<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Eugene Rusakov on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Eugene Rusakov on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@eurusik?source=rss-dabd175387da------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*QtpnFGXYkX0-ZmlHmd7PdA.jpeg</url>
            <title>Stories by Eugene Rusakov on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@eurusik?source=rss-dabd175387da------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Mon, 16 Nov 2026 10:41:22 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@eurusik/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Дядко в шкіряній курці]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D0%B4%D1%8F%D0%B4%D0%BA%D0%BE-%D0%B2-%D1%88%D0%BA%D1%96%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%86%D1%96-fd6204e0b99d?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/fd6204e0b99d</guid>
            <category><![CDATA[ai]]></category>
            <category><![CDATA[nvidia]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 14 Nov 2026 13:39:45 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-11-14T13:39:45.541Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>1996-й. Sega отримує по шапці від Sony з її PlayStation і вирішує відігратись на Dreamcast. Ставка на 3D, а чип замовляють у NVIDIA, мелкому стартапі, який за три роки до того замутили Дженсен Хуанг, Кріс Малаховскі та Кертіс Прайм (обидва з Sun).</p><p>Наприкінці 96-го Хуанг летить у Токіо до віцепрезидента Sega Сейтіро Іримаджірі і каже: слухайте, ми облажались. Наш NV2 малює все чотирикутниками, а весь світ уже давно на трикутниках. Тому віддайте замовлення комусь іншому… але гроші, що лишились, $5 млн, все одно нам переведіть, бо інакше ми помремо 🙂</p><p>Нахабство рівня бог. І воно спрацювало. Замовлення пішло PowerVR, а Хуанг отримав гроші в обмін на акції. Іримаджірі просто купився на одержимість 33-річного інженера і дав їм ще пів року життя. За ці пів року вони зробили RIVA 128, потім TNT, а потім GeForce, і далі ви знаєте.</p><p>Dreamcast, до речі, провалилась сама по собі. А в 2000-му Sega продала свою частку в NVIDIA за $15 млн, щоб не потонути. Зараз той пакет коштував би під трильйон.</p><p>Перемотуємо на 30 років вперед. Той самий хлопець у куртці, який колись просив гроші, тепер сам роздає квоти. Майкл Баррі назвав його “Доном” і головним шоуранером ШІ-ринку. Ларрі Еллісон розповідав, як вони з Маском годину сиділи з Хуангом за сушами і випрошували чіпи. Ларрі Еллісон. І Маск. Випрошували. А за словами Баррі, гігантів ще й змушували брати чіпи наперед під дата-центри, яких навіть не добудували. Не хочеш? Окей, йди в кінець черги.</p><p>А сьогодні Хуанг пішов з NVIDIA на тлі шпигунсько-любовного скандалу. І компанія лишилась без свого капітана, під якого був заточений буквально весь бізнес.</p><p>Ринок відреагував. NVIDIA на відкритті -14%, потім відскок до -7%, і капіталізація вперше за рік нижче $4 трлн. Слідом полетіли всі, хто на ній сидить: Nebius майже -20%, CoreWeave до -15%. А конкуренти радіють: Broadcom +5%, AMD теж трохи підросла.</p><p>Логіка проста. Маржа NVIDIA в 70%, що для заліза взагалі космос, трималась не тільки на CUDA. Вона трималась ще й на страху випасти з черги. Нема Хуанга, нема страху. Тепер великим хлопцям простіше торгуватись і пробувати чіпи Broadcom або нові стійки AMD, які вже тестують OpenAI, Microsoft і Anthropic.</p><p>Ще один момент, про який пише FT, це “кругова каса”. NVIDIA заливала свої надприбутки назад у покупців, щоб ті купували ще більше її ж чіпів. Тільки за пів року до кінця липня скупила акцій стартапів і партнерів на $42,4 млрд. Зараз там копає Мін’юст, і щось мені підказує, що обережна рада директорів цю схему пригальмує.</p><p>І найсмішніше, Хуанг 33 роки будував компанію чисто під себе. Жодного заступника, жодного операційного директора, до 60 людей у прямому підпорядкуванні і загальні мітинги замість one-on-one. Голови ради директорів не було з 1993 року. Першого в історії призначили сьогодні зранку 😅</p><p>Тимчасово все це розгрібати поставили фіндиректорку Колетт Кресс, і це за п’ять днів до звіту на $108 млрд. І всі одразу згадали Intel 2018-го. Тоді Кржанич теж вилетів через службовий роман, кермо віддали фінансисту Бобу Суону, і за пару років спокійного акуратного управління Intel проспав і TSMC, і AMD.</p><p>Чи повториться це з NVIDIA? Найближчий рік вона проїде на інерції: Rubin вже їде клієнтам, за ним Feynman. А от далі цікавіше. Попит зміщується з навчання моделей на їх запуск, тобто інференс, і там CUDA вже не дає монополії. Хуанг сам себе називав головним руйнівником власної виручки і спокійно ламав свої ж продукти заради наступного кроку.</p><p>Але головне, що в нього був талант вибивати ринок під нове. І от питання на трильйон: чи є такий талант у того, хто прийде після нього?</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=fd6204e0b99d" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Як один патент мало не вбив GIF, і чому ми досі живемо з наслідками]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D1%8F%D0%BA-%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%BE-%D0%BD%D0%B5-%D0%B2%D0%B1%D0%B8%D0%B2-gif-%D1%96-%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%BC%D0%B8-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%96-%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B5%D0%BC%D0%BE-%D0%B7-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8-ff496da7c6ad?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ff496da7c6ad</guid>
            <category><![CDATA[gif]]></category>
            <category><![CDATA[algorithms]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 08 May 2026 12:29:02 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-05-08T12:38:36.886Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>Маленька драма про великі гроші, яку ніколи не чули</h4><p>Якщо ви народились після 90х , то для тебе GIF це просто формат картинок. Анімовані меми у твіттері, реакції в телеграмі, оце все.</p><p>Але є одна деталь, яку дуже рідко розповідають: GIF колись був у центрі найгучнішого патентного скандалу в історії інтернету. Настільки гучного, що в індустрії змінилося ставлення до патентів на алгоритми, з’явився нові формати, PNG як реакція на це, і десятки тисяч розробників по всьому світу одного дня прокинулися з усвідомленням, що вони, виявляється, порушують чужі права інтелектуальної власності. Вже як сім років.</p><p>Розкажу що там було, бо історія досить цікава, єстественно з кодом.</p><h4>Спочатку почнемо про CompuServe</h4><p>Коли я кажу “<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/CompuServe">CompuServe</a>” людям молодшим за 35, у них зазвичай десь такий погляд:</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*w0oNOkGAaaV8UXsC" /></figure><p>Але це один з прабатьків інтернету в тому вигляді, в якому ми його зараз знаємо.</p><p>CompuServe заснували ще в 1969 році в Огайо як підрозділ страхової компанії, що обслуговував їхні <a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%BC">мейнфрейми</a>. Тут класична історія: машинний час дорогий, мейнфрейми вночі простоюють, давайте продавати години комусь іншому. У 1979 вони пішли далі і запустили сервіс. Звичайна людина зі свого дому могла подзвонити на їх модем і потрапити в онлайн.</p><p>Це був не інтернет. Це була внутрішня мережа умовно. Закрита екосистема: форуми, чати, пошта, новини, файлові архіви, енциклопедії. Все на їхніх серверах, і доступне тільки підписникам, які платили погодинно. У 80-х і на початку 90-х це був один з основних способів для простих людей “вийти в онлайн”.</p><p>І ось у 1987 році інженер CompuServe на ім’я <a href="https://simple.wikipedia.org/wiki/Steve_Wilhite">Стів Вілхайт</a> стикнувся з типовою проблемою свого часу. Користувачі сиділи на Apple II, Commodore 64, IBM PC, Atari ST, Amiga, всі з різними графічними системами. Треба був універсальний формат картинок, який би стискався достатньо щоб не страждати завантажуючи його через 1200-бодний модем (150 байт/с).</p><p>Так народився GIF. Graphics Interchange Format.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/848/1*E5HEP7NL09BlxTt590nxIA.gif" /></figure><p>Стиснення в ньому було реалізовано через алгоритм LZW, про який ми зараз поговоримо детальніше.</p><p>До речі, Вілхайт який у 2013 році, отримуючи Webby Award, спеціально вийшов на сцену з написом “It’s pronounced JIF”. Він наполягав що його дітище читається “джиф”.</p><h3>Що таке LZW</h3><p>Лемпель і Зів придумали в 1978 році базову ідею (LZ78), а Террі Велч у 1984 опублікував <a href="https://ieeexplore.ieee.org/document/1659158">покращену версію в журналі IEEE Computer</a>. Стаття називалась “A Technique for High-Performance Data Compression” і виглядала як звичайна академічна публікація.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*FWlg6W6WPpX0W9d4jM9-Jg.png" /></figure><p>Ідея алгоритму цікава. Ви стискаєте дані, замінюючи послідовності, які повторюються, на короткі коди зі словника. Геніальність у тому, що словник будується “на льоту” з самих даних, і декодеру не треба передавати його окремо. Декодер відновлює той самий словник синхронно, дивлячись на ту саму послідовність кодів.</p><p>Ось як виглядає енкодер на TypeScript:</p><pre>function lzwEncode(input: string): number[] {<br>  // Словник: пара &quot;рядок -&gt; код&quot;.<br>  // На старті заповнюємо його всіма одиничними символами:<br>  // &quot;A&quot; -&gt; 65, &quot;B&quot; -&gt; 66, і так далі до 255.<br>  // Це означає: будь-який окремий символ ми вже вміємо стискати.<br>  const dictionary = new Map&lt;string, number&gt;();<br>  for (let i = 0; i &lt; 256; i++) {<br>    dictionary.set(String.fromCharCode(i), i);<br>  }<br><br>  let nextCode = 256;        // наступний вільний номер для нових записів<br>  let current = &#39;&#39;;          // те, що зараз &quot;збираємо&quot; перед виводом<br>  const output: number[] = [];<br><br>  // Ідемо по вхідному тексту посимвольно.<br>  // Намагаємося знайти у словнику ЯКОМОГА ДОВШУ послідовність,<br>  // яка співпадає з тим, що зараз читаємо.<br>  for (const char of input) {<br>    const combined = current + char;  // що буде, якщо додамо ще один символ?<br><br>    if (dictionary.has(combined)) {<br>      // Така довша послідовність вже відома словнику.<br>      // Не поспішаємо нічого виводити може, отримаємо ще довшу.