There is the concept we’re all familiar with in the digital world — User Interface Design.

Clean and beautiful design is expected to be delivered in collaboration with the product development agency. And then, we are faced with another word combination like User Experience, which sounds promising about user engagement and increasing revenue, but still doesn’t give a clear understanding of processes and outputs.

So, what UX design is all about?

Let’s imagine a car. Nice shapes, thoughtful details, fancy interior, big wheels. This is a design worth our money, like a good-looking UI. But is it worth it if a car can’t ride, though? I doubt it. That feels like a poor UX that can’t drive your product anywhere and just costs you a lot of funds.

To avoid this, we at Oril use UX principles of cycled exploring, implementation, testing, and analysis. Let’s have a closer look at UX services and the stages involved considering their duration, participants, and deliverables.

Discovery

Let’s get acquainted, or Stakeholders Interview

You have a product idea. All the information you’re able to share will create a clearer understanding of the product and will setup UX research in the most efficient way. A few arranged calls will help us to define your business goals, and our project questionnaire provides a perfect information structure to understanding your needs.

Tools to use: Google Meets

Participants: Business stakeholders, UX Designer, Business Analyst, Project Manager

Duration: 1–3 meetings

Output: Detailed project questionnaire

Competitive Analysis

Once your product idea is described, let’s investigate your competitors’ product functionality, usability and traffic, strengths and weaknesses, and find out the key difference between them and you. It’s worth mentioning that the product we’re going to create should be better than the competitors’ ones, so there’s no chance of a useless duplicate.

Tools to use: Google Sheets

Participants: Business Stakeholders, UX Designer, Business Analyst

Duration: 1–3 days

Output: Analysis of competitors’ products and possible improvement of UX strategy like this

User Surveys

Okay, now it’s time to get to know our users. User surveys are the most spread method to collect users’ thoughts and feelings by asking them open questions in forms or interviewing them directly.

Here’s a list of places where you can find people to survey:

• LinkedIn and other Social network groups
• Specialized services such as UserTesting, UsabilityHub
• Current users, and word of mouth

As a matter of fact, survey results bring to light favorite features of users and UX issues, as well as predicting user perception of a product launch or new application functionality.

Tools to use: TypeForm

Participants: UX Designer, Business Analyst

Duration: 3–8 days

Output: UX issues, possible new product features, user portrait re-definition

Implementation

User Flows & Scenarios

User Flows & Scenarios are best demonstrated on use-case diagrams, were we describe the user behavior visually by detailing the positive and negative scenarios. A full list of these scenarios should constitute every possible way a user can interact with the product as well as how the product should respond to any unplanned situation.

Let’s take a log-in feature as an example to demonstrate what a positive and negative scenario mean:

• A positive scenario would be when a user logs in successfully.
• In contrast, some of the negative scenarios would be: internet connection error, user forgot credentials, or there is no such user in the system, etc. These scenarios define the type of notification message that would appear or where the next screens lead.

Tools to use: MindMeister, Miro

Participants: UX Designer, Business Analyst

Duration: 2–5 days

Output: Visualized flow of user interaction with an application like this

Site Mapping

The site mapping of a website is a strategic process that sets the tone for the entire product, if done correctly. A site map is a hierarchical listing of the site’s pages. It typically includes content thesis and functionality guesses. This helps determine the overall information architecture of the website, indicates the best logic of navigation, and ensures all necessary items are present and accounted for.

Tools to use: MindMeister, Miro

Participants: UX Designer, Business Analyst

Duration: 2–5 days

Output: Visualised site map of pages

Wireframes

All right, now we’re ready to draw our first black-and-white wireframes to assign functionality to each screen and show the dependency between them. It’s the skeleton of future UI design and the ultimate draft before coloring that needs to be discussed and agreed upon within the team.

Tools to use: Sketch, Figma

Participants: UI/UX Designer, Business Analyst, Business Stakeholders

Duration: 3–6 days

Output: Uncolored wireframes of application

Prototype

Finally, this is the UI/UX phase that allows all the pieces to fall into place. Prototypes are usually created by black-and-white wireframes or colored mock-ups. At this point in the process, the interactive model looks like a working product and is good enough to check user flows, present to investors, and get user feedback.

