<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Iryna Zaloha on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Iryna Zaloha on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@irynazaloha?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/0*_nowRb3UTkOj5qCT.</url>
            <title>Stories by Iryna Zaloha on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Thu, 19 Nov 2026 23:58:54 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@irynazaloha/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[«Померла Люба Миколаївна, Ірусь», — каже мені мама під час традиційного ранкового дзвінка після…]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B0-%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0-%D1%96%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C-%D0%BA%D0%B0%D0%B6%D0%B5-%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96-%D0%BC%D0%B0%D0%BC%D0%B0-%D0%BF%D1%96%D0%B4-%D1%87%D0%B0%D1%81-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BB%D1%8F-c1a89cf339ff?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/c1a89cf339ff</guid>
            <category><![CDATA[історіїукраїнською]]></category>
            <category><![CDATA[life]]></category>
            <category><![CDATA[rip]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 23 Sep 2020 09:04:21 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-23T09:04:21.722Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*5zNTLvLigih6uht05JdhaA.png" /></figure><p>«Померла Люба Миколаївна, Ірусь», — каже мені мама під час традиційного ранкового дзвінка після моєї традиційної фрази «Альо, матінка, добрий день, що там?».</p><p>Її кажу, як завжди, заливаючись сміхом: така вже вдача моя та й мамина — пожартувати та посміятися, про що б не були наші телефонні розмови.</p><p>Через хвилину плачемо вдвох.</p><p>Тільки не сумно — ні, ми плачемо, бо разом згадуємо цю прекрасну жінку, і все, що якось пов’язувало нас.</p><p>Здається, вона знає мене з дитинства: після одного з виступів у «Будинку школярика» Люба Миколаївна дуже хвалила мене бабусі — Іринка так гарно читає вірші на пам’ять!</p><p>Здається, вона привила мені любов до книжки — своїми книжковими заходами, усіма цими книжковими толоками, форумами видавців та книжковими арсеналами.</p><p>Здається, вона навчила мене любити людей: у мене не було іншого виходу, як полюбити стареньких підпитих письменників під час моєї єдиної подорожі Україною «Книжковим двориком на колесах», який, звісно, організувала теж вона.</p><p>Завжди така підривна, весела, космічно нераціональна до болю всіх раціональних звивин мозку, але в цьому така… жива.</p><p>А це її вміння гуртувати довкола себе, — непояснювальне явище взагалі, чи…</p><p>Її ім’я — Любов.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=c1a89cf339ff" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Ти фарбуєш його сама. У твоїх руках пензлик. У твоїх думках — барви.]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/%D1%82%D0%B8-%D1%84%D0%B0%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%94%D1%88-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B0-%D1%83-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85-%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%85-%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D0%BB%D0%B8%D0%BA-%D1%83-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85-%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%BA%D0%B0%D1%85-%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B2%D0%B8-497ac9289be8?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/497ac9289be8</guid>