<br>      current = combined;<br>    } else {<br>      // Такої довшої послідовності словник ще не знає.<br>      // Значить, current це найдовше, що ми могли витиснути.<br><br>      // Виводимо код того, що зібрали в current.<br>      output.push(dictionary.get(current)!);<br><br>      // Запам&#39;ятовуємо нову послідовність на майбутнє.<br>      // Якщо вона трапиться знову стиснемо одним числом.<br>      dictionary.set(combined, nextCode++);<br><br>      // Починаємо збирати заново, з поточного символа.<br>      current = char;<br>    }<br>  }<br><br>  // Не забуваємо вивести те, що залишилось у буфері в кінці.<br>  if (current !== &#39;&#39;) {<br>    output.push(dictionary.get(current)!);<br>  }<br><br>  return output;<br>}</pre><p>Декодер виглядає так:</p><pre>function lzwDecode(codes: number[]): string {<br>  // Декодер починає з ТОГО САМОГО стартового словника, що й енкодер.<br>  // Тільки тут навпаки: &quot;код -&gt; рядок&quot;, бо ми отримуємо коди<br>  // і хочемо повернути назад текст.<br>  const dictionary = new Map&lt;number, string&gt;();<br>  for (let i = 0; i &lt; 256; i++) {<br>    dictionary.set(i, String.fromCharCode(i));<br>  }<br><br>  let nextCode = 256;<br><br>  // Найкрасивіша частина LZW: словник нікуди не передається!<br>  // Декодер будує його сам, дивлячись на коди в тому ж порядку,<br>  // що й енкодер. Якщо обидва дотримуються однакових правил, то<br>  // словники в обох сторонах вийдуть ідентичні.<br><br>  // Перший код завжди простий це один з базових 256 символів.<br>  let previous = dictionary.get(codes[0])!;<br>  let result = previous;<br><br>  for (let i = 1; i &lt; codes.length; i++) {<br>    const code = codes[i];<br>    let entry: string;<br><br>    if (dictionary.has(code)) {<br>      // Звичайна ситуація: код вже є у словнику, просто беремо рядок.<br>      entry = dictionary.get(code)!;<br>    } else if (code === nextCode) {<br>      // Іноді енкодер використовує код, який<br>      // декодер тільки збирається додати в словник (декодер<br>      // завжди трошки відстає). Але ми можемо здогадатися, що<br>      // там було, попередній рядок + його перший символ.<br>      // Це працює для повторюваних послідовностей типу &quot;ababab&quot;.<br>      entry = previous + previous[0];<br>    } else {<br>      throw new Error(`Невалідний код: ${code}`);<br>    }<br><br>    // Додаємо розкодований шматок до результату.<br>    result += entry;<br><br>    // А тут сінкаємо словник з енкодером:<br>    // додаємо такий самий запис, який енкодер додавав на цьому ж кроці.<br>    dictionary.set(nextCode++, previous + entry[0]);<br>    previous = entry;<br>  }<br><br>  return result;<br>}</pre><p>Розглянемо на прикладі. Беремо вхід умовно ABABABA:</p><pre>Крок | current | char | combined | дія                          | вихід | словник<br>-----+---------+------+----------+------------------------------+-------+----------<br>1    | &quot;&quot;      | A    | &quot;A&quot;      | є → current = &quot;A&quot;            |       |<br>2    | &quot;A&quot;     | B    | &quot;AB&quot;     | немає → вивід код(&quot;A&quot;)       | 65    | &quot;AB&quot;=256<br>3    | &quot;B&quot;     | A    | &quot;BA&quot;     | немає → вивід код(&quot;B&quot;)       | 66    | &quot;BA&quot;=257<br>4    | &quot;A&quot;     | B    | &quot;AB&quot;     | є → current = &quot;AB&quot;           |       |<br>5    | &quot;AB&quot;    | A    | &quot;ABA&quot;    | немає → вивід код(&quot;AB&quot;)      | 256   | &quot;ABA&quot;=258<br>6    | &quot;A&quot;     | кінець          | вивід код(&quot;A&quot;)               | 65    |</pre><p>На виході бачимо 4 коди замість 7 символів. На реальних даних з повторним стисненням може бути ще краще.</p><p>Алгоритм був швидкий, простий у реалізації, давав пристойне стиснення. Не дивно, що його почали юзати скрізь. GIF, TIFF, утиліта compress в Unix, модеми V.42bis, PostScript Level 2.</p><h3>Патент, який ніхто не помічав</h3><p>Велч у статті 1984 року не згадав ні слова про те, що подав патентну заявку. Інженери, які читали статтю (включно з Вілхайтом з CompuServe), вирішили що це звичайна академічна публікація. Алгоритм пішов у народ.</p><p>У 1985 Велчу видали патент US 4,558,302 “High speed data compression and decompression apparatus and method”. Він тоді працював у Sperry Corporation, яка через рік злилася з Burroughs і стала Unisys.</p><p>Таке ще називають патент-підводний човен.</p><p>Логіка проста: ти подаєш заявку, потім роками затягуєш її проходження через патентний офіс, або просто тихо сидиш зі свіжовиданим патентом і чекаєш. Чекаєш поки твій алгоритм не пошириться по індустрії, не побудують реальні продукти, доки відмова від нього не стане болючою. І тільки тоді вспливаєш з вимогою платити.</p><p>Sperry/Unisys сиділа з патентом тихо майже десять років. Вони ліцензували його великим виробникам модемів. Поки не настав 1993 рік.</p><p>До 1993 року три речі склалися разом. По-перше, Web почав рости. По-друге, GIF став основним форматом картинок. По-третє, Unisys нарешті провела внутрішній аудит і зрозуміла масштаб того, що в неї лежить у портфелі.</p><p>У грудні 1994 Unisys і CompuServe оголосили спільну заяву. CompuServe ліцензує LZW в Unisys і тепер вимагатиме ліцензійні відрахування від усіх розробників, що працюють з GIF.</p><h4>Народження PNG</h4><p>У 1995 році група розробників на чолі з Томасом Боутеллом за кілька місяців створила PNG. Portable Network Graphics. Формат без патентних обмежень, з кращим стисненням (через deflate/zlib), повноцінною прозорістю, gamma-корекцією. У 1996 PNG став стандартом W3C.</p><p>Абревіатура жартома розшифровувалась як “PNG’s Not GIF”.</p><h4>Burn All GIFs Day</h4><p>Комьюніті 5 листопада 1999 року організували акцію “Burn All GIFs Day”. Закликали видаляти GIF з сайтів і замінювати на PNG. Більшість зробила це символічно, але культурний слід акція залишила надовго.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/199/0*KEPZkO9YRXUAEkcM" /></figure><p>Сторінка burnallgifs.org існувала ще багато років після того як патент закінчився, нагадуючи про цю історію.</p><p>Патент у США закінчився 20 червня 2003. Європейський, японський, канадський протягом 2004. Unisys встигла зібрати ліцензійних відрахувань на десятки мільйонів доларів за цей час.</p><p>PNG зайняв нішу картинок і досі там домінує.</p><p>GIF втратив технічну перевагу, більшість сучасних “гіфок” у твіттері, реддіті, телеграмі це насправді MP4 або WebP під капотом. Бо справжній GIF страшенно неефективний.</p><p>Слово “GIF” стало назвою для короткої анімації.</p><p>Ось така історія :)</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ff496da7c6ad" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Хлопець, який через 18 років вирішив з’їхати з GitHub]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D1%85%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-18-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D0%B8%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B8%D0%B2-%D0%B7%D1%97%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B7-github-a9d0a3ec68c0?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/a9d0a3ec68c0</guid>
            <category><![CDATA[github]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 08 May 2026 09:38:37 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-05-08T09:38:37.274Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*0syyP61aYkX7x6Ub.png" /></figure><p>Якщо коротко: GitHub просто перестав працювати. Не повністю, але достатньо часто, щоб задовбати.</p><blockquote><a href="https://www.linkedin.com/in/mitchellh/">Мітчелл Хашімото</a>, засновник HashiCorp (<a href="https://www.hashicorp.com/en/products/terraform">Terraform</a> і <a href="https://www.hashicorp.com/en/products/vault">Vault</a>), і <a href="https://ghostty.org/">Ghostty</a></blockquote><p>Мітчелл цілий місяць вів щоденник. Записував кожен день, коли GitHub якось факапив йому роботу: то Actions відпали, то PR не відкривається, то ще якась дікуха. У день, коли він виріш <a href="http://mitchellh.com/writing/ghostty-leaving-github">написати про це</a>, дві години не міг ревʼювити пул-реквести через черговий аутейдж.</p><p>Тут є один момент, який мене зачепив. Мітчелл каже, що почав свій перший успішний опенсорс-проект <a href="https://developer.hashicorp.com/vagrant">Vagrant</a> у 20 років, у тому числі тому що сподівався, що GitHub його візьме на роботу. Він реально мріяв там працювати. Спойлер. Не найняли.</p><p>І от він пише:</p><blockquote>Я люблю GitHub більше за все, і я на нього злюся одночасно</blockquote><p>Знаєте, це дуже мені знайомо. Коли ти багато років користуєшся чимось, ти емоційно прив’язуєшся. А коли цей продукт починає тебе підводити, це не просто роздратування.</p><h3>А куди він хоче переїхати?</h3><p>А от хз. Він сам ще не визначився. Пише, що веде переговори з кількома провайдерами, і комерційними, і опенсорсними. Тобто варіанти: GitLab, Codeberg (це гітея на стероїдах), можливо щось своє self-host.</p><h3>Що з цього всього випливає</h3><p>Якщо коротко: чувак з 18-річним стажем на платформі, який реально її обожнював, не витримав і пішов.</p><p>GitHub після покупки Microsoft (у 2018) поступово роздувається новими фічами: Copilot, Actions, Codespaces, Projects, Discussions. На презентаціях все красиво, на практиці воно частенько просто лежить. Класична історія: коли продукт стає платформою, платформа починає прогинатись під своєю вагою, базові речі починають відпадати.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=a9d0a3ec68c0" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Що, якби e-commerce вчився у ігор?]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D1%89%D0%BE-%D1%8F%D0%BA%D0%B1%D0%B8-e-commerce-%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8F-%D1%83-%D1%96%D0%B3%D0%BE%D1%80-9df8a5d07d6d?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/9df8a5d07d6d</guid>
            <category><![CDATA[game-development]]></category>
