA7toacrl3R_zkiWGsveRt0hRy4YRAdxgRqLxz2UslpKVk0-Qs_fY"><em>текст вперше вийшов</em></a><em> у світ 6 липня 2020 р. на сторінках сайту Liga.net)</em></p><p>20 червня 2020 року</p><p>Якщо Ви ставите собі запитання на кшталт: за якими принципами налаштована глобальна економіка? Та якою мірою сучасна економіка України підпадає під ці принципи?</p><p>Тоді я запропонував би ознайомитися з книжкою <a href="https://www.quinnslobodian.com/">Квіна Слободяна</a> під назвою «<a href="https://www.amazon.com/dp/B07BF46YN2/ref=cm_sw_r_tw_dp_U_x_qtG5EbQXX7FAC">Глобалісти — кінець імперії та народження неолібералізму</a>», що вперше вийшла у світ 2018 року.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*kMCdln1BX6UuOf6XnAXUuA.jpeg" /></figure><p>Автор народився в Канаді, але працює у США професором історії у Коледжі Велзлі (Wellesley College), що у штаті Массачусетс.</p><p>Прізвище автора натякає на українське коріння. І таки правда — він сам це підтверджує! Каже, що по батьківській лінії є нащадком українських емігрантів із Галичини (село Вільховець), коли ця частина України була у складі Австро-Угорської імперії.</p><p>За два роки від своєї першої публікації книжка встигла вийти у перекладі з англійської на німецьку, французьку й <a href="https://www.dr.com.tr/Yazar/quinn-slobodian/s=10097259">турецьку</a>. Це свідчить про актуальність та популярність дослідження. На мій превеликий жаль, наразі немає українського перекладу.</p><p>Квін Слободян належить до провідних дослідників <em>неолібералізму</em>. Він спеціалізується на інтелектуальній історії цього руху, походженні його ідей та на його право-радикальному витоку.</p><p>Що таке неолібералізм?</p><p>У простому поясненні це такі принципи суспільного устрою, за якими вважається, що функціонування приватних ринків — від повсякденних товарів на кшталт продуктів харчування й до таких «товарів», як люди, земля та гроші, — дає найбільшу суспільну користь.</p><p>Користь вбачається у роздержавленні, приватизації та монетизації (переведення на оплатну основу) дедалі більшої частини суспільного життя: як-то пенсійне забезпечення, охорона здоров’я, освіта, утримання під вартою засуджених та підозрюваних у порушенні закону тощо.</p><p>Вважають, що Чилі у 1970-х була першою країною світу, що почала практикувати неолібералізм. У найбільших демократіях він став активно поширюватися у 1980-х після перемоги на виборах у Великій Британії та в США відповідно Маргарет Тетчер та Рональда Рейгана. (До речі, у США цей рух радше називають <em>неоконсерватизмом</em>.)</p><p>У чому особливість ідеї Квіна Слободяна у «Глобалістах»?</p><p>Якщо ви думаєте, що неолібералізм — це про вільний ринок, то це хибне судження. Базовий принцип неолібералізму такий: вільний ринок не регулюється сам по собі — він не здатен цього забезпечити. Тому він і не відпускається у вільне плавання. Ринок «обшивається» (автор використовує англійське слово «encasement»). Тобто навколо ринку роблять «обшивку», щоб він не розсипався й існував як потрібно.</p><p>У цьому полягає різниця між <em>неолібералізмом</em>, що інтелектуально розроблявся в активній фазі відразу після Другої світової війни, та <em>лібералізмом</em> у XIX столітті, який закінчився у 1914 році, коли почалася Перша світова війна.</p><p>Засновники неолібералізму — а це група інтелектуалів із Європи та США з різних галузей суспільного життя (від бізнесменів та журналістів до юристів, економістів і соціологів) — розуміли, що немає вороття до лібералізму зразка XIX та початку XX століть.</p><p>За часів лібералізму, як нагадує Слободян, глобальна економіка базувалася на досить активному міжнародному фінансовому ринку. «Гроші працювали в будь-якому закутку [світу], й вони могли обмінюватися на основні грошові одиниці світу за фіксованими курсами завдяки системі золотого стандарту» (цитата зі стор. 10 книжки «Глобалісти»). Тобто підтримувалася конвертація монетарних активів (а) з одних грошових одниць в інші та (б) з одних юрисдикцій в інші. Індивідуальний інвестор міг володіти цінними паперами емітентів з інших країн та навіть з інших континентів, де його нога ніколи не ступала. У свою чергу золотий стандарт працював таким чином, що основний тягар внутрішніх економічних негараздів в окремій країні лягав на плечі звичайних громадян. Щодо політичного устрою, то глобальна економіка складалася з кількох імперій зі столицями в Європі (Лондон, Париж, Відень, Стамбул, Санкт-Петербург), а молода демократія ставала на ноги у США.</p><p>Перша світова війна та Велика депресія, а згодом і Друга світова війна змінили глобальну економіку кардинально. Імперії розпадалися, колишні колонії здобували незалежність. Демократія пішла у широкі маси — право обирати політиків (брати участь у виборах) отримали різні верстви населення, а не тільки громадяни з власністю та іншими привілеями. Були почуті й інші вимоги загалу — уряди ставили перед собою мету відновлення зайнятості й навіть досягнення повної зайнятості. У США така політика президента Ф. Д. Рузвельта мала назву «Новий курс» (New Deal). Водночас глобальний фінансовий ринок певною мірою був обмежений Бреттон-Вудською системою, в якій урядам надавалася незалежність від глобальних приватних фінансів, і це означало, що вони могли автономно реалізовувати внутрішню політику. Згадана вище вільна конвертація монетарних активів між різними грошовими одиницями та юрисдикціями була обмежена. Ця політика спрямовувалася на забезпечення в країні загального добробуту (англійською «welfare state»). Отож загальна економічна доктрина урядів сфокусувалася на власних економіках.</p><p>Прибічники такого підходу назвали його капіталізмом загального добробуту. Як пояснює Слободян, іще з 1930-х та 1940-х неоліберали вважали такий устрій капіталізму своїм ворогом. І саме вони запровадили фразу «економічний націоналізм» та почали його вживати як критичне звернення до свого ворога («Глобалісти», стор. 93).</p><p>Інтелектуальні батьки неолібералізму вважали капіталізм загального добробуту помилковим напрямком розвитку, на заміну якого мав прийти новий лібералізм. «Холодна війна була другорядною [справою для неолібералів], їхня головна війна була проти “Нового курсу” на глобальному рівні» («Глобалісти», стор. 16).</p><p>Вони розуміли три концептуальні фактори: (1) капіталізм ліберального зразка вже не можливий, (2) масова демократія стала новою реальністю, (3) побільшало націй, що скористалися правом на самовизначення та оголосили політичний суверенітет.</p><p>Далі автор пояснює, що особливий вплив на загальний неоліберальний рух мали вихідці з Центральної Європи. Економісти Фрідріх Хаєк та Людвіг фон Мізес і соціолог Карл Поппер походили з Австро-Угорської імперії. Економіст Вільгельм Рьопке народився в Німеччині, але емігрував після приходу до влади нацистів. (Людвіг фон Мізес народився у Львові й, за свідченнями біографів, розумівся на українській мові.) Найбільше ця група переймалася устроєм глобальної економіки на міждержавному рівні.</p><p>Для них модель внутрішнього устрою Австро-Угорської імперії були ідеалом та прообразом для розбудови нового ліберального світу. Як відомо, в Австро-Угорській імперії чимала кількість етнічних груп мали певну культурну автономію, водночас їхні економіки належали до одного цілого — це була економіка єдиної імперії, і в її межах обмін товарами та грошима був вільним. Фрідріх Хаєк пояснював цю модель як «подвійний уряд, [один] уряд для питань національної культури та [інший] уряд для економічних справ» (розгорнуте пояснення від <a href="https://archive.org/details/nobelprizewinnin00haye/page/n127/mode/2up">Хаєка можна знайти у цій збірці, див. стор. 46–47</a>).</p><p>Неоліберальний проект вбачає ідеал у такому міжнародному устрої, коли національні уряди обмежуються у здатності використовувати власний суверенітет та проводити автономну внутрішню політику — тобто відповідати на демократичні вимоги від широких мас громадян власних країн щодо рівності та соціальної справедливості. Водночас наддержавні інституції, включно із правилами міжнародної торгівлі та міжнародного права, «зшивають» глобальну економіку у єдине ціле й забезпечують вільний рух капіталу, товарів, послуг та робочої сили.</p><p>Слободян пояснює, що крім Хаєка з його ідеєю подвійного урядування у глобальній економіці неоліберальний рух іще запозичив аналогічну ідею від німецького <a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Carl_Schmitt">юриста Карла Шмітта</a>. У 1950 році Шмітт висунув теорію про те, що світ ділиться на дві складові. Перша складова світу — це території країн, де уряди керують людьми. І ця складова називається імперіум (imperium). Інша складова світу — це власність, де люди володіють фізичними активами, фінансовими активами та землею в різних куточках світу. Й ця складова називається домініум (dominium). За Шміттом, поділ між імперіумом та домініумом є важливішим, ніж поділ між національним та іноземним.</p><p>Один із засновників неоліберального руху Вільгельм Рьопке казав: ідеальним неоліберальним устроєм світу буде такий, який зберігатиме баланс між двома сферами (імперіумом та домініумом) через систему міжнародного права, що матиме силу ефективного застосування.</p><p>У домініумі забезпечується непохитність прав власності на нерухомий та фінансовий капітал і його вільний обіг. Такі права є універсальними для усього економічного простору домініуму та не обмежуються географічними кордонами імперіуму. Але домініум вимагає від політичних інститутів імперіуму, щоб ті забезпечували оту непохитність прав (щодо власності та пересування капіталів).</p><p>Отже, «встановиться мінімальний конституційний порядок [та] відбудеться поділ між сферою суспільних інтересів як держави в цілому та сферою приватних інтересів». Слободян цитує ще таку фразу від Рьопке: «Одне з найважливіших завдань нашого часу полягає у зменшенні національного суверенітету. […] Надмірний суверенітет краще взагалі ліквідувати, ніж передавати його на вищий політичний рівень чи в іншу географічну одиницю».</p><p>Карл Поппер сформулював висловлювання «оманливість суверенітету», що підкреслює принциповий скептицизм серед неолібералів щодо суверенних країн.</p><p>Таким чином, обшивання глобальної ринкової економіки, за неолібералами, відбувається завдяки деполітизованим інституціям, якими керують технократи (а не демократично обрані представники суспільства), та законодавчо закріпленим правилам і нормам, і за ними діє примус до їх дотримання.</p><p>У 1950 році <a href="https://archive.org/details/TheSocialCrisisOfOurTime1/page/n239/mode/2up">Рьопке заявив</a>: «Якщо ми бажаємо мати вільний ринок, тоді має діяти порядок, що складається з умов, правил та інституцій. Це більш дієвий та більш неухильний порядок. Його повинна підкріпляти постійно діюча та виразна поліція [від вільного ринку] в найширшому значенні цього слова».