<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Yulia Olekh on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Yulia Olekh on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@juljaoleh?source=rss-a5f61a624778------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/2*ZqO_4mRgyC5pKk0guqxlrg.jpeg</url>
            <title>Stories by Yulia Olekh on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@juljaoleh?source=rss-a5f61a624778------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Sat, 21 Nov 2026 12:06:02 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@juljaoleh/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Історія іграшок]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%BE%D0%BA-28446168cd36?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/28446168cd36</guid>
            <category><![CDATA[sex]]></category>
            <category><![CDATA[sexuality]]></category>
            <category><![CDATA[sexual-education]]></category>
            <category><![CDATA[relationships]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 15 Sep 2021 12:09:51 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-09-15T12:09:51.145Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>роздуми на тему секс-аксесуарів, стосунків та статевого виховання</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*qJxiZnaY40UfOAui1ga89Q.jpeg" /><figcaption>тут і далі фото з unsplash.com</figcaption></figure><p><strong><em>У книзі Тетяни Соломатіної “акушер-ха” є хороше пояснення про те, чому не варто засинати з працюючим вібратором. Мій друг, працюючи водієм швидкої, розповідав і інші “веселі” історії. Та травматизм від неграмотного використання секс-іграшок — не єдиний їхній “побічний ефект.<br>Скажу одразу: я дуже за яскраве та різноманітне інтимне життя. І зовсім не проти цікавих пристроїв та речовин. Якраз обираю подарунок на річницю :) Але за 20 років, у які тема сексу стосується мене безпосередньо, еволюція ставлення до статевих задоволень робила цікаві повороти — і про один з них хочеться розповісти свою непрофесійну думку.</em></strong></p><p>Покоління моїх однолітків має одну важливу відмінність від молодшої частини суспільства, у сексуальному плані: більшість з нас мали перший секс з людиною. А вже згодом, маючи досвід як сексу, так і стосунків, — пробували “новинки”. А от статистика “статевої самоосвіти” сучасних підлітків невпинно хилиться до “тренувань на іграшках”. Здавалось би, якщо це вбереже їх від сексу у 12 — що тут поганого?</p><h4>Заїб@ли вже зі своїм клітором (с)</h4><p>Почну з частини, яка стосується фізіології. А замість епіграфа — хай буде вислів мого коханого мужчини про “жіночу секспросвіту”, яка лиється сотнями статей про “справжню природу жіночого оргазму”. Так, років 20 тому справді було проривом — заявити, що жінка не завжди отримує задоволення від вагінальної пенетрації. У маркетингу це використали двома шляхами:</p><ol><li>розплодилися “школи справжніх жінок”/справжніх гейш/справжніх кого завгодно, де навчали (або “навчали”) тренуванням інтимних м’язів. Гіпотеза: справжні жінки — вмють отримувати “вагінальний оргазм”, а якщо ти не вмієш — приєднуйся до нас і ставай справжньою.</li><li>активно розширився асортимент секс-іграшок для стимуляції клітора. Мені все подобалось до моменту, коли деякі девайси стали рекламувати як “краще за живу людину”, а у статтях не з’явились закиди “якщо ваша партнерка отримує оргазм від проникнення — 99%, що вона симулює”.</li></ol><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*13Qdos2vMhpCvgsUScAz2w.png" /></figure><p>Сказане вперше, це було революцією. Науково обгрунтоване — стало міцною теорією. Але доведене до а</p><p>Щось подібне вже починається на чоловічому боці та стосується прямого масажу простати. Та хай хтось з мужчин про це напише “з перших вуст” та підтвердить, що перегин палки, як би це не звучало в контексті, ніколи не корисний.</p><p>У моєму досвіді та розумінні фізіології, внутрішня частина клітора, відома як “зона G” — також не барахло, і створена природою саме для того, щоби статевий акт для продовження роду був приємний для обох сторін. Ні, я не поділяю секс на “нормальний” і “ненормальний”, а оргазм на “справжній” і “несправжній”. Просто коли чую, що “звичайний коїтус — це для жінки взагалі ні про що”, то маю багато заперечень — і вони тут.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*5geN8zQYJBXU6aX3tCAydw.jpeg" /></figure><h4>Не м’язами єдиними.</h4><p>Так, від пружності піхви залежить чимало. Але — не все. Секс починається в голові. Як і більшість процесів. Погугліть, це цікаво. Сон, голод, кохання, метаболізм, пологи, лактація… все це — процеси, що базуються на гормонах.</p><p>Тож тип стимуляції, вид статевого акту і все, що відбувається з тілом — це дуже і дуже надводна частина айсберга. Є різні думки з приводу, але як на мене — вирішувати питання оргазму “локально” — стратегічно неправильно.</p><h4>Здається, ми підійшли до питання стосунків</h4><p>В них-то вся і річ. Всі сфери сучасного життя вдосконалюються завдяки технологіям. Та “софт скілз” і розвиток емоційного інтелекту ми докуповуємо окремо, за великі гроші. Чому? В контексті конкретного питання — мені все очевидно.</p><p>Ми не будуємо стосунків з віброаксесуарами, мастурбаторами та фалоімітаторами. Для користування ними не потрібно узгоджень. Вони не мають своєї думки, від них не потрібна згода. Деякі з іграшок рекламують для “відпрацювання техніки” — скажімо, орального сексу. Але ж оральний секс з партнером складається далеко не з “техніки”, а як мінімум — з довіри, налаштування на одну хвилю, реакції та підлаштування. З взаємодії, яку особисто я люблю не менше ніж мультиоргазми.</p><p>Уникаючи психологічних травм, міленіали багато в чому огородили себе — і багато в чому стали інфантильні. Звісно, секс-іграшки не зраджують, розриву стосунків з ними не буває. Навички залагодження конфліктів, без яких не обходяться інтимні стосунки живих людей, на силіконі також не виробляються.</p><h4>Хто я така, щоби заборонити комусь обрати найбезпечніший секс у світі?</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1000/1*MF6NtVP3O_rSvTcK5aihXg.jpeg" /></figure><p>Звісно, мета викладу моїх думок — не в цьому. А в тому, щоби батьки підлітків замислились про окремий аспект сексуальної освіти — світ віртуального, імітаційного та іграшкового сексу. Який здатен дати відчуття, але не заміняє стосунків і не навчає їх. <br>Тим більше, хто я така, щоби при своєму досвіді говорити про “секс по любові”? Звісно, не маю морального права говорити про ”єдине кохання”. Але те, що гормони любові роблять секс якіснішим з суто фізіологічної точки зору, — очевидно.</p><p><strong><em>“Ой, та хто би говорив. Дві третини вашого покоління — розлучені, а ціла третина жінок ніколи не відчувала оргазму” — сказала 20-річна знайома, з якою ми теревенили на цю тему минулого тижня. Що ж, ніхто не ідеальний. І фантасти давно казали про світ машин. Просто якось… не здавалось, що це трапиться так швидко.</em></strong></p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=28446168cd36" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Коли краса дорівнює здоров’ю]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0-%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%8E%D1%94-%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%8E-2b725a908c6e?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/2b725a908c6e</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 05 May 2021 11:03:06 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-05-05T11:03:54.231Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>або</p><h4>Навіщо я відвідала вебінар “Відновлення живота після пологів”</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/772/1*GKD8evIkfqCk2qOMx1nWog.jpeg" /></figure><p>За кілька днів до онлайн-події <a href="https://www.facebook.com/lidakonovalenko">Ліда</a> запитала: “Ти впевнена, що тобі буде цікаво на вебінарі?”</p><p>Я цікавлюсь жіночим здоров’ям, питаннями сексуальності та краси більшу частину життя, маю чотирьох власних дітей та відвідала всі можливі безкоштовні заходи від <a href="https://www.facebook.com/DoulaLviv">ГО “Доули Львова”</a>. Крім того, <a href="https://www.facebook.com/AlenaLeem">Альона</a> у приватному спілкуванні регулярно підсипає мені жіночої та доульської мудрості. Тож поза всяким сумнівом, я відповіла — так! Спланувала день так, щоби слухати вебінар не в записі, а “живцем”. І не пошкодувала.</p><h4>Інформаційний передоз — і складений пазл</h4><p>Для новачків у темі післяпологового відновлення могло статись інформаційне передозування. Тому раджу тим, у кого запитань лишилось більше ніж на годину розмови, пройти всі важливі пункти у форматі <a href="https://www.facebook.com/events/804889836777468/">антимарафону</a>, який наші доули ще проводитимуть у <a href="https://www.facebook.com/dbahaservice">Дбаючи про маму</a>.