<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Ellina Yurchenko on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Ellina Yurchenko on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@ellinayurchenko?source=rss-e4ce1a98800d------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*bl5lr-W49FRX18o01d_ROA@2x.jpeg</url>
            <title>Stories by Ellina Yurchenko on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@ellinayurchenko?source=rss-e4ce1a98800d------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Thu, 19 Nov 2026 01:14:59 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@ellinayurchenko/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Треба земля #2. Інвестиційні договори]]></title>
            <link>https://medium.com/@ellinayurchenko/%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B0-%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F-2-%D1%96%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8-3c6d370facd1?source=rss-e4ce1a98800d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3c6d370facd1</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Ellina Yurchenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 12 Jul 2019 05:43:10 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-07-12T05:43:10.066Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Продовжуючи серію лонгрідів про землю, хочу представить ще один вид договорів, які укладаються з метою набуття права користування сільськогосподарськими землями у тих випадках, коли не можна укласти договір оренди, суборенди чи емфітевзису. Це інвестиційні договори.</p><p>Ви напевно вже уявили себе вовком з Волл-стріт, подумали: «Інвестування в агробізнес. Дорослі ігри». Але насправді все не так масштабно.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/500/1*dVBK_vy1nj4_3IMTXauR1g@2x.jpeg" /></figure><h3>Як де-факто?</h3><p>Договори інвестування, які ми розглядаємо, укладаються на підставі Закону України «Про інвестиційну діяльність», з метою консолідації великих земельних масивів на короткий період, як правило, на 1 виробничий цикл.</p><p>Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями можуть бути права користування землею, що використовуються в сільськогосподарській діяльності з метою отримання прибутку (доходу) та/або досягнення соціального та екологічного ефекту.</p><p>Проте часто договори інвестування приховують угоди із набуття прав сільськогосподарського землекористування, що забезпечують ведення на землях сільськогосподарського призначення товарного виробництва та отримання максимального прибутку від вкладених інвестицій в землю.</p><p>Давайте розглянемо ознаки таких інвестиційних договорів.</p><ol><li>Сторони договору:</li></ol><p>інвестор – набувач права сільськогосподарського землекористування;</p><p>учасник – особа, яка передає земельні ділянки або права на них у користування інвестору.</p><p>2. Оплатність. Інвестор зобов’язаний здійснити інвестиційні виплати учаснику за право користування земельними ділянками.</p><p>3. Строк. Договори інвестування укладаються на строк дії інвестиційної програми інвестора або на менший строк, як правило, на один виробничий рік.</p><p>4. Права та обов’язки. В договорі сторони можуть передбачити права та обов’язки, які не істотно відрізнятимуться від прав та обов’язків сторін договору оренди сільськогосподарських земель чи емфітевзису, та будуть включати обов’язки інвестора щодо охорони земель.</p><p>Ризики:</p><ol><li>Договори інвестування можуть визнаватися удаваними правочинами (ст. 235 ЦК України), оскільки вони укладаються з метою приховання іншого правочину - договору щодо набуття права сільськогосподарського землекористування.</li><li>Власники сільськогосподарських земель, які передали свої землі у користування, можуть навіть не підозрювати, що їх землі використовуються іншою особою, з якою землекористувач їх ділянок уклав договір інвестування, не раціонально.</li><li>Інвестори не завжди зацікавлені у інвестуванні в поліплена якості сільськогосподарських земель, права користування якими набуті на один виробничий цикл.</li></ol><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/306/1*bPnhP_OCGAHzclhdeG19Aw@2x.jpeg" /></figure><h3>Як де-юре?</h3><p>Судова практика щодо визнання таких інвестиційних договорів недійсними (удаваними) так і не сформувалась, з наступних причин.</p><p>1. Об’єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки та права користування ними (ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).</p><p>2. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, інші цінності (ч. 1, аб. 2, 5, 7 ч. 2 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Тобто, інвестор вкладає добрива, посівний матеріал, тощо у земельну ділянку та отримує прибуток (врожай).</p><p>3. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Тобто, може розпоряджатися вирощеною сільськогосподарською продукцією.</p><p>4. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Тобто, інвестор може самостійно обробляти землі та виконувати інші роботи.</p><p>5. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).</p><p>Conclusion. Дві сторони медалі: інвестиційний договір можна вважати удаваним, оскільки його метою є не інвестиційна діяльність, а набуття права сільськогосподарського землекористування, однак це важко довести, оскільки такий договір чітко відповідає положенням Закону України «Про інвестиційну діяльність».</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/600/1*7luIQXDQ05DDRoeyV1mZMw@2x.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3c6d370facd1" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Треба земля. Part #1.]]></title>