</p><p>Після Другої світової війни наново постало питання про право на еміграцію. Юристи, бізнесмени та економісти стверджували, що універсальне право на еміграцію є неможливим (воно «<a href="https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.215573/page/n89/mode/2up">повністю руйнується</a>») без вільного руху фінансового капіталу між країнами. Хаєк називав державний контроль за валюто-обмінними операціями не інакше як «<a href="https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.218162/page/n99/mode/2up">шляхом до тиранії</a>». Тому неоліберальний консенсус базується на такому постулаті: будь-які види контролю чи обмежень в обміні грошей мають бути оголошені поза законом та закріплені на рівні конституції.</p><p>Право на вільний рух капіталу між країнами виконує й іншу роль. Ідеться про його своєрідну дисциплінарну функцію в межах ширшого консенсусу щодо підтримання порядку у світовій економіці.</p><p>Далі Слободян робить, як на мене, дуже відвертий висновок. «Згідно з неоліберальною моделлю світового порядку, глобальна економіка дисциплінує окремі країни (1) через постійну загрозу кризи, (2) через втечу інвестицій, що карають будь-яку спробу розширення соціальної політики, та (3) через спекулятивні атаки на [обмінні курси національних] грошових одиниць у відповідь на урядове збільшення витрат державного бюджету» («Глобалісти», стор. 270–271).</p><p>«Загалом неоліберальний проект фокусує зусилля на ізолюванні учасників ринку від демократичного тиску. Це здійснюється через мережу інституцій, як-то МВФ та Світовий банк, центральні банки країн та адміністрації морських портів, наддержавні структури управління на зразок Європейського Союзу, міжнародні торговельні угоди, такі як Всесвітня торговельна організація» («Глобалісти», стор. 4).</p><p>Слободян доходить іще одного висновку, що насправді не Чиказька школа була колискою неолібералізму, а центральноєвропейські інтелектуали — такі як Хаєк, Мізес, Поппер, Рьопке, котрі за вироком долі мігрували світом й були активні в США, а також інші. Вони спрямували неолібералізм тим шляхом, яким вважали ідеальним для реалізації власних та водночас спільних ідей. Нагадаю, що один із них, Мізес, народився у Львові.</p><p>Що можна виснувати для України з книжки «Глобалісти» Квіна Слободяна:</p><p>1) Політичні та економічні процеси в нашій країні неможливо розглядати без розуміння походження основних ідей, що втілюють чи намагаються втілити в життя. Інтелектуальна історія неолібералізму від Квіна Слободяна надає таку можливість. Історія незалежної України — це зокрема історія розбудови економіки у домінуючій неоліберальній парадигмі, котра почала реалізуватися лише з 1970-х у Чилі та з 1980-х у США та Великій Британії. Часто-густо українські політики чи «реформатори-технократи» пояснюють логіку своїх дій так, що складається враження, ніби їхня економічна доктрина існує більш ніж вічність і що саме завдяки їй економічно розвинуті країни стали успішними. Цей помилковий підхід залишає осторонь аналіз, наприклад, реформування економіки США під час Великої депресії у 1930-х.</p><p>2) Хоч автор книжки є істориком і не спеціалізується на монетарній економіці, доречно взяти до уваги його висновок, що ризик фінансової кризи у певних країнах є інструментом дисципліни — і це елемент неоліберальної моделі. Тоді українське майже довічне питання про гостру потребу у зовнішньому фінансуванні, без якого в країні буде «дефолт, девальвація, гіперінфляція й, взагалі, повернення у 80-ті та 90-ті», має шанс на альтернативну оцінку. Адже нагальною потребою є вироблення виходу із цього замкнутого кола, де ризик кризи є постійним, але, як виявляється, цей ризик є інструментом дисципліни від глобальної ринкової економіки.</p><p>3) Інститут незалежності центрального банку країни можна й треба критично оцінювати, взявши до уваги вищезгадану неоліберальну концепцію про імперіум та домініум, де інститути імперіуму забезпечують домініуму права на капітал та його вільний вхід і вихід із країни. З огляду на попередній пункт, критично слід оцінювати не тільки відокремлений статус центрального банку, а й усю економічну модель країни.</p><p>4) Останнім часом українські урядовці та політики дедалі активніше говорять про політику «економічного націоналізму». Наприклад, прем’єр-міністр Шмигаль є прихильником «<a href="https://www.kmu.gov.ua/news/denis-shmigal-anonsuvav-strategiyu-uryadu-po-vihodu-iz-ekonomichnoyi-koronakrizi">здорового економічного націоналізму</a>», іще раніше опозиційні політики, наприклад <a href="https://www.youtube.com/watch?v=RnOO6Zpt2Tc">лідер Радикальної партії</a> та <a href="https://youtu.be/XHeZNrr8MJI?t=2136">лідер партії «Батьківщина»</a>, наголошували на потребі економічного націоналізму. Усі вони вживають мову неолібералів — своїх опонентів. Адже, як було пояснено вище, термін «економічний націоналізм» запровадили саме неоліберальні інтелектуали ще перед Другою світовою війною для головного об’єкта своєї критики (свого головного ворога), а саме для успішних реформ «Нового курсу» від президента США Рузвельта. Тому, на мою думку, у фразу «економічний націоналізм» закладена негативна конотація, яка спрощує завдання для сучасних прихильників неоліберальної ідеології для <a href="https://www.youtube.com/watch?v=r6EluWq4N0o">захисту їхньої моделі</a>. Більш дієва альтернатива для урядовців та політиків України — це почати застосовувати термінологію, якою користувалися такі лідери, як Рузвельт та де Голль, а саме про розбудову капіталізму з повною зайнятістю (full employment) та із загальним добробутом (welfare state).</p><p>5) Цього року в суспільстві поширилися такі контроверсійні дискусії, як «<a href="https://medium.com/@AlexValchyshen/%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B9-%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D1%83-%D1%8F%D0%BA-%D1%96%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC-2e4d1a782aa7">продай собаку [якщо немає грошей для оплати комунальних послуг]</a>», «<a href="https://www.facebook.com/watch/live/?v=299774131025217&amp;ref=watch_permalink">діти низької якості [від батьків із вкрай низькими доходами]</a>» та «<a href="https://bank.gov.ua/ua/news/all/zayava-pravlinnya-natsionalnogo-banku-schodo-vidstavki-golovi-yakova-smoliya">систематичний політичний тиск [на незалежний центральний банк]</a>». На мою думку, усі ці дискусії треба розглядати як протиріччя, що закладені у вищезгадані домініум та імперіум.</p><p><strong>Олександр Вальчишен,<br> </strong>учасник програми PhD з економіки,<br> Університет Міссурі — Канзас-Сіті,<br> м. Канзас-Сіті, США<br> <a href="/service/mailto:valchyshen@gmail.com">valchyshen@gmail.com</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=602cee0cc28a" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Як читати дані про падіння/зростання економіки]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D1%8F%D0%BA-%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B7%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B8-d15d756a5034?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/d15d756a5034</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 17 Jun 2020 09:15:14 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-06-23T09:41:58.781Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>(Цей текст був </em><a href="https://dt.ua/macrolevel/pro-osoblivosti-statistiki-i-manipulyaciy-350868_.html"><em>опублікований на веб-сайті</em></a><em> видання «Дзеркало тижня» 13 червня 2020 р.)</em></p><p>10 червня 2020 р.</p><p>Цього року через пандемію світова економіка загалом та більшість країн зокрема — і Україна теж — зазнали спаду.</p><p>Наведу два приклади, які коментарі щодо цього можна інколи почути у медіапросторі.</p><p>Міністр фінансів України в <a href="https://nv.ua/ukr/biz/finance/ministr-marchenko-rozpoviv-nv-pro-defolt-derzhborg-mvf-kurs-grivni-podatkovu-mitnicyu-novini-ukrajini-50089387.html">інтерв’ю, що вийшло у світ 21 травня, дає таке бачення</a> щодо падіння економіки України порівняно з іншими:</p><blockquote>«Ми очікуємо падіння ВВП 4,8% [у цілому за 2020 рік…] Інші країни, наприклад, Британія, США, прогнозують скорочення ВВП у другому кварталі 20−25%. У нас може бути не так, як у цих країнах, ми не настільки залежні від зовнішніх шоків і від внутрішнього попиту, який скоротився».</blockquote><p>У той самий день аналітик з Українського інституту майбутнього так прокоментував аналогічне питання (див. <a href="https://www.youtube.com/watch?v=dzXi_GwZf28&amp;t">відео з 4:25 хв</a>):</p><blockquote>«Экономика в первом квартале… упала на 1.5% ВВП…, а второй квартал будет сто процентов жестко провальным. НБУ поменял свой прогноз падения во втором квартале до 11% ВВП, я думаю, что может быть даже больше».</blockquote><blockquote>Інтерв’юер: «Ну, если ведущие экономики упали на 30–40%…»</blockquote><blockquote>«Дело в том, что у нас другая ситуация… Чем у нас такая стабильность поддерживается? Она в какой-то степени поддерживается, в том числе, и ограничительными действиями государства».</blockquote><p>Що поєднує ці два приклади крім того, що вони роблять спробу зіставити цифри про падіння економіки України у ІІ кварталі цього року із такими економіками, як у США та Великій Британії?</p><p>Головний спільний момент у цих поглядах — ні, це не спроба підкреслити (можливо, й справді) кращу динаміку в Україні на тлі негативу в двох інших економіках.</p><p>Головним є те, що обидва економісти, які без сумніву роблять свою справу на високому професійному рівні, залишили без згадки один важливий нюанс щодо таких даних.</p><p>Мета моєї колонки — заповнити цю прогалину. Адже ті читачі та слухачі, що стежать за економікою, повинні мати повнішу інформацію.</p><p>Проблематика щодо співставлення національних даних про квартальні темпи зростання чи падіння валового внутрішнього продукту (кількості товарів та послуг, що їх придбали кінцеві споживачі) у тому, що різні країни використовують різні стандарти вимірювання цього показника.</p><p>Про що йдеться? Наведу такий приклад.</p><p>В Україні та в багатьох інших куточках світу є нормою міряти температуру довкілля чи тіла за шкалою Цельсія. За нею температура здорової людини становить приблизно 36.6 градуса.</p><p>У США натомість прийнято використовувати іншу шкалу — Фаренгейта. І лікарі, і пацієнти у цій країні знають, що температура здорової людини наближається до рівня 97.9 градуса. Це ті самі 36.6 градуса, але за іншою шкалою вимірювання, і щоб зіставляти такі цифри, їх слід привести до одного знаменника — через конвертацію з однієї шкали в другу.</p><p>Візьмімо гіпотетичних українських громадян, які повертаються цими днями зі США в Україну (рейсом МАУ «Нью-Йорк (JFK) — Київ (Бориспіль)»). Зараз перед посадкою в літак (в аеропорту місця вильоту) та виходом із літака (в аеропорту посадки) заміряють температуру тіла кожного пасажира. Уявімо собі таку ситуацію — представники протиепідеміологічних органів України опитують громадян, чи можуть ті назвати рівень температури тіла, якщо вони робили такий замір у США. У цих людей — і у представника протиепідеміологічних органів, і у щойно прибулого громадянина України — автоматично спрацьовує норма, що говорити про цю справу слід за шкалою Цельсія. Тобто очікувано, що число 36.6 буде найчастіше згадуваним у таких опитуваннях.