            <category><![CDATA[inspiration]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 10 Sep 2020 12:52:43 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-10T13:10:27.325Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*4kJYyVCsS59Q94besLlxqw.png" /></figure><p>Ти фарбуєш його сама. У твоїх руках пензлик. У твоїх думках — барви.</p><p>Питаєш, які. Хм… З’ясуємо разом, добре?</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*uTbJojbsXjjj-J-QgQYLPA.png" /></figure><p>Витрачай свій час лише на справді щирих. Тих, хто зможе розмішити тебе. І тих, хто знає, як заспокоїти тебе, коли ти плачеш.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*jEbPSFL3xppl9Q32_PlMLA.png" /></figure><p>Це ціла палітра. Головне — не бійся відкривати для себе її відтінки.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*4FqhJe-d3jzepaOtGhC1cw.png" /></figure><p>Веселі, серйозні, сумні, дивні, приголомшливі, незабутні, чарівні…Такі, що один раз, і повторювані… Такі, що лише ти, і разом з іншими.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*R_k9Gzxfwp7vicm9pmZKAg.png" /></figure><p>Точно будуть. Як зафарбуєш — залежить від тебе. Може, твої досягнення будуть яскраво червоними, а, може ти захочеш надати їм лагідних пастельних відтінків.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*fZpYWWy_YTmMI7xR7pOsWQ.png" /></figure><p>То, мабуть, будуть найгарніші твої фарби. Май сміливість користуватися ними багато. По-іншому — не бійся мріяти.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*Kpr2WWCZhB_T-nOl6XclxA.png" /></figure><p>Найяскравіша барва твого життя у кольорі. Так, ти сама.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=497ac9289be8" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[«Якщо б Нью-Йорк Таймс був українським виданням, — я б читала його стрічку в Телеграмі щоранку», —…]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/%D1%8F%D0%BA%D1%89%D0%BE-%D0%B1-%D0%BD%D1%8C%D1%8E-%D0%B9%D0%BE%D1%80%D0%BA-%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D1%81-%D0%B1%D1%83%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%BC-%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC-%D1%8F-%D0%B1-%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D1%83-%D0%B2-%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96-%D1%89%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%83-7300d51048e8?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/7300d51048e8</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 09 Sep 2020 06:24:51 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-09T06:24:51.353Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*NlN8n0rHrkwiwhV3e2k26g.png" /></figure><p><em>«Якщо б Нью-Йорк Таймс був українським виданням, — я б читала його стрічку в Телеграмі щоранку», — така думка виникла в мене під час перегляду фільму «Перша Шпальта». І не тому, що мені дуже подобається телеграм чи я дуже полюбляю ввірватися у світ новин, заледве відкривши очі. Ні. Але ця формула — новини в телеграмі — така звична для мене, що я не знаю, як люди жили до цього</em>.</p><p>А, виявляється, жили. Купували газети, слухали радіо, натискали кнопку на пульті від телевізора. Тобто, робили все, щоб отримати свою дозу інформації. Інформація циркулює світом давно. Завжди. Інше питання — як. Яких форм вона набуває для цього руху. У які форми, зрештою, «запаковуємо» її ми — ті, хто безпосередньо має справу з інформацію чи просто випадково опиняється поруч — журналісти, винахідники, блогери (прости Господи), науковці та інші люди, вплив яких важко передбачити, та, який, однак, може мати безповоротні наслідки.</p><p>Фільм «Перша Шпальта» — чудово передає цей стан турбулентності, у якому час від часу опиняються медіа. І я б утрималася від вживання тут слів «традиційні», «класичні», «нові». Просто — медіа. Світ настільки швидко змінюється, що сьогоднішнє «нове» завтра стане «традиційним».</p><p>Чи не стане? Давайте спробуємо розібратися, повернувшись до стрічки.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*lk-emKDFWp9yviR7HVNzOg.png" /><figcaption>Скріншот із фільму “Перша шпальта”</figcaption></figure><p>Творець фільму — Ендрю Россі — цілий рік спостерігав за роботою редакції The New York Times. Загалом, увесь фільм складений із 13-ти тем чи історій — Wiki Leaks із публікацією даних про війну в Афганістані, винахід IPad, Вотерґейтські та Пентагонські папери і т.д. У ці теми дуже гарно вплетені історії людей — працівників The New York Times чи інших медіа, якихось блогерів, рекламодавців, бізнесменів, того самого Стіва Джобса чи Джуліана Асанджа. Ці всі люди говорять про журналістику, появу соцмереж, «смерть» друкованої преси, активізм, нові онлайн-платформи для розслідувань. Тобто — про цю ж циркуляцію інформації у сучасному світі.