            <category><![CDATA[come]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 17 Apr 2026 07:59:19 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-04-17T07:59:41.305Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Колись я був дотичний до ігрової індустрії, а потім багато років працював в e-commerce. І останнім часом ловлю себе на думці: а що як частину підходів з ігор давно пора переосмислити для ритейлу?</p><p>Бо більшість акцій досі виглядає дуже душно. Знижка. Банер. Промокод. Купи на 500 отримай 5%. Воно працює, але майже ніколи не викликає емоцію.</p><p>А тепер уявимо трішки інший підхід.</p><p>Не просто розпродаж, а сезон. <br>Наприклад: Сезон 2: Свіжість. <br>Не банальна маркетингова кампанія, а евент з таймлайном, етапами, очікуванням і фіналом.</p><p>На першому тижні відкривається нова категорія продуктів.<br>На третьому умовний дроп лімітованої колаби з локальним брендом.<br>На шостому фінальний івент з ексклюзивним товаром, який можна отримати якщо ти збирав очки сезону за тіж покупки.</p><p>І в цей момент e-commerce починає оживати.<br>Те саме з лояльністю.</p><p>Замість нудної картки з балами, які десь там накопичуються, можна уявити собі щось на кшталт battle pass. Сезонний двіж із рівнями, прогресом, нагородами й відчуттям motion.</p><p>Купив кілька разів за місяць, відкрив безкоштовну доставку на скажімо тиждень.<br>Дійшов до певного рівня, отримав ранній доступ до чогось. Закрив максимальний, отримав щось цінне.</p><p>Це видно, є прогрес, мотивація повернутись.</p><p>Ще одна штука, яка мені здається недооціненою, це те, як компанії комунікують.<br>У більшості випадків їх roadmap це Jira, яку ніколи не показують клієнту.<br>А можна ж інакше! Не “у Q3 додамо нові фільтри”, а тизер.<br>Не сухий реліз-ноут, а короткий трейлер: цієї осені досвід покупок зміниться, і далі короткий dev diary, де команда показує, як народжується новий checkout або нова механіка, behind-the-scenes.</p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fembed%2Ff30YjQg4rn0%3Ffeature%3Doembed&amp;display_name=YouTube&amp;url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3Df30YjQg4rn0&amp;image=https%3A%2F%2Fi.ytimg.com%2Fvi%2Ff30YjQg4rn0%2Fhqdefault.jpg&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=youtube" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/251a614575abe50834466861f75ad1b5/href">https://medium.com/media/251a614575abe50834466861f75ad1b5/href</a></iframe><p>Такі речі не просто інформують, вони будують очікування. А очікування це вже емоційний зв’язок із продуктом.</p><p>Те саме і з внутрішніми івентами в застосунку.<br>Навіть звичайні патч-ноти можна подати цікавіше.<br>Типу: додали темну тему і тепер можна шопитись о 3 ночі.</p><p>Ну і, мабуть, найцікавіше як я думаю це дропи замість безкінечних розпродажів.</p><p>Мені здається, e-commerce дуже довго будувався навколо ефективності, і це логічно. Але зараз перемагає не тільки той, у кого краща ціна, або швидша доставка, а той, хто вміє ще робити з покупки досвід, гості повернулися, бо цікаво.</p><p>Щось відкриється наступного тижня, є постійний двіж. <br>Люди давно купують не тільки товар. Вони купують емоцію, відчуття, щось далі буде ще цікавіше.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=9df8a5d07d6d" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[В Angular з’являється @Service]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D0%B2-angular-%D0%B7%D1%8F%D0%B2%D0%BB%D1%8F%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-service-ce3732bdd54b?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ce3732bdd54b</guid>
            <category><![CDATA[angular]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 15 Apr 2026 09:34:34 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-04-15T09:34:34.239Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>У більшості випадків сервіси в Angular — це просто синглтони на весь застосунок. Саме тому @Service виглядає логічно: менше бойлерплейту, зрозуміліші дефолти й простіша модель використання.</p><pre>import {Service} from &#39;@angular/core&#39;;<br>import {HttpClient} from &#39;@angular/common/http&#39;;<br>import {AuthService} from &#39;./auth&#39;;<br><br>@Service()<br>export class PostService {<br>  private readonly httpClient = inject(HttpClient);<br>  private readonly authService = inject(AuthService);<br><br>  getUserPosts() {<br>    return this.httpClient.get(&#39;/api/posts/&#39; + this.authService.userId);<br>  }<br>}</pre><p>Що змінюється:</p><ul><li>providedIn: &#39;root&#39; за замовчуванням</li><li>ніякого constructor-based DI, тільки inject()</li><li>ніяких useClass, useValue и т.д</li></ul><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ce3732bdd54b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Railway з’їхали з Next.js. Чому?]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/railway-%D0%B7%D1%97%D1%85%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%B7-next-js-%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-9b35161ddc7b?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/9b35161ddc7b</guid>
            <category><![CDATA[nextjs]]></category>
            <category><![CDATA[tanstack]]></category>
            <category><![CDATA[vites]]></category>
            <category><![CDATA[railways]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 14 Apr 2026 13:35:20 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-04-14T13:39:12.341Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*RPlolOIl3LxEyKyJ.png" /></figure><p>Цікавий кейс побачив у платформи <a href="https://railway.com/">Railway</a>, це такий собі SaaS для деплою.</p><p>Дуже його, до речі, рекомендую, бо сам його використовую для особистих проектів. Але тут суть не про нього, а про їхній кейс, як вони вирішили відмовитись від Next на користь іншого рішення, а саме <a href="https://vite.dev/">Vite </a>+ <a href="https://tanstack.com/start/latest">TanStack Start</a>.</p><p>Коротко: Vite, це білдер фронту, а його головна фішка, миттєвий старт dev-сервера і швидкі продакшн-білди, які в рази швидші за Webpack.</p><p>Тепер хочу розповісти про TanStack Start, щоб ви також були в темі. Це по факту фулстек-фреймворк для React, альтернатива Next.js і Remix.</p><p>Його створив <a href="https://www.linkedin.com/in/tannerlinsley/">Tanner Linsley</a>, автор <a href="https://tanstack.com/query/latest">Query</a>, а його головна відмінність в тому, що він не нав’язує server-first підхід, тобто ти сам обираєш, де у тебе буде SSR, а де клієнт.</p><p>Так от, інженери Railway зрозуміли, що для їхнього дашборду Next став більше проблемою, аніж рішенням. Білди виросли до 10+ хвилин. 6 із них припадало на сам Next.js, половина з яких “finalizing page optimization”.</p><p>Для продукту, який деплоїть багато разів на день, виходило досить дорого. Їхня апка, це майже повністю client-side: real-time canvas плюс WebSocket’и, з stateful UI. Логічно, що server-first парадигма Next’а (особливо App Router) це повний opposite від їхніх потреб.<br>Pages Router не давав нормальних layout’ів. Все через костилі. Так, App Router вирішив би частину проблем, але ціною прийняття server-first моделі, яка їм була непотрібна.</p><p>Цікавий кейс був по міграції:</p><p>PR1 видалили: next/image, next/head, next/router. Замінили на нативні браузерні API або framework-agnostic альтернативи. Сам фреймворк не чіпали.</p><p>PR2 свапнули фреймворк. Витягли всю не-роутингову логіку зі сторінок у окремі React-компоненти, згенерували роути з page tree. Додали Nitro як серверний layer, 500+ редіректів.</p><p>Але що вони втратили? <br>На мою думку, точно вбудовану оптимізацію зображень (замінили на Fastly). <br>Частину екосистеми (next-seo, next-sitemap і тп). <br>Стабільність, бо TanStack Start досить молодий, різні ішюси, едж-кейси, баги будуть в проді 100%.</p><p>По суті, це історія про те, що фреймворк має відповідати продукту, а не навпаки. Але головне брати зріле рішення 😉, а то будете потім контрибьютерами😁</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=9b35161ddc7b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Той самий AI]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D1%82%D0%BE%D0%B9-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%B9-ai-a072de6f3e28?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/a072de6f3e28</guid>
            <category><![CDATA[ai]]></category>
            <category><![CDATA[game-ai]]></category>
            <category><![CDATA[goap]]></category>
            <category><![CDATA[npc]]></category>
            <category><![CDATA[stalker]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 20 Mar 2026 13:30:20 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-03-20T15:00:45.365Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*LG0csSzDvBFMg9mmzHF37g.png" /></figure><p>Мене завжди цікавив AI. Але не той, що зараз — я його називаю АЯЙ 🙂</p><p>А той, ламповий, з кінця 90-х — коли всі намагались не просто <em>зробити, щоб він був</em>, а реально зрозуміти, як створити поведінку схожу на більш реалістичну.</p><p>Коли AI був не про промпти, а про системи, патерни та різні трюки.</p><p>Коли з кожною новою грою ти про себе казав:</p><blockquote>ого, вони стали реально розумніші</blockquote><p>Починаючи з Half-Life де NPC були реально прогресивними як на свій час. Особливо вояки — вони не просто бігли на тебе, а координувались, обходили, кидали гранати.</p><p>Далі F.E.A.R — мабуть один із найкращих AI взагалі. Там вже боти тебе обходили, пушили, зажимали з різних сторін. Взаємодіяли з оточенням — могли вибити вікно і вистрибнути, щоб зайти з флангу, було відчуття, що проти тебе не просто скрипти, а щось, що постійно адаптується на у реальному часі.</p><p>І аж до A-life в S.T.A.L.K.E.R де NPC жили своїм життям: ходили по зоні, воювали між собою, шукали артефакти, гинули в аномаліях.</p><p>Оце, мабуть, було найсильніше <em>вау</em> з усього того <em>старого</em> AI.</p><p>А зараз з кожною новою грою відчуття, що AI стає тупішим. І я реально не розумію чому. Тоді були жорсткі обмеження: одне ядро процесора, 512 МБ оперативки вже вважалось розкішшю.</p><p>І при цьому вони витискали максимум.</p><p>А зараз у тебе 8+ ядер, 32 ГБ ОЗУ… а боти часто тупі як пробки.</p><p>Так от, до чого я все це.</p><p>Мені стало цікаво не просто згадати, що <em>раніше було краще</em>, а зрозуміти, з чого взагалі складалось це відчуття розумного ворога.</p><p>І в якийсь момент я почав копати глибше: читати про ігрові рушії, алгоритми, базові принципи — як взагалі будуються ігри. А особливо — про найцікавішу для мене частину: AI.</p><p>Бо за всією цією <em>магією</em> стояли дуже конкретні й місцями геніально прості рішення. І чим глибше я в це занурювався тим сильніше розйобувався, наскільки це було круто придумано.</p><h4>Почнемо на прикладі Half-Life.