</p><p>Якщо ж навіть той громадянин України через тривале перебування у США ненароком скаже 97.9 градуса, тобто за Фаренгейтом, то найімовірніше представник протиепідеміологічних органів перепитає: чи це точно так? Атож, природна реакція людини, для якої шкала Цельсія є нормою повсякденного і професійного життя. Цей представник не битиме відразу ж на сполох через те, що в людини, мовляв, височенна температура.</p><p>Подібна ситуація, на мою думку, у трактуванні темпів зростання (чи падіння) розміру економік різних країн, що вимірюються у процентах та звуться темпами зростання реального ВВП.</p><p>Тут треба пояснити три важливі блоки.</p><p>Перший з них про той факт, що економісти вживають три показники для вимірювання темпу зростання-падіння реального ВВП. Це різні показники, але вони характеризують той самий об’єкт, яким для економістів є темп зростання чи падіння реального ВВП за певний квартал. Тобто ці три показники слід розглядати нібито як погляди на один предмет, але з різних боків.</p><p>Ось ці три показники:</p><p>1) Темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до аналогічного кварталу минулого року. Цей показник у міжнародній практиці позначають як YoY (від англ. year-on-year), українською мовою пишуть р/р. Приклад з офіційних даних: у І кварталі 2020 року <a href="http://ukrstat.gov.ua/Noviny/new2020/zmist/novini/vvp_I_2020.htm">реальний ВВП в Україні скоротився на 1.5% р/р</a>.</p><p>2) Сезонно скоригований темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до попереднього кварталу. Він позначається англійською мовою як SA QoQ (від англ. seasonally-adjusted quarter-on-quarter), а його еквівалент українською мовою можна назвати так: кв/кв с. к. (де с. к. — це скорочення від «сезонно скоригований» темп зростання). Приклад з офіційних даних: у І кварталі 2020 року <a href="http://ukrstat.gov.ua/Noviny/new2020/zmist/novini/vvp_I_2020.htm">реальний ВВП в Україні скоротився на 0.8% кв/кв с. к.</a></p><p>3) Сезонно скоригований річний темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до попереднього кварталу. В міжнародній практиці його коротко позначають як SAAR (від англ. seasonally-adjusted annualized rate), українською мовою можна написати кв/кв с. к. р. (де с. к. — це скорочення від «сезонно скоригований річний» темп зростання). Приклад з офіційних даних: у І кварталі 2020 року <a href="https://www.bea.gov/news/2020/gross-domestic-product-1st-quarter-2020-second-estimate-corporate-profits-1st-quarter">реальний ВВП у США скоротився на 5.0% кв/кв с. к. р.</a> (В Україні не прийнято оголошувати офіційні статистичні дані про цей показник, але його можна <a href="https://www.ecb.europa.eu/stats/financial_markets_and_interest_rates/securities_issues/sa/html/index.en.html">порахувати власноруч, відштовхуючись від показника</a> у п. 2 (вище) — таким чином, у І кварталі реальний ВВП в Україні скоротився на 3.2% кв/кв с. к. р.)</p><p>Який із цих трьох показників найкращий? У них усіх є свої плюси та мінуси, але два важливі моменти характеризують відмінність між ними. Показник рік до року (1-й із перелічених у списку вище) програє порівняно з двома іншими, адже він має схильність приховувати економічну динаміку, що сформувалася саме в останній звітний період. Буває так, що 1-й показник все ще показує позитивні цифри, хоча економіка може почати падіння, якщо його заміряти за допомогою двох інших показників. Через це, на мою думку, 1-й показник найгірший. Другий і третій показники досить близькі по суті — адже обидва говорять про темп зростання у звітному кварталі до попереднього. Але 3-й є річним показником, і він покликаний показати, яким буде темп зростання чи падіння за рік, у разі якщо поточний темп зберігатиметься чотири квартали поспіль. Тому 3-й показник завжди більший від 2-го в абсолютному вимірі — під час значних змін в економіці від схильний посилювати драматизм негативу (коли економіка падає) або ейфорію оптимізму (коли зростає). Але його перевага перед 2-м показником у тому, що під час поступових і переломних змін в економіці — коли економіка переходить від періоду рецесії до періоду зростання чи навпаки — вони помітніші. Наприклад, в Україні у IV кварталі минулого року темп зростання реального ВВП у сезонно скоригованих термінах і до попереднього ІІІ кварталу був зафіксований на рівні 0.0% (нуль відсотків). Через округлення до однієї десятої процента не зрозуміло, в який бік від нуля рухався темп зміни — чи це було +0.04% чи -0.04%. Якби ДССУ офіційно надавала показник SAAR, у нас не було б таких вагань щодо початку зниження реального ВВП — чи цей процес почався у І кварталі 2020 року, чи ще раніше, у ІV кварталі 2019-го.</p><p>Другий блок про той факт, що в різних країнах офіційні статистичні служби використовують один або відразу два з цих показників, публікуючи новини та звіти про стан реального ВВП у відповідному кварталі. За моїми спостереженнями, жодна країна не використовує усі три показники, коли надається офіційна статистика.</p><p>Наприклад, в Україні з 2016 року стандартом для Державної служби статистики України (ДССУ) є використання двох показників. Це (і) сезонно скоригований темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до попереднього та (іі) темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до аналогічного кварталу минулого року. До речі, у власних повідомленнях ДССУ робить акцент на 1-му показникові, ставлячи його на перше місце у тексті, а 2-й показник згадується як допоміжний.</p><p>У Європейському Союзі та у Великій Британії в цій галузі так само, як в Україні. Насправді це ДССУ налаштувала свої практики під стандарти ЄС. Доти у нас була практика, що ще <a href="https://gks.ru/bgd/free/B04_03/IssWWW.exe/Stg/d05/vvp1905.htm">діє в Росії</a>, Білорусі та Казахстані, де головним і єдиним є 1-й із трьох наведених показників.</p><p>У <a href="https://www.bea.gov/news/2020/gross-domestic-product-1st-quarter-2020-second-estimate-corporate-profits-1st-quarter">США</a> все по-іншому, і там давнім стандартом є 3-й показник — сезонно скоригований річний темп зростання реального ВВП за відповідний квартал до попереднього кварталу, або стисло англійською SAAR. Вони не послуговуються іншими показниками.</p><p>В <a href="https://www.esri.cao.go.jp/jp/sna/data/data_list/sokuhou/gaiyou/pdf/main_1.pdf">Японії</a> звичними є 2-й та 3-й показники і зовсім не використовується 1-й. У <a href="https://www.mti.gov.sg/-/media/MTI/Newsroom/Press-Releases/2020/03/AdvEst_1Q20.pdf">Сінгапурі</a> в ужитку 3-й та 1-й показники.</p><p>Третій блок — це те, як поширюється інформація про стан економіки, що вимірюється цими трьома показниками щодо темпу зростання-падіння реального ВВП. За моїми спостереженнями, у кожній країні провідні медіа орієнтуються на норми, прийняті в національних статистичних агентствах за національний стандарт. Наприклад, у США усі медіа, повідомляючи про стан економіки, за замовчуванням <a href="https://www.wsj.com/articles/u-s-economy-contracted-5-in-first-quarter-slightly-steeper-than-initial-estimate-11590670130?mod=searchresults&amp;page=1&amp;pos=13">використовують SAAR</a> (3-й показник). У ЄС та Великій Британії — це SA QoQ (2-й показник). В Україні незважаючи на те, що ДССУ теж робить наголос на 2-му показнику, в медіа превалює використання 1-го показника.</p><p>Нагадаю, що ці три показники є різними, хоча вони й говорять про той самий об’єкт. Їх не можна використовувати без системного підходу, який вимагає упорядкування.</p><p>Тобто для того, щоб зрозуміти, чи зазнала економіка України більш негативного впливу у І кварталі, скажімо, порівняно з економікою США, для обох країн слід використовувати той самий показник. Якщо США звітують про економіку за стандартом SAAR, то й для України слід знати аналогічний показник, і якщо офіційна статистика його не подає, то самостійно вирахувати допоможе нескладна формула (див. <a href="https://www.ecb.europa.eu/stats/financial_markets_and_interest_rates/securities_issues/sa/html/index.en.html">пояснення тут</a>). Отже, в 1-му кварталі 2020 року реальний ВВП у США впав на 5%, а в Україні — на 3.2%; ці дві цифри наведені за стандартом SAAR. Тільки після ось такого співставлення ми можемо нарешті зробити висновок, що справді економіка скоротилася за цей період менше, ніж у США.</p><p>Або є інший шлях: коли ми знаємо для України 2-й показник (SA QoQ), але його нема в офіційній статистиці США, то можна зробити ці розрахунки, відштовхуючись від показника SAAR, який публікується офіційно. Тепер ми маємо дві цифри за стандартом SA QoQ: у І кварталі 2020 року економіка США скоротилася на 1.3% , а в Україні — на 0.8%.</p><p>Отже, маючи таке пояснення, ми можемо спробувати розібратися в очікуваних оцінках про падіння реального ВВП України у ІІ кварталі 2020 року. І як таке падіння можна порівняти з аналогічними оцінками щодо економік США та Великої Британії.</p><p>В Україні офіційною позицією в цьому питанні є <a href="https://bank.gov.ua/ua/news/all/inflyatsiyniy-zvit-kviten-2020-roku">звіт НБУ</a> (за квітень 2020-го), який оцінює падіння реального ВВП на 11.3% у ІІ кварталі 2020 року порівняно з ІІ кварталом 2019-го.</p><p>Таким чином, в НБУ, як і в українських медіа й на відміну від ДССУ, беруть за основу 1-й з перелічених вище трьох показників про темп зростання-падіння реального ВВП. Й оскільки цей стандарт відрізняється від стандартів у США та у Великій Британії, то слід зробити певні розрахунки (<a href="https://bit.ly/2MGJvaL">мої власні розрахунки наведені тут</a>).</p><p>У <a href="https://www.frbatlanta.org/cqer/research/gdpnow?utm_medium=social-media&amp;utm_source=twitter-atlantafed&amp;utm_campaign=gdpnow">США оцінка</a> щодо ІІ кварталу регулярно оновлюється й подається, як і вся інша статистика, у стандарті 3-го показника (SAAR). Вона вказує на падіння реального ВВП на 53.8%.</p><p>У Великій Британії така оцінка щодо ІІ кварталу подається за 2-м показником (SA QoQ). І наразі очікується падіння «як мінімум» на 25%.</p><p>Для співставлення темпів падіння економіки у цих трьох країнах потрібні додаткові розрахунки, щоб для кожної країни ми використовували цифри в одному стандарті. Я вибрав для цього два показники: SAAR та SA QoQ. Результат — на графіку внизу.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*71eAUR3rjJ08ZYS8gISEdQ.png" /></figure><p>Важливо, що (і) оцінка в США є найбільш динамічною й вона оновлюється чи не щотижня, (іі) оцінка від НБУ щодо України є радше оптимістичним і малоймовірним сценарієм й скоріш за все переглядатиметься до більшої цифри зі знаком мінус. Новий прогноз МВФ, опублікований 10 червня, підтверджує припущення, що і НБУ, і уряд України переглядатимуть власні прогнози та оцінки в гіршу сторону.</p><p>Тому коли міністр фінансів України чи будь-який інший представник влади казатиме, що «у нас може бути не так» (див. вище), то до цих слів слід ставитися принаймні скептично.</p><p><strong>Олександр Вальчишен<br> </strong>учасник PhD програми з економіки<br> Університет Міссурі — Канзас-Сіті,<br> м. Канзас Сіті, США<br> <a href="/service/mailto:valchyshen@gmail.com">valchyshen@gmail.com</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=d15d756a5034" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Воррен Баффет та економісти]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%80%D0%B5%D0%BD-%D0%B1%D0%B0%D1%84%D1%84%D0%B5%D1%82-%D1%82%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8-eb91b9eacef8?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/eb91b9eacef8</guid>
