<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by El Sagura on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by El Sagura on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@elzasagura?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/0*X1O-JY8AXRrVNnXb.</url>
            <title>Stories by El Sagura on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Wed, 18 Nov 2026 00:53:15 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@elzasagura/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Дуже важливий урок від діда]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%B5-%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D1%96%D0%B4%D0%B0-85199e298c20?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/85199e298c20</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 14 May 2020 16:21:51 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-05-14T16:21:51.377Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Мій дід ніколи не казав “бувай”. Мій дід казав “будь!” і це все не просто так.</p><p>Мій дід, коли мене мама нагнала одного разу різкою за провину, пішов на неї вилами. Всі тоді перелякалися, але сильніше мене ніхто ніколи не захищав.</p><p>Ще дід якось сховав пляшку самогону в собачу буду. Собака була жіночого роду, і, порядкуючи в буді, витягнула той сховок на поріг. Бабуся, звісно, просікла ту тєму, а дід тоді так тяжко й сумно закурив і сказав мені семирічній: “ну, сучка вона й є сучка”.</p><p>Мій дід найкраще в селі клепав коси, тому в серці він мені звучить дзвінкою кувалдою, що неспішно вирівнює покоцаний метал: цих-тих, цах-пам.</p><p>Мій дід не казав “бувай”. Бо “бувай” — це коли ти відпускаєш людину до наступного випадкового перетину, як там вже трапиться, без обов’язку пам’ятати і тужити. Коли кажуть “будь!” — виказують своє прохання бути в злагоді і благополуччі, бути постійно й не забувати дзвонити, а ще коли тобі обіцяють мати тебе в серці весь час до наступного разу.</p><p>Якщо любите когось, як мій дід любив мене — кажіть їм “будь!”.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=85199e298c20" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Лист до Ельзи Сагури]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82-%D0%B4%D0%BE-%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B8-%D1%81%D0%B0%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%B8-9ccb492e3b1c?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/9ccb492e3b1c</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 14 Jan 2020 12:03:11 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-01-14T12:03:11.330Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Хіба буває в людях щось прекрасніше, ніж слабкість? Хіба викриває її щось більше, ніж спроба приховати?<br> З другого й народжуються усі наші затемнення: і брехня, і підступ, і зрада, і навіть залежність.</p><p>А якби ти прийшов і просто ліг мені на коліна, а якби ти подзвонив і мовчав, або попросив розказати казку на ніч, а якби просто зізнався, що незатишок тебе спіткав у світі і не знаєш ти, не знаєш, як з цим тобі.</p><p>Ми би пішли до лісу, чи нічого не робили, ковзали би очима стелею і пили пиво, або говорили про дитячі образи, чи навіть набрали би дві піали води і ложками їх переливали з однієї в іншу і дивувалися, що кожного разу інакша їх кількість виходить.</p><p>Нестало би страху, що у тобі слабкість викриють. Бо взнати її в собі і відкриватися нею — більша відвага, ніж будь що. І більша за все свобода.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=9ccb492e3b1c" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Я багато знаю про серпень]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D1%8F-%D0%B1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%BE-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%8E-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%8C-cde8c3ec68ba?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/cde8c3ec68ba</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 14 Jan 2020 11:59:22 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-01-14T11:59:22.265Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>В серпні сни, як мед, що старіє: серед текучого й гладкого все якісь крупинки забутого. Все якісь настанови і поради.</p><p>В серпні належить раювати довгим ранком, солодити каву сильніше, колихатися на скрипучому паркеті, довго вдивлятися на себе в люстрі, запам’ятовуючи не те, як виглядаєш, а те, як думаєш про себе зараз.</p><p>В серпні тіло пам’ятає передчуття нового: як йти в перший клас, як пакуватися в гуртожиток, як міняти роботу, чи розлучатися.</p><p>Серпень йде, а я не відкриваю засуви на вікнах, щоб не бачити цього, щоб це не було схоже на прощання.</p><p>*порада: послухайте Джармуша сьогодні.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=cde8c3ec68ba" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Магія в ба]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%8F-%D0%B2-%D0%B1%D0%B0-24e27aec263f?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/24e27aec263f</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 14 Jan 2020 11:58:09 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-01-14T11:58:09.912Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Магія в балії</h3><p>Бабуся завжди пере тільки у дощовій воді, у металевій балії. Влітку відмовляється від порошків на користь відвару мильнянки лікарської. Обов’язково підсинює і крохмалить білизну так, що коли мостишся в неї, то здається, як провалюєшся у хрумкий теплий сніг.