</p><p>У мене ж після відвідування вебінару склався пазл з багатьох точкових знань, які вже були, але не завжди працювали разом. Я отримала відповідь на найважливіше запитання, і вона вразила: живіт на десятий рік після другого кесарського можна покращити без операції. І це може бути ефективно та навіть приємно.</p><h4>Безцінне спілкування та простір красивих жінок</h4><p>Що окремо зворушує і робить мене щасливою у подіях, які проводять наші доули — це власний приклад. Вони самі — красиві жінки, які дбають про себе і показують, що здоров’я і гармонія — це дуже гарно. Тут ніхто не скаже на скаргу про дискомфорт: “У всіх болить. Ти ж народжувала — чого би ти хотіла?” Тут відкриті до питань жіночого статевого життя, жодних консервативних обмежень щодо обговорення оргазму, секс-іграшок та інтимних тренувань. Крім інформаційної наповненості — вдалося створити сприятливе коло спілкування.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*f99huQqdkj7d4450BXRuGg.jpeg" /></figure><h4>А тим часом, у звичайному світі…</h4><p>Наостанок — трохи суму. В нашій інформаційній бульбашці всі ці знання — такі зрозумілі та такі логічні. Тим часом в пологових будинках жінці пропонують “більше ходити” після пологів та КР, користуватись бандажами та обтислою білизною, пити чай з цукром та їсти печиво “Марія”. Але світ точно змінюється. На таких зустрічах і завдяки вашій роботі. Безмежно дякую та чекатиму нагоди зустрітися знов!</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=2b725a908c6e" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Ви ще не знецінюєте? Тоді ми йдемо до вас]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%B2%D0%B8-%D1%89%D0%B5-%D0%BD%D0%B5-%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%BD%D1%8E%D1%94%D1%82%D0%B5-%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%96-%D0%BC%D0%B8-%D0%B9%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%BE-%D0%B4%D0%BE-%D0%B2%D0%B0%D1%81-395d247d9b66?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/395d247d9b66</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 19 Oct 2020 08:26:26 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-10-19T08:26:26.639Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*MQCf4BKzsAkYVZUrgpe0HA.jpeg" /></figure><p>Насправді, більшість патологічних процесів у людських стосунках побутують на землі роками, але гострота їх стрімко зросла саме останнім часом. Можливо — це банальний ріст густоти населення. А може — ми просто почали про це говорити. Так чи інакше, знецінення — це токсичний і шкідливий вид психологічного насильства, ще більш руйнівний внаслідок своєї поширеності і невпізнаваності, на перший погляд.</p><h4><strong>Нажаль, часто ми просто так спілкуємось.Тому з розпізнавання і почнемо.</strong></h4><p>Щоби не ходити далеко, ось список фраз, або типових їхніх конструкцій, якими можна нашкодити людині — хай навіть і випадково.</p><p><strong><em>“У тебе ще не проблеми, от у….” </em></strong>— далі годиться розповісти жахливу історію або дати лінк на якусь трагедію.</p><p><strong><em>“Віруюча людина не може мати депресії,”</em></strong> — це з нового, але дуже ілюстративного. Туди ж:</p><p><strong><em>“В нормальних батьків діти так не поводяться”</em></strong></p><p><strong><em>“Хороший працівник ніколи б такого не допустив”</em></strong></p><p><strong><em>“Справжня жінка не довела б себе до такого стану”</em></strong></p><p><strong><em>“Якби ти був мужиком, у нас все було би інакше”</em></strong></p><p>Ціла група фраз, які починаються <strong><em>“та що ти там…”:</em></strong></p><p><strong><em>“Та що ти там навчився”</em></strong></p><p><strong><em>“Та що ти там заробляєш”</em></strong></p><p><strong><em>“Та що ти там бачив у житті”.</em></strong></p><p>Є і інші шаблони, дуже загальновживані. Але об’єднує їх усі одне: позиціонування співрозмовника “нижче” — умовних середніх рівнів, чиїхось досягнень чи вигаданих абсолютних величин.</p><h4>Мета знецінення — переважно — або вивищитись самому, або опустити того, хто досяг чогось, — “щоб не вирізнявся”. І взагалі, щоб підтримувати суспільство в стані сірої маси та взаємної ворожості.</h4><p>Знецінення по-різному діє на людей, в залежності від багатьох факторів. У людини, яка перебуває в оточенні знецінювачів переважну більшість часу, викривляється сприйняття себе і світу, знижується самооцінка, може розвинутись навіть саморуйнівна поведінка. І це не тому, що він-вона — “слабак” (привіт, знецінення, давно не бачились). А просто робота дзеркальних нейронів, існування яких доведене науково.</p><p>Знецінюють і фізичні відчуття людей, і їхні переживання.</p><p><strong><em>“Та що там тобі болить”,</em></strong></p><p><strong><em>“та то ще не температура”</em></strong></p><p><strong><em>“Та тут нічого боятись, чого ти”</em></strong></p><p><strong><em>і сакраментальне“нічого страшного”.</em></strong></p><p>Знецінюють дітей, щоб не вимагали надто багато.</p><p>Знецінюють партнерів в особистих стосунках, щоби було зручніше маніпулювати ними.</p><p>Що ж робити, якщо стільки мовних конструкцій шкодять у спілкуванні?</p><h4>По-перше, без абсолютної більшості з них можна обійтися. Зовсім. Просто не казати. Перевірте, працює.</h4><p>По-друге — щодо “нічого страшного”. Мені допомагає назвати подію, що сталась і короткий шлях вирішення.</p><p>Тобто, замість: “- Я розбив коліно</p><p>- Нічого страшного” -</p><p><strong><em>“- Я розбив коліно.<br>- Ти поранився, зараз я промию рану і заклею її пластирем”</em></strong></p><p>Це вже не кажучи про емпатію, співчуття тощо.</p><h4>Як звільнитись від знецінення самому?</h4><p>По-перше, знайти ті типові точки, в яких вас свідомо чи несвідомо “опускають”. Знайти ті фрази, механізми зневажливого порівняння, зрозуміти, що потрапили під вплив.</p><p>По-друге, змінити оточення. А якщо це неможливо зробити повністю — знайти більше джерел спілкування, де до вас ставляться адекватно і ніхто не зацікавлений принизити вас. Взагалі, що більше різноманітного спілкування — то більший відсоток нетоксичного у ньому можна організувати для себе. Тому не варто замикатися в собі та продовжувати знецінювати себе вже самотужки.</p><p>По-третє, якщо є можливість попрацювати з психологом, — це однозначно варто зробити. Часом це може стати першим ресурсним спілкуванням за довгий час і вже відштовхуючись від нього, ви будете розширювати своє сприятливе оточення впевненіше та вільніше.</p><p>Пам’ятайте:</p><p><strong><em>Людина, яка хоче від працівників результату, додає їм ресурсу, а не забирає його.</em></strong></p><p><strong><em>Людина, яка любить, не знищує кохану людину.</em></strong></p><p><strong><em>Завдання батьків та вчителів — не показати дітям, які вони дурні і наскільки їм ще треба вирости у всьому, а похвалити за вже досягнуте і додати сил на майбутнє.</em></strong></p><h4>Ви в себе одні, і ви цінні. Зростайте, виходячи з цього, а не з нав’язаного почуття нікчемності.</h4><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=395d247d9b66" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Про роботу з натхненням… та без]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D1%83-%D0%B7-%D0%BD%D0%B0%D1%82%D1%85%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC-%D1%82%D0%B0-%D0%B1%D0%B5%D0%B7-290363d18efe?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/290363d18efe</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 17 Oct 2020 14:32:49 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-10-17T14:40:34.800Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>Творча робота — це така робота, де і працювати-то загалом не треба. Встаєш вранці, нічнушка з екобавовни, волосся з перманентним чимось там, що вкладати не треба, виходиш на панорамний свій балкон над морем… Слухаєш спів пташок, п’єш якусь екобіокаву… Від суцільного щастя і блаженства народжується вірш, записуєш його — і продаєш за багато іноземних одиниць.</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*w2CHFxTd8WOu_5Xt67BxfQ.jpeg" /><figcaption>фото: Леся Сторощук</figcaption></figure><p>Крім екобіокави — так буває, але дуже нечасто. Якщо творча робота — це саме робота, а не хобі, — то зазвичай виглядає вона інакше. Шлях комерційного митця спалить чимало калорій та нервів. Але він того вартий.</p><p>По обидва боки шляху, замість ліхтарів (тільки без лампочок) стоять коучі. І вголос кричать: “Роби те, що подобається! Не дозволяй собі проживати тупе життя без натхнення!” А потім дехто почувається розгубленим, коли натхнення закінчується. Бо не передбачав такого розвитку подій, і сприймає це як ненормальне. Як знак, що справа — неварта.</p><p>Що насправді? Кожен говорить про себе. І в моєму досвіді натхнення та творчість — це до 10 відсотків справи. Інше — стратегія, знання, робота. Натхнення — це приправа. А основні “продукти” мають бути якісні, бо ж приправа з водою ніколи не замінять повноцінної “страви”.