Tools to use: Sketch, Figma, InVision, ProtoPie

Participants: UI/UX Designer

Duration: 1–5 days

Output: Realistic interactive prototype like this

Analysis

Heat Maps

A heat map is a data visualization that shows patterns of how website users click, scroll, and move through the page. Finding out which CTAs (Call to Action) buttons and links have the most or least clicks, measuring user scrolling, and looking at session replay are the best ways to improve product UX and increase sign-ups or sales.

Tools to use: Hotjar (www.hotjar.com), CrazyEgg (www.crazyegg.com)

Participants: UI/UX Designer, Business Analyst, Marketing Specialist

Duration: 3–5 days, repeatedly

Output: UX design improvements list based on heat maps analysis

A/B Testing

A/B testing evaluates two options on an application page. In this type of testing, the pages look the same except for one UI element. Since the pages are otherwise identical, this allows you to find out which UI option is more effective and why.

Tools to use: Google Optimization

Participants: UI/UX Designer, Business Analyst, Frontend developer, Marketing Specialist

Duration: Repeatedly

Output: UX design improvements list based on A/B testing

UX Design Analytics

As far as UX analytics works on the side of business goals and user engagement, it is important to take time to track an application’s activity of users (i.e. gathering useful data about session duration, pages per session, bounce rate, etc.) along with the information on the source of the traffic.

Tools to use: Google Analytics, SimilarWeb (www.similarweb.com), Amplitude (www.amplitude.com)

Participants: UI/UX Designer, Business Analyst, Marketing Specialist

Duration: Repeatedly

Output: UX design improvements list based on analytics and tracking

Conclusion

At Oril, our experienced designers believe that UI design and UX improvements are inherent, and the strong combination of both leads to great business achievements. Would you like to see it for yourself? Let’s get in touch on the one-stop shop way to your digital product.

Спекотний південь Італії існує для того, щоб закохатись, а північні миловидні містечка — щоб розбити своє серце. Про це, як ніхто, знає Лука Гуаданьїно — режисер-романтик, який вже випробував героїню Тільди Суїнтон у фільмі “Я — це любов” неочікуваною пристрастю до друга її сина. Тепер черга за північною Італією, на території котрої зустрічаються герої “Call me by your name”: Еліо — ерудований і талановитий 17-річний юнак, що проводить літо на віллі своїх батьків, американського професора та перекладачки-італійки, та Олівер — 24-річний американський вчений, асистент батька Еліо, який навідується у гості і має намір жити під одним дахом з сім’єю поліглотів впродовж наступних місяців. Це не історія про американську інтелегенцію, котра безтурботно відпочиває десь на узбережжі теплого моря, не про міцну чоловічу дружбу, і не медіа-виклик ЛГБТ-спільнот, — це історія перших сильних почуттів юнака, його власне “чуттєве італійське літо”. Sensual Italian summer, як описав стрічку Армі Хаммер, виконавець ролі Олівера. І щоб зрозуміти героїв, розібратись із власним ставленням до цієї делікатної теми та насолодитись красою кіно — потрібно дослухати історію до кінця.

Незворотність почуттів

Крема, середина 1980-х років. За вікном звичайне італійське літо — Еліо проводить його, купаючись у морі, серед компанії друзів та дівчат, читаючи і займаючись транскрибуванням класичної музики. Йому не складає зусиль підтримати бесіду італійською з матір’ю, англійською — з батьком, та флірт - французською. По приїзду, Олівер доволі швидко вражає своїми глибокими лінгвістичними знаннями і завойовує левову частку уваги навколишніх дівчат та господарів дому. Спочатку це дратує Еліо, викликаючи щось середнє між ревністю та захопленням: “Тобі подобається Олівер? — Та хто ж його не любить.”

Літо застигло і відмовляється минати. У цій розміреності днів, відсутності плинності часу, Олівер і Еліо катаються по мальовничим пагорбам, купаються у струмку, допоки не відчули щось більше за дружбу.

Усвідомлення нових сильних почуттів приходить до них не одразу. У приборканні емоцій усі засоби гідні — певний час Еліо навіть мстить Оліверу за те, що він його відштовхув, і закрутив роман з гарненькою француженкою. Проте не вона являється для юнака уособленням бажання та туги — проведені границі не рятують, самозаборони не спрацьовують, і Еліо та Олівер поринають у вир кохання.