</p><p>В такий спосіб Ендрю Россі, як на мене, дуже майстерно передав дискусію про те, як вічний зміст набуває нових форм. Тобто — про те, а що далі? З друком, звільненими людьми, банкротством чи виживанням, зміною форматів, залученням свіжих технологій. А найголовніше — про те, що діяти треба вже, ухвалювати рішення треба вже. Однак, при тому, максимально зважено.</p><p>У фільмі багато персонажів, багато обличь. Але, мені здається, ключова постать тут — журналіст Девід Карр. Чесно — я б рекомендувала подивитися фільм тільки через нього.</p><p>Саме він для мене став втіленням ось цього — ухвалюю рішення вже, але зважено.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*xfrIzjx7wRcHzoTNC9izmQ.png" /><figcaption>Девід із його собакою. Скріншот із фільму “Перша шпальта”</figcaption></figure><p>У Девіда було чудове почуття гумору. Він умів спілкуватися з людьми, знав, як і до кого говорити. А ще — попри затяту любов до сторінок газет, здається, мав чудову візію майбутнього. Зокрема, був упевнений в тому, що The New York Times — бути. І робив усе від нього залежне, щоб так і сталося.</p><p>Сьогодні The New York Times — це газета, сайт, додаток, сторінки в Facebook, Twitter, Instagram. Прийде час — і до TikTok доберуться :) Мільйони підписників, адаптований контент, підібрана інформація. The New York Times — це вже не просто газета. Це вже щось значно більше. І це пракрасно.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*peNbjXKFeaVSb78t8pQ-0A.png" /></figure><p>Ми живемо у неймовірно цікавий час. Мені завжди хочеться сказати — унікальний. Але я певна, що кожна епоха на цій планеті — буде унікальною для її сучасників.</p><p>Зона турбулентності, хитання, змін — це норма тепер. Що казати — рік тому ми б, сміялися, якби хтось розповів нам, що ми всі будемо пів року сидіти вдома через пандемію, а маска та антисептик стануть нашим новим «ремінцем безпеки».</p><p>Тепер — це наша реальність Наскільки нова — питання. Наскільки ця зміна вплинула на нас — зовсім не питання. Дуже вплинула. Зокрема, під карантину, я виокремила для себе одну дуже просту річ:</p><p>Все, що добре працювало офлайн — буде чудово працювати онлайн. Все, що гарно працювало за нормальних обставин — із цим всім дали раду і під час карантину. Хороші університети без проблем перейшли на дистанційне навчання. Бізнеси, які хотіли вижити, придумали системи доставки або видозмінилися.</p><p>Будь-яка криза — це можливість.</p><p>Але тільки за однієї умови — якщо в основні — якість, якщо якість — константа. Тоді, зрештою, ніяка змінна не страшна.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=7300d51048e8" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Я дуже чекала цієї весни.]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/%D1%8F-%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%B5-%D1%87%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0-%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97-%D0%B2%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B8-a93f7ed3f2bf?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/a93f7ed3f2bf</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 08 May 2020 19:09:51 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-05-08T19:39:35.851Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*A7iQlpEYeoBGKmLxTE8lqg.png" /></figure><p><strong>Я дуже чекала цієї весни. Мріяла про неї ще від осені. Тому що не люблю осені. І зими не люблю. Не треба переконувати, що це красиві пори року. Хай навіть свята, це золото на деревах, яке поволі переходить у срібло… У моєму серденьку — лише дві пори. Весна і літо.</strong></p><p>Тож я дуже чекала цієї весни. Я вимріювала прогулянки скверами, коли зацвітуть дерева. Я так хотіла бігати між ними, знимкувати їх. Торкатися квіток.</p><blockquote>Торкатися… Слово, яке набуло особливого значення цієї весни. Та набуде ще більшого, коли ми врешті зможемо вільно вийти зі своїх домівок.</blockquote><p>Бо цієї весни — усі ми, наче замкнені. Спочатку я зовсім не приймала такого вироку.