</p><p>Ще момент, на який хочу звернути увагу, — люди зазвичай розділяють поняття “наполегливість”, “старанність” та “творчі професії”. Мовляв, у творчих пахати не треба. Ох і не точно це, любі друзі, не точно зовсім! Ненаполеглива творча людина має ризик так і залишитися “дуже перспективною”.</p><p>Ні, я ще не наскладала мільйону своїх улюблених грошових одиниць. Та вважаю, що заробляти творчою роботою достатньо для забезпечення себе та чотирьох дітей — це таки непоганий проміжний успіх. Саме тому вважаю, що можу тут ділитись рецептом. Як працювати творчо та ефективно? Що для цього знадобиться?</p><p><strong>По-перше, знання. </strong>Для творчої роботи потрібна кваліфікація. Feel free to prove me wrong, але без знань в галузі недостатньо навіть геніальності. А вже більш звичних здібностей — і поготів. Не суттєво, чи це вища освіта у її класичному форматі, чи якісні курси, чи самоосвіта — знання потрібні як повітря.</p><p><strong>По-друге, стратегія.</strong> Не обов’язково “ким ви бачите себе за 5 років” — але певне уявлення про продовження цього шляху. “Жити сьогодні” — це класно, та бачити низку цих хороших “сьогодні” мені виглядає значно позитивніше. Ідея може бути абстрактна. Стратегія ж на добрих дюбелях має бути причіплена до реальності.</p><p>Треба тверезо розуміти, що <strong>натхнення буде не завжди</strong>. І підготуватись до цього. Розбиваючи роботу на етапи, ми неодмінно побачимо, що не всі з етапів потребують фонтануючого креативу. Ще краще, коли робочих процесів декілька, і протягом дня ми маємо можливість вибору. У мене саме так. Якщо я бачу, що свіжих думок нема, — то не лізу у “створювальне”, а займаюсь, приміром, редагуванням, коректурою, впорядкуванням, перелінковкою… У вас це можуть бути свої фахові назви — впевнена, що вони є.</p><p><strong>Робота чи хобі? </strong>Власне, тут ми і відповідаємо на це питання вичерпно. Хобі — це те, чим ми займаємось у вільний від роботи час і те, що не приносить нам основного прибутку. Якщо ж з голови до ніг вбраний у куплене на заробіток з творчих справ, і холодильник заповнений їжею того ж походження, — вітаю, здається ваша творчість стала роботою. <br>З досвіду скажу, що досить небезпечно — працювати день у день з тим, що є водночас і простором для розвантаження думок. Тому я себе майже змусила пошукати інше джерело ресурсу, крім професійної активності. Знайшла :) Ще і таке, яким заробляти гроші незаконно :) тому точно воно лишиться для душі only.</p><p>Вірю, що професійна творчість може мати фінансовий успіх. Знаю, що для цього требе звернути гори. Роблю щодня свій маленький підкоп під найближчу вершину :) Не біймось вірити і робити.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=290363d18efe" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Хто там з гарбузом повернувся?]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D1%85%D1%82%D0%BE-%D1%82%D0%B0%D0%BC-%D0%B7-%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B1%D1%83%D0%B7%D0%BE%D0%BC-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%83%D0%B2%D1%81%D1%8F-60941c83dcd9?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/60941c83dcd9</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 09 Oct 2020 12:07:03 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-10-09T12:07:03.148Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/600/1*ZgC361tLcSqrzXdiPdwd2w.jpeg" /></figure><p><strong><em>Каша з гарбуза була гарна. Особливо здалеку. Коли мені казали, яка вона смачна та корисна — починало піднуджувати. Ну а їсти її було зовсім нестерпно, але я їла…</em></strong></p><p>Ні, це сумна історія. Давайте іншу.</p><p>Хтось ляпнув, що гарбуз — це овоч здоров’я і краси для жіночого організму. А тут ще і студентське безгрошів’я, а я роздобула гарбуза кілограмів на 10 й півмішка айви. Так і харчувалась невідомо скільки — гарбузова каша на сніданок та вечерю, айва — в універ на перекус. Я прямо бачила на власні очі, як гарнішаю день від дня :) Принаймні, сильно себе в цьому переконувала. Як після цього не припинила їсти гарбузи — уявлення не маю.</p><p>Годі прелюдій, приготуймо щось з гарбуза негайно! Задача не з простих. У мене двоє дітей з чотирьох їдять гарбузову кашу. Коханий категорично проти супу-пюре. І всі дружно вважають гарбуз у випічці зрадою :) Що ще можна приготувати, і то такого, щоб не стояти по півдня на кухні?<br>Розповідаю.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/600/1*HS0Gviofq9B6Ka0jmbY_2A.jpeg" /></figure><ol><li><strong>Гарбузовий салат. </strong><br>Так-так, будемо їсти гарбуза сирим. Натремо його на крупній терці, присолимо дуже легенько морською сіллю і заправимо… чим вам подобаєтсья. Мені дуже подобається розтопити масло, капнути в нього пару крапель олії, щоб не загусло — і полити. Змішати гарбуз можна з морквою, яблуком. А якщо запекти гарбуза шматочками і додати до салатного листя (особливо — руколи), шматочків фети туди і часникової заправки або гірчиці в зернах — хай мені грець, як воно смачно!</li><li><strong>Гарбуз в овочевих рагу</strong> неперевершений, а з приправ до нього пасує мускатний горіх. І не обов’язково розповідати, що там є гарбуз :)</li><li><strong>Гарбузовий гарнір </strong>у вигляді пюре мої банять ідентично, як і суп. Але є інший, ліпший спосіб. Можна запекти гарбуза скибочками, змастивши його оливковою олією та посипавши травами. А можна обсмажити на вершковому маслі до золотавої скоринки. Мені обидва варіанти ну дуже до смаку, а з добрим стейком — так і взагалі.</li><li><strong>Гарбузові палюшки.</strong> Звичайні картопляні палюшки, до третини картоплі заміняємо гарбузом, а борошном вирівнюємо консистенцію тіста. Колір — бомба.</li><li><strong>Гарбузовий соус до пасти.</strong> Гарбуз кубиком пасерувати з цибулею на оливковій олії або вершковому маслі (два принципово різні смаки). Коли розм’якне — посолити, поперчити і збити блендером. До соусу на маслі добре додати трохи вершків або некислої сметани. Пасту “аль денте” всипати в соус та довести у ньому до готовності. Посипати ніжним сиром типу адигейського або домашнього. І хай мені потім хто хоче розповідає, що “макарони — то ніц корисного”.<br>І так, це гарбузове пюре, але парадокс в тім, що у цьому вигляді воно “заходить” усім.</li></ol><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/600/1*YLRHRGzopM1gxFpRrXAMnw.jpeg" /></figure><p>Кашу з гарбуза я все ж варю. Їмо її троє, а троє — це половина сім’ї, і ми себе не утискаємо в гарбузах заради іншої половини :) Для каші спершу розварюємо і блендеримо гарбуза, тоді доливаємо молока 3/2 до гарбуза і всипаємо пшоно1/7- 1/8 у співвідношенні до рідкої частини. Варимо довго, а ще краще — поставити в духовку. Я готую так переважно, коли працюю вночі. Ніхто не бігає, не заважає. Я собі пишу, а духовка собі пече. Каша виходить як з топленим молоком. <br>Подаю з ложечкою меду і шматочком масла.</p><p>Розповсюджена проблема — привезли величезного гарбуза, відрубали з нього шматок на кашу — і решту розчленованого овоча треба якось організувати. Якщо гарбуз планований, то я одразу готую місце в морозилці. Одного разу засукати рукави і порубати його як слід — значно краще, ніж багаторазово вимащувати руки, ножі і кухню. <br>Морозити гарбуза краще <a href="https://medium.com/@juljaoleh/%D0%BD%D0%B5-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%8C-%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D1%83%D0%B9%D1%82%D0%B5-f9bceb01dd7b">так, як я казала:</a> кубиком, шматочками або тертий, сформовний у невеличкі брикети. Якщо ж гарбуз стався зненацька — витягніть з нього насіння, винесіть на балкон і прикрийте рушником. Не загортайте у поліетилен, не ставте на сонячне місце — і він до тижня часу чекатиме на ваші подальші кулінарні натхнення.</p><p>Так що, кому раптом винесли гарбуза — забирайте. Гарний, запашний та корисний сезонний овоч. І закуска з гарбуза… ооо, як я могла забути! <strong>Гарбузовий “капрезе” </strong>— печений гарбуз, перекладений моцарелою і базиліком, — з тарілкою з’їсте, точно вам кажу.</p><p>Смачної осені!</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=60941c83dcd9" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Жінка, що має право.]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D1%89%D0%BE-%D0%BC%D0%B0%D1%94-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE-e9d6edcbc0ab?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/e9d6edcbc0ab</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 06 Oct 2020 13:35:31 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-10-06T15:57:01.164Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/726/1*U88_tqwkCDT0M_n-cyNv7A.png" /></figure><h4><em>Я мрію, щоб фемінізм як окреме явище став непотрібний. Щоб сказати років за 50: “Я — феміністка” — і мене спитали: “А що воно таке?” Я тоді, стандартно: “Вважаю, що чоловік і жінка рівні в суспільстві та повинні мати однакові права у всіх сферах суспільного, політичного та культурного життя” . А мені на це: “Теж мені особливість. Так всі вважають”.