            <link>https://medium.com/@ellinayurchenko/%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B0-%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F-part-1-f937e02c1915?source=rss-e4ce1a98800d------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/f937e02c1915</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Ellina Yurchenko]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 09 Jul 2019 18:39:43 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-07-09T18:39:43.075Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/235/1*2UAJxKVSl5Q6p1jKvdiBuQ@2x.jpeg" /></figure><p>Можна довго говорити про відкриття ринку землі та його концепції, але ці дискусії тривають вже десятиліттями. Давайте краще поговоримо що робити, поки ринок землі обмежений. Чому ж обмежений, запитаєте ви, якщо діє мораторій, значить ринку немає? Насправді не так. Ринок є, але він обмежується дією мораторію, тобто можна купувати землі, які не підпадають під заборону відчуження, а також можна передавати всі землі у користування.</p><p>Окрім традиційних договорів оренди, суборенди та емфітевзису суб’єкти набувають права користування сільськогосподарськими землями шляхом менш поширених договорів, які спершу і не скажеш, що мають на меті набути права сільськогосподарського землекористування.</p><p>В цьому лонгріді я розгляну 2 види договорів, підстави укладання яких є дуже подібними: договір про спільну діяльність та договір про вирощування сільськогосподарської продукції з давальницької сировини.</p><p>Як правило такі договори укладаються між:</p><p>1) державними підприємствами/установами/організаціями, які мають у постійному користуванні цінні сільськогосподарські землі, та не мають законних підстав їх передавати у користування третім особам,</p><p>та</p><p>2)приватними сільськогосподарськими підприємствами.</p><p>Договір про спільну діяльність укладається на підставі ст. 1130, 1131 ЦК України, а договір про вирощування сільськогосподарської продукції з давальницької сировини регулюється положеннями про договір підряду та операції з давальницькою сировиною (глава 61 ЦК України, п.п. 14.1.134. ПК України).</p><p>За умовами таких договорів кожен з його учасників повинен зробити вклад. Як правило, один учасник робить вклад у вигляді права користування земельними ділянками та ще якихось дій, що сприяють веденню спільної діяльності та вирощуванню сільськогосподарської продукції, а інший – у вигляді садивного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, пального, сільськогосподарської техніки для здійснення агротехнічних робіт, послуг з обробітку землі тощо. Набуті права сільськогосподарського землекористування за такими договорами не можливо ідентифікувати, оскільки договори про спільну діяльність та про вирощування сільськогосподарської продукції з давальницької сировини, а також права, які вони породжують, не підлягають державній реєстрації.</p><p>Часто такі договори є удаваними правочинами згідно зі ст. 235 ЦК України, оскільки вони укладаються з метою приховання іншого правочину – договору щодо набуття права сільськогосподарського землекористування.</p><h3>Думай як партнер, дій як партнер</h3><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/426/1*HgKsUXX_zYKjirpw6ijJuw@2x.jpeg" /></figure><p>#яжюрист, тому порада як себе захистити від визнання договору удаваним?</p><ol><li>У договорі зазначте, які фактори виробництва вносить кожна із сторін. Одна сторона окрім передачі у користування земельної ділянки іншій стороні повинна брати на себе зобов’язання з вчинення ще якісь дії, що свідчитиме про спільну діяльність. Також зазначте, на яких умовах буде ділитись прибуток (врожай).</li><li>Думай як партнер, дій як партнер. Тобто, представте, що ви дійсно маєте намір з партнером вести спільну діяльність. Які дії ви будете вчиняти? Як мінімум проводити зустрічі та планувати діяльність. Один буде купувати добрива, насіння тощо, інший обробляти землю. Тому у вас повинні бути протоколи зустрічей, у якому будуть розглядатись питання про спільну діяльність, акти виконаних робіт, платіжні документи тощо. Все це буде слугувати доказами того, що ви дійсно вели спільну діяльність, а не прикривали оренду землі іншим договором.</li></ol><p>Насправді не все так погано з договорами про спільну діяльність та про вирощування сільськогосподарської продукції з давальницької сировини. Вони дійсно можуть укладатися як партнерські договори.</p><p>👇🏻</p><p><strong>Що там у світі?</strong></p><p>В інших державах зазначені вище договори часто використовуються як спосіб набуття права сільськогосподарського землекористування та мають назву sharecropping. Це договори про виробництво сільськогосподарської продукції, за яким землевласник надає земельну ділянку (іноді інше майно, необхідне для виробництва), а орендар забезпечує робочу силу або насіння. Після збору врожаю продукція ділиться між сторонами на попередньо погоджених умовах. Так, в Латинській Америці та Африці поширені договори про рівне внесення факторів виробництва. В Європі існує практика укладання договорів про фермерське партнерство, за якими землевласник надає земельну ділянку для виробництва, а землекористувач – спеціальні знання, матеріально-технічні засоби виробництва тощо. Сторони працюють разом і мають спільну мету – виробництво сільськогосподарської продукції, яка реалізується як одне ціле, а прибутки діляться в залежності від частки вкладу. Один партнер, як правило, відповідає за борги іншого партнера.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/410/1*DMz6I2vckMcZzS4qyXV9IQ@2x.jpeg" /></figure><p><strong>Conclusion.</strong></p><p>Враховуючи світову практику можна зробити висновок, що договори про спільну діяльність та про вирощування сільськогосподарської продукції з давальницької сировини сприяють кооперації суб’єктів агробізнесу, оптимізації їх витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, але лише у разі, якщо такі угоди не є удаваними правочинами та не приховують договори з набуття права сільськогосподарського землекористування.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=f937e02c1915" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>