Безстатева юність

Незважаючи на запах безкінечного літа і красу юності, котрими наскрізь просякнута стрічка, у ній вбачається біблійний заборонений плід, яким є не лише роман між Еліо та Олівером, але і стиглий персик. Дозрівання персика чітко прив’язується до ключового усвідомлення Еліо власної сексуальності. Та жодних вульгарних чи граничних для прийняття глядачами сцен Гуаданьїно собі не дозволив, наповнивши атмосферу кадрів тонкими інтонаціями першого кохання, дотиків, довгих безсонних ночей, що увінчуються купанням у річці з настанням світанку, і прагнуть тривати вічно. Адже саме цього, коли закохуєшся вперше, бажаєш понад усе — магії любові та присутності коханого, звільненої від обмежень часу. Прокидатись та засинати у солодкому літньому забутті.

Людська психіка здатна “поміщати усередину” найважливіших людей, роблячи їх інтерналізованими об’єктами. Таким чином, перше кохання може жити у нас не тільки у вигляді спогадів, а і “живим” внутрішнім досвідом.

Це забуття стає особливо дорогоцінним, коли в певний момент між Еліо і Олівером з’являється зв’язок — самоідентифікація з коханим. Олівер надає змісту назві фільму, сказавши: “Call me by your name and I’ll call you by mine. Okay, Oliver?” Сучасний психоаналіз має достатньо пояснень феномену самоідентифікації із цінними для нас об’єктами. Гаррі Гантріп стверджує, що людська психіка здатна “поміщати усередину” найважливіших людей, роблячи їх інтерналізованими об’єктами. Таким чином, перше кохання може жити у нас не тільки у вигляді спогадів, а і “живим” внутрішнім досвідом. У свою чергу, Отто Кернберг, відомий сучасний психоаналітик, у книзі “Відносини любові. Норма та патологія” міркує про визначення нормативів та відхилень у стосунках, які, звісно ж, мають своє коріння у дитинстві. Немовля, за Кернбергом, завдяки своїй незаплямованій психіці у процесі встановлення та чистому листі досвіду, являється чуждим до термінів статі і нав’язаним відповідно до них соціальний ролей, таким собі аморфним, безстатевим буттям. Найцікавіше, що саме таким, придивившись, ми і можемо побачити Еліо: його юність — світла, невинна та допитлива, і якщо у найвідвертішій сцені уявити замість Тімоті Шаламе витончену дівчину, не виникне жодних сумнівів у доречності їхніх з Олівером почуттів і збентеження щодо їхніх статей. Можливо, це і є відповідь на відразу, яку викликають нестандартні стосунки у декого — прийняти “безстатевість” і свободу до любові людських душ, покинувши територію упереджень та припинивши думати у категоріях належності до статі.

Голі факти

• режисер — Лука Гуаданьїно;
• фільм знятий по однойменній книзі Андре Асімана;
• здобув “Оскар” за найкращий адаптивний сценарій та був номінований як найкращий фільм року;
• нагороджений Премією «Незалежний дух» за кращу чоловічу роль (Тімоті Шаламе, Еліо);
• у списку нагород — Премія Європейської кіноакадемії за кращий фільм на думку глядачів;

Асоціативний ряд

“Назви мене своїм ім’ям” — не перший фільм, у центрі якого драматична історія стосунків підлітка та неоднозначним ставленням соціуму. Згадаймо ще декілька.

Леді Бьорд (Lady Bird)

Прекрасна і зворушлива історія дівчини, яка навчається у католицькій школі в Сакраменто і мріє вирватись із провінції у великий Нью-Йорк. Це історія дорослішання і становлення особистості у прагненні бути не схожою на інших, перших помилок і невдач у стосунках та сексуальному досвіді. Героїня Сірши Ронан, як годиться для кіно з настроями юнацького максималізму, протистоїть усім на шляху пошуку себе — матері, консервативним вихователям, очікуванням інщих, стереотипам маленького містечка. І ця боротьба в інтерпретації режисерки Грети Гервіг однозначно заслуговує нашої уваги.