</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*S98_VAoSN31sdL3Q.jpg" /></figure><p>Коли я вперше грав у Half-Life, був один момент, який врізався у пам’ять сильніше за все.</p><p>Вояки!</p><p>Вони не просто біжали на тебе. Вони зупинялись, перегруповувались, обходячи кидали у тебе гранати. І тоді я питав себе, <em>вони що, реально думають?</em></p><p>Насправді все трималось на дуже простій ідеї — правильна реакція в правильний момент.</p><p>Ти сховався: “<em>окей, кидаємо гранату</em>”.</p><p>Ти відкритий : “<em>йдемо на тебе</em>”.</p><p>Тебе не видно: “<em>шукаємо</em>”.</p><p>І от коли таких реакцій стає багато, і вони ще добре підібрані одна до одної, то починає з’являтись поведінка. Це про те, щоб змусити гравця повірити, що перед тобою щось дійно думаюче.</p><p>Не за рахунок складності. А за рахунок відчуття.</p><p>Окей, усе це цікаво, але давайте трохи покодимо й спробуємо зібрати щось схоже на бота-вояку з Half-Life на TypeScript.</p><p>Наш бот живе всередині дуже маленької моделі світу. Він не знає нічого про карту, не будує складні плани і не думає наперед. Він просто дивиться на поточну ситуацію — і вже на їх основі вирішує, що робити далі.</p><pre>type WorldState = {<br>  canSeePlayer: boolean;<br>  hearDanger: boolean;<br>  playerInCover: boolean;<br><br>  lowHealth: boolean;<br>  hasAmmo: boolean;<br>  hasGrenade: boolean;<br><br>  distanceToPlayer: number;<br>};</pre><p>Це всі стани, що знає наш бот. Простий набір.</p><p>Бот тут не думає. Він дивиться на WorldState і каже:</p><blockquote>окей, в цій ситуації я роблю ось це</blockquote><pre>function selectSchedule(world: WorldState): ScheduleType {<br>  // Почули небезпеку — біжемо в укриття<br>  if (world.hearDanger) {<br>    return &#39;TAKE_COVER&#39;;<br>  }<br><br>  // Якщо бачимо гравця — ми в атакуємо<br>  if (world.canSeePlayer) {<br>    // Мало хп — треба ховатись в укриття<br>    if (world.lowHealth) {<br>      return &#39;TAKE_COVER&#39;;<br>    }<br><br>    // Нема патронів — перезаряджаємось<br>    if (!world.hasAmmo) {<br>      return &#39;RELOAD&#39;;<br>    }<br><br>    // Гравець десь засів — спробуємо викурити його гранатою<br>    if (world.playerInCover &amp;&amp; world.hasGrenade) {<br>      return &#39;THROW_GRENADE&#39;;<br>    }<br><br>    // В іншому випадку просто його пушемо<br>    return &#39;SUPPRESS&#39;;<br>  }<br><br>  // Якщо не бачимо ворога — пробуємо знайти<br>  return &#39;SEARCH&#39;;<br>}</pre><p>На цьому моменті легко подумати:</p><blockquote>і це весь наш AI?</blockquote><p>Так 😂</p><p>Але тут фішка не в самому selectSchedule.</p><p>Прикол в тому, що він викликається постійно. Кожен апдейт. І кожного разу бот може вибрати інший сценарій.</p><p>Ти вийшов з укриття, бот починає стріляти.</p><p>Ти сховався, він вже кидає гранату.</p><p>Але якщо ми просто скажемо “<em>кинути гранату</em>” — це виглядатиме тупо. А в Half-Life це був завжди маленький сценарій.</p><pre>function runTask(task: Task, world: WorldState) {<br>  switch (task) {<br>    case &#39;STOP&#39;:<br>      console.log(&#39;Зупинився&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;FACE_ENEMY&#39;:<br>      if (!world.canSeePlayer) {<br>        console.log(&#39;Не бачу ворога&#39;);<br>        return false;<br>      }<br>      console.log(&#39;Повертаюсь до ворога&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;SHOOT&#39;:<br>      if (!world.canSeePlayer || !world.hasAmmo) {<br>        console.log(&#39;Не можу стріляти&#39;);<br>        return false;<br>      }<br>      console.log(&#39;Стріляю&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;THROW_GRENADE&#39;:<br>      if (!world.hasGrenade || !world.playerInCover) {<br>        console.log(&#39;Нема сенсу кидати гранату&#39;);<br>        return false;<br>      }<br>      console.log(&#39;Кидаю гранату&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;MOVE_TO_COVER&#39;:<br>      console.log(&#39;Біжу в укриття&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;RELOAD&#39;:<br>      console.log(&#39;Перезаряджаюсь&#39;);<br>      break;<br><br>    case &#39;SEARCH_AREA&#39;:<br>      console.log(&#39;Шукаю гравця&#39;);<br>      break;<br>  }<br><br>  return true;<br>}</pre><p>І тут з’являється дуже <strong>важлива</strong> деталь.</p><p>Кожен з цих task-ок може зафейлитись.</p><pre>function runSchedule(tasks: Task[], world: WorldState) {<br>  for (const task of tasks) {<br>    const success = runTask(task, world);<br><br>    if (!success) {<br>      console.log(&#39;task не спрацював&#39;);<br>      return;<br>    }<br><br>    if (shouldInterrupt(world)) {<br>      console.log(&#39;Ситуація змінилась, перебудовуюсь&#39;);<br>      return;<br>    }<br>  }<br><br>  console.log(&#39;task виконано&#39;);<br>}</pre><p>І от тут найцікавіше.</p><p>Бот почав кидати гранату… але раптом отримав урон, task не спрацював, побіг в укриття, але знову побачив ворога, змінив task</p><p>Це вже реакція.</p><pre>function update(world: WorldState) {<br>  const schedule = selectSchedule(world);<br>  const tasks = schedules[schedule];<br>  runSchedule(tasks, world);<br>}</pre><p>І якщо уявити це в реальному часі:</p><ul><li>кожен тік викликається update</li><li>бот дивиться на WorldState</li><li>обирає новий сценарій</li><li>починає його виконувати</li><li>і може в будь-який момент передумати</li></ul><p>І от тут тобі починає по троху здаватися ось що: ти тільки сховався а вже чуєш поряд прильот гранати, вибіг з того місця і сховався, бот почав тебе шукати.</p><p>Хоча під капотом по факту умовний THROW_GRENADE</p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-tpc21hvv%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;display_name=StackBlitz&amp;url=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-tpc21hvv%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;image=https%3A%2F%2Fsocial-img.staticblitz.com%2Fprojects%2Fvitejs-vite-tpc21hvv%2Feb0541b2ab0337c003cdffd366e09714&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=stackblitz" width="745" height="400" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/0cc60261e51d95e158c9487c735ec397/href">https://medium.com/media/0cc60261e51d95e158c9487c735ec397/href</a></iframe><p>Окей, з цим розібрались, наче тут все зрозуміло, можна рухатись далі.</p><h3>F.E.A.R</h3><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/0*HGbkR8O-SvcV25Ri.png" /></figure><p>Я свого часу нормально так залип у цю тему:</p><p>читав статті, дивився виступи <a href="https://x.com/jorkin">Jeff Orkin</a>, його доклади з різних конференцій…</p><p>І в якийсь момент словив себе на думці: <em>окей, це вже інший рівень</em></p><p>Якщо в Half-Life бот:</p><blockquote>в цій ситуації я роблю ось це</blockquote><p>то в F.E.A.R він робить це інакше:</p><blockquote>я хочу отримати результат… і в мене є набір способів це зробити</blockquote><p>Наприклад, бота підстрелили, і в нього залишилось лише 20 HP.</p><p>За допомогою <a href="https://www.gamedevs.org/uploads/three-states-plan-ai-of-fear.pdf"><strong>GOAP</strong></a>, який був у F.E.A.R, він не просто реагує, а сам будує план, як повернутися в бій вже зі 100 HP.</p><ul><li>знайти укриття</li><li>дійти до нього</li><li>використати аптечку</li><li>перевірити що здоров’я стабілізувалось</li><li>повернутися в бій</li></ul><p>І от тут починається найцікавіше.</p><p>У GOAP бот більше не обирає з готових сценаріїв. Він будує їх сам.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/920/1*hojI5soKdv5U6HrgSuhAVw.gif" /></figure><p>І щоб це працювало, нам потрібно всього три речі:</p><ul><li><strong>ціль</strong> (що ми хочемо отримати)</li><li><strong>набір дій</strong> (що ми взагалі можемо робити)</li><li><strong>стан</strong> (що зараз відбувається)</li></ul><p>Окей, давайте спробуємо це накодити, дуже базовий приклад.</p><p>Почнемо з опису стану:</p><pre>type State = {<br>  hasMedkit: boolean;<br>  isSafe: boolean;<br>  hp: number;<br>  hasAmmo: boolean;<br>};</pre><p>Тепер описуємо дію:</p><pre>type Action = {<br>  name: string;<br><br>  preconditions: Partial&lt;State&gt;;<br>  effects: Partial&lt;State&gt;;<br><br>  cost: number;<br>};</pre><p>З контрактами ми визначились, давайте накидаємо перші екшени:</p><pre>const actions: Action[] = [<br>  {<br>    name: &#39;find_medkit&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { hasMedkit: true }<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;go_to_cover&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { isSafe: true },<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;heal&#39;,<br>    preconditions: { hasMedkit: true, isSafe: true },<br>    effects: { hp: 100 },<br>  },<br>];</pre><p>Кожна дія тут, це правило, яке відповідає на два питання:</p><ul><li><strong>коли я можу це зробити</strong></li><li><strong>що зміниться після цього</strong></li></ul><p>Давайте розберемо детальніше:</p><pre>я можу лікуватись, тільки якщо у мене є аптечка і я в безпеці <br><br>після цього у мене буде 100 HP<br><br>{<br>  name: &#39;heal&#39;,<br>  preconditions: { hasMedkit: true, isSafe: true },<br>  effects: { hp: 100 },<br>  cost: 1,<br>}</pre><p>Тобто <strong>preconditions</strong> — це просто умови, а <strong>effects</strong> — це результат.</p><p>Оце і є суть GOAP.</p><p>Ми не пишемо: як лікуватись і коли це треба зробити. Ми просто описуємо правила, і далі система сама починає думати:</p><blockquote><em>Окей, щоб вилікуватись, мені треба аптечка, а щоб використати аптечку, треба бути в безпеці.</em></blockquote><p>Правила є… а як з них взагалі з’являється план? Ми просто пробуємо!</p><p>Беремо поточний стан і починаємо перебирати:</p><ul><li>які дії ми можемо виконати прямо зараз</li><li>що зміниться після них</li><li>і чи наближає це нас до цілі</li></ul><p>І робимо це доти, поки не знайдемо.</p><p>Спочатку нам треба зрозуміти, чи можемо ми виконати дію:</p><pre>function canApply(state: State, action: Action): boolean {<br>  return Object.entries(action.preconditions).every(<br>    ([key, value]) =&gt; state[key as keyof State] === value<br>  );<br>}</pre><p>Тут все просто: перевіряємо, чи всі умови дії виконані.</p><p>Далі нам треба її застосувати:</p><pre>function apply(state: State, action: Action): State {<br>  return { ...state, ...action.effects };<br>}</pre><p>просто беремо стан і накладаємо на нього наш effects.