</p><p>Чому? За що? Як? Хто мав право зробити таке зі мною?</p><p>Невже абрикоси почнуть квітнути без мене? А черешні з яблунями?</p><p>Я бачила квіт лише через скло. Свого вікна і екрану девайсів.</p><blockquote>Щосуботи тато присилає мені нові знімки дерев із нашого саду. Черешня. Персик. Яблуня. Абрикос. Квіти на них білі-білі. Інколи з рожевуватим відтінком. Такі чисті і гарні. Такі молоді.</blockquote><p>Як ми, зрештою.</p><p>Усі ми, хто мріяли про цю весну. Про весняний Поділ з його гомінкими вуличками, Набережною, кав’ярнями та лише одним улюбленим баром, де наша радість часто губилася до ранку разом з каблучками, грошима та стриманістю…</p><blockquote>Ми якось так щиро надіялися, що весна нарешті відігріє нас, принесе світло разом з довшим днем, нові закоханості та захоплення. Весну хотілося переживати. Ми будували на неї грандіозні плани. А залишилося — лише дивитися, як вона проходить повз. Миритися з цим і переосмислювати.</blockquote><p><strong>Ця весна для мене — балкон</strong>. Щоранку я вітаюся з сонцем на ньому. А щовечора беззвучно співаю моєму містові колискову. Воно, зрештою, мабуть, ніколи не засне. Та це, радше, моя дяка. За те, що прихистило мене в складний час. Із людьми, які мені дорогі. Хай навіть більшість з них — лише у моїх думках.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*2Vq4piIexspEFxKMXqURxg.jpeg" /></figure><p>Ця весна так гарно квітла і так болісно палала пожежами. Наче пробуджене після зими життя комусь заважало і хтось конче мусів його випалити.</p><p><strong>Моє місто, вже теж таке розквітле, задихалося.</strong></p><p>А ми зачинилися ще більше. Тепер мій балкон став мені недоступним. Я прокидалася і засинала щодня протягом тижня із запахом горілого поруч. Мені здавалося, що все пропахло димом. Моє волосся, меблі в кімнаті, тюлі на вікнах. Мені снився дим і вогонь.</p><p>А моє місто чаділо від пожеж найвищими у світі позначками брудного повітря.</p><p>І квітло. Білим чистим квітом. Черешня. Персик. Яблуня. Абрикос…</p><p><strong>Тоді настав Великдень.</strong></p><p>Світи онлайну та офлайну злилилися якось дуже особливо докупи в цей день. Я слухала спів священників з порожніх церков і промову очільника церкви моїх рідних. Мій імпровізований кошик із плетеної хлібнички — ряснів писанками та красивою паскою. Її вперше пекла сама. А писанки писала цвяшками. Бо писачок — спеціальний інструмент для писанкарства — чекав мене вдома.</p><p>Вдома чекали батьки, бабуся, дідусі… Не варто, мабуть, говорити, як палко ми чекаємо одне одного далі. І якою цінною стала присутність певних людей у нашому житті.</p><p>Та й взагалі людей.</p><blockquote>Мені, здається, пощастило. Адже поруч ті, кого дуже люблю. Ті, хто вміють смішити мене та з ким дуже добре дискутується. І взагалі, з ким дуже добре. Особливо — після годин сидження перед екраном ноутбука.</blockquote><p><strong>«Ви на карантині. У вас дуже багато часу. Ось, будь ласка, ще одне завдання»</strong></p><p>Такий парадокс. Під час цього всього постійного залишання вдома несамовито хотілося приватності.</p><p>А соціальні мережі поміж тим рясніли невтішними прогнозами. Не лише про пост-карантинний стан економіки, кількість хворих прихожан московського патріархату після Великодня чи ціни на нафту.</p><blockquote>Поки ми споглядали, як ця весна минає повз нас, звідкись почали з’являтися непрохані гості. «Вершники апокаліпсису», — так називалася одна стаття, яку я прочитала ще на початку карантину.</blockquote><p>Усі ці, про яких тільки ліниві не читали (постів чи статей) були вершниками апокаліпсису моєї країни.</p><p>Вони виринали ніздвіки і так цинічно почали робити свої темні справи. І зливати справи вони теж почали.</p><p>А довкола дерева квітнули ще більше. Білим чистим цвітом. Наче наперекір усій темноті світу.</p><p>Інколи мене охоплювали дуже дивні протилежні відчуття. Якась шалена впевненість, що все буде краще, попри те, що буде важко. Та водночас, я думала про підлість деяких людей, здатних так просто чинити зло. Або не чинити взагалі нічого, просто мовчки даючи зелене світло цьому злу.