            <category><![CDATA[debt]]></category>
            <category><![CDATA[buffet]]></category>
            <category><![CDATA[own-currency]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 16 Jun 2020 10:34:24 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-06-16T11:31:54.616Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>(Цей текст вперше був </em><a href="https://www.epravda.com.ua/columns/2020/06/16/661724/"><em>опублікований</em></a><em> на сайт “Економічна правда” 16 червня 2020 р.)</em></p><p>7 червня 2020 р.</p><p>Серед українських економістів, особливо тих, що пов’язані з фінансовими ринками, ім’я Воррена Баффета є не менш відомим та поважним, ніж ім’я, скажімо, Білла Гейтса чи Ілона Маска.</p><p>Хто такий Воррен Баффет?</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/400/1*FeJLo85srPv-R9MHPkGjTw.png" /><figcaption>Джерело: <a href="https://twitter.com/WarrenBuffett">https://twitter.com/WarrenBuffett</a></figcaption></figure><p>Це один з найуспішніших та найавторитетніших інвесторів світу, який керує американською фінансовою компанією «Беркшир Гетевей» (Berkshire Hathaway). Багато професійних фінансистів по всьому світу прислухаються до його суджень про загальний стан економіки та фінансових ринків. Але найголовніше, до чого прислухаються, — це які саме фінансові інструменти він обирає, щоб збільшити статки клієнтів своєї компанії.</p><p>Успіхи Баффета в інвестиційній діяльності є не менш славетними, ніж операції іншого відомого фінансиста Джорджа Сороса, коли той заробив шалений прибуток тільки на одній оборудці навколо фунта стерлінгів на початку 1990-х.</p><p>Щорічний виступ Баффета на зборах акціонерів «Беркшир Гетевей» є настільки значущою подією, що її транслюють провідні медіа-компанії й самі відповіді Баффета на запитання адаптуються для широкого кола громадян (навіть не причетних до інвестиційної діяльності на фінансових ринках).</p><p>Образно кажучи, за Баффетом не тільки звіряють годинники, а й звертаються за простою порадою, як слід сприймати певні суспільні процеси, спричинені економічними факторами.</p><p>Чому Баффет важливий для України в її нинішній ситуації?</p><p>Відповідь на це питання — головна ідея моєї колонки.</p><p>Нещодавно, 2 травня, відбулися щорічні збори акціонерів компанії, яку очолює Баффет. (Цього року вони були здійснені в незвичному онлайн-режимі.)</p><p>За традицією цього заходу, Баффет крім власної промови мав іще час для відповідей на запитання.</p><p>Зрозуміло, що виступ відбувався на тлі пандемії та безпрецедентних заходів проти неї від урядів різних країн, зокрема США, у вигляді карантину та вимушеної зупинки значної частини економік і збільшення дефіциту державних бюджетів.</p><p>Головне запитання, що безпосередньо стосується й України, звучало так (див. <a href="https://youtu.be/69rm13iUUgE">відео з 4:48:22</a> хв. або <a href="https://www.rev.com/blog/transcripts/warren-buffett-berkshire-hathaway-annual-meeting-transcript-2020">стенограму</a>):</p><blockquote>«З огляду на безпрецедентні умови в економіці та зростання рівня держборгу, чи може стати наслідком цього дефолт уряду США за державними облігаціями?»</blockquote><p>На що Воррен Баффет відповів:</p><blockquote>«Ні. Уряд США є достатньо кмітливим, дотримуючись такого правила — він випускає фінансові зобов’язання у власній грошовій одиниці. Якщо ви випускаєте облігації у власні грошовій одиниці, ви не можете допустити дефолту. Це в Аргентині зараз така проблема, і все через те, що в її уряду фінансові зобов’язання, номіновані не у власній грошовій одиниці. Багато інших країн мали таку саму проблему раніше. І матимуть її в майбутньому. Немає гіршої ситуації, як бути в боргах, що номіновані в чужих грошах. <br>&lt;…&gt; Борг уряду США не буде зменшений шляхом його погашення. Навпаки, він буде рефінансований [оновлений], і кожен, хто вважає, що він чи вона зменшить рівень державного боргу [помиляється]. Були нетривалі періоди [в історії США], один із них наприкінці 1990-х, коли державний борг США дещо зменшився, але потім влада країни створила ще більше боргів. Головне — це далі випускати борги у власній грошовій одиниці».</blockquote><p>(Аналогічно Баффет пояснював і раніше, <a href="https://www.reuters.com/article/us-buffett-economy-idUSTRE7401UO20110501">наприклад у 2011 році</a>.) Чому для економіки України надважливий саме цей фрагмент виступу?</p><p>Таке пояснення від Баффета дає принаймні кілька висновків для України:</p><p>(1) Влада будь-якої країни — й Україна тут не є винятком — має можливість обрати шлях для розбудови власної економіки. Цей вибір простий, але ключовий, оскільки закладає базу для всієї економіки, і в ньому є дві опції. Перша опція — коли влада вирішує, що <strong>борги в економіці створюються суто в національній грошовій одиниці. Тоді дефолт за зобов’язаннями уряду та влади є неможливим</strong> — адже влада не несе прямих чи опосередкованих зобов’язань конвертувати власні гроші в іноземні чи в золото. (Дефолти за зобов’язаннями інших суб’єктів економіки можливі, бо в сучасному капіталізмі підприємці йдуть на ризик, який часто виявляється недооціненим.) Друга опція протилежна — це коли влада вирішує, що вона дозволятиме створювати борги в економіці як у власній грошовій одиниці, так і в іноземній. У цьому разі слід розуміти, як каже Баффет, що результат відомий наперед: це дефолт.</p><p>(2) Попри рецесію в економіці (чи то через пандемію, як зараз, чи з інших причин, як було раніше чи буде в майбутньому), влада повинна <strong>й далі випускати фінансові зобов’язання лише у власній грошовій одиниці</strong>. Якщо ж влада країни йде на випуск боргів в іноземній грошовій одиниці — то вона йде найгіршим шляхом. Це хибний вибір.</p><p>(3) <strong>Перший крок, що відкриває дорогу до дефолту уряду країни, — це рішення із запозичення іноземних грошей.</strong><em> </em>Наразі в Україні поширене вірування, що суперечить тезам Баффета. Нібито економіка України уникає дефолту завдяки подальшому збільшенню боргів в іноземних грошах, адже ми їх «успішно рефінансуємо». Тут слід розуміти правильно пояснення Баффета — саме існування таких боргів, навіть якщо ви їх «рефінансуєте», це дорога в один кінець — у стан економіки, де проблеми є перманентними й тотальними.</p><p>(4) <strong>Владі країни не слід хибити поширеними уявленнями, що у країни «немає грошей»</strong> й що тільки «залучення іноземної валюти» від зовнішніх чи внутрішніх інвесторів є оптимальним рішенням. Такі «залучення» — тобто заходи з випуску нових фінансових зобов’язань в іноземних грошових одиницях — є нічим іншим, як подовженням фінансових та загальноекономічних проблем, з якими суспільство країни буде стикатися й далі. Адже, як каже Баффет, для суспільства «немає гіршої ситуації, як бути в боргах, що номіновані в чужих грошах». Слід позбутися вірування, начебто кредити від «наших іноземних партнерів» — і це стосується «партнерів» по різни боки кордонів України — є рятівними для суспільства.</p><p>(5) <strong>Борг уряду у власній грошовій одиниці</strong> зростає разом із обсягом економіки. Баффет каже прямо: кожен, хто вважає, що зменшить рівень державного боргу у власній грошовій одиниці, насправді помиляється. Досвід США у 1990-х показав, як за президента Клінтона політика, націлена на бюджетний профіцит та зменшення держборгу, призвела швидко до зворотного результату: див. графіки про <a href="https://fred.stlouisfed.org/series/FYFSD">баланс бюджету</a> та <a href="https://fred.stlouisfed.org/series/GFDEBTN">борг федерального уряду США,</a> особливо у періоди 1997–2001 років і далі під час 2000-х. Баффет не пояснює детальніше, чому так стається. Від себе додам, що державний борг, номінований в національній грошовій одиниці, <strong>є високоякісним фінансовим активом для суб’єктів господарювання національної економіки, адже за таким активом немає ризику дефолту</strong> (див. пункти 1 і 2 вище). І влада завжди здатна без проблем, на вимогу держателя державних облігацій, конвертувати їх без втрати номінальної вартості активу в готівку або депозит у центральному чи комерційному банку. Так відбувається завдяки простому факту — усі ці активи номіновані у власній грошовій одиниці країни, й влада не забезпечує конвертованість власної валюти в іноземну чи в золото.</p><p>Не секрет, що в Україні наразі домінує інша думка. Вона настільки звична та поширена, що її можна назвати консенсусом.</p><p>Але це не просто «консенсус». На сучасний лад його можна називати «Трускавецьким», хоча історія його поширення в Україна набагато давніша. Минулого літа відбувся сеанс одночасного посвячення до базових принципів цього консенсусу найбільшої за усі часи парламентаризму незалежної України політичної фракції, а саме фракції від партії «Слуга Народу». І цей ритуал довжиною в один тиждень, як відомо, відбувся влітку 2019-го у м. Трускавець (див. <a href="https://youtu.be/i8njgMh7tl0?t=50">відео з 0:50 хв.</a>).</p><p>Так-от, основні тези Трускавецького консенсусу, на мою думку, такі:</p><p>(1) Завдяки реформам останніх п’яти років економіка України — в найкращому стані за всю історію незалежності. Єдине, що їй загрожує, — це опозиційні політики, що періодично підкидають суспільству розмови про дефолт. Тому реформатори ставлять питання руба на кшталт «<a href="https://voxukraine.org/uk/yakoyu-maye-buti-vidpovid-ukrayini-na-globalnu-ekonomichnu-krizu/">хто [з іноземних інвесторів] надасть позику Україні [в іноземній валюті на підтримку економіки], якщо вона</a>» поводитиметься не так? Адже незважаючи на успішні реформи — у нас немає грошей.</p><p>(2) Тому для нівелювання вже наявної кризи у бюджетній сфері влада не має альтернативи щодо покриття дефіциту державного бюджету (на 300 млрд грн) і повинна здійснити <a href="https://finance.liga.net/ekonomika/opinion/rasshirit-defitsit-byudjeta---logichnyy-shag-v-takoy-situatsii-no-gde-vzyat-dengi">«логічний крок» у вигляді залучення «офіційного фінансування (МВФ, ЄС, СБ тощо)», хоча визнається, що це призведе до «зростання державного боргу у валюті»</a>.</p><p>(3) Далі цей консенсус <a href="https://finance.liga.net/ekonomika/interview/poka-dubinskie-vo-vlasti-ne-investiruyte-v-ukraine-nichego-intervyu-s-valeriey-gontarevoy">каже, що «якщо ми будемо нормально себе вести»</a>, тобто увійдемо у нову програму з МВФ і таким чином отримаємо так зване офіційне фінансування з інших джерел, то уряд України може розраховувати на повернення іноземних інвесторів на ринок внутрішніх запозичень (ринок ОВДП як у гривні, так і в іноземній валюті) та зовнішніх запозичень (ринок єврооблігацій від уряду України). Роз’яснення: знову ж таки йдеться про зростання заборгованості уряду в іноземних грошах.