Чим схожі: історією дорослішання

• режисер — Грета Гервіг;
• прем’єра 2017 року;
• номінація на “Оскар” за найкращий фільм року;
• нагорода “Золотий Глобус” за найкращу жіночу роль (Сірша Ронан, Крістіна);

Життя Адель (La vie d’Adèle)

Знову екранізація роману, а саме графічного, — Жюлі Маро «Синій — найтепліший колір» (фр. Le Bleu est une couleur chaude). На порозі дорослішання юна Адель зустрічає старшу дівчину, Емму, художницю з глибоким та нестандартним світоглядом. Завдяки цій доленосній зустрічі для Адель розпочинається подорож у власний внутрішній світ, зосереджений навколо бісексуальності, вибору діяльності та переживання першого шаленого болю від розставання та усвідомлення завеликої різниці інтересів та цілей з Еммою. Незважаючи на дещо затягнутий сюжет та білі плями на нитці оповіді впродовж 2-серійного фільму, саме це кіно відкрило загалу таких французських акторок як Адель Екзаркопулос та Ліа Сейду.

Чим схожі: історією дорослішання та одностаттевих відносин

• режисер — Абделлатіф Кешиш;
• прем’єра 2013 року;
• номінація на премію “Сезар” за найкращу жіночу роль (Ліа Сейду, Емма) та найбільш перспективній акторці (Адель Екзаркопулос, Адель);
• нагорода “Золота пальмова гілка”;

Місячне сяйво (Moonlight)

Хлопчик, підліток, чоловік. Проходячи усі ці етапи життя, головний герой “Місячного сяйва” зростає у Майямі, світі наркотиків та грошей. Саме тут він стикається із зрадами друзів та кровних батьків і знаходить прихисток у чужих небайдужих людей. А почуття до найкращого друга не проходять із роками, змушуючи вже дорослого чоловіка прийняти себе. Чесно кажучи, цей фільм не викликає ні відчуття теплої атмосфери, ні естетичного задоволення. І не повинен. Це передусім драма однієї людини, яка має бути почута і не відкинута.

Чим схожі: історією дорослішання та одностаттевих відносин

• режисер — Баррі Дженкінс;
• прем’єра 2016 року;
• “Оскар” за найкращий фільм року;
• номінація на “Оскар” за найкращу жічночу роль другого плану (Наомі Гарріс);

На відміну від “Місячного сяйва”, “Назви мене своїм ім’ям” повністю позбавлений акценту на суспільний осуд та цькування стосунків між чоловіками, що якісно відрізняє стрічку від подібних. Навпаки — Еліо зустрів підтримку і розуміння зі сторони свого батька: “Зараз ти, можливо, не хочеш нічого відчувати. І можливо, ніколи не захочеш. І… певно, ти не хочеш говорити про це зі мною. Але… Але ти все-таки щось відчув.” І далі:

Ми так багато відриваємо від себе, щоб скоріше забути і вилікуватися, що до тридцяти років від нас не залишається нічого. І кожен раз, починаючи нові відносини, ми можемо дати партнеру все менше. Але пригнічувати свої почуття, щоб нічого не відчувати … Це так нерозумно.

Кіно добігає кінця, літній краєвид змінюється зимовою прохолодою, ніхто не купається та не кохається, а на серці після перегляду — липка туга за коханим, за тим, що було, і найголовніше, — що могло би бути, проте ніколи вже не станеться. Туга та відчуття дорослішання, що відображається в очах Тімоті Шаламе, поки він споглядає палаючий вогонь у каміні.

Tyger Tyger, burning bright,

In the forests of the night;

What immortal hand or eye,

Could frame thy fearful symmetry?

by William Blake

“Джек” повністю виправдав очікування — багато метафор, відчаю і людського страждання. Цього разу фізіологічних мук було більше, ніж душевних, — саме тому здається, що попередні роботи були сильнішими. Починаючи з “Розсікаючи хвилі” та закінчуючи “Німфоманкою”. Недарма Ларс показує кадри з цих минулих робіт та цитує самого себе.