</p><p>Нехай. Саме завдяки цій весні, я зрештою усвідомила, що (з)можу багато. Я не вважаю, що моя країна приречена. Я не просто так стільки вчуся, аби віддати її в злі руки за просто так. Я люблю змагатися.</p><p><strong>І весь білий прекрасний квіт цієї дивовижної весни цвіте попри все. Він теж упертий. Дуже красиво упертий.</strong></p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*J5IlCbzqHM2U29elELse9w.png" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=a93f7ed3f2bf" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[123456, ваш день народження, день народження вашої мами, просто одиничка чи пробіл.]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/123456-%D0%B2%D0%B0%D1%88-%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D0%B0%D1%88%D0%BE%D1%97-%D0%BC%D0%B0%D0%BC%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE-%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B0-%D1%87%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BB-cd397a9a0a9a?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/cd397a9a0a9a</guid>
            <category><![CDATA[cybersecurity]]></category>
            <category><![CDATA[startup]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Sun, 05 Apr 2020 09:49:30 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-04-11T14:55:11.826Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*uWjkqWuvIw7B9D_hcFMEDw.png" /></figure><p><strong>123456, ваш день народження, день народження вашої мами, просто одиничка чи пробіл. Якщо серед цього ви знайшли свій пароль до телефону чи ноутбука — погані новини. Ваша кібер-безпека під загрозою. А, тоді, ймовірно, і просто безпека теж.</strong></p><p>Принаймні, так вважає засновник Sekurno — компанії з інформаційних технологій з фокусом на темі кібер-безпеки — Демид Майорников. Його захоплення захистом даних поступово переросло в організацію регулярних навчальних зустрічей, а потім — і в заснування стартапу.</p><p>Поки Sekurno — дуже молода компанія — їй близько пів року. Зараз у команді 8 людей. Компанія надає послуги перевірки комп’ютерних систем, проводить змагання з комп’ютерної безпеки, навчальні зустрічі про захист персональних даних та збирається запустити кібер-полігон.</p><p>Про все це, а також поради щодо власного кібер-захисту — читайте у нашому матеріалі.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*S1rtxFwhRQhenb7tL6H9Yw.png" /></figure><p>Демид є головним проєктним менеджером ініціативи. Він порівнює ведення цього стартапу з малюванням звичайної лінії. Це завжди про певну непередбачуваність, відсутність особливого фокусу та постійна можливість глянути на своє творіння з іншого боку.</p><blockquote>Коли ти починаєш малювати лінію, то ще не знаєш, який малюнок вийде. І найгарніше, що цей малюнок завжди можна доповнювати. Ніколи невідомо, що на ньому буде далі. Подивився з одного боку — наче слон. А з іншого — вже капелюх (відсилка до «Маленького Принца» Антуана де Сент-Екзюпері — ред). Те саме — із нами. Спонтанність у тому, що ми будемо робити далі, мабуть, одна з характерних рис Sekurno.</blockquote><p>Кібер-безпекою Демид почав цікавитися три роки тому. Тоді він працював у американській компанії Digital Edge Ventures, спеціалізованій на побудові ІТ-інфраструктур та організував конференції з кібер-тероризму. Історія Sekurno почалася із поїздки до Львова на подію, присвячену темі кібер-безпеки у жовтні 2019.</p><blockquote>Там була дуже класна гра — ти можеш уявити себе хакером — і спробувати ламати різні системи. У поїзді, після конференції, я кажу до свого друга: «А давай зробимо таке в Києві». Так ми почали робити наші перші СTF-вікенди.</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*a0j7Ab4ea8pWsXq8s2ZAhQ.png" /></figure><blockquote>Ми підійшли до цього трохи з іншого боку і сказали: «давайте вчитися на цих ctf-вікендах» — ламати системи, допомагати один одному і паралельно ділитися знаннями про кібер-безпеку. Вийшов унікальний формат — ми вчимось разом за допомогою практичних завдань.</blockquote><p>На 5-му такому вікенді від Sekurno було 20 людей, на 6-му — 40. Люди продовжують приходити. Зараз Демид сміється, коли згадує перший.