</em></h4><p>Та, нажаль, це буде не завтра.</p><p>Наразі сказати про фемінізм — так само майже-епатажно, як і про свою бісексуальність. Феміністки — це ж… ууу… При тім, що я проживаю не у селі і спілкуюсь з освіченими мудрими людьми. Напевно, для них я і пишу цей великий допис. Спробую відповісти — що зі страшилок про феміністок — правда, а що — ні? Пишу про власний випадок та про власні спостереження.</p><p>Ви також можете розповісти про свої :)</p><ol><li><strong>Феміністки — це щось пов’язане з сексуальною орієнтацією.</strong></li></ol><p>Дуже смішний, але дуже живий стереотип.</p><p>Правда: ні, сексуальна орієнтація існує дуже окремо від суспільної позиції. Тож бути феміністкою може як лесбійка, так і гетеро- чи бі- — без жодної закономірності у цьому.</p><p><strong>2. Феміністки — озлоблені дури, в яких давно не було сексу.</strong></p><p>Коротка відповідь: ні.</p><p>Довгу відповідь можна розгорнути на окремий допис. Але інтимне життя феміністки має всі шанси бути яскравішим ніж у жінки, яка страждає через свою пасивну життєву позицію. Загалом — незалежно від поглядів, можливість ці погляди висловити сприяє позитивному налаштуванню у всіх сферах життя. Тут головне — гармонія.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*h-3llcbsn7X7RpvrApGPvw.png" /></figure><p>Між іншим, якщо ми вже зачепили жіноче статеве життя, то самим сексом тут не відбудешся.</p><p>По-перше, як феміністка, я за право жінки вирішувати — народжувати їй чи ні, скількох дітей, від кого і в якому сімейному статусі. Так, це має бути рішення двох. Але останнє слово має бути саме за жінкою. За жінкою, яка приймає рішення, а не за десятьма бабками біля під’їзду і п’ятдесятьма родичо-знайомими, які її обговорюватимуть як “одиначку”, “знову залетіла”, “40, а дітей так і нема” тощо.</p><p>По-друге, я за феміністичні пологи. За те, щоб нарешті завершилась ера об’єктивізації жінок, які народжують. Щоб нарешті головними дійовими особами Таїнства Народження стали Мати і Дитина. Маю всі підстави вважати, що пологові травми ламають багатьох жінок — фізично та морально. І ми стаємо зовсім не тими, хто здатен себе відстояти по-справжньому.</p><p><strong>3. Феміністки ненавидять чоловіків або мстяться їм.</strong></p><p>Неправда, але повірити в це легко. Так, рух за права жінок виник не від надмірно хорошого життя жінки в суспільстві. Про помсту в чистому вигляді не йдеться, але ми вправі гостро реагувати на дурнуваті анекдоти про жінок, зневажливе ставлення і несправедливе розділення на “чоловіче” і “жіноче”. І вправі формувати своє оточення так, щоб ці питання у нім не поставали.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/725/1*M0kM-hBVEuIyTd5La5LQFg.png" /></figure><p>В житті назбиралось чимало моментів, де ця рівність була ситуативно досягнута. Де ми з колегами чи конкурентами, мужчинами, опинялись в рівних умовах і чесно протистояли або плідно співпрацювали. В мене є позитивний досвід працевлаштування в нові професії з трьома і чотирма дітьми. Я вважаю це спільним досягненням багатьох жінок, які поклали море сил на такі можливості у суспільстві.</p><p><strong>4. Феміністки заважають чоловікам бути лицарями.</strong></p><p>Фейспалм. Гаразд. Звідки потреба в лицарях? “Щоби захищали”. А як щодо того, щоби зменшити кількість муд@ків, від яких треба захищати? Нестандартне, але дієве рішення. Завоювати увагу — процес взаємний, і багатогранний. Освічуємось, розвиваємо емоційний інтелект — і все буде цікаво.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/951/1*0mJQ1x49Y6seZ29mxIceyQ.png" /></figure><p><strong>5. Феміністці буває непросто в традиційній сім’ї.</strong><br>Це правда, і це те, з чим я стикаюся сама. Я одружена з розумним, гарним і крутим чоловіком. За всією логікою, протягом життя разом, а особливо — з народженням дітей, — я мала б одного разу плюнути і поплисти за течією “берегині вогнища”. Але сталося інакше: за роки я зміцніла в своїй позиції, навчилась відстоювати права у суспільстві, розвинулась у професії. Маємо ту нетипову для традиційного суспільства, але цілком нормальну ситуацію рівності. Для того, щоб сім’я з двох самодостатніх людей була щаслива, потрібно багато любові і поваги. Не виміщати один на одному розбіжність вихідних світоглядів, а робити все для консенсусу (не компромісу!).</p><p>Окремо хочу сказати про “жіночу солідарність”, яка викривлено сформувалась у патріархальному суспільстві. “Солідарність у терпінні” чи в тихому заспинному обговоренні чоловіків та “жіночої долі” на кухні — це трохи не та єдність, яка рухає світ вперед. Направду, краще вже зовсім без підтримки, ніж з такою.</p><p>І ні, я не кажу, що “ті інші” жінки — якісь гірші. Але дівчата, які підтримують патріархальний устрій суспільства і при цьому спокійнесенько здобувають освіту та можливості, виборені для вас кимось… вам ок?</p><p><strong>“Але як ТИ можеш бути феміністкою?”</strong></p><p>Я гарна, доглянута; в мене дуже приємний голос і моя зовнішність скоріше “мила”. Ходжу переважно у сукнях, бо зручнішого одягу не знаю. Я печу смачний домашній хліб і варю варення. Безмежно сюсюкаю дітей і годую грудьми по 2–3 роки. Я даю своєму чоловікові висловитися і не рву на собі волосся, коли не вдається бути першою в усьому. (Гаразд, рву — але недовго :)<br>Та водночас — <br>я розумію, що мою можливість мати освіту і виконувати кваліфіковану працю — здобули для мене інші жінки. Ціную цей подарунок, примножую їхній здобуток в собі.<br>Я не мовчу, коли чую щось принизливе для жінки. Або коли дівчинку грузять тим, що вона — дівчинка і “має бути” якась там. Коли роботу ділять на “чоловічу” чи “жіночу”. Або — куди гірше — коли зарплату розділяють на “рівень чоловіка” та “рівень жінки”. Добре, що мене це не стосується.</p><h4>Приймаючи рішення у своєму житті, ми маємо нести за кожне повну відповідальність. Життя добре показало, що в критичних ситуаціях спасіння потопельників лишається їхньою власною справою, незалежно від статі. Тож вміти плавати потрібно всім. Рівні права й можливості у цьому допоможуть.</h4><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=e9d6edcbc0ab" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Не морозьтесь: заморожуйте!]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%BD%D0%B5-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%8C-%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D1%83%D0%B9%D1%82%D0%B5-f9bceb01dd7b?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/f9bceb01dd7b</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 01 Oct 2020 15:08:12 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-10-01T15:17:12.250Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*qI6_R8nh_yCYJWMDl55pAw.jpeg" /></figure><p><strong><em>Домовимось так. Якщо Ви вважаєте, що заморожування — шкідливий вид зберігання харчових продуктів в принципі — ви просто закриваєте допис на цьому. І не читаєте ні про організацію простору в морозилці, ні про мій чудовий косметичний лід. Кожен має право на власну думку — і тут живе моя :</em></strong>)</p><p>А моя думка така, що без заморожених продуктів, напівфабрикатів та готової їжі мені, іже працюючій мамі чотирьох дітей, яка ще і час на себе хоче мати — гаплик. Лютий гаплик. Тому заморожувати я не морожусь :) І щороку стараюсь удосконалити цей процес, врахувавши попередні помилки. Cьогодні презентую “заморозку-2020”, у всій її красі та смакоті. Що ж в тій морозилці?</p><h4>Овочі, фрукти та ягоди.</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*IGMJJg0XQCfeUm-A_VRelw.jpeg" /></figure><p>Чого я лиш не пробувала заморозити. Банан чомусь “не зайшов”, хоч багато хто радить. Кавун і диня на коктейлі — також виявились значно гіршим варіантом, ніж обіцяли бути. Єдине, в чому диня себе виправдала — тонкі скибочки, вирізані гарними фігурками та запаковані у пакетик, щоб зберегти запах, — чудово ідуть у бокал сухого чи ігристого в будь-яку пору року. Тому заморожена диня в мене наразі саме така та саме для цього.<br>Заморожувати яблука і груші також не пішло. З них значно краще зробити мармелад або варення-сироп — але це вже зовсім інша історія.</p><p>Годі про те, що заморожувати не варто. Натомість, можна і треба:</p><ol><li>Морква кубиками, кружальцями та натерта (окремі пакуночки).</li><li>Помідор кубиками.</li><li>Солодкий перець кубиками.</li><li>Гострий перець дуже дрібним кубиком.</li><li>Подрібнена зелень, кожен вид — в окремому пакунку.</li><li>Кабачок кубиками (і додавати в суп-борщ замість половини картоплі. Сім’я навіть не підозрюватиме, що їсть настільки корисну їжу)</li><li>Ягоди.</li><li>Цедру апельсина, лимона. В маленьких пакетиках.</li><li>Цвітну капусту та броколі, підварені та розібрані на суцвіття.</li><li>Буряк. Набагато краще натерти свіжий, але протягом місяця точно трапляється випадок, коли тааак треба борщу, але тааак лінь чистити буряк. От тоді-то і прийде на допомогу заморожений і натертий. Часом навіть всі овочі на борщ (крім картоплі) морожу одним кубиком. Потім — раз! — і на пательню його.