І якщо натхненням для таких шедеврів кінематографу як “Меланхолія” та “Антихрист” послугувала затяжна депресія у фон Трієра, то для “Джека” — за відчуттям, невпевненість та зневір’я у собі. Це і підштовхує Ларса, пробачте, Джека на пошуки доказів того, що він є митцем і усі скоєні вбивства (зрежисовані стрічки) — актом творіння. Проте Вергілій у розмові з Джеком натякає на його неунікальність: “Ти — розумний та небезпечний, як усі убивці”. І фон Трієр достатньо талановитий, як усі режисери? Зазвичай справжні митці постійно піддають сумніву цінність своїх робіт та думок, у той час як симулянти “торгують” муляжем ідей, будучи багатослівними та надмірно самовпевненними. У таких внутрішніх пошуках, фон Трієр постає перед нами живим та слабким, припиняючи ховатись за спинами своїх героїнь та їхніх жертовників, і вустами Джека промовляє: чому завжди винен чоловік? чому усі думають, що жертва завжди жінка?

Справді незвично бачити “на передовій” у Трієра саме чоловіка. Образи жертовних, розіп’ятих внутрішніми конфліктами, стиснених у залізній хватці обставин жінок міцно залишаються з нами на асоціативному рівні творчості датського режисера. У “Домі” жінки — також жертви і помирають від рук безжального Джека, проте видаються нерозумними та нерозважливими, вчиняючи по-дурному та інколи провокуючи маніяка. Як от героїня Уми Турман, яка наче з’явилась на екрані відразу після гострої сцени у “Німфоманці”, нав’язалась Джекові, сіла сама у його фургон та цілісіньку дрогу “підказувала” деталі свого потенційного вбивства. Таку і справді не гріх втихомирити, і цей випадок №1 з оповіді серійного вбивці викликав у глядачів у залі… сміх. Смішки і посмішки. Коли ви останній раз сміялись під час фільму фон Трієра, та ще й через дії жінки? Простим фактом звикання до психопатів у кінематографі це не поясниш.

Джек дуже хоче бути впійманим — робить все для цього: убиває під сусідськими вікнами, везе труп прив’язаним до фургону, та щиро стверджує в обличчя поліцейського про своє дивне і протизаконне дозвілля. Та ніхто не вірить йому. Ніхто його не може впіймати та визнати масштаб його мистецтва, затамувавши подих. Інколи потрібно вірити словам маніяка, коли він каже, що він — маніяк.

І наостанок — фінальна сцена, де Джек, спустившисть в самісіньке пекло завдяки Вергілію, намагається перейти на іншу сторону, де за усіми законами спіралі і циклічності життя існує подібність раю. Не через допитливість, чи самовпененість — ні, Джек хоче повернутись у той блаженний період дитинства, коли він спостерігав за житцями, що косять луг у єдиному ритмі диханння та самобуття. Проте пекло не обернулось для Джека лугом, поглинувши його, коли той упав. Яким би кмітливим там спритним не був Джек — цього не достатньо, щоб уникнути наслідків вчинків, і це відбирає звання творця та робить Джека простим смертним. Чи не є це іронічною відповіддю фон Трієра на власне запитання?

Перші “Фантастичні звірі, та де їх шукати” прикували погляди сотні тисяч дорослих та дітей. Можливо, саме тому так зріс наплив зіркових акторів у другій частині, а відтак — складна мережа взаємовідносин персонажів, їхні зустрічі у кадрі та розвиток подій. Персонажів настільки багато, а часу на розкриття характерів та сюжету настільки мало, що зловіщість Джонні Деппа, пробачте, Гріндельвальда, затьмарює звичну доброту Едді Редмейна, пробачте, Ньюта Скамандера, котрий у попередній частині був центральним героєм. Пам’ятаєте усю цю Ньютову добродушність, трохи наївну віру у магічне людство, безкрайню любов до тварин, якими він заражав під час перегляду, розбавляючи дійство добрими жартами та сценками із звірами? А потім ти такий виходиш із кінозалу з посмішкою Чеширського кота, наче тобі 12 і Едді Редмейн щойно запевнив, що все складеться, а добро переможе зло, головне, щоб добро було передусім твоїм, внутрішнім. Так от, у “Злочинах” цього немає. Такої атмосфери казковості і всебічної перемоги добра в особі Редмейна. Так, це достатньо childish, та хіба романи Роулінг не покликані дарувати серйозним і заклопатаним дорослим трохи дитячої казки для перепочину? Аа, цього реально бракує у другій серії. Навіть кумедна “гривка” Ньюта та комплімент Тіні про її очі як у саламандри не врятували ситуацію :)