</p><blockquote>Ніч перед ним я просто так нагасився (спожив багато алкоголю — ред.). Я не пам’ятаю, що тоді взагалі було. Додому я прийшов о 8 ранку, а STF-ку ми організували на 10. Я стою, в мене голова болить. Прийшло 9 людей, 3 з них — організатори. Це було трохи смішно, і, може, трохи безвідповідально, але ми робили, як могли.</blockquote><p>Таких STF-ок у Sekurno було всього 10. Через карантин, 11-ту перенесли на невизначений термін. Як і все, зрештою :)</p><p>Проте 10-ть попередніх вилились у нові проекти. Наприклад — у школу кібер-безпеки для підлітків.</p><blockquote>Це все почалось, тому що на наші STF-вікенди почали приходити малі і вони кажуть: слухайте, а ми хотіли би більше знати. Можете нас повчити. Ми створили окремі класи. І от у нас вже є 7 людей, які ходять на курси з кібер-безпеки. Батьки дуже радіють — їхні діти сидять за комп’ютером, але щось вчать.</blockquote><p>Окрім того, до Sekurno звернулися й бізнеси — аби теж провести для себе такі практичні заняття із комп’ютерної безпеки на платній основі. На цьому, проте, компанія не збирається зупинятися. Серед мрій і цілей Sekurno — кібер-полігон.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*6JeNtXcsrvMWLbtd2HVMdA.png" /></figure><blockquote>На CTF-вікендах, ми просто вчимо людей ламати систему. На кібер-полігонах — ми можемо вчити людей захищати систему. Симулювати атаку для них, вчити виявляти її та робити правильні дії, аби вона припинилася. Кібер-полігон — шалено дорогий продукт. У компаніях, які займаються його розробкою, він коштує 2–2,5 мільйони доларів.</blockquote><p>За словами Демида, у них вже є інвестор, готовий вкласти перший мільйон доларів. Проте карантин змусив трішки призупинитися з цією ідеєю. Як і зі всім, зрештою :)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*IySbVm2_b0YHO5TQmql2JQ.png" /></figure><ul><li><strong>«Білий хакінг»</strong> — пошук вразливості у продуктах компанії для мінімізації їхніх ризиків. Також цю діяльність називають penetration testing або пентест.</li><li><strong>Менеджмент інформаційних систем</strong>. Sekurno допомагає бізнесам створювати політики з інформаційної безпеки, які стосуються бізнес-процесів. Наприклад, хто, коли та в який спосіб робить резервні копії (бекапи) даних, хто і як часто перевіряє перелік активних користувачів в системі, хто займається розмежуванням мереж і т.д.</li><li><strong>Безпечна розробка</strong>. Sekurno допомагають бізнесам писати код відповідно до технічних стандартів, з використанням підходу Security by design. Що це? Як тільки компанії збираються створити якийсь проект — питання безпеки має бути в них у вказівках до завдань, тобто — бути обов’язковим.</li></ul><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*L1TtiSzhKpB6bmjDm0uang.png" /></figure><p>Наш співрозмовник Демид переконаний, що кібер-світ дуже близький до нас. Ми в ньому, по суті, живемо — тому він і настільки широкий, як і наше життя. Кібер-безпека стосується різних його життя, відповідно сфера послуг кібер-захисту доволі широка.</p><p>На українському ринку кібер-безпеки є компанії, для яких надання таких послуг — додаткова діяльність. Проте, є й так, що спеціалізуються винятково на кібер-захисті. Серед тих, на кого орієнтуються Sekurno — Berezha Security. З листопада 2014 вони займаються тестуванням на проникнення, протидією соціальній інженерії та оцінкою захищеності програмного забезпечення.</p><p>Ще одна схожа українська компанія — Oktava Cyber Defence. Вони працюють на ринку близько 10-х років, і, окрім, “звичайного” набору послуг агентств з кібер-захисту, також займаються кібер-розслідуваннями. Також ця компанія створила ГО “Громадський кіберзахист”. Основна її мета — поширювати знання про кібер-безпеку серед українського суспільства.</p><p>В урядовому секторі, теж існують цілі структури, які займаються кібер-захистом усієї країни. В Україні — це CERT UA, створений 2007 року. Це команда реагування на комп’ютерні надзвичайні події України. Окрім того, серед завдань CERT UA — протистояти кібер-шпіонажу, блокуванню інформації, несанкціонованому переведення грошових коштів, боротися з бот-мережею, протидіяти інтернет-шахрайству.