</li><li>Стручкова та спаржева квасоля. Морожу шматочками, до супу. Можна і цілою — але так ми її взимку не їмо, а у заморожуванні реалізм обов’язковий.</li></ol><h4>Коли місце — на вагу золота.</h4><p>Морозилка в мене цьогоріч ще невелика. Тому впхати у неї невпихуєме is an everyday job. Як вдається оптимізувати запаси? Майже все я заморожую спершу в квадратно-паралелипіпедних коробочках, щоб продукт був “цеглинкою”. А тоді вже цеглинки ставлю у пакети, і будую в морозилці лего з них. Дрібноту типу цедри та зелені заморожую неправильними формами, але вони погоди не роблять.</p><p>З помідорів перед заморожуванням я знімаю шкірку. Ви і так знаєте, як це робити — просто нагадаю: 20 секунд в окропі, 20 — в холодній воді — і томат чиститься “на лайк”, як то тепер кажуть.</p><p>Ледь не забула. Благаю, не заморожуйте гарбуза шматком! Навіть якщо ваша морозилка — кілька кубометрів, і ви схочете зробити це суто назло_всім (с), — дуже не раджу. Лупати сю скалу при розморожуванні — ворогу не побажаєш. Кубики, скибочки, тертий гарбуз — аби лиш не шматок. Повірте досвіду.</p><h4>Напівфабрикати — щоб менше на кухні стояти.</h4><p>Майже рифма (с). Але час економить потужно. Ну і чистоту кухні.<br>Раз на деякий час ми закупляємо по кілька кг різного м’яса та риби — і я, закотивши рукави, перетворюю це все на акуратні порційні майбутні страви. Які саме йдуть найкраще? Жодних секретів:</p><ol><li>Печінка. Її треба порізати на шматочки, приправити і заморозити спершу скибочками на плівці, а тоді вже тверду висипати до пакетів.</li><li>Відбивні. Відбити, приправити, скропити олією або втерти у кожну по горошині майонезу — і також спершу заморозити пласко на плівці, а тоді вже всипати в пакет.</li><li>М’ясо на плов або на тушкування. Чищу від плівок і ріжу шматочками. Фасую у порційні пакунки.</li><li>М’ясо на бульйон. Складаю в пакунок і притискаю, щоб всі кістки максимально зламались. Пакунок сильно зменшується в об’ємі.</li><li>Стейки. М’яско завтовшки близько сантиметра обмащую олією і обсипаю спеціями. Заморожую “пласко”, щоб не сильно зчепились між собою.</li><li>Риба. Якщо купили заморожену — то ключове — максимально швидко запхати в морозилку знов :) Якщо на ній лід, то ̶н̶а̶в̶і̶щ̶о̶ ̶в̶и̶ ̶т̶а̶к̶е̶ ̶к̶у̶п̶л̶я̶л̶и̶ збиваємо лід перед тим, як покласти у наш морозильник. Якщо риба охолоджена — промиваю, обсушую, ріжу на порційні шматки та складаю у пакети.</li><li>Фрикадельки. Сумна історія: я годинами ліпила фрикадельки і заморожувала їх, а за роки дізналась, що моя сім’я не любить зупи з фрикадельками.</li><li>Фарш морозити класно, бо з нього можна зробити “цеглинку”. Але важливо, щоб “блок” вийшов не дуже великий, бо потім годі розморозити.</li></ol><p>Важливий момент. М’ясне морозимо окремо від овочевого, набілу та готової їжі. Що? Я ще не розповіла про молокопродукти і готові страви, які заморожую? Виправляюсь миттю.</p><h4>Заморожувати молоко?</h4><p>Ні, нізащо. Комусь це подобається, але мені зовсім не до смаку результат. Тому молоко я не заморожую. Натомість, заморожую твердий та “домашній” сир — порційно, кубічно. Твердий сир заморожую і в тертому вигляді — дуже допомагає, коли треба бігом засипати ним пасту чи запіканку.</p><h4>Готова їжа.</h4><p>Усі ми знаємо про властивості білків, заморожування, і просто ґумуватий смак розмороженої їжі. Тому великих кількостей готового я не морожу. Але “аварійний запас” бути мусить: коли старші діти непланово залишаються вдома, розігріти повноцінний заморожений обід буде кращою ідеєю, ніж зробити канапку чи ще один раз посмажити яйце.</p><p><strong>Що мені найкраще підходить для таких випадків:</strong></p><ol><li>Тушене м’ясо в соусі. Тушкую — і разом з соусом заливаю до квадратної невеличкої коробочки. Коли вистигає — в морозилку. А як затвердне — в пакетик. Варити кашу мої хлопці вміють, або ж досить часто каша чи картопля є вдома зварені. В тарілку каші поклав заморожений кубик м’яса з соусом, на 5 хв запхав до мікрохвильовки — і наче щойно з плити гарячий обід.</li><li>Відбивні, котлети. Класно йдуть, але не можна заморожувати надовго. Тому не роблю великих запасів.</li><li>Підсмажена риба. Середньої смачності заморозка, але знову ж, розігріта — краща за консерву :)</li><li>Соус для пасти. Під соусом у цьому випадку маю на увазі вершковий, по типу карбонари. Або вершковий по типу бешамелі з зеленим горошком. Густий, жирний соус. Також морожу брикетами. Хлопці варять пасту та гріють її з брикетом соусу, і вдячно поїдають :)</li></ol><h4>Моє улюблене: рубрика “Інше”</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*9b6L7uNxXMDwoUIlLoFLgg.jpeg" /></figure><p>Фантазія безмежна. Я заморожую кубиками кольоровий сік, чорну каву, каву з молоком. І потім додаю до коктейлів — виглядає дуже гарно.</p><p>Ще я заморожую базилік, зблендерований з оливковою олією. Важливо: блендерувати лише листочки, бо стебла намотуються на блендер, і взагалі перебиваються на нежувабельні нитки. Морожу суміш кубиками — в пакетиках для льоду. Використовую будь-куди — суп, соус, маринад. Дуууже смачно.</p><p>А ще в мене завжди є косметичний лід. З відварів вівса, петрушки, м’яти. З соку огірка. Заміняю ним вмивання і тішусь виглядом шкіри. Тут має бути зірочка і підпис “перш ніж повторювати в реальному житті, консультуйтесь з косметологом”. Тому — так і зробіть.</p><p>Що ж. Заморожувати чи ні — обираєте ви. В сім’ї моїх батьків морозилкою практично не користувались. А в моєму житті це виявився дуже потрібний девайс. Тому дозволила собі поділитись досвідом на широкий загал і буду страшенно рада, якщо для когось щось буде нове і потрібне.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=f9bceb01dd7b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Будь ласка, продовжуйте жити!]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C-%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D1%83%D0%B9%D1%82%D0%B5-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%B8-4ebb79a87987?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/4ebb79a87987</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 16 Nov 2019 13:09:31 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-11-16T13:14:16.346Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<h4>Багато говорять про депресії, розлади.<br>Багато читаю, впізнаю себе.<br>Маю сподівання, що я вже на шляху догори. І, хоч здається, що про такі речі годиться розповідати “багато років потому”, коли вже “все в ідеальному порядку”, — я сумніваюсь, що ідеальний порядок в принципі існує. Тому розповім зараз:</h4><h4>Я лікуюся від ускладненої форми тривожного розладу - і одужую.</h4><p><strong><em>Ще однією перепоною до цього допису завжди був момент “як я до цього докотилася”. Мовляв, визнавши у себе тривожний розлад і те, що зараз я лікуюся від нього медикаментозно, — я мала би водночас визнати і неправильність усього свого дотеперішнього життя. Що я була не такою, як треба; працювала не так, як треба; була поганою дружиною і матір’ю. Але ні. Ні, не все у мене неправильно. Хоча, на момент наближення до дна я почувалася саме так.</em></strong></p><p>Чому всі люди пропускають початок надмірної тривожності?<br>Тому, що тривожність у густонаселеному суспільстві — це логічна майженорма. Ми перебуваємо у багатьох стосунках, наші очі перенасичені зоровим контактом, вуха — звуками, квартири — технікою. Хронічний стрес, до левової частини якого ми адаптувались, не виглядає загрозою і тихенько собі акумулюється у вигляді бомби заповільненої дії. Абсолютно в кожного з нас є підстави спати трохи гірше, хвилюватись трохи більше. А майже половина дорослих час від часу приймає заспокійливі.</p><p>Про заспокійливі теж маленька ремарка. Я думала колись, що, уникаючи їх, справляюся. Натомість, я накопичувала проблеми. Навіть те, що не стосувалось організації менш стресового способу життя, — я виконувала наполовину або на третину. Який може бути висновок? Однозначний. Там, де стоїть питання про ліки, це питання не можна вирішувати наодинці. Як не можна і призначити собі самому препарат, так не можна і закритись у самотності свого неспання і неможливості заспокоїтися. Не справляються всі. Просто хтось продовжує жити, не справлятися, вирішувати це питання на якийсь час, знов трохи не справлятись, знов оптимізувати. Сам або з допомогою. А хтось — не продовжує.</p><p><strong><em>Думка про те, щоб не продовжувати більше жити, прийшла дуже якось логічно і не несподівано. Погляньте уважно: це не була навіть у прямому сенсі “думка про смерть”. Просто подумалося, що добре би було, щоб усе це закінчилося.</em></strong><br>До того часу я глибоко і доконечно заплуталась. Кожна окрема частина мого життя йшла добре, і важко було сказати, що я чимось конкретно незадоволена. Прекрасні здорові діти. Чудовий уважний чоловік. Цікава творча прибуткова робота. Все це разом виснажувало мене. Не в сенсі, що щось із цього винне у моїй проблемі. Мені просто почало ставати боляче від кожної думки, від кожного дріб’язкового обов’язку.