<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Anton Jatsenko on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Anton Jatsenko on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@antonjatsenko?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*nlXUukpbGO6MYEz1eAyuHA@2x.jpeg</url>
            <title>Stories by Anton Jatsenko on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@antonjatsenko?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Thu, 19 Nov 2026 00:19:28 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@antonjatsenko/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Перейшов на Друкарню]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%88%D0%BE%D0%B2-%D0%BD%D0%B0-%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8E-bd96025f8679?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/bd96025f8679</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 19 May 2023 16:28:41 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-05-19T16:28:41.912Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*ujypuyO4t0l5aPwAF7kR6Q.jpeg" /></figure><p>Привіт! в Україні тепер є свій сервіс для довгочитів (підглянув там слово) — <a href="https://drukarnia.com.ua/">Друкарня</a>.</p><p>Всі нові матеріали я писатиму саме туди. До речі, є новий матеріал про <a href="https://drukarnia.com.ua/articles/dis-komfortna-tvorchist-lyudskii-pidkhid-do-tvorchogo-procesu-tnx87">креативний процес</a>.</p><p>Мій профіль: <a href="https://drukarnia.com.ua/anton">https://drukarnia.com.ua/anton</a></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=bd96025f8679" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Виходить після того, як не виходить]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BB%D1%8F-%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%8F%D0%BA-%D0%BD%D0%B5-%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C-5e98b8b8f95a?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/5e98b8b8f95a</guid>
            <category><![CDATA[діти]]></category>
            <category><![CDATA[книги]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 04 Feb 2023 17:31:55 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-02-04T17:31:55.574Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*6XIa3VJpl3GIiUocsrjrtA.png" /></figure><p>Продовжую описувати цікаве з книги “Уроки з поразок”. Перша частина <a href="https://medium.com/@antonjatsenko/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-vs-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-8eeff320e340">тут</a>.</p><figure><a href="https://book-ye.com.ua/catalog/pedahohika-ta-vykhovannya/uroky-z-porazok-yak-dozvolyty-dytyni-piznavaty-svit-i-vchytysya-na-pomylkakh/?gclid=EAIaIQobChMIgKau6rH8_AIVKUWRBR3PiQD4EAQYASABEgLHBPD_BwE"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*hbjwQupfkagGCcJx6np-Wg@2x.png" /></a></figure><p><strong>Цього разу — про формування самостійності у дітей.</strong> Але, як завжди, нам дорослим це теж матеріал для рефлексій: самостійність може сформуватися внаслідок адекватного прийняття поразок.</p><p>Самостійність — це здатність самостійно вирішувати свої завдання (або знайти спосіб вирішити ці завдання за допомогою інших). Від зробити бутерброд до знайти роботу. Все життя складається із таких завдань, десь простих, десь складніших.</p><h4><strong>Щось складне або нове зазвичай виходить після того, як не виходить.</strong></h4><p>Якщо ж щось не виходить — це мікро трагедія як для дитини, так і для дорослого.<strong> </strong>Тому<strong> навичка переживати такі трагедії — єдиний спосіб стати самостійним і незалежним</strong>, бо всі наші завдання були колись або новими, або складними.</p><p>А от сформувати самостійність у дитини, як на мене, це ключове завдання ролі “батьки”. І самому легше житиметься, и дитина виживе сама. Всі, певно, чули про вивчену безпорадність, все, що нижче, запросто може бути пов’язано з нею, як з антиподом самостійності.</p><p><strong>Приклади деструктивної поведінки батьків, які мені відгукнулися з книги (деструктивні по відношенню до самостійності дитини):</strong></p><ul><li><strong>загладжувати і знецінювати трагедію</strong></li></ul><p>Якщо у дитини поламалася улюблена іграшка, то вона поламалася. Кажучи, що все добре, або нічого страшного, ми не даємо дитині прожити трагедію.</p><p><em>Мій приклад: Випало з рук какао to-go на вулиці? Це не нічого страшного, це дійсно боляче дитині. Можна повірити в дитину і підтримати — давай купимо ще одне, спробуй ще раз донести. І, повірте, дитина буде старатися з усіх сил, коли в неї повірили.</em></p><p>Підтримати, обійняти, побути поруч — так. Знецінити чи загладити — ні.</p><ul><li><strong>доробити замість дитини або вказувати, що зробити, якщо у дитини не виходить (або виходить не ідеально)</strong></li></ul><p>«Доробляння» або доведення задачі до ідеалу замість дитини убиває ініціативність і бажання спробувати самому. Дитина неправильно склала посуд в посудомийку — нічого, запускайте, буде наслідок — дитина побачить, що не так, і зрозуміє, чому це важливо. Пара розбитих тарілок — невисока ціна за навичку.</p><p>Криво відрізав хліб? Нічого, через 100 відрізань буде рівніше. А якщо йому ок криво відрізаний хліб, то чому нам не ок?</p><p>Вибрав серед одягу не найгарніший на свято? Зате він його вибрав сам і йому в ньому добре, можливо, в майбутньому, коли буде підлітком, сам знатиме, що хоче і як вдягати.</p><p>Згадати замість дитини про забутий вдома гаджет чи іграшку? Добре, а як тоді дитина навчиться слідкувати за важливими для неї речами.</p><p>Сказати, що риба з медом буде несмачно? Чи, що зелене не пасує до малинового? Це про давати упереджену думку на ту чи іншу ідею чи пропозицію дитини базуючись на своєму досвіді. А як тоді дитина навчиться здобувати свій досвід і розбиратися, що таке красиво і, що таке смачно?</p><p>До того ж, прагнення ідеального результату з відчуттям неможливості його виконати — паралізує. Найкраще допоможе дитині, якщо сфокусуватися на самій діяльності, на отриманні досвіду, а не ідеальному результаті.</p><ul><li><strong>звільнення від хатніх обов’язків, бо ще маленький, це не весело і т.і.