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*1bhqnOZQkAds6SBdlZD0mQ.png" /></figure><p>Організація навчальних подій на тему власної кібер-безпеки — теж одне з того, чим займається ініціатива. Ось кілька порад із одного такого заходу.</p><p><strong>Попередження крадіжки особистості</strong></p><p>Необхідно знати всього 3 номери, на які ви найчастіше телефонуєте, щоб склонувати вашу сім карту, а відтак — використати ваші дані, зокрема, для доступу до ваших банківських карток! Тому, Sekurno рекомендує:</p><ul><li>Ніколи не ділитись інформацією про ваші популярні контакти. (навіть операторам/банку, адже це можуть бути шахраї)</li><li>Мати окремий фінансовий номер та емейл</li><li>Прив’язати номер телефону до паспорту та заборонити клонування карти.</li></ul><p><strong>Безпека електронної пошти</strong></p><ul><li>Будь-який лист, який ви не чекаєте або не знаєте відправника, вважайте підозрілим.</li><li>Електронна пошта — найпопулярніший канал для відправки фішингових листів. (Фішинг — спосіб виманити від користувача особисті дані, приховуючись за авторитетним для вас джерелом: google, facebook, ваші колеги, і тд.)</li><li>Якщо маєте сумніви щодо змісту листів, використовуйте інший канал комунікації (телефон, месенджери), щоб перевірити, чи надсилали вам цей емейл, чи безпека пошти ваших друзів/знайомих/колег була скомпроментована.</li></ul><p><strong>Фізична безпека:</strong></p><ul><li>Не залишайте свої пристрої без нагляду, а тим паче незаблакованими. Спеціалісту з інформаціїної безпеки потрібна 1 хвилина, щоб отримати постійний доступ до вашого комп’ютеру.</li><li>Під час введення ваших пін кодів або паролей, переконайтесь, що іншим не буде видно ваш секретний пін.</li><li>Не вставляйте сторонні флеш носії та не відкривайте файли на них</li></ul><p><strong>Програмне Забезпечення:</strong></p><ul><li>Кожного дня з’являються нові вразливості й існує публічна база даних, де вони всі реєструються. Оновлюйте програмне забезпечення, які тільки з’являються нові патчі (інформація, призначена для внесення нових змін у пристрій).</li><li>Використання<strong> неліцензійного софту залишає великий ризик</strong> компрометації безпеки ваших пристроїв.</li></ul><p>До речі, нещодавно була знайдена вразливість в браузері Chrome. Тому, якщо ви ним користуєтеся, Sekurno рекомендують не відкладати оновлення браузера.</p><p>Зрештою, як і не відкладати заміни пароля на телефоні, ноутбуці чи електронній пошті, якщо ви прочитали цю статтю, а у вас досі там одиничка чи пробіл.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*BHUDQQEsFzPIVXUCX_txeQ.png" /></figure><p>Або один із цих :) Це рейтинг найгірших паролів 2019 для вашого пристрою агентства з інформаційної безпеки SplashData. Він здебільшого базований на паролях мешканців Європи та Північної Америки. Ймовірно, винятково український рейтинг відрізнявся б мало. За розрахунками SplashData, близько 10% усіх користувачів у світі встановлювали якусь із цих комбінацій своїх паролем хоча б один раз. 123456 — сьомий рік поспіль посідає перше місце у рейтингу.</p><p>Тому, перед тим, як міняти пароль, подумайте тричі ;) Sekurno рекомендують використовувати “пас-фрази” — закодовані слова, чи фрази, які можна візуально зобразити різними знаками.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*MtRSX2ycJWkmonQI5U5RpA.png" /></figure><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=cd397a9a0a9a" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Дивитися на зебру GREYSCALE]]></title>
            <link>https://medium.com/@irynazaloha/look-at-the-zebra-greyscale-3824d316455d?source=rss-ab2b1a38dd29------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3824d316455d</guid>
            <category><![CDATA[monochrome]]></category>
            <category><![CDATA[art]]></category>
            <category><![CDATA[devices]]></category>
            <category><![CDATA[social-media]]></category>