</p><p>(4) З другого боку, є критики дій уряду та реформаторів, які, часто не помічаючи, є учасниками цього самого консенсусу. На опозиційних медіа-майданчиках можна почути таке (див. <a href="https://www.youtube.com/watch?v=kcwhtv5__Qw">відео з 6:44</a> хв.): «Ми не сумніваємось, що нам потрібні гроші, що у нас величезний бюджетний дефіцит &lt;…&gt; Врешті-решт гроші слід шукати на інших ринках, давайте звернемося за урядовими позиками до Китаю, наприклад, давайте шукати інших інвесторів для того, щоб конкурувати із МВФ, … давайте запускати внутрішні механізми інвестицій державного дефіциту. У нас на руках у багатих людей за різними оцінками від 40 до 90 млрд доларів». Отже, політологи з опозиційного табору є адвокатами збільшення заборгованості уряду України в іноземних грошах.</p><p>І ось мій висновок.</p><p>Уоррен Баффет — який, погодьтеся, на своєму віку бачив чимало кризових ситуацій на фінансових ринках як США, так і на міжнародних — прямо каже, що ті країни, чиї уряди опинилися в боргах в іноземних грошах, матимуть проблеми з обслуговуванням таких боргів. За його словами, уряд повинен бути «достатньо кмітливим» і випускати фінансові зобов’язання лише у власній національній грошовій одиниці (див. вище). І навпаки, проблеми виникають із першого ж дня, коли влада (центральний уряд та центральний банк) починає користуватися іноземними грошима шляхом їх запозичення. Саме в цей момент починається шлях до занепаду економіки й дефолту.</p><p>В Україні ж превалює думка, що сам факт подальшого накопичення таких боргів є запорукою свободи від фінансових проблем у майбутньому. Головне — «вести себе нормально». Проблеми, як вважається, виникають лише тоді, коли окремі політичні опоненти починають збурювати суспільство розмовами про дефолт, який у разі його допущення <a href="https://www.youtube.com/watch?v=8qCgNKrGGKU">приведе економіку до занепад</a>у.</p><p>Моя особиста позиція на боці Баффета. Вона сформувалася під час роботи в банківському секторі та на фінансових ринках у 1995–2017 роках. На жаль, мій огляд суджень від представників консенсусу в Україні підштовхує до думки, що досить малоймовірно очікувати, ніби вже цього року це мислення істотно зміниться в напрямку Баффета. Навіть попри весь його авторитет у світі фінансових інвестицій.</p><p>Баффет — не перший з авторитетів, які пояснювали економічні успіхи певних країн.</p><p>З історії відносин між США та Японією відомий епізод, що відбувся у Токіо 10 серпня 1879 р. Тоді колишній президент США генерал Улісс Грант дав молодому імператорові Японії Мейдзі настанову, до якої той дослухався:</p><blockquote>«Немає нічого страшнішого для країни, як мати іноземні борги. Той, хто позичає стільки грошей, що аж не в змозі їх повернути, стає немічним і потрапляє в кабалу до свого кредитора. Годі й уявити більше приниження! І якщо це страхіття для будь-якої людини, то все ще гірше в масштабі країни. Погляньте на Єгипет, Іспанію чи Туреччину; які вони безпорадні! Національні ресурси геть усі віддані в заставу, і тепер немає нічого, що вони б назвали абсолютно своїм. Єгипетський кедіф [лідер країни] змушений зректися влади! А в Іспанії просто шалені внутрішні податки — як наслідок надмірних позик із-за кордону. Корупція серед податківців на всіх рівнях невпинно руйнує цю державу, яка славиться потужностями та ресурсами &lt;…&gt; Вам, звісно, відомо, що деякі країни охоче позичають слабшим країнам, щоб можна було верховодити та чинити на них велетенський вплив. Вони дають гроші у кредит заради політичної влади. Вони шукають будь-який привід для кредитування. І тому вони будуть раді війні між Японією та Китаєм, єдиними вільними від зовнішнього правління й диктату державами в Азії, щоб кредитувати їх на своїх умовах і нав’язувати їм ззовні внутрішню політику». <br> (Збірник документів генерала Гранта, том 29, стор. 201–202 <a href="https://msstate.contentdm.oclc.org/digital/collection/USG_volume/id/26268/rec/30">https://msstate.contentdm.oclc.org/digital/collection/USG_volume/id/26268/rec/30</a>)</blockquote><p>Пояснення такого ґатунку йдуть урозріз з усталеною думкою економістів, особливо тих, що походять від неокласичного табору економічної думки.</p><p>В Україні пересічним громадян слід розуміти, що попри видимість плюралізму думок у ЗМІ вони є споживачами думок від економістів саме цього (неокласичного) табору.</p><p>Особливістю таких економістів, навіть із приставкою <a href="https://finance.liga.net/ekonomika/interview/odin-iz-luchshih-ekonomistov-vvp-ukrainy-na-10-bolshe-minimum">«найкращі економісти»</a>, є те, що вони не вбачають ризиків для суспільства та економіки, коли в країні створюються фінансові зобов’язання в іноземних грошових одиницях і виплата за якими потребує постійного доступу до зовнішнього кредитора.</p><p>Тільки для економістів з іншого табору — з напряму під назвою сучасна теорія грошей (modern money theory) — це першочерговий фактор для занепокоєння щодо країни, її суспільства та громадян. Ця група економістів дає пояснення, як слід убезпечити суспільство та економіку країни від головних соціально-економічних проблем, таких як безробіття, нерівність і брак добробуту серед широких верств населення.</p><p>Громадяни України мусять вимагати від політиків не тільки нових облич, а й зміни в їхньому мисленні. Досвід показує, що економістам із неокласичного табору доволі важко позбутися старих і помилкових ідей про економіку. Вихід — у демократичному й цивілізованому відмежуванні суспільства та його обраних представників у владі від ідей ось таких «економістів». Слід долучати альтернативні економічні погляди та принципи — й один із них описаний вище.</p><p><strong>Олександр Вальчишен,<br></strong>учасник програми PhD з економіки,<br>Університет Міссурі — Канзас-Сіті,<br>м. Канзас-Сіті, США<br><a href="/service/mailto:valchyshen@gmail.com">valchyshen@gmail.com</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=eb91b9eacef8" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Інший погляд на візії щодо банківського сектора]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D1%96%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4-%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%B7%D1%96%D1%97-%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE-%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0-d187f1e67e05?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/d187f1e67e05</guid>
            <category><![CDATA[modern-money-theory]]></category>
            <category><![CDATA[mmt]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 06 May 2020 14:31:13 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-05-06T14:31:13.336Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>20 травня 2016 р.</p><p>Слово «візії» стосується двох документів: 1) Комплексної програми розвитку фінансового сектора України до 2020 року та 2) проекту Стратегії розвитку банківської системи України 2016–2020 років.</p><p>Повний текст (pdf файл): <a href="https://bit.ly/2YEcwv3">https://bit.ly/2YEcwv3</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=d187f1e67e05" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[У чому секрет популярності Берні Сандерса та його значення для України]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D1%83-%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82-%D0%BF%D0%BE%D0%BF%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96-%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0-%D1%82%D0%B0-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8-d791b678d2e1?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/d791b678d2e1</guid>
            <category><![CDATA[bernie-sanders]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[economic-progress]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 19 Mar 2020 00:04:11 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-03-19T00:04:11.205Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Берні Сандерс випереджає Джо Байдена у загальнонаціональному опитуванні серед зареєстрованих прихильників Демократичної партії США. У першого підтримка становить 27%, у другого — 24%. Порівняно з попереднім опитуванням у грудні підтримка Сандерса зросла на 7 процентних пунктів, тобто з 20%, а у Байдена вона знизилася на 2 процентні пункти з 26%. Такі новини 22 січня оприлюднила CNN, одна з провідних медіакорпорацій у США <a href="https://www.cnn.com/2020/01/22/politics/cnn-poll-sanders-biden-january-national/index.html">https://www.cnn.com/2020/01/22/politics/cnn-poll-sanders-biden-january-national/index.html</a>.</p><p>Чому програма Сандерса така популярна? І яке це має значення для України?</p><h3>Економічна сутність програми</h3><p>Безумовно, виборцям пан Сандерс сам по собі переважно нецікавий — тому акцент у цьому питанні саме на його програмі. Це не вибори в режимі «нові та молоді обличчя».</p><p>Отож чим програма Сандерса відрізняється від інших?</p><p>По-перше, вона прогресивна у сенсі зміцнення суспільства загалом. По-друге, вона ґрунтується на економічній парадигмі, яка здобула визнання на тлі безпорадності «авторитетних експертів та економістів».</p><p>Сандерс пропонує американському суспільству багато амбітного. Зокрема, безплатну медицину (Medicare for All), безплатне навчання у коледжі (Tuition-Free College), програму гарантованого робочого місця (Jobs Guarantee), новий економічний курс зі збереження довкілля (Green New Deal), списання студентських боргів (Student Debt Cancellation), здешевлення вартості ліків, приборкання впливу корпорацій та зменшення розриву в зарплатах між топ-менеджерами й найманими працівниками та між іншими групами громадян за статтю, расою тощо.</p><p>Пояснімо ж більше економічне підґрунтя цієї програми.</p><p>Пропозиції Сандерса суттєво відрізняються від запропонованих заходів інших кандидатів, що їх прийнято вважати «центристами», серед яких і Джо Байден, і навіть Елізабет Воррен. «Центристами» називають тих демократів, хто пропонує «не розхитувати човен» і зберігати «послідовність». Насправді така поведінка є консервативним підходом.</p><p>Сутність цього підходу від демократів-центристів у тому, що вони базують свої пропозиції на застарілій економічній парадигмі (її ще називають економічним «мейнстримом»).</p><p>Але цей економічний «мейнстрим» у суспільній думці поставлено під сумнів. Адже його постулати виявилися неправдивими — особливо коли прості американці втратили робочі місця під час кризи 2007–08 років, а вузьке коло з представників фінансового сектора отримало щедру фінансову підтримку. У відповідь у суспільстві виник рух Occupy Wall Street, що на українську слід перекладати як «Майдан проти Волл-Стріт».</p><p>«Мейнстрим» хоч і вдався до переосмислення реальності й адаптувався до нових умов, та все ж лишився інертним і через це консервативним (тобто він схильний до збереження сталих суспільних відносин, негативні наслідки яких після кризи 2007–08 років є очевидними для суспільства).</p><p>Економічна парадигма Сандерса — прогресивна. Тобто така, що рухає суспільство до нового суспільного контракту: єдність через перегляд тих усталених економічних процесів.