</strong></li></ul><p>Цікаво, що 100 років тому 5-річні діти уже були повноцінним суб’єктом економіки родини, допомагали батькам заробляти на прожиття, утримувати господарство.</p><p>Я бачу, як в багатьох родинах діти відгороджені від хатніх обов’язків, хоча це для них мало не найзрозуміліші завдання, бо вони бачать, як батьки це роблять щодня. Чому б не навчитися мити свій посуд, завантажувати/запускати/розвантажувати пралку зі своїми речами (а може і речі батьків заодно), готувати собі яєшню чи бутерброд, коли батьки зайняті?</p><p>Всі ці завдання точно під силу 5–6 річним дітям, більше того, якщо не мікроменеджити їх, не вказувати, а підтримувати і допомагати — навіть цікаві. Якщо дати їм достатньо часу і проявити терпіння, то все буде добре. А якість виконання зростатиме разом із кількістю спроб.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*zWyjRCoQL528xLZ-ReeL5Q.png" /></figure><ul><li><strong>наступного разу точно вийде/виграєш</strong></li></ul><p>Це з чого раптом? Повторні поразки будуть, а будувати невиправдані очікування, які не базуються на зміні поведінки, щоб досягти результату, не додадуть впевненості. Більше того, повторна поразка може ще й вселити зневіру в собі. Достатньо просто підтримати кожного разу, коли стається поразка, а дитина далі дасть собі раду.</p><ul><li><strong>нахвалювати і вішати бейджики</strong></li></ul><p>Це ще один вбивця мотивації, можна <a href="https://medium.com/@antonjatsenko/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-vs-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-8eeff320e340">тут</a> прочитати більше.</p><p>Я пишу цей матеріал після того, як мій 6-річний син Антон перед сном поприбирав все на кухні, протер поверхні, бо він вечеряв останнім і йому хотілося показати, що він може (зазвичай я там прибираю). Це мене надихнуло і зворушило.</p><p>Я дійшов висновку, що самостійність, окрім очевидних переваг, формує іншу критично важливу рису людини — здатність вирішувати проблеми. <strong>Якщо людина може пережити поразку, знає, що не буде простої відповіді десь ззовні (=від мами чи тата), то вона починає шукати рішення, а не сидить і чекає, поки хтось інший все зробить.</strong></p><p>Якщо не показувати дитині варіанти рішень, а дитині це рішення хочеться знайти — повірте, вона знайде спосіб. Можливо варіант рішення буде не такий, як у нас дорослих, можливо не ідеальний, але він буде.</p><h4>Хіба не це найважливіше?</h4><p>Ось тут можна почитати ідеї про освіту:</p><p><a href="https://aj.once.agency/%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%97-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%B7-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%B8-61335708eb01">Ідеї, рефлексія і нотатки з книги «Мистецтво навчати»</a></p><figure><a href="https://www.instagram.com/anton_yatsenko/"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/940/1*hUBcYdbWEdiC9URt9-frOQ.png" /></a></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=5e98b8b8f95a" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Самооцінка vs Компетентність. Як похвала впливає на нашу поведінку?]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-vs-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-8eeff320e340?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/8eeff320e340</guid>
            <category><![CDATA[зворотній-звязок]]></category>
            <category><![CDATA[виховання]]></category>
            <category><![CDATA[книги]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 24 Jan 2023 18:05:32 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-01-24T18:08:01.133Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*BYmXRz4yOL_dIU9YuxYgow.png" /></figure><p><strong>Зараз закінчую читати книгу </strong><a href="https://book-ye.com.ua/catalog/pedahohika-ta-vykhovannya/uroky-z-porazok-yak-dozvolyty-dytyni-piznavaty-svit-i-vchytysya-na-pomylkakh/?gclid=CjwKCAiAoL6eBhA3EiwAXDom5p-msu6knuAht4CNo8mWSwXV8X8svMw8LwWmslHs68qfqsz8Vx8b9hoCHg0QAvD_BwE">«<strong>Уроки з поразок</strong>»</a><strong> і не можу завершити, поки не поділюсь ідеєю, яка мене зачепила.</strong></p><p>З назви книги зрозуміло, що книга про важливість навчитися переживати і проживати поразки та невдачі з самого дитинства, але зараз я зачеплю лише частину: питання похвали, як надважливої реакції на успіхи і провали.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*KkG0CofkWAJKy-YEUx76MA.png" /></figure><p><strong>На початку книги подається цікава хронологія підходів до виховання дітей:</strong></p><ul><li><strong>до 1900-х років діти здебільшого були повноцінним членом господарства </strong>і приносили економічну користь родині вже з самого раннього віку: вчилися всього, що треба в господарстві, і заміняли батьків, коли виростали. Так тривало, допоки зміни в економіці не відправили батьків на заводи.</li><li><strong>в 1926 році виходить перша книга про виховання дітей</strong>, яка каже батькам, що вони все робили не так. Тут започаткувалася теорія, що неадекватна поведінка батьків може псувати майбутнє дітей, що діти є крихкими, потрібен якийсь спеціальний підхід.</li><li><strong>в 1946 році соціум знов розвертається обличчям до батьків </strong>і виходить популярний матеріал, який каже, що батьки знають про виховання більше, ніж вони думають. Назвали це рухом за «природнє виховання», але ця теорія змішалася з теорією про крихкість дітей. Тепер з одного боку на батьків поклали відповідальність, а з іншого — батьки боялися нашкодити дітям.</li><li><strong>в 1970 році на тлі розвитку руху за права жінок </strong>дуже хотілося зняти ярлики з материнства, жінкам хотілося (економічної) незалежності, але все ще вимагалося не ламати дітей, виховувати їх природньо (ще розберись, що таке природньо) і допомогти дітям стати успішними. Це все стало жахливим стресом і, певно, десь з тих часів народився цей страх про «бути поганими мамою/татом». І в той момент заговорили про самооцінку.</li></ul><p>Самооцінку мами та самооцінку дитини.<strong> Самооцінка стала вважатися найважливішим параметром ментального здоров’я дитини, тому її почали стимулювати. В тому числі похвалою.</strong></p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*1djIsBDvePfflFd_qkkr2Q.png" /></figure><h3>Що не так з похвалою?