<br>Пояснити, що саме мене турбує, я не могла. Це окремо дратувало, адже я — філолог, майстриня слова. Як же так, щоб я реченням не могла сказати, що у мене болить? А боліло нестерпно.<br>Виснажуючись сама, я виснажувала оточуючих. Друзі почали дратуватись, і я звела зовнішнє спілкування до мінімуму. З деякими людьми розійшлася геть негарно, але відчула надзвичайне полегшення від того, що більше не напружую їх собою.</p><p>Звісно, тривога і постійний дискомфорт не минулись безслідно, і я почала хворіти. Провівши ціле літо з температурою і болем в різних частинах тіла, я не витримала і пішла до лікарів. Оскільки до цього часу я була “щасливою недообстеженою людиною”, то важко було навіть визначитись, з чого почати.<br>Тим не менше, обстеження і лікування — це стало ще однією моєю зайнятістю. Механізм знищення був запущений: те, що мало мене рятувати, стало додатковою цеглиною на шиї.<br>Маючи чотирьох дітей, я, звісно, потребувала чоловікової допомоги, щоби навіть відвідувати лікарів. Тому для нього це також стало ще однією роботою. А зайнятості йому не бракувало й раніше. І я дуже добре відчувала, що з мого доброго, інтуїтивно близького коханого він перетворюється на різкого, чужого, виснаженого дядька, якому зле від одного мого вигляду.<br>Вигляд мій, звісно, бажав кращого.<br>Втрата близьких стосунків з чоловіком вибила мені останню землю з-під ніг, а усвідомлення того, що він віддалився через мене, — прихлопнуло згори.<br>Одним з крайніх моментів став той, в який на мої зміни стали реагувати діти.<br>Мій другий син найменше показував реації, хоч, однозначно, відчував усе. Доньки по черзі істерили, і це, звісно, додавало не радощів.<br>А от старший син одного разу прийшов зі школи, гупнув рюкзаком до підлоги і, буркнувши “привіт” пішов до кімнати. Він у свої 11 сприймав мене вже не як дитина, мама якої плаче цілими днями. А — як мужчина, коло якого жінка плаче цілими днями. І він потроху починав відштовхувати мене так, як у захисному рефлексі робив його батько.</p><p><strong><em>Я хотіла би розповісти про той крайній день. Тому, що крайнього, насправді не було.</em></strong></p><p>Здавалося: так, мені страшенно важко, але я ж усе контролюю. Одного дня я побачу, що не справляюся — і звернуся по допомогу.<br>Але ставало важче, важче. Я помилково прирівнювала “я не здохла вчора” до “я справилася вчора”. І продовжувала у тому ж дусі. Близькі люди вже викликали почуття постійної провини, від кожного телефонного дзвінка я обливалася потом, від кожної різкої репліки на свою адресу хотіла зникнути.<br>Того дня було ясно. Те, що від сонячного світла я почувалася погано, також було симптомом негаразду. <br>Чоловік пішов з дому роздратований, бо бачив, що мені зле з усе тієї ж незрозумілої причини. Я стримувала сльози, але вирішила триматись з усіх сил. Чомусь не виходило. Та і до цього багато разів не виходило. Нічого нового. Я пішла в душ, вбрала чисту сукню і висушила волосся. Я не хотіла погано виглядати, щоб на вулиці не було підозр до мене. Зварила кави, випила. Ці маленькі милі щоденні ритуали давно вже не несли в собі заспокоєння. Та, принаймні, “так було і в інші дні, в які я вижила”.<br>Мій погляд впав на ніж. Я відвела погляд. Ні, я цього не зроблю. Вдома діти, і потім — не хочу бруду в себе вдома.<br>Стоп, я щойно подумала про те, як утилізувати мій труп?<br>Так, звісно, я ж і раніше про це думала.<br>Я подивилася на себе у дзеркало. Відображення сказало: “Я більше не можу”<br>Воно і раніше так казало.<br>Десь на самому дні свідомості ворухнулась думка. А якби це був хтось інший, а не ти? Що б ти зробила для цієї людини? Що би ти порадила їй зробити?<br>Так, дивина. Я, яка завжди була активна і старалась допомагати іншим, зовсім не могла зарадити собі. Наче паралізована, просиджувала свої дні і ночі в неминаючому відчутті жаху і ступору.<br>То що, що робити?<br>Я зателефонувала своїй знайомій, яка працює в лікарні. Розповіла, що відчуваю. Знайома сказала негайно приїжджати.<br>Я набрала номер чоловіка і зібрала всі сили, щоб говорити спокійно. Більше за все я боялася, що він кине слухавку, що у нього також цей день — якийсь крайній. Але він був коло мене за 15 хвилин. Підтримуючий та готовий допомогти.</p><p>До лікаря ми звертались не уперше. Але раніше все впиралось у прийом медикаментів, адже я годую грудьми. Цього разу я мала інформацію про шлях визначення сумісності ліків на сайті <a href="http://www.e-lactancia.org/">e-lactancia</a> , де до уваги береться молекулярна маса діючої речовини. Грубо кажучи, більша молекула не проходить крізь судинний бар’єр і не потрапляє у молоко, яке виробляється з лімфи. Таким чином, сумісними з грудним вигодовуванням є деякі навіть дуже сильні препарати. І я була впевнена, що щось знайдеться.</p><p>Ні, я не була впевнена. Я була відчайдушна. Я втомилася втрачати: спокій, стосунки, комфорт, гроші, речі… Мені було потрібне “хоч щось”, і потрібне так давно, що навіть не вірилося, що я це отримаю.</p><p>Лікар довго розмовляла зі мною, а потім радилася з іншими. Я запустила свій стан до критичного, тож їй було непросто прийняти рішення щодо лікування. Але вона дослухалась до моєї думки продовжити грудне вигодовування, і підібрала сумісні препарати. Таким чином, мій головний лік лишився зі мною.</p><p>Я прийшла додому і зрозуміла, що починається нове життя. Не як у фільмі, де все одразу стане інакше. Просто я мушу відштовхнутися від дна. Це дно всіяне шипами і вістрями, тож відштовхнутися я пробувала неодноразово і безрезультатно. Але цього разу я мушу. Можливо, я пишу це тут для того, щоб зафіксувати. Зараз я йду догори.<br>Але, звісно, ліки є просто шляхом трохи збалансувати інтоксикацію організму гормонами стресу. Тож основна робота була і залишається за мною. І я працюю, мені не звикати. Працювати з результатом і на результат, а тим паче — без відчуття безвиході… хіба це не щастя?</p><p>Зараз я вже дозволяю собі усвідомити свої можливості. Чітко і спокійно зрозуміти, що дечого наразі робити не можу. Синхронний переклад, проведення тренінгів і зустрічей, публічні виступи — тимчасово у мене цього не буде. Але потім, скоріше за все, буде. І можливо, я зможу розкривати нові важливі теми з користю для інших.<br>Письмова робота в дещо менше навантаження, ніж раніше, мені по силах. Загалом, я продовжую жити і вести той спосіб життя, який зараз можу вести.</p><p><strong><em>Час для подяк. Всім, кому я дзвонила в істериці і хто мене не послав.<br>Всім, хто з розумінням поставився до того, що я менше спілкуюся.<br>І головне — звісно, моєму чоловікові. Ти витримав. Не знаю, як. Дякую тобі, давай будемо разом ще довго.</em></strong></p><p>Не думаю, що окремо оголошуватиму про кінець лікування чи про повне повернення до своїх попередніх активностей. Просто побажайте мені успіху і здоров’я. І ви теж, будь ласка, продовжуйте жити!</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=4ebb79a87987" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Сім разів відріж, або Що знаєте про стрижку “піксі” Ви?]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D1%81%D1%96%D0%BC-%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B6-%D0%B0%D0%B1%D0%BE-%D1%89%D0%BE-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D1%83-%D0%BF%D1%96%D0%BA%D1%81%D1%96-%D0%B2%D0%B8-8165bc5a3ea1?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/8165bc5a3ea1</guid>
            <category><![CDATA[haircuts]]></category>
            <category><![CDATA[haircare-tips]]></category>
            <category><![CDATA[style]]></category>
            <category><![CDATA[стиль]]></category>