</p><p>Лідером у формуванні нової економічної парадигми є економічна школа, відома в світі за абревіатурою MMT: <strong>modern money theory</strong>, або сучасна теорія грошей. Найбільш публічною фігурою цієї школи є Стефані Келтон. Вона співпрацювала з Берні Сандерсом іще до його виборчої кампанії у 2016 році. І є його радницею також у кампанії 2020-го.</p><p>Чим відрізняється сучасна теорія грошей від мейнстримного підходу, який все ще превалює по всьому світу, зокрема й в Україні?</p><p>Вона робить непомітну революцію в суспільно-економічних тенденціях. Навіть мейнстримні економісти без зайвого галасу адаптують певні блоки з аналізу сучасної теорії грошей до власної парадигми.</p><p>Приклад: на слухання в Сенаті США у листопаді 2019 року троє з чотирьох запрошених доповідачів пояснили сенаторам, що слід залишити в минулому міф про загрозу від державного боргу та дефіциту федерального бюджету в країні, яка базується на суверенній монетарній системі. З тих трьох економістів лише один — Рендалл Рей з Економічного інституту ім. Леві — був безпосереднім представником сучасної теорії грошей. Решта двоє, що адаптували певні позиції цієї економічної школи, — відомі мейнстримні економісти Олів’є Бланшар та Джаред Бернштейн. Перший з них донедавна був головним економістом МВФ, а другий є багаторічним радником Джо Байдена <a href="https://budget.house.gov/legislation/hearings/reexamining-economic-costs-debt">https://budget.house.gov/legislation/hearings/reexamining-economic-costs-debt</a>.</p><p>Але суспільство йде далі й поступово визнає, що постулати з арсеналу мейнстримних економістів — то звичайні догми, розвіяні минулою фінансовою кризою й відірвані від реальності.</p><p>Наприклад, мейнстримні економісти кажуть, що збільшення бюджетного дефіциту й разом із ним державного боргу загрожує збільшенням вартості фінансових «ресурсів», або іншими словами збільшенням процентної ставки, через так званий ефект витіснення. Логіка у них така. Гроші — це дефіцитний ресурс, як будь-який інший матеріальний ресурс, ціна якого визначається за аналогією з фізичним ресурсом (скажімо, золотом чи зерном), тобто як узгоджена ціна між попитом та пропозицією на ринку. Якщо уряд через ситуацію в економіці отримує податків менше, ніж очікувалося, то простою мовою це називають «діркою». Це сигнал бити в набат. Адже в уряді «закінчаться гроші», й він збільшуватиме запозичення фінансових «ресурсів», яких у нього самого зазвичай обмаль. Далі, згідно з цією логікою, коли хтось збільшує попит на фінансові «ресурси», їх стає менше для інших — приватних позичальників (громадян та компаній). Комерційні банки, які є «посередниками» на ринку «ресурсів» між тими, хто надає їх банкам, і тими, хто їх потребує для власного споживання, змушені підвищувати на них ціни. Через це, мовляв, зменшується економічна активність приватного сектора й всієї економіки. Тому порада така: країна «должна жить по срєдствам». Це означає, що для економіки краще, коли уряд дотримується «відповідальної» бюджетної політики й не допускає зростання дефіциту, а ще краще досягає його профіциту. Тобто уряд редукується до сервісу, який можна розглядати «на долоні» або «у смартфоні». А головною інституцією, що опікується макрофінансовою стабільністю, є «незалежний» центральний банк — як у Венесуелі, Аргентині, Зімбабве. Найкращі показники «інвестиційної привабливості» економіки — це (а) зменшення «перерозподілу ВВП через бюджет» і (б) зниження такого популярного коефіцієнта, як державний борг до ВВП. Мовляв, коли ці показники зростають або є великими, то це погано, а коли спадають до низьких рівнів, то добре.</p><p>Реальність доводить геть інше.</p><p>У США та інших економіках із <strong>суверенною монетарною системою</strong> збільшення дефіциту державного бюджету й державного боргу сприяє зниженню процентної ставки (а не підвищенню). Тут слід повторити й наголосити: економіки із суверенною монетарною системою! Про це нижче.</p><p>Приклади: графік з історії процентної ставки за десятирічними державними облігаціями США <a href="https://yhoo.it/37h1Jbu">https://yhoo.it/37h1Jbu</a>, федеральний борг США відносно ВВП країни <a href="https://fred.stlouisfed.org/graph/fredgraph.png?g=lGiW">https://fred.stlouisfed.org/graph/fredgraph.png?g=lGiW</a>.</p><p>Економічна школа сучасної теорії грошей стверджує, що процентні ставки на короткострокові державні облігації, номіновані в національній грошовій одиниці, у монетарно суверенних економіках є політичним вибором влади цих країн.</p><p>Мейнстримні економісти закидають, що у таких економіках були періоди збільшення процентних ставок — як-от за головування пана Волкера на чолі ФРС наприкінці 1970-х — початку 1980-х.</p><p>Моя відповідь на дорікання така: це зростання процентних ставок було результатом власне дій центрального банку задля «приборкання» інфляції — після того економіка США окрім зниження інфляції зазнала спаду та різкого зростання безробіття. Що слід трактувати як свідомі заходи центрального банку з дестабілізації власної економіки. (А ще ж було дестабілізовано економіки Латинської Америки, котрі сильно залежали від зовнішнього кредиту й зазнали фінансового дефолту. Без особливої схильності до ностальгії за радянською імперією, я не виключаю, що Радянський Союз опинився в економічному застої й далі став розпадатися через залежність від зовнішнього кредиту та попередній і багаторічний перехід економіки на рейки дефіцитних «кредитних ресурсів».)</p><p>Як працюють монетарно суверенні економіки? Сучасна теорія грошей пояснює це так.</p><p>По-перше, вона розтлумачує, що таке гроші. Гроші — це фінансові зобов’язання, номіновані в національній грошовій одиниці. Чиї це фінансові зобов’язання? У сучасних економіках громадяни та бізнес переважно користуються зобов’язаннями комерційних банків і небанківських фінансових установ. Наприклад, через дебетні чи кредитні картки та через рахунки з інтернет-доступом. Консервативніші громадяни через ризики фінансових установ користуються готівкою, що юридично є зобов’язанням центрального банку тої країни, в якій вона номінована (готівковий долар — це зобов’язання ФРС США, готівкова гривня — це зобов’язання НБУ).</p><p>Чому гроші мають цінність? Завдяки податкам. Держава оголошує, що така й така діяльність оподатковується і що саме приймається у вигляді податків від громадян, вона випускає національні гроші в обіг і змушує громадян та бізнес платити національними грошима на користь держави.</p><p>Іще у 1886 році Лев Толстой поставив під сумнів логіку мейнстримних економістів щодо грошей. Ті доводили, начебто гроші виникли для зручності обміну задля уникнення бартеру. Толстой залишив нам таке пояснення (цитата російською мовою):</p><blockquote>«Известные, какие бы то ни было деньги получают ход между людьми только тогда, когда их насильно требуют со всех. Только тогда каждому они становятся нужны для откупа от насилия, только тогда они получают постоянную меновую ценность. И получает ценность тогда не то, что удобнее для обмена, а то, что требуется правительством. Будет требоваться золото — золото будет иметь ценность, будут требоваться бабки — бабки* будут ценность».</blockquote><blockquote>(Л. Толстой «Так что же нам делать?», стор. 248, <a href="https://rvb.ru/tolstoy/01text/vol_16/01text/0346.htm">https://rvb.ru/tolstoy/01text/vol_16/01text/0346.htm</a>. <br> * Толстой вживає слово «бабки» у його оригінальному значенні: гральні камінці або гральні кісточки з дитячої гри, що в царській Росії середини ХІХ століття так і називалася «гра в бабки», див. <a href="http://bit.ly/2knFldC">http://bit.ly/2knFldC</a>)</blockquote><p>Сучасні ж економіки налаштовані таким чином, що уряди приймають до сплати податків гроші у вигляді зобов’язань комерційних банків.</p><p>Отже, гроші не є матеріальним ресурсом — вони є ієрархічною системою обліку взаємних боргів між різними суб’єктами економіки. Навіть готівка, яку можна зберігати в гаманці, містить у собі ознаку боргу: це зобов’язання центрального банку перед знеособленим пред’явником.</p><p>Чому гроші мають ієрархічну систему? Сутність грошових операцій у тому, що створювати кредит здатен будь-хто, але в суспільстві з еволюцією суспільних відносин з’являється найвпливовіший суб’єкт, який здійснює остаточні грошові розрахунки між різними сторонами кредитних відносин. Саме на уряди випадає така місія, й вони відіграють вирішальну роль у грошовій ієрархії.</p><p>Отака дещо спрощена картина грошової ієрархії. Громадяни та бізнес країни використовують як гроші банківські зобов’язання, а банки в свою чергу — зобов’язання центрального банку. Останні ще називають резервними грошима, а простою українською — «живими» грошима.</p><p>Звідки з’являються гроші? Ні, переважно вони не збираються й не приносяться в банки. Вони створюються самою грошовою системою країни в межах отієї ієрархічної структури. На кожному рівні гроші створюються для потреб економіки, й одночасно відбувається взаємодія між різними основними гравцями на різних щаблях ієрархії для безперервного й щоденного виконання цією системою функції грошей, а саме платежів із виконання старих зобов’язань та створення нових.</p><p>Наприклад, банки власноруч створюють гроші у вигляді своїх зобов’язань, коли купують зобов’язання клієнтів (за договором із кредитування чи з купівлі цінних паперів). Це лише обліковий запис у комп’ютерній системі бухгалтерського обліку.</p><p>Для чого банкам потрібні резервні гроші як зобов’язання центрального банку? Банки не кредитують ними громадян чи бізнес! Вони потрібні для (а) платежів між банками, (б) виконання нормативу обов’язкового резервування, коли він не дорівнює нулю, та (в) конвертації власних зобов’язань у готівку на вимогу клієнтів. Резервні гроші не обмежують здатність банків створювати кредит для громадян та бізнесу, і їх велика кількість не означає, що банки мають більшу здатність до кредитування!</p><p>Уряд же створює резервні гроші у вигляді зобов’язань центрального банку, витрачаючи згідно з законом про бюджет на поточний рік, — у результаті комерційні банки, що обслуговують рахунки реципієнтів бюджетних виплат, отримують безплатні резервні гроші. Чому безплатні? Адже інакше банки можуть отримати їх лише від центрального банку двома шляхами: (а) у кредит під процент та/або (б) продажем (із дисконтом) певного активу, який прискіпливо відбирає центральний банк. Тому саме уряд через витрати держбюджету створює гроші, що не обтяжені обов’язком їх повернути під процент. Він зменшує їх кількість, коли отримує податкові платежі.</p><p>Отож те, що мейнстримні економісти називають ринком фінансових «ресурсів», є повністю під контролем центрального банку, адже транзакції здійснюються суто з його обліковими записами на його балансі. Цей «ринок» дуже нееластичний: під час збільшення кількості резервних грошей у комерційних банках понад звичайні потреби їхня вартість падатиме до нуля, а за їх нестачі — стрімко злітатиме.</p><p>Коли є надлишок резервних грошей на рахунках комерційних банків, влада стикається із проблемою зниження процентної ставки до нуля. Для підтримки певного бажаного рівня процентної ставки на резервні гроші можливі два кроки: (1) уряд випускає цінні папери задля заміни резервних грошей, які не приносять дохід банкам, на дохідніший актив — державні облігації; або (2) центральний банк сам випускає, якщо законодавчо це відповідно врегульовано, цінні папери чи просто нараховує на користь комерційних банків потрібну йому процентну ставку.