</h3><p><strong>В боротьбі за високу самооцінку дітей і мам </strong>використовували, наприклад, різні види зворотнього зв’язку. Зокрема, у книзі наводяться відмінності підходів у Японії та США.</p><p>Американці полюбляють хвалити дітей на кожному кроці за все, вішаючи <strong>бейджики</strong>, японці ж хвалять за <strong>зусилля</strong>.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*0s9IYW5blZ6acaKq2J5qRw.png" /></figure><h4><strong>Обидва види похвали формують впевненість в собі та зрощують самооцінку, але є нюанс…</strong></h4><p><strong>Мислення зростання дозволяє отримати компетентність,</strong> адже сам факт діяльності є мотивацією, людина отримує і досвід, і реальний фідбек від світу, помиляється, помилка її не ламає.</p><p><strong>Фіксоване мислення, </strong>бейджик формує впевненість, що базується на оцінці найближчого і найважливішого кола людей, цілком можливо, без реальних причин на те. Тобто у людини з’являється така собі бульбашка.</p><h4>Що не так з фіксованим мисленням</h4><p><em>На прикладі дітей, але я впевнений, що кожен прослідкує те ж і в дорослому житті</em></p><ul><li><strong>Відсутність мотивації розвиватися і вирішувати складні(ші) задачі</strong>. Якщо дитина отримала бейдж «обдарований художник» — зникає мотивація шукати і розвиватися далі, докладати більше зусиль, адже <strong>ти вже досяг, справу зроблено.</strong></li><li><strong>Шок від зіткнення з реальністю. </strong>Це ціла трагедія, якщо дитина з бейджиком «ти розумний» бачить, що хтось кращий за неї (норадреналін, добрий день). Або ж, якщо дитина бачить, що не зможе підтвердити цей «титул», виконуючи конкретну задачу — страшно взятися, бо страшно програти. Це паралізує розвиток, бо розвиток неможливий без поразок при виконанні складніших завдань.</li><li><strong>Десь там може з’являтися той самий комплекс самозванця</strong>, бо бейджик є, а результату нема.</li></ul><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*UnGiQ4oK6LZ2Pkf7bxfv9g.png" /></figure><p><strong>Надмірне схвалення приводить дітей до стану надмірної самовпевненості та переоцінки свого рівня вмінь і навичок, тобто нічим не підтвердженої самооцінки. </strong>Нахвалювати можна скільки завгодно, але дитина все одно все бачить і оцінить реальність рано чи пізно.</p><p><strong>Мислення зростання формує прийняття помилок</strong>, адже страхи по втраті титулу чи невиправданню довіри — зникають.</p><p><strong>Це дає:</strong></p><ul><li>Цікависть вирішувати складніші задачі.</li><li>Не потрібно нікого обманювати чи порівнювати себе, бо в кайф робота над задачею і докладання зусиль.</li><li>Стійкість до провалів, адже це не питання життя і смерті для людини, це просто ще один крок в роботі над чимось, що людині цікаво.</li></ul><h4><strong>І шо? З більшою вірогідністю формується </strong>компетентність</h4><p>Тобто впевненість в собі, що базується на своєму досвіді і реальній оцінці себе. Не ми формуємо в голові дитини то, як їй себе оцінювати, а дитина самостійно оцінює себе в світі по тому, що в неї виходить, а що ні, і продовжує рух в тому, що їй цікаво.</p><p>Цікаво, що бажаючи не образити людину, зробити їй приємне, ми можемо наносити шкоду її майбутньому і підміняти реальність. Такий собі газлайтинг, хоч і заради добра.</p><p>Трохи згодом підготую огляд ще однієї важливої ідеї. Про самостійність.</p><p><strong>Ось тут можна почитати класні ідеї про освіту:</strong></p><p><a href="https://aj.once.agency/%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%97-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%B7-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%B8-61335708eb01">Ідеї, рефлексія і нотатки з книги «Мистецтво навчати»</a></p><figure><a href="https://www.instagram.com/anton_yatsenko/"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/940/1*hUBcYdbWEdiC9URt9-frOQ.png" /></a></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=8eeff320e340" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Свобода і відповідальність. Як влаштована агенція Once.]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0-%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%8F%D0%BA-%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%88%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F-once-5ac20c84598b?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/5ac20c84598b</guid>
            <category><![CDATA[бізнес-моделі]]></category>
            <category><![CDATA[once-agency]]></category>
            <category><![CDATA[креативна-агенція]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 10 Jan 2023 16:29:13 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-01-21T20:15:40.125Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*hbl3pTX5DTEY5bNXuojOfQ.png" /><figcaption>картинка згенерована АІ</figcaption></figure><h3>Бізнес-модель</h3><p>Коли у 2018 році ми з партнерами створювали агенцію <a href="http://once.agency/">Once.agency</a>, то уже мали досвід і уявлення, якою ми хочемо її бачити. На той момент кожен із нас уже багато років працював у різних системах і командах: так з’явився ґрунт для росту чогось нового та іншого.</p><h4><strong>Мета була простою: </strong>створити місце, де ми хотітимемо працювати завжди.</h4><p><strong>Є кілька важливих речей, які нас не влаштовували у класичних агентських бізнес-моделях:</strong></p><h4><strong>Неможливо заробляти </strong>«<strong>багато</strong>»</h4><p>«Багато» — це відносне поняття, але хотілося мати розуміння, що купівля нового авто, квартири чи цікава відпустка, — цілком реальні речі, ставиш собі фінансову ціль і виконуєш її. Для найманих працівників середньої ланки у агенції це малодосяжно.</p><p>Зрештою, це призводить до того, що агенція не може стати справою життя, бо коли з’являється родина, діти, платна освіта, — банально не вистачить на гарний рівень. Вистачить, якщо ти або топменеджер, або дуже молодий, безтурботний і маєш мало витрат.</p><p>Виходить проблемка: люди отримують досвід, навчаються, досягають якогось рівня і … йдуть. До клієнта, у власний бізнес або в інші типи компаній. Навіть якщо їм дуже подобалося те, чим вони займалися в агенції.