</p><p>І тепер пишемо сам планер:</p><pre>function plan(initial: State, goal: Partial&lt;State&gt;): Action[] {<br>  const queue: { state: State; path: Action[] }[] = [<br>    { state: initial, path: [] },<br>  ];<br><br>  while (queue.length &gt; 0) {<br>    const current = queue.shift()!;<br><br>    const isGoalReached = Object.entries(goal).every(<br>      ([key, value]) =&gt; current.state[key as keyof State] === value<br>    );<br><br>    if (isGoalReached) {<br>      return current.path;<br>    }<br><br>    for (const action of actions) {<br>      if (canApply(current.state, action)) {<br>        const nextState = apply(current.state, action);<br><br>        queue.push({<br>          state: nextState,<br>          path: [...current.path, action],<br>        });<br>      }<br>    }<br>  }<br><br>  return [];<br>}</pre><p>Що ми тут робимо? Беремо поточний стан і починаємо перебирати всі можливі дії. Кожна дія створює новий стан, і так по кругу, поки не знайдемо той, який відповідає нашій цілі.</p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-dxpsegrt%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;display_name=StackBlitz&amp;url=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-dxpsegrt%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;image=https%3A%2F%2Fsocial-img.staticblitz.com%2Fprojects%2Fvitejs-vite-dxpsegrt%2F807022e7199be9a9f2a4780afdcd35ec&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=stackblitz" width="745" height="400" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/f4f674acab4a92096c6b5ca4c83ee5c4/href">https://medium.com/media/f4f674acab4a92096c6b5ca4c83ee5c4/href</a></iframe><p>Оці Apply action — це не те, що бот реально робить.</p><p>Це те, що він пробує.</p><p>Алгоритм просто бере стан і перебирає всі можливі дії: а що буде, якщо зробити це? а якщо ось це?</p><p>Я бачу, як у вас вже закралася думка, але це ж тупий перебір… а як це працює в реальних іграх? Якщо дій стане 50? Або навіть 100 і більше?</p><p>І тут відповідь дуже проста. У реальних іграх ніхто не перебирає все підряд.</p><p>Замість того, щоб просто знайти будь-який варіант, алгоритм намагається знайти найкращий з усіх. Я маю честь вам представити — <strong>cost</strong>.</p><p>Це просто ціна усіх дії.</p><p>Наприклад:</p><ul><li>піти в укриття — дешево</li><li>знайти аптечку — трохи дорожче</li><li>оббігти пів карти — дуже дорого</li></ul><p>І тепер бот вже думає трохи інакше. Не просто:</p><blockquote>як мені дійти до цілі?</blockquote><p>А:</p><blockquote>як мені дійти до цілі найвигідніше?</blockquote><p>Спочатку давайте трохи розширимо наші дії:</p><pre>const actions: Action[] = [<br>  {<br>    name: &#39;find_medkit_nearby&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { hasMedkit: true },<br>    cost: 2,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;find_medkit_far_away&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { hasMedkit: true },<br>    cost: 8,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;go_to_cover&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { isSafe: true },<br>    cost: 1,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;heal&#39;,<br>    preconditions: { hasMedkit: true, isSafe: true },<br>    effects: { hp: 100 },<br>    cost: 1,<br>  },<br>];</pre><p>Тут обидві дії find_medkit_nearby і find_medkit_far_away дають один і той самий результат — у бота з’являється аптечка. Але коштують вони по-різному.</p><p>Одна — дешева, бо аптечка поруч. Інша — дорога, бо за нею треба бігти через пів карти.</p><p>Тепер треба навчити наш планер рахувати не тільки шлях пошуку цілі, а й його ціну.</p><pre>function plan(initial: State, goal: Partial&lt;State&gt;): Action[] {<br>  const queue: Array&lt;{ state: State; path: Action[]; totalCost: number }&gt; = [<br>    { state: initial, path: [], totalCost: 0 },<br>  ];<br><br>  const visited = new Map&lt;string, number&gt;();<br><br>  while (queue.length &gt; 0) {<br>    queue.sort((a, b) =&gt; a.totalCost - b.totalCost);<br><br>    const current = queue.shift()!;<br>    const stateKey = JSON.stringify(current.state);<br><br>    if (<br>      visited.has(stateKey) &amp;&amp;<br>      visited.get(stateKey)! &lt;= current.totalCost<br>    ) {<br>      continue;<br>    }<br><br>    visited.set(stateKey, current.totalCost);<br><br>    const goalReached = Object.entries(goal).every(<br>      ([key, value]) =&gt; current.state[key as keyof State] === value<br>    );<br><br>    if (goalReached) {<br>      return current.path;<br>    }<br><br>    for (const action of actions) {<br>      const canUse = Object.entries(action.preconditions).every(<br>        ([key, value]) =&gt; current.state[key as keyof State] === value<br>      );<br><br>      if (!canUse) continue;<br><br>      const nextState = {<br>        ...current.state,<br>        ...action.effects,<br>      };<br><br>      queue.push({<br>        state: nextState,<br>        path: [...current.path, action],<br>        totalCost: current.totalCost + action.cost,<br>      });<br>    }<br>  }<br><br>  return [];<br>}</pre><p>Що тут змінилось?</p><p>Раніше ми просто шукали будь-який шлях до цілі.</p><p>Тепер у кожного шляху є <strong>totalCost</strong>, і ми щоразу беремо той варіант, який зараз найдешевший. Тобто якщо до однієї й тієї самої цілі ведуть два різні плани, бот вибере той, у якого менша сумарна ціна.</p><p>Наприклад:</p><ul><li>find_medkit_nearby → go_to_cover → heal сумарний cost = 2 + 1 + 1 = 4</li><li>find_medkit_far_away → go_to_cover → heal сумарний cost = 8 + 1 + 1 = 10</li></ul><p>І очевидно, що бот обере перший варіант.</p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-cpdkr6ky%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts&amp;display_name=StackBlitz&amp;url=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-cpdkr6ky%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts&amp;image=https%3A%2F%2Fsocial-img.staticblitz.com%2Fprojects%2Fvitejs-vite-cpdkr6ky%2F373bd74ad4366e6688ff04c8ab392dcc&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=stackblitz" width="745" height="400" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/d98546be4397663d66dca9dcf8b16faa/href">https://medium.com/media/d98546be4397663d66dca9dcf8b16faa/href</a></iframe><p>І це і є, мабуть, головний кайф від GOAP.</p><p>Ми не зашивали руками сценарій типу:</p><ul><li>якщо мало HP — біжи в укриття</li><li>якщо є аптечка — лікуйся</li><li>якщо нема патронів — перезаряджайся</li></ul><p>Ми просто описали стани, доступні дії і ціль, і бам 🤯!</p><p>І от тут ми підходимо до ще одного дуже цікавого етапу еволюції ігрового AI.</p><h3>S.T.A.L.K.E.R.</h3><p>Якщо GOAP у F.E.A.R — це про тактичну поведінку в бою, то в S.T.A.L.K.E.R він пішов значно далі.</p><p>Система, де боти:</p><ul><li>ходять по зоні</li><li>шукають артефакти</li><li>воюють між собою</li><li>реагують на події</li></ul><p>та багато іншого</p><p>Подивившись всі інтерв’ю що зміг знайти, статті, відео з <a href="https://www.linkedin.com/in/iassenev/">Дмитром Ясеневим</a>, а потім ще й прогнавши через агентів клод кода — X-Ray Engine та gamedata з усієї серії ігор, у мене почала склалась цілісна картина того, як це все було влаштовано під капотом.</p><p>Якщо дуже спростити, то AI в S.T.A.L.K.E.R можна уявити як кілька рівнів логіки, вкладених один в один.</p><p>На верхньому рівні працює планер, який вирішував глобальні задачі NPC.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*_ISVD8kDKv35bst1.jpg" /></figure><p>Наприклад: піти шукати артефакти.</p><p>Але ця задача розбивалась на підзадачі:</p><ul><li>чи є вороги поруч</li><li>чи є аномалії</li><li>чи є невиконані умови або квести до того як я піду шукати</li></ul><p>Кожна така підзадача — це не просто перевірка або if. Це окремий оператор. І кожен оператор — це теж планер.</p><p>Тобто другий рівень не каже: <em>йди стріляй.</em></p><p>Він каже: <em>у тебе є проблема — вороги, виріши її. </em>І передає управління вниз.</p><p>Далі включається, наприклад, <em>комбат</em> оператор. І він далі вже сам вирішує, як саме вести бій. Але і тут все не закінчується. Бо всередині combat-оператора є ще свої рівні.</p><p>Наприклад:</p><ul><li>кидок гранати</li><li>використання укриттів</li><li>маневрування</li></ul><p>але це знову маленькі оператори і планери і тд.</p><p>Давайте спробуємо написати нашого дуже спрощеного STALKER-like NPC.</p><p>Нам треба по суті глобальний снепшот:</p><pre>type WorldState = {<br>  hp: number;<br>  hasAmmo: boolean;<br>  hasGrenade: boolean;<br>  inCover: boolean;<br><br>  seeEnemy: boolean;<br>  enemyInCover: boolean;<br>  underFire: boolean;<br><br>  nearAnomaly: boolean;<br>  hasArtifactTask: boolean;<br>};</pre><p>Тепер реалізуємо верхній рівень нашого планера.</p><p>Наприклад: треба розібратись із ворогом або треба уникнути аномалії.</p><pre>function selectTopLevelProblem(world: WorldState): TopLevelProblem {<br>  if (world.seeEnemy || world.underFire) {<br>    return &#39;SOLVE_COMBAT&#39;;<br>  }<br><br>  if (world.nearAnomaly) {<br>    return &#39;AVOID_ANOMALY&#39;;<br>  }<br><br>  if (world.hasArtifactTask) {<br>    return &#39;DO_ARTIFACT_TASK&#39;;<br>  }<br><br>  return &#39;PATROL&#39;;<br>}</pre><p>Його задача не сказати боту <em>стріляй</em> або <em>біжи</em>, а визначити, яка проблема для нього зараз головна.</p><p>Окей, тепер у нас є верхній рівень, але він ще не каже: куди бігти чи коли стріляти.</p><p>Тому наступний крок — описати стан, з яким працюватиме наш combat planner.</p><pre>type CombatPlannerState = {<br>  hp: number;<br>  hasAmmo: boolean;<br>  hasGrenade: boolean;<br>  inCover: boolean;<br><br>  seeEnemy: boolean;<br>  enemyInCover: boolean;<br>};</pre><p>Це локальний стан для нашого планера.</p><p>Тепер треба дати планеру набір дій, з яких він зможе зібрати свій локальний план.</p><pre>const combatActions: PlannerAction[] = [<br>  {<br>    name: &#39;TAKE_COVER&#39;,<br>    preconditions: {},<br>    effects: { inCover: true },<br>    cost: 1,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;RELOAD&#39;,<br>    preconditions: { inCover: true },<br>    effects: { hasAmmo: true },<br>    cost: 1,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;THROW_GRENADE&#39;,<br>    preconditions: {<br>      hasGrenade: true,<br>      seeEnemy: true,<br>      enemyInCover: true,<br>    },<br>    effects: { enemyInCover: false },<br>    cost: 2,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;SHOOT_FROM_COVER&#39;,<br>    preconditions: {<br>      inCover: true,<br>      hasAmmo: true,<br>      seeEnemy: true,<br>      enemyInCover: false,<br>    },<br>    effects: {},<br>    cost: 1,<br>  },<br>  {<br>    name: &#39;RUSH_ENEMY&#39;,<br>    preconditions: {<br>      hasAmmo: true,<br>      seeEnemy: true,<br>    },<br>    effects: {},<br>    cost: 4,<br>  },<br>];</pre><p>І от тут ми бачимо знайомий нам GOAP. Кожна дія — це маленький контракт:</p><ul><li>коли її можна виконати</li><li>що вона змінює</li><li>скільки вона коштує</li></ul><p>Наприклад, для THROW_GRENADE потрібно, щоб у нас була граната, щоб ми бачили ворога і щоб сам ворог сидів в укритті.