            <category><![CDATA[pixies]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 23 Sep 2019 07:05:43 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-09-23T07:10:25.471Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p><a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Pixie_cut">Вікіпедія каже</a>, що “піксі” — це жіноча зачіска, для створення якої волосся дуже коротко обстригають з боків та на потилиці, залишаючи трохи довжини згори і урізноманітнюючи образи варіантами гривки.<br>І хоч довге волосся було і залишається розкішною прикрасою, причин коротко стригтись у жінок теж вистачає, приміром:</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/543/1*WvrvaDhD9fDaYHHCjDaMVQ.jpeg" /></figure><ul><li>відсутність часу/бажання/грошей доглядати довге волосся;</li><li>довге волосся втратило вигляд з віком/після хвороби/після пологів;</li><li>потреба у лікуванні, від якого волосся може суттєво випадати;</li><li>бажання віддати своє волосся на <a href="https://www.facebook.com/HairForShare">добру справу</a> або потреба продати його;</li><li>зміна стилю, початок нового життя;</li><li>бажання оздоровити волосся, відростити “свій колір” тощо;</li><li>ваш варіант :)</li></ul><h4>А мені пасуватиме?</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/679/1*f6ZHVIfweZvwxJgerVU3mQ.jpeg" /></figure><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/516/1*WGObhHzrqID8SNVh6-vzcw.jpeg" /><figcaption>Photo credit: Pinterest</figcaption></figure><p>Це друге питання після першого — “А може, постригтися?”<br>Хотіла б я сказати, що коротка стрижка пасує стільком різноманітним типажам зовнішності, що стовідсотково пасуватиме й вам. Але головне, що об’єднує всіх, кому “піксі” пасує насправді — це виваженість і рішучість. Якщо Ви здатні спокійно подивитись на те, як Ваше волосся змінює довжину вдесятеро — ставлю на те, що виглядатимете органічно.<br>Втім, “піксі”- це все одно що “чоботи”. Ніби й визначення, а ніби і зовсім ні про що. Треба ще конкретизувати, оцінити і підібрати.<br>Коли я вперше стриглась коротко, 16–18 років тому, вибір мети і засобів був головним чином в руках перукаря :) Клієнт пояснював як вмів, а майстер стриг як вмів він, і сюрпризи бували як приємні, так і не дуже.<br>Часи змінились, і ми потопаємо в тоннах візуального контенту. З вашого дозволу (а взагалі, у власному блозі — і без нього теж) я дам кілька порад з досвіду — <strong>як зробити так, щоби фото красунь зі стрижками допомогли нам з вибором, а не ускладнили його:</strong></p><ol><li>Звертайте увагу на тих моделей, у яких схожий з Вашим овал обличчя та пропорція довжини обличчя та шиї. Попросіть сфотографувати Вас у профіль та анфас до плечей, виміряйте лінійкою голову від верхньої точки до підборіддя і шию від нижньої щелепи до ключиці. Поділіть менше на більше, і повторіть ті ж обрахунки з фотографіями, на яких побачили гарні стрижки. Оберіть ті, пропорція яких найближча до вашої.</li><li>Звертайте увагу на тих моделей, у яких фактура волосся подібна до вашої. Я пішла далі і знайшла дівчину, яку знаю особисто і бачила до та після стрижки. В неї не лише структура і колір волосся близькі до мого, але і заріст/залягання проділу також подібні. Її фотографію у найвдалішому ракурсі я збільшила на екрані, прийшла до майстрині і сказала, що “хочу отово”. Знаєте, що вона казала мені підчас стрижки? Що дуже легко робити таку форму, бо волосся гарно під неї лягає. Збіг? Не думаю (с)</li><li>Це я така pixie-mood, що можу прийти з одною картинкою і рубати з плеча. Вам же раджу мати як мінімум три картинки до обговорення з майстром. Перша і друга — максимуми подібності за параметрами 1) овал обличчя+пропорція довжин обличчя-шиї, 2) структура і тип волосся, а третя — те, що Вам за всією логікою може не пасувати, але подобається так, що неможливо витерпіти :) Покажіть хорошому досвідченому перукареві це “неймовірне” фото і спитайте, чи можливо зробити для вас це. Якщо почнеться ходіння колами довкола та уникання прямої відповіді — показуйте ті логічніші картинки. Хороші новини в тому, що піксі відростає досить швидко, тому навіть можна дозволити собі “псіханути” перед відпусткою якоюсь неймовірною асиметрією, малюнком на скроні чи екстремально короткою довжиною. Буквально за місяць ніхто навіть не помітить всіх цих художеств, а за два можна і повторити :)</li></ol><h4>“Привіт, шкіро голови,</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*0-nq7sSh0yVS8k5J7JBLcA.jpeg" /><figcaption>Photo credit: Camille Brodard</figcaption></figure><p>давно не бачились!” — сказала я, вперше доторкнувшись до голови після стрижки. В залежності від структури та щільності волосяного покриву шкіра голови може бути видимою або ж ні у стрижці піксі, і це можна врахувати та обіграти. Та про укладку та вигляд поговоримо згодом. А зараз — про те, що якщо вже шкіра голови так близько, то гріх її не доглядати.<br>По-перше, тепер як ніколи зручно робити собі масаж. Можна використовувати спеціальні масажери, а можна просто пройтись подушечками пальців по всій новій зачісці, приділяючи особливу увагу потилиці і скроням, які вже задовбались “носити“ pony tail.<br>По-друге, чому б не зробити маску? Так, маски для довжини волосся вже не актуальні. Але ті, що мають діяти на шкіру голови, подіють на неї набагато краще, ніж раніше. До речі, ополіскування волосся після миття травами також буде не менш корисне, ніж для довгого волосся. А трав потрібно заварювати менше :) Самі плюси, загалом.<br>По-третє, піксі — чудовий привід для скрабування шкіри голови. Як зробити це нешкідливо? Універсальний спосіб — раз на тиждень перед миттям взяти 2–3 столові ложки бальзаму для волосся, змішати з 2 столовими ложками крупної морської солі і помасажувати сумішшю шкіру голови. Є ще рецепт кавового скрабу для шкіри голови, і якщо у вас темне коротке волосся — будь ласка, спробуйте і розкажіть мені, як воно. Після скрабування треба гарно промити волосся від суміші, а далі вже — шампунь, як завжди.<br>До речі, про шампунь. Оскільки мити волосся ви тепер будете частіше, шампунь варто обирати м’якший. Є спеціальні для щоденного використання. Комусь підходить дитячий (мені — не дуже), комусь навіть мильна піна (мені в юності підходила, а зараз якийсь осад на волоссі) залишається.</p><h4>Як вкласти, щоб всіх на лопатки покласти?</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*ZMVv-pyYAhYgrMxpWlr-xw.jpeg" /><figcaption>Моя любов — мокре волосся. Відтворити такий вигляд гелем — дуже ефектно і нескладно</figcaption></figure><p>Я не люблю твердження про те, що будь-яку стрижку потрібно вкладати. Ні, звісно, тепер я не лягаю спати з мокрою головою, як бувало раніше. Але помити волосся і, займаючись справами та злегка помняцькуючи його, висушити до пристойного натурального вигляду — для мене це ознака правильно підібраної моделі. Саме таку зараз і маю. До речі, після стрижки у Вас може з’явитися новий “фірмовий жест” — один стандартний рух, яким Ви приводите зачіску до ладу.<br>Якщо рухів багато і вони хаотичні — варто подумати, чи добре підібрана стрижка.<br>Попри малу довжину, пінка і гель можуть урізноманітнити вигляд - наприклад, для вечірки. Але усі “екстремальні” укладки я раджу вперше пробувати в перукарні, у виконанні доброго майстра. Чому? Просто повірте на слово :)</p><h4>SWOT стрижки “піксі”. Як і годиться, коротенький :)</h4><p>Однозначні сильні сторони:</p><ul><li>швидкість щоденного зачісування;</li><li>економніше використання фарби (у випадку фарбування);</li><li>швидкість висихання волосся;</li><li>новий образ, стильний вигляд;</li><li>легше вбрати перуку за потреби.</li></ul><p>Було б нечесно сказати, що мінусів зовсім нема.</p><ul><li>непередбачуваний вигляд після сну (і потреба в позачерговому митті голови);</li><li>відносна одноманітність: “зачіска” тепер переважно одна, навіть якщо у варіантах;</li><li>потреба частіше відвідувати перукаря: “заростаюча” коротка стрижка — це помітніше, ніж додаткові пару см на довгому волоссі.</li></ul><p>Нові можливості.</p><ul><li>експерименти з фарбуванням, які швидко змиються або і зістрижуться;</li><li>раз на пару місяців можна кардинально змінювати форму.</li></ul><p>Ну, не загрози, звісно. Але виклики.</p><ul><li>тьотя-хлопчик :) В мене тепер такий хештег є на ФБ :)</li><li>нерозуміння від чоловічої статі. Але чесно. Хто наважився на піксі, тим це буде порошинкою в хвості кометі. При всій повазі, хлопці.</li><li>відпускати волосся з короткої стрижки — це втомливе заняття, і є періоди які доведеться просто пережити :)</li></ul><h4>Як воно: раз — і постригтись?</h4><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/656/1*EYIEFSZs0fmiuoKjvqoLXg.jpeg" /></figure><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/603/1*4UFgC0Id1OfCuX2uvp7GiA.jpeg" /><figcaption>Різниця між фото — 2 місяці. Photo by <a href="https://www.facebook.com/FotografLesyaStoroshchuk/">Lesya Storoshchuk</a></figcaption></figure><p>Було класно, бо це було моє рішення і моє бажання. Спитатись думки і досвіду дівчини, фото якої я взяла за зразок для своєї зачіски, (а це чудова <a href="https://www.facebook.com/mari.rudyk">Маріанна Рудик</a>) мені знадобилося лише для “синхронізації”.<br>Довжина мого волосся змінилася з 40 до 4 см одним помахом ножиць.<br>І з кожним обтятим пасмом я бачила те, що змусило мене змінити багато що в житті, зокрема, і зачіску. У мене виявилися значно виразніші очі, з яких гривка зняла втомлений розсіяний вигляд. Моя шия виглядала ще стрункішою, а волосся — досить густим і не таким вже і тоненьким. У мене виявилися чіткі лінії овалу обличчя, кутів брів, кінчика носа. І погляд людини, яка може дати з ноги :)<br>Моя звичка до відсутності макіяжу набула нового змісту. З чистим обличчям я собі виглядаю “ні відняти ні додати”, а мій колишній “вихідний мінімум” робить з мене таке “жіночко”, що аж страшно.<br>Ще один плюс до економії грошей і часу, ще один привід краще доглядати шкіру.<br>Реакції були різні, і оскільки причин я не пояснюю, то просто попросила “любити і поважати мене тепер і отаку”.<br>Ґендерні стереотипи працюють без вихідних, і навіть хлопці 10–12 років, які були у мене за бебісіттерів в час перевтілення, сказали “Нащо Ви це зробили?” :) Сусідський хлопчина по секрету сказав моєму синові, що тепер я виглядаю дуже строгою і злою. Але краще одного разу викликати недовіру в одного хлопчика, ніж давати невідповідною зовнішністю підстави лізти собі на голову усім кому не лінь. Тим більше, що всі підозри маленьких хлопчиків швидко розвіює домашній пиріг і гра в “Уно” у нас в гостях.</p><h4>Якби мене спитали, що я думаю з приводу стрижки “піксі”, я би сказала сакраментальне: “Волосся — не зуби, відросте”. Але вирішувати, звісно, Вам :)</h4><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=8165bc5a3ea1" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Посміхніться: Вас лікують!]]></title>