</p><h4>Розвиток виражається у переході в менеджмент, а не у продовженні ремісництва</h4><p>Чому не можна бути копірайтером усе життя? Чому дизайнеру, щоби вирости фінансово, треба стати артдиректором або дизайн-менеджером? Чому він не може розвиватися як дизайнер у рамках однієї агенції хоч до старості?</p><blockquote>Є така приказка з ІТ: коли гарний програміст стає менеджером, то світ втрачає гарного програміста й отримує поганого менеджера.</blockquote><p>Відповідь проста: зазвичай із переходом в управління зростає дохід. Це логічно для класичної системи, але нам здається, це є хибним підходом для креативних професій.</p><p>У нашій професії, де творчість і мислення конкретної людини дуже важливі, кожен має мати змогу заробляти достатньо, займаючись тим, що подобається.</p><h4><strong>Або завод, або бутік</strong></h4><p>Дилема вибору позиціювання агенції:</p><ul><li><strong>Ти завод-конвеєр. </strong>Наймаєш молодшого рівня спеціалістів, продаєш недорого, працюєш швидко.</li><li><strong>Ти бутік. </strong>Продаєш дорого, працюєш довго та стараєшся видавати висококласний продукт.</li></ul><p>Все наче б і логічно, але ми хотіли створювати високоякісний продукт і усвідомлювали, що у нас немає підстав виставляти цінник бутіка (бутік передбачає гучні імена, персональний бренд, проєкти, нагороди тощо). А заробляти, як в агенції типу завод-конвеєр не хотіли.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*NHVRBF_dRTOPnJE--qyfew.png" /></figure><h4>Проблема операційних витрат у поєднанні з проєктним підходом</h4><p>Агентський бізнес передбачає проєктний дохід, а витрати на утримання й зарплати — щомісячні. При масштабуванні в людях із фіксованою зарплатою це просторий шлях у від’ємний cash flow. Для деяких агенцій це закінчувалося закриттям.</p><h4>Стресовий процес і вигорання.</h4><p>А це вже наслідок попередньої проблеми. Коли менеджмент розуміє, що скоро треба платити зарплату, а проєкт не завершено, з’являється тиск у дедлайнах, щоби не вилетіти в операційний мінус.</p><p>Відповідно, це впливає і на настрій у команді, і на якість продукту, і на бажання працювати. Також це створює ситуацію, коли люди, які хотіли бути копірайтерами, стають креативними менеджерами: вони не на своєму місці, бо хотіли більше та краще писати, а тепер треба з людьми працювати.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*Ku4OJLL2l1AZ_G2vt1xCjQ.png" /></figure><p>Коли ми з командою збиралися і мріяли, як ми хочемо, не бачили нічого страшного в тому, щоби до пенсії малювати дизайни, писати тексти чи керувати проєктами, нам це подобається. Звісно, еволюційно ми знаходили багато нових цікавих занять, але базово нам подобалася ідея робити свою улюблену роботу якісно й комфортно та гарно на цьому заробляти.</p><p><strong>Тож ключовою задачею агенції Once як організації стало не вбити задоволення від роботи і стати місцем, де можна малювати чи писати все життя, розвиваючись так, як хочеться.</strong></p><h3><strong>Тож, модель Once.Agency</strong></h3><p>Ми все спростили та ускладнили водночас, адже ми зрозуміли, що єдиний шлях до тривалого співіснування і задоволення від роботи — це дати повну свободу й відповідальність за свій напрямок у агенції кожному з партнерів, а потім органічно домовитися, як усі між собою взаємодіють.</p><p>Ми назвали цю модель:</p><h4><strong>«Свобода і відповідальність».</strong></h4><p><strong>І ключове в ній — це розподіл винагороди.</strong></p><p>Тут усе просто: все, що ти зробив і заробив (сам чи зі своєю командою) — твоє. Якщо в класичній бізнес-моделі агенції оплата праці спеціаліста складає 15–30% від вартості послуг, то в нашій моделі — це 100% (мінус податок, операційні витрати та витрати на утримання фінансової моделі).</p><p>Зараз у нас 5 партнерів, кожен — експерт у своєму напрямку, має свою роль і відповідає за якість продукту.</p><p>Кожен є незалежним у рамках своєї діяльності, але завжди домовляється в точках перетину з іншими. І оскільки ціннісно ми дуже схожі, то й домовлятися завжди просто.</p><h4><strong>Що це нам дає?</strong></h4><ul><li><strong>Ми можемо віддавати авторський, бутиковий продукт за меншою вартістю</strong>. У нас крутий дорогий спеціаліст отримує значно вищу частину доходу, ніж у класичній моделі. І спеціаліст задоволений, і клієнт отримав гарний продукт.</li><li><strong>Людина особисто мотивована видавати крутий продукт і підвищувати його якість, адже це прямо впливатиме на дохід. </strong>Зробив краще — став популярнішим, зробив класний кейс — можеш підвищити ціну на продукт. Коли один із партнерів підвищує, то хочеться й іншим, усі органічно підтягуються. Звісно, у нас є економічна модель, на яку ми погодились задля стабільності: у нас є спільні витрати та балансувальний фонд на випадок затримок у платежах.</li><li><strong>Ми з 2022 працюємо за моделлю консенсусу</strong>, а не голосування, адже думка та увага кожного важлива, потрібно завжди знаходити рішення, які задовольнять усіх. Так вибудовується адекватна комунікація та знаходяться кращі рішення.</li><li><strong>Менше стресу через дедлайни, адже якщо дизайнер не зробить, значить, не заробить (це і є пряма мотивація).</strong> Менеджер не буде зайвий раз душити та нагадувати, щоби виправдати обіцянку. Клієнт може відмовитися від затриманої роботи — це теж наслідок, який відчувається фінансово.</li><li><strong>Ідеальна модель масштабування — через залучення нових партнерів.</strong> Кожен партнер може виконувати задачі самостійно чи набрати собі команду. Звісно, нові люди не можуть одразу стати партнерами, але їм ми теж пропонуємо проєктний формат роботи з усіма свободами та можливостями вибирати: працювати над чимось чи ні, працювати багато чи відпочивати. Якщо спеціаліст із часом проявляє себе, сам бере більше відповідальності чи хоче в рамках агенції створити новий продукт і займатися ним, така людина має всі шанси стати партнером.</li><li><strong>Постійний професійний розвиток, адже кожен є підприємцем, кожен є виконавцем.</strong> Якщо хтось захоче стати лише артдиректором, а хтось побудувати цілу юніт-систему — запросто. Водночас, інший партнер може продовжити малювати собі в кайф.</li><li><strong>Процес такий, як ти сам собі його побудуєш, але стандарти якості спільні. </strong>Хочеш працювати стресово — будь ласка. Хочеш повільно — будь ласка. Якщо клієнту ок, тобі приємніше працювати й ок розтягувати оплату на кілька місяців, то чому ні.