            <category><![CDATA[reflections]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Iryna Zaloha]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 07 Feb 2018 18:16:35 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2018-02-07T18:18:04.144Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h3>Дивитися на зебру</h3><p>Cприйняття, монохромія і девайси</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*OAOviyB7GnRwTZta1Xx3Dw.png" /></figure><p>І, коли я випадково ввімкнула кліп ДахаБраха «Монах» (DakhaBrakha — Monakh) з частими переходами від монохромії до кольору, на хвилину здалося, що зі мною щось не те. З моїми очима, якщо бути точною.</p><p>Цей есей — не про творчість українських артистів. Хоч у Дахи вона неймовірна і навіть трохи більше. А про СПРИЙНЯТТЯ. Фізичне і … нейробіологічне, якщо хочете.</p><p>Нещодавно в просторах інтернету набув популярності лайфхак, як скоротити час використання смартфону: треба просто ввімкнути на ньому монохромний режим. Адже, як пояснюють учені, наш мозок реагує на барви, їх комбінації тощо більше, ніж ми собі уявляємо. Мені на очі це потрапило звичайним способом поширення інформації в наші дні: від друга, який пошерив те, що пошерив його друг. Я відшукала трохи більше <a href="https://gogray.today/">https://gogray.today</a>, читнула і в налаштуваннях, як каже моя бабуся, мобілки вибрала greyscale.</p><p>Експеримент тривав 10 днів. Спочатку планувала зробити чорно-білим лише телефонний екран, але на третій день цього виявилося замало і я вдарилася в монохромію ще й на ноутбуці. Останнього, 10 дня, барви в життя моїх приладів довелося повертати.</p><blockquote>Висновок.</blockquote><p>Чиста правда, що монохромний режим екрану девайса впливає на час його використання: після 10-днів чорно-білого інтерфейсу, я просто не хотіла повертати свої очі до кольорового екрану: все рябіло, зір виловлював окремі іконки програм, які, проте, мозок відмовлявся розпізнавати. Я зрозуміла слово «барвистий». Знаєте, як вигладають стрічки в середньостатитистичному «віночку україночки», який можна придбати на всіх ринках країни для дитячого свята чи Дня незалежності? Так от, коли дивитися на телефон «в кольорах» після тижневої+ перерви, виникає відчуття, що перед твоїм носом махають щонайменше 7-ма такими віночками у ритмі коломийки.</p><p>А, якщо серйозно, то таки менше використовувала свої рідненькі девайсики. Точніше сказати: не за кожної нагоди. Тобто я далі залипала, що в телефон, що в ноут доволі велику кількість часу, проте точно меншу, ніж, коли все кольорове. Найцікавіше було глянути на фото, зроблені з переходом на монохромію (тоді камера теж «дивиться» на світ чорно-біло) вже в барвах. А в інстаграм я взагалі боялася заходити. Досі нормально адаптуватися не можу. Стилі, «у фіолетовій/бірюзовій/зеленій/рожевій гамі»… Знаєте, це все до дупки, коли максимальний спектр кольорів — 50 відтінків сірого. Вдалі фото — вдалі завжди.</p><p>Взагалі дуже змішані відчуття виникали: спочатку дивно, реальний світ здавався неймовірно яскравим, сильніше відчувалися кольори, різали зір немонохромні екрани. Часом дуже кортіло ввімкнути барву. Особливо, коли Pantone прислав трендові відтінки осені 2019.</p><p>Потім — добре. На життя в кольорах зебри «назавжди» не перейду, але час від часу тренуватиму очі. Та й не лише їх.</p><p>Зробити монохромним для IOS (Iphone i Macbook майже однаково).</p><blockquote>settings/(системні) параметри</blockquote><blockquote>general/загальні</blockquote><blockquote>accessibility/ спеціальні можливості</blockquote><blockquote>display accommodations/адаптації дисплея</blockquote><blockquote>color filters/ фільтри кольорів</blockquote><blockquote>grayscale (greyscale)/монохромний</blockquote><p>Для Android, підозрюю, дуже схоже.</p><p><strong>Зробите?</strong></p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fembed%2FaFJ717atqaw%3Ffeature%3Doembed&amp;url=http%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DaFJ717atqaw&amp;image=https%3A%2F%2Fi.ytimg.com%2Fvi%2FaFJ717atqaw%2Fhqdefault.jpg&amp;key=a19fcc184b9711e1b4764040d3dc5c07&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=youtube" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/faadc180245bd288681488008435900d/href">https://medium.com/media/faadc180245bd288681488008435900d/href</a></iframe><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3824d316455d" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>