</p><p>А як резервних грошей на рахунках комерційних банків не вистачає, влада стикається із протилежною проблемою — стрімким зростанням процентної ставки на них і далі на банківські гроші. Це загрожує борговою дефляцією, коли суб’єкти економіки в гонитві за резервними грошима можуть вдатися до продажу активів за викидними цінами й запустити ефект доміно на певних ринках. Для убезпечення економіки від цієї кризової ситуації влада (через тісну координацію дій між центральним банком та центральним урядом) збільшуватиме обсяг резервних грошей, щоб підтримати процентну ставку на бажаному рівні.</p><p>Отже, коли уряд випускає державні облігації — це не є операцією з запозичення для нього «ресурсів»! Це монетарна операція з підтримки певного монетарного показника — бажаного рівня процентної ставки на резервні гроші, навколо якої формуються процентні ставки за іншими операціями, і за ними вже створюються гроші іншого рівня ієрархії — банківські гроші.</p><p>В економіці з монетарно суверенною грошовою системою в уряді не можуть скінчитися гроші у вигляді зобов’язань центрального банку, навіть якщо той наголошує в медіа на своїй «незалежності». Адже центральний банк та уряд щодня координують свою діяльність стосовно впливу на обсяг резервних грошей на рахунках комерційних банків, щоб процентна ставка на міжбанківському ринку була весь час на бажаному рівні й система платежів працювала максимально надійно.</p><p>Ось у чому сутність орієнтира процентної ставки центрального банку та її впливу на інші процентні ставки, включно з процентними ставками на державні облігації з різними термінами погашення.</p><p>Поточна політика центральних банків із маніпулюванням рівня процентної ставки є скоріш незграбним інструментом. Це стосується дій центрального банку (а) як під час приборкання інфляції, коли через підвищення процентної ставки може зрости ризик дефолту в приватному секторі економіки й водночас підживлюється сектор фінансових рантьє, (б) так і під час боротьби зі стагнацією, коли через зниження процентної ставки приватний бізнес мляво реагує на такий стимул. Тому школа сучасної теорії грошей пропонує центральному банку в економіці з монетарно суверенною системою дотримуватися цього правила монетарної політики: тримати рівень процентної ставки на рівні нуль відсотків постійно.</p><p>Що є рушійною силою для комерційних банків у створенні грошей (у вигляді власних зобов’язань)?</p><p>Коли банки купують зобов’язання інших суб’єктів економіки, ними керує суто прагнення заробити. Розрахунок банків ґрунтується на очікуванні позичальника отримувати прибутки під час дії угоди між ними щодо обміну зобов’язань.</p><p>Ризик для конкретного банку, коли клієнт не матиме прибутку, в тому, що прибутковість банку опиниться під сумнівом і надалі він не буде в змозі конвертувати свої зобов’язання у готівку або в зобов’язання успішнішого банку в звичному режимі один до одного. Тобто його один банківський долар (чи гривня, якщо ми згадаємо Україну) не дорівнюватиме одному готівковому доларові (гривні). Загалом по економіці, якщо процес набуде масового характеру, це може спричинити кризу у вигляді дефляції боргів (коли фінансові зобов’язання зменшуються в ціні або навіть не виконують функцію грошей).</p><p>Виникає запитання: звідки з’являються прибутки в економіці? Якщо розглядати економіку в цілому, то для її приватного сектора є два джерела прибутку (позитивного грошового потоку між доходами та витратами). Цей той сектор, що поєднує громадян і бізнес країни. Отже, ці джерела: (1) чисті витрати державного бюджету (коли його витрати перевищують доходи) та (2) чисті витрати іноземних компаній і громадян (коли іноземці купують товари та послуги, що є експортом із країни, більше, ніж купується товарів та послуг у них, що є імпортом у країну). До речі, цей підхід свого часу розробив британський економіст Вінн Годлі <a href="https://www.bard.edu/levygrad/program/godley/">https://www.bard.edu/levygrad/program/godley/</a>, і він був інтегрований сучасною теорією грошей.</p><p>Обидва джерела можуть доповнювати одне одного у створенні прибутку для економіки країни й накопичення багатства у вигляді фінансових чи матеріальних активів.</p><p>Проте часом ці джерела стають різноспрямованими. Наприклад, держбюджет уряду може бути бездефіцитним, тобто таким, що не забезпечує потім прибутку для приватного сектора економіки. Тоді єдиний вихід в економіці для нарощування багатства — це підтримувати або збільшувати зовнішній профіцит у торгівлі товарами та послугами.</p><p>Зовсім інакше, коли в країні торговельний дефіцит і уряд дотримується профіцитного бюджету: тоді приватний сектор витрачатиме більше, ніж отримуватиме доходу. Цей стан громадяни та бізнес можуть підтримувати запозиченнями або витрачаючи раніше накопичені заощадження у вигляді фінансових активів (багатства). Як показала історія США, така ситуація триває недовго й закладає ґрунт для подальшої боргової кризи, яка виникає через боргові проблеми саме у приватному секторі економіки, а не в державному.</p><p>Отже, з усіх важелів управління, що є в руках влади країни, має сенс контроль над внутрішньою економікою, а не над зовнішнім попитом. Адже здатність впливати на інші країни, збільшуючи туди власний чистий експорт, не є посутньою й вдалою стратегією навіть для такої наддержави, як США. Атож, попри політику Трампа щодо збільшення експорту, країна досі має торговельний дефіцит <a href="https://fred.stlouisfed.org/graph/fredgraph.png?g=lScn">https://fred.stlouisfed.org/graph/fredgraph.png?g=lScn</a>. І ця проблема ускладнюється тим, що іноземні країни радше робитимуть усе, щоб продавати більше в США, ніж імпортувати з них.</p><h4>Значення для України</h4><p>Яке значення економічна політика Сандерса має для України?</p><p>По-перше, вона показує, що суспільство такої країни, як США, відвертається від політики влади, коли та керується постулатами мейнстримних економістів. Є запит на нову економічну політику. І її розробили економісти від сучасної теорії грошей.</p><p>По-друге, суспільство в Україні має справу саме з економістами мейнстрим-ґатунку. При цьому як влада, так і її критики по суті говорять із тої самої позиції — обидва табори схильні описувати грошову систему не так, як вона працює. Мовляв, грошова система — це майданчик, де працюють фінансові «посередники» й вони перерозподіляють гроші як фізичний об’єкт. Для стабільності грошової системи ми повинні «прівлєчь інвєсторов» або отримати наступний транш із МВФ. Нібито між кількістю резервних грошей і рівнем процентної ставки та бажанням економіки кредитуватися через комерційні банки є пряма залежність — наприклад, якщо резервних грошей більше, то й кредитів буде більше, а якщо процентна ставка знизиться, то й економіка почне кредитуватися. Це оманливий підхід. Прибутки — ось що є рушієм економіки й бажання бізнесу кредитуватися у банків. Немає перспективи прибутків — нема й бажання брати кредит, навіть коли його вартість близько нуля. Звідки беруться прибутки у клієнтів банків? Обидва табори вважають, що це не справа фіскальної політики, бо й для одних і других зовнішній кредит в іноземній грошовій одиниці здається порятунком для власної економічної моделі. Адже зовнішній кредитор (байдуже звідки: з Вашингтона, Лондона чи Москви) працює за тим самим принципом — повернення власних грошей через сковування економіки в тісних обіймах мейнстримних економістів. Отже, в обох таборах — я наголошую — модель економіки принципово однакова.</p><p>По-третє, якщо піти далі й глянути на секторальні баланси за принципом Годлі, то ми побачимо, що економіка (у чистому вигляді, тобто експорт мінус імпорт) працює без зовнішнього попиту на власні товари та послуги — навпаки, вона продукує попит на імпортні товари та послуги. Таким чином, у нас немає зовнішнього джерела прибутку для внутрішнього приватного сектора (тут не слід себе тішити тим, що у нас є надходження валюти від заробітчан — навіть якщо його включати, то все одно у нас дефіцит поточного рахунку). Навпаки, економіка — її приватний та державний сектори — у постійній залежності від кредиту, номінованого в іноземній грошовій одиниці. Коли уряд країни випускає борги в іноземній валюті, то головний маркер успішності чи неуспішності операції — це рівень процентної ставки проти «минулого разу». Хоча від таких операцій слід відмовлятися без огляду на розмір процентної ставки, навіть якщо та буде від’ємна! Запозичення уряду не у власній грошовій одиниці та підтримання центральним банком країни конвертації власної грошової одиниці в іноземну через так званий режим інфляційного таргетування — є кроками із віддалення монетарної суверенності в Україні, а не з її наближення.</p><p>Ось що сказав прем’єр-міністр України Олексій Гончарук <a href="http://У чому секрет популярності Берні Сандерса та його значення для України">в інтерв’ю</a> американському тижневику Newsweek: «США є прикладом держави, яка почала пізніше за країни Старого світу, але перегнала решту, оскільки базувалася на принципах демократії». Тут варто нагадати не тільки поточному очільникові уряду України, а й наступним, що США, коли «почали» й потім «перегнали» решту світу в розвитку, насамперед розуміли: їм слід будувати власну економіку на власній грошовій одиниці — тобто не створювати собі боргу в іноземній грошовій одиниці. Тоді це називалося не бути у боргах перед європейськими фінансистами. Нині це має назву монетарно суверенної економіки, коли уряд випускає цінні папери лише у власній грошовій одиниці й вже не має значення, хто їх купує — чи внутрішній інвестор, чи іноземний.</p><p>Показово, як колишній президент США генерал Улісс Грант пояснив це молодому імператорові Японії Мейдзі під час їхньої розмови в Токіо 10 серпня 1879 року:</p><blockquote>«Немає нічого страшнішого для країни, як мати іноземні борги. Той, хто позичає стільки грошей, що аж не в змозі їх повернути, стає немічним і потрапляє в кабалу до свого кредитора. Годі й уявити більше приниження! І якщо це страхіття для будь-якої людини, то все ще гірше в масштабі країни. Погляньте на Єгипет, Іспанію чи Туреччину; які вони безпорадні! Національні ресурси геть усі віддані в заставу, і тепер немає нічого, що вони б назвали абсолютно своїм. Єгипетський кедіф [лідер країни] змушений зректися від влади! А в Іспанії просто шалені внутрішні податки — як наслідок надмірних позик із-за кордону. Корупція серед податківців на всіх рівнях невпинно руйнує цю державу, яка славиться потужностями та ресурсами &lt;…&gt; Вам, звісно, відомо, що деякі країни охоче позичають слабшим країнам, щоб можна було верховодити та чинити на них велетенський вплив. Вони дають гроші у кредит заради політичної влади. Вони шукають будь-який привід для кредитування. І тому вони будуть раді війні між Японією та Китаєм, єдиними вільними від зовнішнього правління й диктату державами в Азії, щоб кредитувати їх на своїх умовах і нав’язувати їм ззовні внутрішню політику».</blockquote><blockquote>(Збірник документів генерала Гранта, том 29, стор. 201–202 <a href="https://msstate.contentdm.oclc.org/digital/collection/USG_volume/id/26268/rec/30">https://msstate.contentdm.oclc.org/digital/collection/USG_volume/id/26268/rec/30</a>)</blockquote><p>Японія на той час була більш відсталою, ніж, наприклад, царська Росія. А та лідирувала у такому виді діяльності, який нині називають не інакше як «залучення іноземного інвестора». Відтоді історія мала багато трагічних сторінок. Але вона також довела, що Японія недаремно дослухалася до порад Гранта й стала успішнішою економікою за Росію.</p><p><strong>Олександр Вальчишен,<br></strong>учасник програми PhD з економіки,<br>Університет Міссурі — Канзас-Сіті,<br>м. Канзас-Сіті, США<br><a href="/service/mailto:valchyshen@gmail.com">valchyshen@gmail.com</a></p><p>22 січня 2020 року</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=d791b678d2e1" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Теза “продай собаку” як ілюстрація реформ]]></title>