</li></ul><h4>У нашій системі теж є недоліки.</h4><p>Ми не можемо швидко й легко масштабуватися, це дуже довгий процес, за весь час додався 1 партнер.</p><p>Ми не всім клієнтам підходимо, адже не готові робити дуже швидко чи дешево, не готові робити так, як нам не подобається.</p><p>Ми не змушуємо себе доробляти «вже як є, щоби на завтра доробити», якщо бачимо, що не встигаємо, бо якість для нас важливіше за +1 тиждень у термінах (і ми це проговорюємо з клієнтом на початку).</p><h4>Чому ми думаємо, що так працює? (для нас)</h4><p>Ми бачимо, що в кожного є справжня і чесна мотивація, яка прив’язана до доходу, якості продукту й майбутнього.</p><p>Немає дурних обмежень і правил, але є здоровий глузд і чесна домовленість усередині.</p><p>За ці 4 роки ми зробили сотні проєктів, а з найбільшими клієнтами співпраця продовжується роками. Наприклад, Colonnade, goodwine, Olymed, Liga Zakon — клієнти, з якими ми працюємо більше 2–3 років.</p><p><strong>За 2022 рік, не зважаючи на війну, чистий дохід партнерів склав ~90% від 2021 (рік був дуже успішним), без додаткового промо, що є феноменальним показником.</strong></p><p>Але головне — ми вільні створювати незвичні, цікаві проєкти, де команда може просто робити свою роботу на задоволення з клієнтами, з якими цікаво.</p><p><strong>У наступних частинах буде про ціноутворення, менеджмент, культуру, профіль клієнта та багато іншого.</strong></p><figure><a href="http://once.agency/"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*ZnCLnbblX7bJrLrVWI7MVw.png" /></a></figure><h4>Парочка рандомних красивих і важливих проєктів, щоб поклікати:</h4><ul><li><strong>монограма для ЗСУ від нашого партнера і арт-директора </strong><a href="https://www.instagram.com/viktor.grudakov/"><strong>Віті Грудакова</strong></a></li></ul><figure><a href="https://once-agency.medium.com/%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0-%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8-40-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85-%D1%96%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9-%D1%83-%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D1%85%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%86%D1%96-%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D0%BD%D0%B0-webflow-9d09eaa0d680"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*ggGL2-IAN6RsrehZ4R9g8A.jpeg" /></a></figure><ul><li><strong>Мобільний додаток для goodwine</strong></li></ul><figure><a href="https://www.once.agency/goodwine"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*wli99dEnp35XI-rqoBEjcA@2x.png" /></a></figure><ul><li>брендинг і надзвичайна робота з ілюстрацією для ресторану у Львові</li></ul><figure><a href="https://www.once.agency/fat-dragon"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/540/1*UcZEfiwYsioR4em6O8eQ6Q.png" /></a></figure><ul><li><a href="https://www.once.agency/ukraine">хроніки війни</a></li></ul><figure><a href="https://www.once.agency/ukraine"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*m_tBqOAmn4f0t284nt99TA.jpeg" /></a></figure><ul><li><a href="https://www.once.agency/inzhur">брендинг, сайт </a>і купа всього для першого в Україні REIT, який запустився за тиждень до 24.02.2022 і вистояв</li></ul><figure><a href="https://www.once.agency/inzhur"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/540/1*6ZE_80S9-jmMHFP3NMW_Yg.png" /></a></figure><figure><a href="https://www.instagram.com/anton_yatsenko/"><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/940/1*hUBcYdbWEdiC9URt9-frOQ.png" /></a></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=5ac20c84598b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Тиранія починається тоді, коли люди обмінюють свободу на ілюзію безпеки]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%96-%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8-%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%8E%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D1%83-%D0%BD%D0%B0-%D1%96%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D1%8E-%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B8-b4d5b5c410aa?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/b4d5b5c410aa</guid>
            <category><![CDATA[dictatorship]]></category>
            <category><![CDATA[freedom]]></category>
            <category><![CDATA[timothy-snyder]]></category>
            <category><![CDATA[свобода]]></category>
            <category><![CDATA[книги]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 07 Jan 2023 18:06:50 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-01-07T18:06:50.910Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*HnWe6K0msiuE6ytvMf5YSQ.jpeg" /></figure><p><strong>Це огляд найцікавіших для мене тез з книги Тімоті Снайдера «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія».</strong></p><p>Якби я прочитав цю книгу раніше, то зміг би значно простіше сформувати свою політичну позицію. Я б швидше зрозумів, навіщо брати участь у благодійності, фінансово підтримувати незалежні медіа і організації. Зрозумів би, що демократія і свобода існує не сама по собі, не дається по замовчуванню.</p><blockquote>Свобода існує доти, доки люди її підтримують і за нею борються.</blockquote><p>Для мене моя персональна свобода дій завжди була найвищою цінністю, але я припускався однієї помилки. Я думав, що вона в мене є і так, що я не залежу від системи, політики і тому подібне.</p><p><strong>Книга Про тиранію by Тімоті Снайдер, який підтримує Україну і має однозначну позицію з приводу росії. До речі, про росію в книзі теж є. Більше того, там є і про ознаки придушення свободи в наш час в інших країнах.</strong></p><p><strong>Далі будуть найцікавіші для мене ідеї (але це далеко не всі)</strong></p><blockquote>1. Тиранія — коли люди обмінюють свободу на ілюзію безпеки.</blockquote><p>Що обіцяють диктатори, коли обмежують свободу слова?</p><p>Правильно, це потрібно для загального блага, проти якогось зовнішнього (або ж і внутрішнього, як було в росії теж) ворога, що це задля нашого здоров’я, благополуччя і безпеки.</p><blockquote><strong>2. Авторитарним режимам владу дають самі люди, найчастіше це стається у складні часи.