Натомість, нас буде вражати Джонні-альбінос та його скликання чорних магів на фоні величезного орла, що місцями вражає схожістю на зібрання Третього Рейху. Саме там, у центрі Парижа, відбудеться фінальна битва добра і зла, принаймні, фінальна для цієї частини. Проте фінал та деякі кульмінаційні сцени здаються надто обрубленими, наче хвости в американских тер’єрів, і покидають глядача у прострації та з незакритими гештальтами. Воу, обережніше, Джоан.

Єдиним досконало-фантастичним виявився візуальний ряд. Дизайнери, графіко-мани та люди творчих професій знайдуть чимало натхнення та нестандартні візуальні рішення. А ще там є великий норовливий котик, якого Ньют приборкає кошачою іграшкою. Тож, cat-persons, шукайте фантастичних звірів та обов’язково знайдете.

Франція, 1996 рік. Група юних танцюристів репетирують постанову. Третій день шаленої репетиції завершується викликом хореографа “З нами бог!” і тоне у морі випитої сангрії. З кольорів — французьський прапор з блискіток та “скромний неон”, що заливає усе навколо. Територія фільму — грандіозно великий танцювальний зал і грандіозно маленькі кімнати, облаштовані тільки умивальником та зім’ятим ліжком. Пора року — зима. Стиль розкадрівки — запаморочливе коло, що стирає різницю між тілами у пориві ритмічних рухів, між дівчатами та хлопцями, між гендером і агендером. Що це? Звісно ж, це нашумівший “Екстаз” фільм-мейкера Гаспара Ное.

Це не просто черговий артхаус з претензією на мюзикл. Забудьте усі класичні прийоми мюзиклу на кшталт “Мулен Ружу” чи цьогорічного “Мама Мія 2”. Центрифуга енергії молодих і красивих тіл, їхніх бажань, відносин усередині трупи запускається з перших сцен фільму, і підтримується завдяки ЛСД у сангрії, що робить натовп танцюристів неконтрольованим та наче запертими у цих вакуумних, малоосвітлених стінах. Що робить ЛСД з креативними, пристрастними і амбітними? Правильно, вивільнює їхні найпотаємніших демонів. Інцестуальні стосунки між братом і сестрою, викидень у дівчини унаслідок побоїв від іншої танцюристки, мала дитина, зачинена у кімнаті з високою напругою, ревність, заздрість, селф-харм, суїцид, бійки, крик, секс на танцполі, конвульсійні танці, і музика, музика, музика.

Та навіть у той момент, коли від Ное усі очікують сцен насильства, персерсій та агресивного сексу, Ное робить нам сюрприз, ніби говорячи: у мене є для вас щось краще, у мене є для вас справжній екстаз. Незважаючи на інший фільм Гаспара, “Незворотность” з Монікою Белуччі, з його 10-хвилинною сценою згвалтування та неодноразовим насиллям, “Екстаз” не епатажує заради епатажу, і секс тут не заради самого сексу, як і насилля — заради насилля. Йдучи на фільм, я морально готувалась до більшого трешу та агресивних сцен. Та “Climax” зосередився на чутливісті персонажів, на прикладі Сельми, хореографа, на відчутті хаосу і домашнього апокаліпсису, байдужості і невимовної жорстокісті, яка живе у кожному. Здається, Ное навмисно не показує деталей, маючи за мету не шокувати, а занурити у це молоко оргій, бійок та психоделіки. Тому неконтрольована жорстокість “Екстазу” — не така як у “Механічному апельсині” Кубрика чи “Антихристі” фон Трієра.

Потрібно віддати належне — 10–15 хвилин динаміки, зображеної у перевернутих дригом кадрах, достатьо полоскотали нерви глядачів, змушуючи їх подумки благати поставити картинку на місце та викликати когось, хто зупинить це безумство. І Ное знову підсипав нам трохи наркотику у зафільмовану феєрію ритму і тіл — у танці від екстазу.