</p><p>Бабуся, коли пере білизну, забалакує в неба сни. Бурмоче, примовляє, хлюпає водою, часом як зарегоче — бо придумала якийсь сон із несподіванкою для дядька Йвана.</p><p>Я не перу в дощовій воді, не маю залізної балії, але часом беруся прати руками наволочки або рушники, примовляю…</p><p>“Переминаю твої сни, що вже наснилися, чи були недобрими, виполіскую їх, звільняючи місце на наступні, легкі і славні. Нехай сняться забуті, що за ними тужиш й попереджають про зміну погоди, нехай сняться живі — ті, яких знаєш, і про яких чув, і несуть тобі хай гарні знаки.</p><p>Переминаю ткани, що приймають твою розпашілу чистоту й тіло, що готується на новий день у світі, або й на нову ніч.”<br> ___<br> Виперіть своїм любимим наволочку, хай їм спиться славно.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=24e27aec263f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Марципани Моньки стайл]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B8-%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%B8-%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BB-3213e33e5c98?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3213e33e5c98</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 02 Jan 2020 17:39:40 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-01-02T17:39:40.717Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Сідай на котел, каже мені дід, зараз я зроблю тобі марципани.</p><p>Я й гадки не маю, що воно, але він так вимовляє це слово, що якби покласти його на тарілку, то це вже було би смачно.</p><p>Дід проґерґується, гонучою витирає клейонку на столі. Згинається до духовки і дістає звідти щось тепле і пахуче. Потім вступається і я бачу, що то лущені гарбузки і горіхи. Шарпає шухляду і дістає качалку, потім літрову банку з цукром. Коли бачу цукор, тішуся і з радості не втримуюся, зіскакую з котла, пальця “лизь” і вже суну в банку, щоб наліпити на нього цукринок собі.</p><p>Дід мені -”киш!”, я йому корюся, кублюся на котел. Сипле на клейонку трохи теплих горіхів, потім додає гарбузки, зверху дає три дрібки цукру. Після того стріпує руки, бере качалку і я лиш чую хруп-рип-трісь-хруп-пуп-трось!</p><p>Обертається до мене і дозвільно киває, щоб йшла до столу. Підскакую врешті з котла, лечу, висуваю язика і приклеюю його до теплої пилючки з гарбузок, горіхів і цукру. Потім то все тулю до піднебіння і млію від того, які добрі ті марципани. Облизую клейонку так, шо її ніби поліроллю натерли. Вірю, що смачнішого на світі люди ше нічого не придумали.</p><p>І досі вірю, бо таких марципанів, як дід робив, нема ніде.<br> Рецепт собі майте, і обов’язково теплим усе товчіть, щоб цукор налипав і підплавлювася, бо інакше то вже не марципани будуть.</p><p>І цей. Тіште себе смачним у цьому році, бо може ми саме завдяки добрій їжі в дитинстві якісь щасливіші були.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3213e33e5c98" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Я геть кепсько виглядаю. Подивись тільки на мої бедра.]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D1%8F-%D0%B3%D0%B5%D1%82%D1%8C-%D0%BA%D0%B5%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%8E-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%8C-%D1%82%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B8-%D0%BD%D0%B0-%D0%BC%D0%BE%D1%97-%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B0-9970b313c53b?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/9970b313c53b</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 13 Nov 2019 11:55:32 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-11-13T11:55:32.936Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Я геть кепсько виглядаю. Подивись тільки на мої бедра.</p><p>Кожен вихідний день, виявляється, дика тортура. Кожна, весна, виявляється — чергова бздура.</p><p>Я знову чую, як підступає цей вітер. Я знову бачу, як він здіймає порох. Я знову стою у цій довжелезній черзі, і знову наздоганяю неочікуваний потяг.</p><p>Мені знову добрі провідниці передають від тебе каву. Я знову розколочую в цих підстаканниках свою нестабільність і нестримну уяву.</p><p>Рукавами, також знову, витираю в’їдливу багнюку з цих вікон. Дивлюсь на годинник і підраховую, скільки кілометрів від мене Красилів.</p><p>Я прошу вибачення тепер у кожного за свою червону валізу, що ніяк не розвалиться. В мені грає знову імпульс втікати, бігти, і не озиратися.</p><p>Я прошу прихистку в нового міста, що і так не має віри стати домом. Я тут буду потрібна, я тут маю змогу бути без переломів.</p><p>Пробачай мене знову, мій покинутий на вокзалі друже. Я тебе пам’ятатиму, я тебе пам’ятатиму. Дуже.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=9970b313c53b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Давай щось підірвемо. Червень фон Д.]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%B9-%D1%89%D0%BE%D1%81%D1%8C-%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%96%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BC%D0%BE-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C-fe851e1bca2e?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/fe851e1bca2e</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 21 Jun 2018 17:18:43 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-06-21T18:28:09.105Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Червень приходить крізь дощ, що тарабанить вулиці С. Червень проводжає спекою і оглядається кілька разів на прощання, незграбно розливаючи на себе квас із пластикового стаканчика. Закочую очі.