</strong></blockquote><p>А влада намагається нащупати межі конформізму: до якого моменту люди готові спостерігати і не пручатися. Іноді цей момент не настає. До речі, це те, за чим, я переконаний, ми будемо пильнувати після перемоги.</p><blockquote><strong>3. Опиратися на інституції можна тільки тоді, коли вони можуть опиратися на нас.</strong></blockquote><p>Інституції не слабкі чи сильні, вони не існують самі по собі, не діють автоматично. Та і захистити себе не можуть. Інституції існують до тих пір, поки вони для нас важливі, ми їх підтримуємо, ми за них боремося.</p><p><strong>Автор дає нам гарну просту пораду:</strong> оберіть інституцію, яка на вашу думку робить важливе і підтримуйте її: нехай це буде суд, незалежні медіа — неважливо. Пильнуймо і борімося за неї.</p><p>В 1933 газета німецьких євреїв опублікувала матеріал, в якому висловила сумнів, що Гітлер зробить те, що обіцяє, адже його зупинять інституції. А виходить, що правитель, який прийшов до влади інституційно, може знищити ці інституції. І тоді вони стають опорою не нам, а новому режиму.</p><blockquote><strong>4. Будь-які вибори можуть виявитись останніми.</strong></blockquote><p>Будьмо пильними до «сильної руки», однопартійності, монобільшості та ідолів. Для того, щоб виграли ми, як громадяни, в політиці має бути ринок та конкуренція.</p><blockquote><strong>5. Толерування айдентики тиранії = її розповсюдження.</strong></blockquote><p>Тут одразу з прикладу про те, що символи мають значення.</p><p>В Австрії 1938 люди, які не були нацистами, носили свастику «за компанію». Таким чином складалось враження загального схвалення. Вацлав Гавел розповідає притчу продавця овочів який розмістив табличку «пролетарі всіх країн, єднайтеся!», хоч він і не вірить в це. Але для людей і для влади це знак, що він прийняв правила гри. А отже немає спротиву. А отже народ підкорився завчасно.</p><blockquote><strong>6. Відкидати факти = відкидати свободу</strong></blockquote><p>Якщо немає істини, то немає на що опиратися. Це зручна позиція від громадян для тирана, адже немає підгрунтя для критики тирана (добрий вечір, “не все так однозначно”).</p><p>Ми піддаємося тиранії, коли ігноруємо різницю між тим, що є насправді і тим, що ми хочемо почути.</p><p>Цікаво, що автор наводить приклад США в 2017–2020 роках, коли президент маніпулював населенням. В 2017 році президент казав 6 неправдивих тверджень, в 2019 — 22, а в 2020 — 27 разів на день. Це так багато, що на цьому тлі правда вже виглядає дивно.</p><p><strong>З цього пункту я зчитую запит автора на персональний факт-чекінг кожним громадянином перед розповсюдженням інформації, адже кожен з нас зараз є медіа.</strong></p><p>Я на цьому зупинюся, закликаю читати, купувати і дарувати іншим цю книгу. В 2022 я став значно більш усвідомленим українцем, ніж раніше, а книга допоможе розвивати цю навичку.</p><p><strong>Придбати можна тут:</strong></p><p><a href="https://nashformat.ua/products/pro-tyraniyu.-dvadtsyat-urokiv-dvadtsyatogo-stolittya.-grafichna-versiya-927321">Книга &quot;Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія&quot;</a></p><h4>Попередня моя стаття про освіту і проблеми з нею:</h4><p><a href="https://aj.once.agency/%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%97-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%B7-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%B8-61335708eb01">Ідеї, рефлексія і нотатки з книги «Мистецтво навчати»</a></p><p><strong>Ще у мене є </strong><a href="https://www.instagram.com/anton_yatsenko/"><strong>Instagram</strong></a><strong>. Завітайте на сайт нашої агенції </strong><a href="http://once.agency/"><strong>Once</strong></a><strong> там є нереально красиві і розумні роботи нашої команди.</strong></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=b4d5b5c410aa" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Ідеї, рефлексія і нотатки з книги «Мистецтво навчати»]]></title>
            <link>https://antonjatsenko.medium.com/%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%97-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%B7-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%B8-61335708eb01?source=rss-1f7c6480aa3d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/61335708eb01</guid>
            <category><![CDATA[книги]]></category>
            <category><![CDATA[освіта]]></category>
            <category><![CDATA[навчання]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Anton Jatsenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 22 Dec 2022 18:52:05 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-12-22T19:43:10.051Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*DS5iX8NTNclO77Wnq_ifpQ.jpeg" /></figure><h4>Нещодавно я прочитав книгу «Мистецтво навчати», яку купив, адже давно роздумовую про підхід до освіти, а мій Антон Антонович якраз пішов в перший клас цього року. В ній зібрано всі, здавалось би, очевидні проблеми, але, які всі ми приймаємо як данність.</h4><p>В статті я зібрав факти, ключові ідеї з книги та доповнив своєю рефлексією.</p><p><em>p.s. в школі це називали «перекази із творчим завданням»</em></p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*glP1_OBh3TG1zNF7Ka2pDg.jpeg" /></figure><blockquote>«Лекція — це процес, під час якого нотатки викладача переносяться до конспекту студента, оминаючи мізки як першого, так і другого»</blockquote><h3><strong>Нульовий пацієнт. Або звідки все почалося</strong></h3><p>Ми по інерції навчаємо тим навичкам, які були потрібні в період становлення промисловості, адже всі системи освіти базуються на принципах закладених в 1893 році. Почну із задач та інструментів, обраних тоді.</p><p><strong>На мою думку у системи освіти є 2 стратегічних завдання:</strong></p><ol><li><strong>для країни:</strong> підготувати грунт для подальшого зростання / розвитку економіки</li><li><strong>для людини:</strong> допомогти розібратися, як жити і, що робити далі, коли будеш відповідати сам за себе</li></ol><p><strong>Коли систему створювали, то було зрозуміло, чому саме така система потрібна. Задача була підготувати ефективних працівників для виробництв.</strong> <strong>І було наче ж все нормально — людині добре, бо зрозуміло, що робити, а країні ефективні працівники.