</p><p>Верхній рівень сказав нам тільки: <em>у тебе проблема з ворогом, виріши її, </em>але нашому combat планеру це треба перетворити на щось більш конкретне.</p><pre>function getCombatGoal(<br>  state: CombatPlannerState<br>): Partial&lt;CombatPlannerState&gt; {<br>  if (state.hp &lt; 30) {<br>    return {<br>      inCover: true,<br>      hasAmmo: true,<br>      seeEnemy: true,<br>      enemyInCover: false,<br>    };<br>  }<br><br>  return {<br>    hasAmmo: true,<br>    seeEnemy: true,<br>  };<br>}</pre><p>Тобто якщо бот поранений, його локальна ціль уже виглядає обережніше. Спочатку зайняти укриття, повинні бути патрони, також бачити ворога, і щось зробити з ворогом який сидить в укритті. Але якщо бот у більш-менш нормальному стані, ціль стає простіша.</p><p>Тепер потрібні допоміжні функції, щоб планер взагалі міг працювати.</p><pre>function matchesGoal(<br>  state: CombatPlannerState,<br>  goal: Partial&lt;CombatPlannerState&gt;<br>): boolean {<br>  return Object.entries(goal).every(([key, value]) =&gt; {<br>    return state[key as keyof CombatPlannerState] === value;<br>  });<br>}<br><br>function canApply(<br>  state: CombatPlannerState,<br>  action: PlannerAction<br>): boolean {<br>  return Object.entries(action.preconditions).every(([key, value]) =&gt; {<br>    return state[key as keyof CombatPlannerState] === value;<br>  });<br>}<br><br>function applyEffects(<br>  state: CombatPlannerState,<br>  action: PlannerAction<br>): CombatPlannerState {<br>  return {<br>    ...state,<br>    ...action.effects,<br>  };<br>}<br><br>function serializeState(state: CombatPlannerState): string {<br>  return JSON.stringify(state);<br>}</pre><p>Ми вчимо систему трьом речам:</p><ul><li>перевіряти, чи підходить нам дія</li><li>застосовувати її ефекти</li><li>порівнювати стани між собою</li></ul><p>І вже можна написати маленький бойовий планер.</p><pre>function buildCombatPlan(<br>  initial: CombatPlannerState<br>): CombatAction[] {<br>  const goal = getCombatGoal(initial);<br><br>  const queue: Array&lt;{<br>    state: CombatPlannerState;<br>    path: CombatAction[];<br>    totalCost: number;<br>  }&gt; = [<br>    {<br>      state: initial,<br>      path: [],<br>      totalCost: 0,<br>    },<br>  ];<br><br>  const visited = new Map&lt;string, number&gt;();<br><br>  while (queue.length &gt; 0) {<br>    queue.sort((a, b) =&gt; a.totalCost - b.totalCost);<br><br>    const current = queue.shift()!;<br>    const stateKey = serializeState(current.state);<br><br>    if (<br>      visited.has(stateKey) &amp;&amp;<br>      visited.get(stateKey)! &lt;= current.totalCost<br>    ) {<br>      continue;<br>    }<br><br>    visited.set(stateKey, current.totalCost);<br><br>    if (matchesGoal(current.state, goal)) {<br>      return current.path;<br>    }<br><br>    for (const action of combatActions) {<br>      if (!canApply(current.state, action)) {<br>        continue;<br>      }<br><br>      const nextState = applyEffects(current.state, action);<br>      const nextKey = serializeState(nextState);<br><br>      if (nextKey === stateKey) {<br>        continue;<br>      }<br><br>      queue.push({<br>        state: nextState,<br>        path: [...current.path, action.name],<br>        totalCost: current.totalCost + action.cost,<br>      });<br>    }<br>  }<br><br>  return [];<br>}</pre><p>І ось тут уже реально видно вкладеність. Верхній рівень сказав: <em>у тебе проблема — ворог, </em>а<em> </em>нижній рівень почав шукати, як саме цю проблему розрулити.</p><p>І план, який він знайде, може виглядати так:</p><pre>[&#39;TAKE_COVER&#39;, &#39;RELOAD&#39;, &#39;THROW_GRENADE&#39;, &#39;SHOOT_FROM_COVER&#39;]</pre><p>Нам залишилось зшити це з верхнім рівнем.</p><pre>Спочатку робимо проєкцію глобального стану в локальний:<br><br>function toCombatPlannerState(<br>  world: WorldState<br>): CombatPlannerState {<br>  return {<br>    hp: world.hp,<br>    hasAmmo: world.hasAmmo,<br>    hasGrenade: world.hasGrenade,<br>    inCover: world.inCover,<br>    seeEnemy: world.seeEnemy,<br>    enemyInCover: world.enemyInCover,<br>  };<br>}</pre><p>А далі верхній рівень просто делегує вниз:</p><pre><br>function buildTopLevelPlan(world: WorldState): FinalAction[] {<br>  const problem = selectTopLevelProblem(world);<br><br>  switch (problem) {<br>    case &#39;SOLVE_COMBAT&#39;:<br>      return buildCombatPlan(toCombatPlannerState(world));<br><br>    case &#39;AVOID_ANOMALY&#39;:<br>      return [&#39;LEAVE_ANOMALY&#39;];<br><br>    case &#39;DO_ARTIFACT_TASK&#39;:<br>      return [&#39;MOVE_TO_ARTIFACT&#39;];<br><br>    case &#39;PATROL&#39;:<br>      return [&#39;PATROL_AREA&#39;];<br>  }<br>}</pre><p>Ну і нарешті найнижчий рівень — виконання.</p><pre>function runAction(action: FinalAction) {<br>  console.log(&#39;Doing:&#39;, action);<br>}</pre><p>Він просто виконує.</p><p>А тепер збираємо все разом:</p><pre>function update(world: WorldState) {<br>  const problem = selectTopLevelProblem(world);<br>  const plan = buildTopLevelPlan(world);<br><br>  console.log(&#39;Top problem:&#39;, problem);<br>  console.log(&#39;Plan:&#39;, plan);<br><br>  for (const action of plan) {<br>    runAction(action);<br>  }<br>}</pre><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-aoddpgbz%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;display_name=StackBlitz&amp;url=https%3A%2F%2Fstackblitz.com%2Fedit%2Fvitejs-vite-aoddpgbz%3Fembed%3D1%26file%3Dsrc%252Fmain.ts%26view%3Dpreview&amp;image=https%3A%2F%2Fsocial-img.staticblitz.com%2Fprojects%2Fvitejs-vite-aoddpgbz%2Fcd0537cd9d4646ac96f0f8a071f60c62&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=stackblitz" width="745" height="400" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/a282482b9120fbfd09e1f8fd0c4a696d/href">https://medium.com/media/a282482b9120fbfd09e1f8fd0c4a696d/href</a></iframe><p>Оце і є дуже спрощена модель NPC зі STALKER.</p><p>Підсумовуючи, усе, що ми тут розібрали — все це дуже спрощена модель. По суті, це рівень абстракцій, який дозволяє зрозуміти ідею.</p><p>У продакшені навколо цього всього завжди є ще цілий набір допоміжних систем, без яких така поведінка просто не працювала б.</p><p>Наприклад, памʼять. Бот не може <em>забути</em> про ворога в ту ж секунду, як він зник з поля зору. Йому потрібно памʼятати, хто по ньому стріляв, де він востаннє бачив противника, звідки чув постріли. Саме це дозволяє йому не виглядати тупо, а поводитись так, ніби він реально когось шукає.</p><p>Сенсори. Зір, слух, відчуття небезпеки. Бот оперує тим, що сприймає. Побачив — одне рішення. Почув — інше. Втратив контакт — починає шукати. І всі ці сигнали напряму впливають на те, які цілі він обирає і які плани будує.</p><p>Плюс до цього — різні поведінкові системи. Наприклад, групова взаємодія: коли Боти атакують разом, заходять з різних сторін, прикривають один одного. Або навпаки — розходяться, якщо стає занадто небезпечно.</p><p>Можу ще додати, що особисто для мене найскладнішим виявилось не саме планування. Найскладніше — знайти баланс між тим, <strong>що бот вирішив</strong>, і тим, <strong>як це потім відтворюється в грі</strong>. Бо в коді все виглядає красиво. Система пройшла всі кроки, побудувала план, обрала дію і в логах у тебе вже майже <em>живий AI</em>.</p><p>Але далі починається найболючіше.</p><p>Окей, бот вирішив стріляти. А що це означає в реальності? Треба відтворити анімацію, порахувати дистанцію до ворога, зрозуміти, як до нього підійти, причому не просто в лоб, а обійти, знайти укриття, вистрілити з нього, поманеврувати, не застрягти в геометрії і купа всього іншого, при цьому ще й зберегти відчуття, що все це відбувається природно.</p><p>Але мабуть, це і головне, що я виніс з усього цього занурення. Весь той AI, який здавався магією — це не щось надскладне. Це прості правила, зібрані так, що з них починає виходити поведінка, причому місцями досить переконлива.</p><p>І найцікавіше питання для мене залишається відкритим: у нас зараз у сотні разів більше ресурсів, інструментів, знань. Чому тоді той AI з 2005 року досі відчувається розумнішим?</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=a072de6f3e28" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Дизайн-патерни через призму болю — Частина 2]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D0%B4%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B9%D0%BD-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83-%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8E-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0-2-92bd388c6c09?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/92bd388c6c09</guid>
            <category><![CDATA[fog]]></category>