            <link>https://alexvalchyshen.medium.com/%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B9-%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D1%83-%D1%8F%D0%BA-%D1%96%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC-2e4d1a782aa7?source=rss-5d105e3e90d7------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/2e4d1a782aa7</guid>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[reform]]></category>
            <category><![CDATA[austerity]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Valchyshen]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 18 Mar 2020 23:50:53 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-03-18T23:50:53.971Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><em>Цей </em><a href="https://www.epravda.com.ua/columns/2020/02/6/656753/"><em>текст був опублікований</em></a><em> на сайті “Економічна правда” <br>6 лютого 2020 р.</em></p><p>Порада від нардепа з правлячої партії Євгена Брагара «продати собаку та сплатити платіжку за комуналку» не є випадковою обмовкою недосвіченого спікера, що сталася через його молодість та несформований світогляд. Її коріння більш глибоке. Адже ця порада є цілком тотожною до поширеної тези, яку давно озвучують високі представники влади та їхні консультанти: «Страна должна жить по срєдствам».</p><p>Суспільна реакція на слова Брагара була миттєвою — він став об’єктом чисельних мемів, висміювання й осуду. З іншого боку суспільство цілком погоджується з більш завуальованими настановами, що їм подають представники влади.</p><p>Минулого року вперше, іще до виборів, тезу “страна должна жить по срєдствам” сформулював Дмитро Сологуб заступник Голови НБУ (див. інтерв’ю від 4 квітня 2019 р. з 25:26 хв. <a href="https://youtu.be/bsrc4zzgaFs?t=1521">https://youtu.be/bsrc4zzgaFs?t=1521</a>). Надалі, після усіх виборів, її досить регулярно згадує економічний радник Президента України Олег Устенко. Найбільш свіжий приклад — в інтерв’ю від 31 січня 2020 р. див. з 23:50 хв. <a href="https://youtu.be/jKxqDAZTn6M?t=1432">https://youtu.be/jKxqDAZTn6M?t=1432</a>. У найбільш високих кабінетах влади — від Національного банку до Кабінету міністрів та Офісу Президента — керуються саме цієї тезою під час управління країною.</p><p>Економічна модель, що побудована навколо цієї тези, існує не перший рік або, як кажуть політологи, не перший політичний цикл. Суспільство ж затвержує цю тезу всякий раз, коли реагує мовчанкою на її регулярне повторення.</p><p>Українське суспільство має правильно ідентифікувати проблему після скандалу “продай собаку”. На мою думку, вона складається з двох елементів. По перше, економісти на вищих щаблях влади України керуються маніпулятивним й оманливим економічним постулатом нібито “країна повинна жити по кишені”. По друге, засоби масової інформації приходять на поміч таким економістам задля розповсюдження й закріплення серед політиків та практиків відповідних рефлекцій.</p><h4>Спробую пояснити, чому теза “країна повинна жити по кишені” є маніпулятивною та оманливою.</h4><p>Для багатьох людей правило “жити по кишені” є щоденною нормою. Суспільна думка засуджує тих, хто поводиться інакше. Коли економісти-реформатори, говорять що ціла країна повинна жити по кишені, то ми майже автоматично погоджуємося, що й інші гравці в економіці, з яких найбільш значущим є уряд, теж повинні жити по кишені. Інакше буде економічна криза.</p><p>Однак, насправді, державні фінанси дуже відрізняються від персональних. Заклик жити по кишені для економіки держави є таким само безглуздям як заклик до п’яти-річної дитині сидіти на одному місці й не рухатися. Безумовно, з допомогою гаджетів можна прив’язати дитину до дивану на довгий час. Але ж всі розуміють, що таке завмирання на місці не є здоровим для здоров’я дитини. Так само і для економіки країни не добре, коли її підштовхують до завмирання із порадами жити по кишені (англійською мовою цей “austerity”).</p><p>Країна не може жити по кишені. Адже вона складається з багатьох осіб та родин, організацій та урядових структур, й з ними взаємодіють іноземні бізнес-організації. Щодня відбуваються фінансові операції й розрахунки між ними. Сучасні економіки побудовані на грошах й кредиті — це означає, що кожен день і кожну хвилину хтось (принаймні дві особи) створюють кредит адже позичальник не має попередньо накопичених залишків коштів. Під кредитом слід розуміти будь-які види фінансування у дефіцит (банківський кредит, облігації, акції), що надається реалізації проекту, у якого поточні витрати перевищують поточні доходи під час. Без кредиту або дефіцитного фінансування, наприклад, в США не можна було уявити створення електромобілів Ілоном Маском адже досить довгий час його компанія працювала в дефіциті або із збитками. Якщо б уся економіка дотримувалась правила жити по кишені тобто без дефіцитного фінансування — її стан був би цілковито депресивним. В реальності, будь-яка економіка живе в режимі щоденного застосування механізму внутрішнього фінансового ринку для реалізації дефіцитного фінансування. Під час цього процесу створюються фінансові активи, які спонукають до або завершують процес створення матеріальних активів.</p><p>Найкраще цей механізм працює, коли фінансові активи номіновані в власній грошовій одиниці країни. Таким чином влада країни оберігає економіку від фінансових ексцесів. Якщо ж фінансові активи в економіці створюються в іноземній валюті й особливо її урядом, тоді здатність влади країни вгамовувати власну економіку від потрясінь втрачається. Ця важлива функція переноситься за межі країни — на такий собі аутсорсинг. Адже національний уряд не контролює іноземну грошову одиницю. Ось чому інколи можна почути, що міжнародний та внутрішній фінансові ринки виносять урядам попередження за небажані дії, натякаючи на його ризик наразитися на масову вимогу з конвертації внутрішніх фінансових активів в іноземні. Це про втечу капіталу з країни, що супроводжується девальвацією національної грошової одиниці в іноземну.</p><p>Маніпуляція із тезою, що країна повинна жити по кишені має й іншу сторону. Економісти, що озвучують цю тезу для України, таким чином виправдовують й підтримують певне налаштування внутрішнього фінансового ринку, де принципу жити по карману немає й близько! Наприклад, Національний банк таким чином говорить, що він не “фінансує” центральний уряд країни у власній грошовій одиниці. Ні прямо, ні опосередковано. Мовляв, останньому слід “запозичувати” через внутрішній та міжнародний фінансовий ринок — тобто випускаючи ОВДП та єврооблігації як гривні так й іноземних грошових одиницях. Тут слід згадати, що виплати урядом доходу за усіма ОВДП та єврооблігаціями та іншими фінансовими зобов’язаннями входять до захищених статей держбюджету (див. статтю 55 Бюджетного кодексу України). Жити по кишені в такій конструкції означає, що кредитор уряду захищений від ризику неплатежу. Він також додатково захищений діями уряду України, який де-факто (з 2015 року) й де-юре з (2019 року) дотримується первинного профіциту держбюджету. Також цю конструкцію неможливо без заходів постійної присутності кредитора останньої інстанції (чи то у вигляді програми МВФ чи то альтернативних кредиторів) та заходів із роздержавлення, оптимізації, приватизації, концесії та створення ринку землі — тобто відбувається обмін матеріальних активів, що походять з України, на фінансові, що походять за кордону, й цей процес називається “залученням інвестицій”.</p><p>Таким чином, українцям вже давно пропонують “продати собаку”. Різного роду оптимізації є заходами того самого порядку.</p><p>У зв’язку з цим можна згадати джерела, що вказують на міжнародний досвід. Є приклад, коли народ опинявся і без “собаки” після невдало проведених реформ.</p><p>Скористаюся дослідженням економіста Мета Форстатера, що стосується африканського народу Маазай в період деколонізації континету (див. <a href="http://cas2.umkc.edu/econ/economics/faculty/Forstater/papers/Forstater2002/bones.pdf">http://cas2.umkc.edu/econ/economics/faculty/Forstater/papers/Forstater2002/bones.pdf</a>). Історично цей народ жив не землях у східній Африці (сучасні Кенія й Танзанія). Люди Маазай мали традиційний спосіб життя, використовуючи гуртом власну землю для випасання худоби. Відносини між ними зпоконвіку базувалися на принципі зворотності. Але у 1950–60-х роках колоніальна та постколоніальна влада вирішила комерціалізувати внутрішні процеси включно з розбудовою агросектору, щоб той не тільки забезпечував іжею власне населення, але й заробляв інвалюту. Землі були поділені та власники отримали можливість надавати її в заставу для кредиту, в тому числі в інвалюті. Результат був невтішний — порушення традиційного способу життя призвело до деградації земель, посухи й нездатності корінного населення прогодувати себе. Один із звітів про результати реформи відрапортував, що «значна кількість кісток була виставлена на продаж». Таким чином, колишні пастухи народу Маазай перетворилися на продавців кісток власної худоби.</p><p>Нардеп що запропонував «продати собаку» пенсіонерці насправді зробив послугу українському народу, оскільки він наочно продемонстрував, що стоїть за дороговказом «страна должна жить по срєдствам», за який несуть відповідальність, як політики, так й українська інтелектуальна еліта.</p><p>Адже, як писав великий економіст Джон Кейнс:</p><blockquote>«Ідеї економістів та політичних філософів — це стосується обох випадків: коли вони праві й тоді, коли вони помиляються — є більш впливовими, ніж вважається. В дійсності саме вони керують світом. Практичні люди, які вважають себе вільними від стороннього інтелектуальному впливу, насправді є рабами якогось економіста, що може відійшов вже в інший світ».</blockquote><p>Економічна програма влади має бути змістовно переоціненою суспільством. Без цього — українські громадяни будуть й надалі отримувати сміхотворні рецепти виходу з кризи від власних політиків.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=2e4d1a782aa7" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>