</strong></p><p>Як на мене, із завданнями освіти все ок і зараз. Але, варіативність вибору, чим займатися для людини збільшилась, а розвиток економіки уже не так залежить від ефективної роботи на заводі.</p><h3><strong>Що було важливо раніше?</strong></h3><ul><li>вчасно приходити,</li><li>вкластися в норматив,</li><li>відсижувати скільки треба годин,</li><li>пам’ятати правильний порядок дій,</li><li>знати формули і вміти рахувати з листочком і ручкою,</li><li>вміти каліграфічно писати, щоб будь-хто зміг прочитати, бо це був основний спосіб комунікацій.</li></ul><p>В результаті, якщо дивитися на сучасний світ, отримуємо людину-калькулятора-вікіпедію-виконавця типових завдань зі знаннями, що є у всіх.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*CaNhyHtKgM4wJhA6rG-42Q.jpeg" /></figure><h3><strong>Що важливо зараз?</strong></h3><p>Незважаючи на те, що цілі освітньої системи цілком могли залишитися тим самим, але зараз це скоріше карго-культ.</p><p>Чому? <strong>Критерії оцінювання добре/погано залишилсь, підхід залишився, а світ змінився.</strong></p><p>Зараз немає потреби забороняти користуватися смартфонами і калькуляторами, чи заучувати щось, адже вся інформація, формули, розрахунки — завжди у твоїй кишені, а якщо десь є “правильна послідовність дій”, то її рано чи пізно автоматизують.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*myMQ5ufhfYRNeNhq7V_taQ.jpeg" /></figure><h3><strong>Все починається з оцінювання</strong></h3><p><em>Ні, не подумайте, тут не про те, що оцінювання не потрібне. Хоча…</em></p><p>Проблема в тому, що під оцінювання учнів підлаштовано все інше: що потрібно вивчити, що потрібно вміти робити, яку премію і за що отримає викладач, що буде написано в книгах, які правила будуть в школі.</p><p><strong>Адже хороші оцінки = хороший учень = наче б то, виконуємо завдання для економіки і допомагаєм людині.</strong></p><p>Давайте згадаємо, що таке хороший учень на прикладі оцінювання базових наук (до речі, в книзі більше прикладів):</p><p><strong>Історія</strong>:</p><ul><li>знання хронології, особистостей та їхньої біографії,</li><li>знання конкретних дат,</li><li>знання історичних фактів.</li></ul><p><strong>Математика і фізика:</strong></p><ul><li>знання формул і визначень,</li><li>швидкість виконання завдань,</li><li>правильна послідовність виконання математичних завдань.</li></ul><p><strong>Мова:</strong></p><ul><li>вміння розбірливо писати / каліграфія,</li><li>граматика і орфографія,</li><li>словниковий запас,</li><li>швидкість читання і здатність запам’ятовувати.</li></ul><p><strong>Ці критерії дууууже зрозумілі, і завдяки тому зрозуміло, кому ставити 12, кому 8, а кому 5 балів, адже це можна оцифрувати.</strong></p><p>Адже потім і в університет треба якось розділити учнів: зрозуміти в кого краще виходить запам’ятовувати формули, а в кого каліграфічно писати, адже це впливає на майбутню професію. Ой, чи ні?</p><p>Чи, можливо, рівень доходу, щастя має пряму залежність від оцінок в школі? Не повірите, навіть в США — ні.</p><figure><img alt="в реальному світі навичка розкладати многочлен на множники потрібна лише, щоб розкладати многочлен на множники." src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*3290KDCMS4w3WkQUo_O-cw.jpeg" /></figure><p><strong>І виходить так, що 12 балів у того, хто найшвидше виконав завдання в правильній послідовності і знав формули напам’ять.</strong></p><p>Та й так простіше жити батькам, бо коли є проста схема: заучив формули і дати -&gt; здав екзамен і отримав гарні оцінки -&gt; гарний учень = все буде добре в дорослому житті. А, чи буде?</p><p>А у того, хто зробив не такі, як треба, висновки з твору, не буде 12 балів. І можна зрозуміти викладачів, бо у них немає способу оцінки творчого підходу і власної думки. <strong>Але тоді питання — а як тоді дитині навчитися думати?</strong></p><p>Зараз багато хто сказав би, так це зрозуміло, що зараз це мало пов’язано. Але, чому тоді ми досі всі разом покладаємося на схем школа — універ — безодня ? :)</p><p>Я часто зустрічаю, що це в Україні освіта погана. Але, нагадаю, це рефлексія на книгу про середню і вищу освіту в США.</p><h3><strong>Цікаві факти</strong></h3><ol><li>Творчість убивається з дитинства</li></ol><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*TFU5_sfBCKblJfW0n-goDA.jpeg" /><figcaption>Виходить, що освітня система не дуже допомагає щось створювати в майбутньому, хм, цікаво, чому ж?</figcaption></figure><p>2. Навіть в найкрутіших вузах США життя з навчанням не дуже корелює :)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*fB3_Q3HL6t30MuXwiNJDSw.jpeg" /><figcaption>На зображенні проілюстровано, що основні предмети курсу в МІТ (або українською МТІ) не дуже знадобилися в реальній професії.</figcaption></figure><p>3. (не знайшов де це в книзі) Провели експеримент зі студентами Гарварду. Все було просто, на четвертому курсі їм дали завдання, які були на екзаменах на третьому курсі. Лише ~10% змогли відповісти на такому ж рівні, решта все забули. Навіть, коли скоротили період повторної перевірки, якщо не помиляюся, до 1 місяця, то згадало чи 20% чи 30%. Механіка завчив на екзамен → забув працює скрізь.</p><p>Звісно, це дозволить пройти на наступний курс. Питання тільки навіщо?</p><h3><strong>Закінчуємо зраду, давайте про майбутнє</strong></h3><p><strong>А що, якщо</strong> ми приберемо оцінювання завченого матеріалу, а в кожному предметі буде творче або аналітичне завдання, яке допоможе нам навчитися створювати щось нове чи критично мислити? Звісно, з’являється запитання, як це оцінити. Але who cares до тих оцінок?</p><p><strong>А що, якщо</strong> оцінювати нас буде потенційний роботодавець чи інвестор за нашим випускним проєктом з тої теми, яка нам цікава, а не за оцінками від вчителів? І оцінкою буде не 1–5–12, а чи візьму тебе на роботу чи ні, або ж проінвестую в твою ідею чи ні?</p><h4>Як в такому разі може трансформуватися завдання для предметів в школі?</h4><h4><strong>Історія</strong></h4><p>було:</p><ul><li>знати хронологію,</li><li>знати конкретні дати,</li><li>знати фактів.</li></ul><p>стало:</p><ul><li>вміти шукати інформацію,</li><li>перевіряти першоджерела,</li><li>критично оцінювати і вміти проводити паралелі та пов’язувати події.