            <category><![CDATA[design-patterns]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 18 Feb 2026 15:49:59 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-02-18T15:57:13.089Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Коли болять межі та структура</h3><p><a href="https://medium.com/@eurusik/%D0%B4%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B9%D0%BD-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83-%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8E-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0-1-39f0964a84c7">У першій частині</a> ми говорили про створення.</p><p>Тут інша історія.</p><p>Система вже створює об’єкти нормально.</p><p>Але з часом зʼявляється інше відчуття:</p><ul><li>зміна в одному класі ламає три інших</li><li>зовнішній API “протікає” в домен</li><li>щоб виконати одну дію, треба викликати пʼять методів у правильному порядку</li><li>залежності починають нагадувати адіще</li></ul><p>Код формально працює.</p><p>Але працювати з ним — вже некомфортно.</p><p>Це територія structural patterns.</p><h3><strong><em>Adapter — коли чужий API лізе у ваш домен</em></strong></h3><p>Класичний сценарій.</p><p>У вашому домені є контракт:</p><pre>interface PaymentProcessor {<br>  process(amount: number, card: Card): Promise&lt;void&gt;;<br>}</pre><p>А провайдер дає вам це:</p><pre>provider.executePayment(cardInfo, transactionAmount);</pre><p>І тут зʼявляється спокуса:</p><blockquote>“Та нічого страшного, просто викличу executePayment прямо тут”.</blockquote><p>Проблема в тому, що зовнішній інтерфейс починає жити всередині домену.</p><p>Через місяць ви міняєте провайдера — і раптом потрібно переписати півсистеми.</p><p>Ось тут і потрібен Adapter.</p><pre>class ProviderAdapter implements PaymentProcessor {<br>  constructor(private provider: ExternalProvider) {}<br><br>  async process(amount: number, card: Card) {<br>    return this.provider.executePayment(<br>      this.toProviderFormat(card),<br>      amount<br>    );<br>  }<br><br>  private toProviderFormat(card: Card) {<br>    return {<br>      number: card.number,<br>      expiry: card.expiryDate,<br>      cvc: card.cvv<br>    };<br>  }<br>}</pre><pre>const externalProvider = new ExternalProvider(/* api keys */);<br><br>const paymentProcessor: PaymentProcessor =<br>  new ProviderAdapter(externalProvider);<br><br>await paymentProcessor.process(100, card);</pre><p>Тепер:</p><ul><li>домен нічого не знає про executePayment</li><li>формат мапиться в одному місці</li><li>зміна провайдера означає зміну одного адаптера</li></ul><blockquote>Adapter — це межі між вашим кодом і чужим.</blockquote><h3>Facade — коли підсистема стала квестом</h3><p>Інший тип болю.</p><p>Щоб виконати одну дію, потрібно:</p><ul><li>перевірити формат</li><li>зробити конвертацію</li><li>витягнути метадані</li><li>зберегти результат</li><li>почистити тимчасові файли</li></ul><p>І все це — в правильному порядку.</p><p>Без фасаду це виглядає так:</p><pre>async function handleUpload(file: File) {<br>  await videoProbe.check(file);<br><br>  if (!videoProbe.isSupported(file)) {<br>    throw new Error(&quot;Unsupported format&quot;);<br>  }<br><br>  const transcoded = await transcoder.convert(file);<br>  const metadata = await metadataExtractor.extract(transcoded);<br><br>  await storage.upload(transcoded, metadata);<br><br>  await cleanup.removeTempFiles(file);<br>}</pre><p>Тепер уявимо:</p><ul><li>хтось забув викликати cleanup</li><li>поміняв порядок</li><li>додав новий степ і не оновив усі місця</li></ul><p>Система починає потроху ламатися.</p><p><strong>Facade</strong> не спрощує внутрішню логіку, він спрощує саме точку входу.</p><pre>class VideoProcessingFacade {<br>  async process(file: File) {<br>    await this.probe.check(file);<br><br>    if (!this.probe.isSupported(file)) {<br>      throw new Error(&quot;Unsupported format&quot;);<br>    }<br><br>    const transcoded = await this.transcoder.convert(file);<br>    const metadata = await this.metadataExtractor.extract(transcoded);<br><br>    await this.storage.upload(transcoded, metadata);<br>    await this.cleanup.removeTempFiles(file);<br>  }<br>}</pre><p>І вже зовні тепер є безпечна точка входу:</p><pre>await videoProcessingFacade.process(file);</pre><p>Менше помилок.</p><p>Менше знань про внутрішню кухню.</p><blockquote>Facade не робить систему простішою.</blockquote><blockquote>Він робить складність локалізованою.</blockquote><h3>Decorator — коли підкласи починають множитися</h3><p>Є базовий сервіс:</p><pre>interface Storage {<br>  save(data: string): Promise&lt;void&gt;;<br>}</pre><p>І тепер треба додати:</p><ul><li>логування</li><li>кешування</li><li>шифрування</li><li>компресію</li></ul><p>Перша думка — заюзати наслідування:</p><pre>CachedStorage<br>EncryptedStorage<br>LoggedStorage<br>CachedEncryptedStorage<br>LoggedEncryptedStorage<br>CachedEncryptedLoggedStorage</pre><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/500/0*L8NtpYMc6KJcK65Q.jpg" /></figure><p>Класів стає не просто багато, а капець як дофіга!</p><p><strong>Decorator</strong> вирішує це композицією:</p><pre>class LoggingDecorator implements Storage {<br>  constructor(private wrapped: Storage) {}<br><br>  async save(data: string) {<br>    console.log(&quot;Saving...&quot;);<br>    await this.wrapped.save(data);<br>  }<br>}</pre><pre>class EncryptionDecorator implements Storage {<br>  constructor(private wrapped: Storage) {}<br><br>  async save(data: string) {<br>    const encrypted = encrypt(data);<br>    await this.wrapped.save(encrypted);<br>  }<br>}</pre><p>І тепер:</p><pre>function buildStorage(config: Config): Storage {<br>  let storage: Storage = new FileStorage();<br><br>  if (config.enableEncryption) {<br>    storage = new EncryptionDecorator(storage);<br>  }<br><br>  if (config.enableLogging) {<br>    storage = new LoggingDecorator(storage);<br>  }<br><br>  return storage;<br>}</pre><p>Немає зоопарку підкласів.</p><p>Є маленькі, локальні шари поведінки.</p><p><strong><em>Головне правило: декоратори повинні бути простими і незалежними.</em></strong></p><p>Якщо вони починають залежати один від одного — це вже поганий код.</p><blockquote><em>Якщо поведінка додається шарами, а кожна нова комбінація породжує ще один підклас — це прямий сигнал для Decorator.</em></blockquote><h3><strong>Composite — коли не хочеш щоразу перевіряти тип ноди</strong></h3><p>Ще один характерний симптом, ти постійно пишеш щось типу такого:</p><pre>type Node =<br>  | { type: &quot;text&quot;; text: string }<br>  | { type: &quot;container&quot;; children: Node[] };<br><br>function render(node: Node) {<br>  if (node.type === &quot;text&quot;) {<br>    console.log(node.text);<br>  }<br><br>  if (node.type === &quot;container&quot;) {<br>    node.children.forEach(render);<br>  }<br>}</pre><p>Тобто код постійно питає:</p><blockquote>“це контейнер чи елемент?”</blockquote><p>Composite дозволяє зробити їх однаковими.</p><pre>interface Component {<br>  render(): void;<br>}</pre><pre>class TextNode implements Component {<br>  constructor(private text: string) {}<br><br>  render() {<br>    console.log(this.text);<br>  }<br>}</pre><pre>class ContainerNode implements Component {<br>  private children: Component[] = [];<br><br>  add(component: Component) {<br>    this.children.push(component);<br>  }<br><br>  render() {<br>    this.children.forEach(child =&gt; child.render());<br>  }<br>}</pre><p>І тепер зовнішній код просто викликає:</p><pre>const form = new ContainerNode();<br><br>form.add(new TextNode(&quot;Username&quot;));<br>form.add(new TextNode(&quot;Password&quot;));<br><br>const actions = new ContainerNode();<br>actions.add(new TextNode(&quot;Submit&quot;));<br>actions.add(new TextNode(&quot;Cancel&quot;));<br><br>form.add(actions);<br><br>form.render();</pre><p>І не перевіряє тип кожного разу.</p><blockquote><em>Коли дерево виглядає як дерево, але ти хочеш працювати з ним так, ніби це просто один обʼєкт — це і є Composite.</em></blockquote><h3>Bridge — коли комбінацій стало забагато</h3><p>Є ще один тип структурного болю.</p><p>Система починає змінюватися у двох незалежних напрямках.</p><p>Наприклад:</p><ul><li>формат експорту (PDF, CSV, JSON)</li><li>і місце, куди відправляємо (S3, email, локальний диск)</li></ul><p>Якщо піти шляхом наслідування:</p><pre>class OrderCreatedEmailNotification {}<br>class OrderCreatedSmsNotification {}<br>class OrderCreatedPushNotification {}<br><br>class PasswordResetEmailNotification {}<br>class PasswordResetSmsNotification {}<br>class PasswordResetPushNotification {}</pre><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/375/0*nASCgz9WIgO4qSke.jpg" /><figcaption>І кожен новий тип × кожен новий канал = новий клас.</figcaption></figure><p>Це вже не масштабується.</p><p>Ось тут і зʼявляється Bridge</p><p>Ми розділяємо:</p><ul><li><strong>ЩО відправляємо</strong> (тип повідомлення)</li><li><strong>ЯК відправляємо</strong> (канал)</li></ul><p>Дві незалежні осі.</p><pre>interface Channel {<br>  send(title: string, body: string): Promise&lt;void&gt;;<br>}</pre><pre>class EmailChannel implements Channel {<br>  async send(title: string, body: string) {<br>    console.log(&quot;Sending email:&quot;, title, body);<br>  }<br>}<br><br>class SmsChannel implements Channel {<br>  async send(title: string, body: string) {<br>    console.log(&quot;Sending SMS:&quot;, title, body);<br>  }<br>}</pre><p>Тип повідомлення:</p><pre>abstract class Notification {<br>  constructor(protected channel: Channel) {}<br><br>  abstract send(): Promise&lt;void&gt;;<br>}</pre><pre>class OrderCreatedNotification extends Notification {<br>  constructor(channel: Channel, private orderId: string) {<br>    super(channel);<br>  }<br><br>  async send() {<br>    await this.channel.send(<br>      &quot;Order created&quot;,<br>      `Your order ${this.orderId} has been created`<br>    );<br>  }<br>}</pre><p>Використання:</p><pre>const notification = new OrderCreatedNotification(<br>  new EmailChannel(),<br>  &quot;1234&quot;<br>);<br><br>await notification.send();</pre><p>Що ми отримали? Тепер:</p><ul><li>новий канал не потребує змін у типах повідомлень</li><li>новий тип повідомлення не потребує змін у каналах</li><li>немає аду підкласів</li></ul><p>І це головна ідея Bridge.</p><p>Не “два інтерфейси”.</p><blockquote><em>Якщо дві частини системи розвиваються окремо, але кожна нова комбінація змушує створювати ще один клас — це вже сигнал для Bridge.</em></blockquote><h3>Підсумок</h3><p>Structural patterns не змінюють поведінку, вони змінюють форму взаємодії.</p><p>У наступній частині — найцікавіше:</p><p>коли болять правила, алгоритми і workflow.</p><p>Там уже буде справжній хаос 😄</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=92bd388c6c09" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Дизайн-патерни через призму болю — Частина 1]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/%D0%B4%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B9%D0%BD-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83-%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8E-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0-1-39f0964a84c7?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/39f0964a84c7</guid>
            <category><![CDATA[fog]]></category>