</p><p>Тепер пишу йому листа.</p><p>Ну ось, пишу тобі листа, отже.</p><p>Різкий хруст розбиває гладь міської тиші і штовхає стрілку на моєму годиннику вперед. 2:36 ночі, передчуваю. В небо летить сигнальна ракета. Її червоне пломіння вільно і приречено падає, я не хочу бачити тієї смертельності, закриваю очі і думаю, що так відбуватиметься вічно: рожевий мускат, дикий безлад в кімнаті і сигнальна ракета, що падає, що падає, що ніколи докінця не впаде.</p><p>Radiohead/Knives Out перекочується в ненадійних життєвих приладах касетного магнітофона, звук виходить з рипінням, схожим до дозиметра, на моїй шкірі осідає вологий пил і застрягає в порах, ми танцюємо і пріємо. Вслухаюся в музику і не хочу знати її смертельності. Закриваю вуха і думаю, що так відбуватиметься вічно: сміття, прилипле до ніг, світлини, де ти такий гарний, і магнітофон, що грає, що грає, що ніколи докінця не дограє.</p><p>Ти кажеш: жетон смерті на твоєму обличчі.</p><p>Ти кажеш: давай колись щось підірвемо.</p><p>Ти кажеш: бачиш, я хапаю твою шию, як хапають, коли хочуть вимкнути, але не вбити.</p><p>Я лежу в ліжку, курю і не хочу смертельності цієї папіроски. Затягуюсь, затримую повітря і думаю, так відбуватиметься вічно: кул, бугага, охіж, тільки нікому не розповідай, тільки нікому не показуй, і любов, що не відбувається, що не відбувається, що ніколи докінця не відбудеться.</p><p>Ну, колись побачимось, кажу. Тобі кажу у цьому листі, отже.</p><p>Муахаха.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/564/1*yTErwFsOywpE5YH0hg-9-Q.jpeg" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=fe851e1bca2e" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Нетактовність]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-bf8b7867dc1f?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/bf8b7867dc1f</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 09 Apr 2018 11:26:57 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-04-09T11:26:57.962Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Він просто неспішно йшов, тому я вирішила йти за ним, поки не дійдеться до межі пристойного. І ось ми лежимо у цьому готелі, на вогкій простині, під вогкою ковдрою, у вогкому місті і самі всі вогкі. В номері немає вікон і мені страшно, що нам закінчиться кисень. Особливо жадібно підхоплюю повітря, коли він важко вдихає цілу ноту: разідваітриічотириі. Думаю, що мені не вистачить нахабності дихати більше за нього і я помру першою в цій задусі. Він собі ж не дасть ради. Постіль настільки синтетична, що враження, ніби ми вкриті білою оббивкою з труни.</p><p>Я складаю руки на грудях, закриваю очі, припиняю дихати і уявляю, що ця кімната без вікна, ця постіль, це повітря, що ось-ось закінчиться, ця вогкість — усе це мене влаштовує. Кажу: хочу, щоб ти пішов. Він робить надто різкий рух, синтетична постіль дає розряд, він спотикається, нерухомо і глухо падає.</p><p>Я непорушно лежу і дихаю глибше, швидше. В батареях чути, як тече вода. Десь далеко плаче дитина.</p><p>Повітря витікає шпаринами цього життя.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=bf8b7867dc1f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Знаки]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%B8-3737d300d88e?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3737d300d88e</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 09 Apr 2018 11:25:49 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-04-09T11:25:49.981Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>а коли знімеш темні окуляри, <br>тривога матиме беззаперечний доступ до твоїх зіниць.<br>і ми йдемо неспішно через Буг на схід сонця, <br>а за нами пес плететься і смедить.<br>і за моєю блакитною спідницею <br>ховається циганське, тонке, полишене дівча,<br>я відшарпуюсь від нього, воно плює мені в долоню,<br>я даю йому ляпаса, і мені геть не шкода.<br>і якщо цього ранку запалка не дасть мені вогню,<br>я прийму цей знак і назавжди покину курити,<br>перед Бугом бентежним ти стоїш і я стою.<br>сонце виходить, ми будемо</p><p>далі</p><p>жити</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3737d300d88e" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Вокзальна п’янь]]></title>
            <link>https://medium.com/@elzasagura/%D0%B2%D0%BE%D0%BA%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D1%8F%D0%BD%D1%8C-30b14d2789d1?source=rss-27a2eb47c16------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/30b14d2789d1</guid>
            <dc:creator><![CDATA[El Sagura]]></dc:creator>
            <pubDate>Sun, 18 Mar 2018 18:42:56 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-03-18T18:43:56.361Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Я бачу тебе яскраво, як сонце, що стає доступним сліпому<br>Я пам’ятаю твій запах чітко, як алкозалежний у абстиненції<br>Я стою до тебе в черзі, як по хліб під час голодомору<br>Я надуважна і чутлива до твоїх розповідей про маму і Грецію<br>Я за спиною тримаю слабкість, яку розкривають зазвичай кувалдою<br>Я тобі її простягаю, бо впевнена, що справишся з її делікатністю<br>Я з усіх існуючих всесвітів саме в твоєму домі відчулась віднайденою<br>Мені так повно-переповнено твоїм світлом, довірою, радістю.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=30b14d2789d1" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>