            <link>https://juljaoleh.medium.com/%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B2%D0%B0%D1%81-%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C-ef2ef4b47c83?source=rss-a5f61a624778------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ef2ef4b47c83</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Yulia Olekh]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 18 May 2019 10:11:20 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2019-05-18T10:17:13.312Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Частина 1 — про мене.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*lPUktbASK7O1JaTxToetzA.jpeg" /></figure><h4>Була собі дівчинка Юля, і була у неї фобія стоматологів. Дівчинка виросла, знайшла для себе рішення та вже багато років гарно дбає про свої зуби. Тут би й хепі-енду бути, але стали підростати Юлині діти. І тема зубних лікарів та питань до них повернулась до її життя… щоб бути остаточно вирішеною!</h4><p>Страх чи занепокоєння при думці про лікування зубів — скоріше <a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Dental_fear">поширене явище</a>, ніж рідкісне відхилення від норми. Але фобія — це не зовсім страх. Це наприклад так:<br>- Доброго дня!<br>- Доброго дня.<br>- Влаштовуйся зручніше, відкривай ширше рота.<br>І наступна картинка — холод, нашатирний спирт, нудота попри те, що завбачливо не їла перед відвідинами лікаря ледь не добу… Єдине, чого тоді не могла зрозуміти — чому вони ніколи не лікували мене, поки я була у відрубоні.<br>Мої знайомі поділялися на 2 типи: ті, хто ходив до зубного лікаря регулярно(меншість) і ті, хто — ні (з різними наслідками).<br>Мене мій стан справ не влаштовував ніяк, і я з ним працювала.<br>Станом на зараз у мене є “свій” лікар, і я раз на півроку спокійно ходжу на прийом — переважно просто на огляд. Більше жодних мокрих плям після мене на кріслі (то був лише піт, але уявіть собі, як треба спітніти в цупкому бавовняному одязі, щоб лишити повний відбиток себе на дерматині) та жодних безсонних ночей.<br>Свій шлях до теперішньої гармонії в цьому питанні я окреслю двома списками рекомендацій: що працювало “на” фобію в поєму випадку, а що допомагало її долати.</p><h4><strong>Отже, список 1 — не робіть цього, якщо ви надто переживаєте перед відвідинами дантиста:</strong></h4><ul><li><strong>запис дуже заздалегідь</strong>. Так, часом без цього не обійтися. Але ви будете переживати весь час — від запису до візиту. Звільніть котрийсь із вечорів робочого дня і запишіться “на післязавтра” або принаймні “на тижні”.</li><li><strong>планування візиту до лікаря як “справи дня”</strong>. Хіба що у вас багато дітей, і плановий огляд — сімейна і досить тривала подія. В інших випадках краще збігати в обідню перерву, вранці чи після роботи/навчання.</li><li><strong>заохочення себе бути “молодцем”. </strong>Звучить смішно, але я колись казала собі: “Зберись, шмато! Якщо не гепнешся непритомною і не будеш плакати підчас лікування — купиш собі щось потім”. Тобто, я хотіла організувати собі міні-шопінг лише у випадку, якщо виявлю спокій і сміливість. Це було дурістю, бо сміливості ніде було взяти, і щоразу після такого лікування я почувалася нікчемою.</li><li><strong>слухання розмов і “страшилок” з минулого.</strong> Покоління наших батьків має значно сумніший досвід лікування зубів. Тому і ситуацію плачевнішу, ніж можемо мати ми.</li><li><strong>приміряння на себе закономірностей.</strong> А почасти — і просто чуток. “Підчас вагітності псуються зуби”, “препарати заліза одразу руйнують зуби”, “після загального наркозу всі пломби вилетять” — частину цього я, нажаль, чула від лікарів. Тож нічого не залишилося, як знайти стоматолога, який робить компліменти моїй посмішці і завжди каже, що з гарним доглядом все буде гаразд. Зрештою, взаємодія з ліками є завжди індивідуальною, і в сучасному світі є море способів допомогти собі та своєму здоров’ю лишитися у рівновазі.</li></ul><h4>Натомість — те, що мені допомогло на шляху до здорових і гарних зубів:</h4><ul><li><strong>знайти “свого” лікаря, з “легкою рукою” </strong>— відчуття, наче якщо щось і треба з зубами зробити, то це така дрібничка, що і паритись не варто. Щоб знайти такого лікаря, варто познайомитися з кількома.</li><li><strong>визнати, що я боюся.</strong> Я і з лікарем так знайомилась. “Привіт, я Юля, і мені дуже страшно навіть на огляді. Давайте Ви перед лікуванням будете мені казати, чи довго це буде тривати і чи буде мені боляче?” Мій лікар завжди каже приблизну тривалість і приблизні очікувані відчуття. Мене це заспокоює.</li><li><strong>попросити когось іншого записувати мене до стоматолога. <br></strong>Смішне трохи, але значно знижує градус напруги. Спробуйте — попросіть свого хлопця/дівчину/друга/подругу записати вас, враховуючи ваш звичний графік. І повідомити в режимі “тобі тут до лікаря треба забігти на тижні”.<br>Багато клінік нагадують постійним клієнтам про планові огляди. Цікаво, як воно. Мені здається — все одно ліпше, ніж записуватися самій :)</li><li><strong>піти до лікаря за компанію з кимось, хто не боїться.</strong> От це насправді дуже помічне. Не можу сказати, що чужий позитивний досвід так одразу раз — і вимикає страх. Але принаймні впливає, дуже. Для мене було дуже важливо — побачити, що можна лежати в кріслі з повністю розслабленими руками і ногами (я ж завжди або хустинку дерла, або гаманець) і з посмішкою заходити до кабінету та виходити з нього.</li><li><strong>народити дітей. </strong>Нормальна така порада, погоджусь :) Залежність тут зовсім не така, як ви можете подумати.<br>Коли я вперше прийшла до дантиста в статусі мами, Дмитрик був 4-місячним комочком. І поки мене лікували, його щосили колисав у візку молодий татко. Тоді навіть трохи боляче було, але я думала лише про одне — скоріше б закінчили і бігти до малюка.<br>Стосовно ж “жінка, яка народжувала, не має боятись нічого в житті” — неправда. Мій лікар щоразу з цього жартує, бо я хоч і не відрубуюсь, але добряче блідну. “Як же Ви народжували?” — дивується він. “Так то ж не страшно” — знизую плечима я.<br>До слова, за 11 з половиною років вагітностей, годуванння грудьми, вагітності плюс годування у мене з’явилося щось 3 пломби (якщо не плутаю). Тому узагальнювати, що “діти коштують мамі зубів” я б не стала. Бо якщо зовсім згрубша — життя коштує зубів, і всього тіла. Тим не менше, я ще років 60–70 планую користуватися цим комплектом :)</li><li><strong>спланувати щось приємне після візиту до лікаря.</strong> Незалежно від “молодець”. Зрештою, будь-який привід зробити собі приємне — це добрий привід.</li><li><strong>гарно виглядати підчас візиту. </strong>Тональний крем був поганою ідеєю, він стік в комір разом з потом і видно стало не лише мою червону фізіономію, а й те, як недоречно я намазюкалась. Втім, вмитись, зачесатись і вдягнути щось таке, в чому почуваєшся особливо впевнено — на ліки від фобії не тягне, але на позитивний фактор — цілком.</li></ul><p>Мені ще дуже допоміг досвід носіння брекетів. Навіть не сама система (хоч вона зробила мою посмішку дуже класною, погодьтесь :) ). А те, що треба було 10–15 хвилин щомісяця проводити в стоматологічному кріслі, протягом 1 року та 7 місяців. Вже за півроку я побачила, що долоні менше пітніють від запаху кабінету. А за рік могла слухати звук бормашини у фоновому режимі без нудоти. Розумію, зі сторони це навряд чи виглядає досягненнями, але для мене колись таке було зовсім нереально.</p><p>Загалом, якийсь час я навіть вважала, що проблеми у мене нема.<br>Аж тут карієс з’явився в мого Дмитрика. Коли мені сказали, що 6-річній дитині потрібно пломбувати зуби, я вперше за багато років з’їхала по стіні. І зрозуміла, що завдання стоїть значно глобальніше від колишнього мого: тепер я маю сформувати в дітей таке ставлення і такий досвід, щоб вони спокійно взаємодіяли з стоматологами та знали, що огляд раз на півроку — це, вибачте за каламбур, — “як зуби почистити”.</p><p>І знаєте що? Мені на даному етапі це вдалося. А як усе було — розповім вже невдовзі у наступному дописі.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ef2ef4b47c83" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>