            <category><![CDATA[design-patterns]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 12 Feb 2026 06:26:31 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-02-12T10:27:23.083Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Коли болить створення</h3><p>Більшість проблем із патернами починається не з неправильного вибору.</p><p>Вони починаються з неправильного моменту.</p><p>Ми додаємо патерн не тоді, коли система його потребує, а тоді, коли нам здається, що “<em>так правильніше</em>”. І перше місце, де це відбувається — створення об’єктів.</p><p>Поки система маленька, все просто.</p><p>Але з часом створення починає обростати логікою. З’являються дефолти. З’являються залежності між параметрами. З’являється вибір реалізації. І вже наш конструктор перестає бути просто конструктором.</p><p>Ось тут і починається розмова про creational patterns.</p><h3>Як зрозуміти, що болить саме створення?</h3><ul><li>у конструкторі 5+ параметрів, і ти не розумієш їх порядок</li><li>частина аргументів опціональна, але деякі “<em>опціональні</em>” обовʼязкові</li><li>логіка вибору реалізації розмазана по різних місцях</li><li>ініціалізація починає ламати тести</li></ul><p>Якщо створення об’єкта стало складнішим за його використання — це вже сигнал.</p><h3>Singleton — звучить логічно, але…</h3><p>Логіка тут проста: нам потрібен лише один екземпляр.</p><pre>class AppConfig {<br>  private static instance: AppConfig;<br><br>  private constructor(<br>    public readonly apiUrl: string,<br>    public readonly env: string<br>  ) {}<br><br>  static getInstance() {<br>    if (!this.instance) {<br>      this.instance = new AppConfig(<br>        process.env.API_URL!,<br>        process.env.NODE_ENV!<br>      );<br>    }<br>    return this.instance;<br>  }<br>}</pre><p>На перший погляд — все окей.</p><p>“<em>Ну логічно, нам же не потрібно два конфіги</em>”.</p><p>Проблема тут не в самому патерні, а в причині.</p><h3>Коли це нормально</h3><p>Singleton має сенс, коли об’єкт:</p><ul><li>конфіг, який читається один раз при старті і більше не змінюється</li><li>або має read-only стан</li><li>або це просто обгортка над чимось типу (логера або конфіга)</li></ul><p>Тобто коли він не перетворюється на shared store для всіх підряд.</p><h3>Коли починається біль</h3><pre>class CartStore {<br>  private static instance: CartStore;<br>  private items: string[] = [];<br><br>  static getInstance() {<br>    if (!this.instance) {<br>      this.instance = new CartStore();<br>    }<br>    return this.instance;<br>  }<br><br>  addItem(item: string) {<br>    this.items.push(item);<br>  }<br><br>  getItems() {<br>    return this.items;<br>  }<br>}</pre><pre>// десь у хендлері запиту<br>const cart = CartStore.getInstance();<br>cart.addItem(&quot;milk&quot;);<br><br>// десь в іншому місці (або в наступному запиті / тесті)<br>const sameCart = CartStore.getInstance();<br>console.log(sameCart.getItems()); // [&quot;milk&quot;] 😬</pre><p>Тепер уяви:</p><ul><li>твій тест 1 додав товар</li><li>тест 2 стартує з непорожнім кошиком</li><li>а ще у Node-сервері цей інстанс живе на рівні процесу, тому всі HTTP-запити працюють з одним і тим самим станом</li></ul><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*wz-MF3PnhEL5EJ_Q" /><figcaption><em>Хто змінив мій state? Я думав, це ти!</em></figcaption></figure><p>По факту, ти не створив “зручний доступ”.</p><p>У тебе вийшла глобальна змінна з прикольною назвою.</p><p><strong>Singleton</strong> — це в першу чергу про контроль життєвого циклу.</p><blockquote>Якщо ти не можеш чітко пояснити, чому має існувати рівно один інстанс — швидше за все, тобі потрібен не Singleton, а нормальна інʼєкція залежностей (DI).</blockquote><h3>Builder — коли конструктор став квестом</h3><p>Оце класика.</p><p>Спочатку конструктор простий:</p><pre>new ApiClient(url, apiKey);</pre><p>Потім додається таймаут.</p><p>Потім retry.</p><p>Кеш.</p><p>Логування.</p><p>І в якийсь момент ти бачиш це мем:</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*52WhIGCXdLBT-p5n" /></figure><pre>const client = new ApiClient(<br>  &quot;https://api.payment.com&quot;,<br>  process.env.API_KEY!,<br>  2000,<br>  5000,<br>  3,<br>  true,<br>  false,<br>  true<br>);</pre><p>Коли бачиш це, виникають питання:</p><ul><li>що означає третій параметр?</li><li>який з цих boolean за що відповідає?</li><li>які комбінації тут валідні?</li></ul><p>Ти вгадуєш!</p><h3>Що насправді дає Builder</h3><p>Builder — це не просто “красивий chaining”.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/220/1*AL8wwxGkTccwnTUuzMiB7g.gif" /></figure><p>Builder робить створення явним і контрольованим.</p><pre>const client = new ApiClientBuilder()<br>  .baseUrl(&quot;https://api.payment.com&quot;)<br>  .apiKey(process.env.API_KEY!)<br>  .timeouts({ connect: 2000, read: 5000 })<br>  .retry({ max: 3 })<br>  .enableCache()<br>  .enableCircuitBreaker()<br>  .build();</pre><p>Тепер тут видно:</p><ul><li>важливі параметри</li><li>можна валідувати перед build()</li><li>легко додати пресети</li></ul><blockquote>Builder не прибирає складність.</blockquote><blockquote>Він концентрує її в одному місці.</blockquote><h3>Simple Factory — коли вибір розмазаний</h3><p>Інший тип болю — не кількість параметрів, а кількість реалізацій.</p><p>Наприклад, різні платіжні провайдери:</p><pre>async function checkout(amount: number) {<br>  let provider;<br><br>  if (process.env.PAYMENT_PROVIDER === &quot;stripe&quot;) {<br>    provider = new StripeProvider();<br>  } else if (process.env.PAYMENT_PROVIDER === &quot;paypal&quot;) {<br>    provider = new PaypalProvider();<br>  }<br><br>  await provider.charge(amount);<br>}</pre><p>І так у трьох різних сервісах.</p><p>Коли правило вибору повторюється — його потрібно централізувати.</p><pre>class PaymentProviderFactory {<br>  static create(): PaymentProvider {<br>    switch (process.env.PAYMENT_PROVIDER) {<br>      case &quot;stripe&quot;:<br>        return new StripeProvider();<br>      case &quot;paypal&quot;:<br>        return new PaypalProvider();<br>      default:<br>        throw new Error(&quot;Unsupported provider&quot;);<br>    }<br>  }<br>}</pre><pre>const provider = PaymentProviderFactory.create();<br>await provider.charge(amount);</pre><p>Тепер:</p><ul><li>логіка вибору в одному місці</li><li>додати нового провайдера — означає змінити одне місце</li><li>код, який використовує провайдер, не знає деталей</li></ul><blockquote>Factory — це не про “красиву абстракцію”.</blockquote><blockquote>Це про те, щоб перестати приймати одне й те саме рішення в десяти різних місцях.</blockquote><h3>Підсумок</h3><p>Коли болить створення, варто ставити три питання:</p><ol><li>Чи справді потрібен рівно один інстанс?</li><li>Чи стало створення настільки складним, що його легко зламати?</li><li>Чи повторюється логіка вибору реалізації?</li></ol><p>Creational patterns не роблять систему складнішою.</p><p>Вони локалізують складність.</p><p>Але тільки якщо складність уже існує.</p><p>У наступній частині розберемо інший тип болю — коли код формально правильний, але межі між об’єктами починають ламатися.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=39f0964a84c7" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Rozetka Cleaner, або як я просто хотів подивитись ціну]]></title>
            <link>https://eurusik.medium.com/rozetka-cleaner-%D0%B0%D0%B1%D0%BE-%D1%8F%D0%BA-%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE-%D1%85%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8C-%D1%86%D1%96%D0%BD%D1%83-fd473b7ce182?source=rss-dabd175387da------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/fd473b7ce182</guid>
            <category><![CDATA[chrome-extension]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Eugene Rusakov]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 06 Feb 2026 19:23:38 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2026-02-06T19:45:40.212Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Я зайшов на Rozetka подивитись монітор.</p><p>Не вибрати. Не купити. Просто <strong>подивитись ціну</strong>.</p><p>І в якийсь момент я зловив себе на думці, що дивлюсь не на монітори, а на:</p><p>— червону ціну</p><p>— ще одну червону ціну</p><p>— банер</p><p>— “Картка Rozetka”</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*6jgIdtaokOPbuju2" /></figure><p>— AI, який хоче зі мною поговорити</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/640/0*VveEn2q0jOxnTcra" /></figure><p>— карусель “Реклама”</p><p>— і десь між усім цим — сам товар</p><p>У мене від цього значно пригоріло, і я задався питанням <em>чому так складно просто зробти нормально?</em></p><p>Rozetka — класний маркетплейс. Серйозно. І ще я робив фронт, тому звик мабуть. Але коли ти заходиш у каталог, у тебе зазвичай є дуже проста задача: швидко зрозуміти, що скільки коштує і що з цього варте уваги. Все!</p><p>Замість цього мозок постійно спотикається об маркетинг.</p><p>Очі чіпляються за “вигідну” ціну, потім з’ясовується, що це не зовсім вона, потім ще одна, і ще — і ти вже втомився <strong>до того, як почав вибирати</strong>. Тому вирішив просто <strong>забрати зайве</strong>.</p><h3>Так з’явився Rozetka Cleaner</h3><p><a href="https://github.com/eurusik/Rozetka-Cleaner">Rozetka Cleaner</a> — це маленьке Chrome-розширення, яке робить дуже просту річ: <strong>прибирає маркетинговий shit</strong>.</p><p>Просто: відкриваєш каталог — і бачиш товари з ціною, не ТРИ ціни. Червоні “карткові” ціни більше тебе не бісять. AI не питає, чи потрібна тобі консультація, коли ти просто скролиш.</p><p>Сторінка стає… нормальною.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*lansdqUhd9cDyMV9.jpg" /></figure><p><a href="https://github.com/eurusik/Rozetka-Cleaner">Rozetka Cleaner</a> не лізе в запити, не втручається в логіку сайту і не робить нічого “підозрілого”. Він просто дивиться на сторінку: “оце можна сховати, і оце теж”.</p><p>У результаті:</p><p>— товар видно краще</p><p>— ціна читається швидше</p><p>— порівнювати стає простіше</p><p>І саме цього мені й хотілось.</p><h3>Налаштування</h3><p>У розширення є проста сторінка налаштувань. Прості чекбокси, все супер просто і зрозуміло.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/0*O57UtICQm7mthEBW.jpeg" /></figure><h3>А що з приватністю?</h3><p>Коротко: нічого. Розширення не збирає дані, не відправляє нічого назовні і працює тільки на сторінках rozetka.com.ua.</p><h3>А якщо завтра Rozetka все поміняє?</h3><p>Таке трапляється. Будь-яке UI-розширення живе в реальному світі, де верстка змінюється. Якщо щось справді зміниться — правила можна швидко підкрутити.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=fd473b7ce182" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>