</li></ul><h4><strong>Математика і фізика</strong></h4><p>було:</p><ul><li>знання формул і визначень,</li><li>швидкість виконання завдань,</li><li><strong>«</strong>правильна» послідовність виконання математичних завдань.</li></ul><p>стало:</p><ul><li>формулювати гіпотези і проводити експерименти,</li><li>виявляти закономірності,</li><li>досліджувати та презентувати результати досліджень,</li><li>декомпозувати задачі.</li></ul><h4><strong>Англійська мова</strong></h4><p>було:</p><ul><li>розбірливо писати,</li><li>граматика і орфографія,</li><li>словниковий запас,</li><li>читання.</li></ul><p>стало:</p><ul><li>аналізувати,</li><li>формулювати і презентувати ідеї та захищати свою точку зору,</li><li>вести дискусію і ставити запитання</li></ul><h4><strong>Мова/письмо</strong></h4><p>було:</p><ul><li>почерк і навички писати від руки.</li></ul><p>стало:</p><ul><li>говорити вільно,</li><li>розуміти культурні особливості,</li><li>вміти взаємодіяти з іншими.</li></ul><p><strong>І все це без топорної і непотрібної шкали 1–6–12 балів, виконання творчих завдань на швидкість, без простих відповідей «правильно / не правильно</strong>»<strong>.</strong></p><p>Але, замість з того, з портфоліо ідей та проєктів від учнів (і то, за бажання), які потім зможе оцінити потенційний роботодавець (або й навіть у нього можна не запитувати, а одразу працювати над своєю справою).</p><p><strong>А до того моменту — навіщо і кому потрібна та оцінка в школі чи універі?</strong></p><h4><strong>Деякі нові універсальні навички</strong></h4><ul><li>фінансова грамотність. Базова навичка для всіх дітей та студентів, щоб не страждати від кредитів; не думати, що страховки для слабаків; вміти оцінювати альтернативи з точки зору цінності і ціни.</li><li>управління проєктами. Людину чекає багато проєктів в житті, тому вміти осягнути і розпланувати, як досягти бажаного — універсальна навичка.</li><li>ухвалення рішень та пошук вирішення проблем. Зробити зважене, доцільне рішення зараз не може і багато дорослих, але цього теж можна вчитися.</li><li>взаємодія і співпраця.</li><li>використання технологій для своїх задач.</li></ul><h3><strong>Окей, то, як це можна узагальнити?</strong></h3><blockquote>Економіка стане конкурентоспроможною, коли ми перестанемо вчити дітей конкурувати з калькулятором.</blockquote><p>Давайте, хоча б, користуватися калькуляторами на екзаменах, а конкурувати будемо в створенні нового та критичному мисленні.</p><p><strong>Я вірю в підхід до освіти, коли даються не теоретично-універсальні знання, а навички. Допомагаємо навчитися думати, а не мати прості відповіді.</strong></p><p>Вивчати не всі визначні дати в історії, а вміти шукати істину, закономірності всіма доступними способами. Не знати формули, а вміти знайти рішення будь-яким способом, поставити експеримент і зробити висновок. А формулу можна загуглити.</p><p><strong>І то, тільки за умови, що це дитині цікаво, адже, якщо ні, вона все одно це забуде. Згадаймо себе.</strong></p><h3><strong>Мій досвід та підхід</strong></h3><p>Школа.</p><p>В Україні дозволено домашнє навчання або ж навчання в альтернативних освітніх закладах.</p><p>Я все ще не знаю, як це працюватиме, як краще, але довіряю <a href="https://maibutni.com.ua/">школі Майбутні</a>. Чому демократична школа? це безпечне середовище для дитини, де можна дослідити, що тобі цікаво і не цікаво, вибрати чим займатися, не напоротися на оцінки і порівняння. А можна і нічого не робити :)</p><p>Уявіть, там можна за день не сходити ні разу на майстерку (урок), якщо не хочеться. Можна навіть цілий день просидіти в телефоні.</p><p>І це за гроші.</p><p><strong>Типові заперечення (в тому числі і мої власні):</strong></p><ul><li>дитина не вмітиме рахувати без програми навчання по математиці. Я мав цей страх, ми з дитиною ввели поняття кишенькових грошей, щоб не ми йому купували солодощі, а він сам вчився розпоряджатися грошами на солодощі та іграшки. Таким чином він доволі швидко навчився рахувати двозначні цифри і в голові, і на калькуляторі, іноді навіть прості тризначні вдається.</li><li>дитина не знатиме англійської. Як тільки перейшли на англомовний Minecraft в Youtube (бо рос ми вже не дивимся), то чисто з цікавості він розпитував, що яке слово значить і зараз навіть говорить реченнями. Так, він не знає про академічний спосіб формулювання речень. Але він вміє говорити те, що йому треба вміти говорити та розуміти, а не I go to school by bus.</li><li>дитина не вмітиме писати. Бабуся недавно сказала, що дитина жахливо пише. Але, якщо мислити критично, чи потрібно каліграфічно писати у світі, коли у всіх є смартфон? Більше того, навичка письма теж може стати повністю непотрібною, адже є голосовий набір і голосові повідомлення. А я, зі свого боку, навіть не можу пояснити Антону (і собі теж) навіщо йому вміти писати (окрім як листа Святому Миколаю).</li></ul><p><strong>Далі, якщо дитина скаже, що хоче вступати у ВУЗ — завжди можна здати екстерном всі екзамени. Але чи потрібно і чи захоче?</strong></p><p>Чи можливо, в 10 класі він буде на якомусь Upwork виконувати завдання з відеомонтажу і йому буде по кайфу?</p><p>Чи можливо він закінчить <a href="https://prjctr.com/">Projector</a> на якомусь спеціалітеті, де дають прикладні знання, а все решта із загальної програми вивчить по Youtube, коли буде цікаво? (я, наприклад, прогуляв весь курс історії, а зараз стало цікаво і вивчаю те, що цікаво, в Youtube)</p><p>Я вірю, що пропустивши непотрібні знання та навички, полюбивши навчання без примусу і вивчаючи те, що цікаво, <strong>ми отримаємо в суспільстві значно щасливіших і успішніших 17-річних, які розумітимуть світ краще, ніж ми в 30 чи 40.</strong></p><p>Підписуйтеся на мій Medium, я його планую розвивати, адже текстовий формат мені дуже комфортний.</p><p><strong>Ще у мене є </strong><a href="https://www.instagram.com/anton_yatsenko/"><strong>Instagram</strong></a><strong>. Завітайте на сайт нашої агенції </strong><a href="http://once.agency/"><strong>Once</strong></a><strong> там є нереально красиві і розумні роботи нашої команди.</strong></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=61335708eb01" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>