<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Oleksandr Tyron on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Oleksandr Tyron on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@oleksandrtyron?source=rss-81958cdf514a------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/0*MT1SZffMTvLZgzod.</url>
            <title>Stories by Oleksandr Tyron on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@oleksandrtyron?source=rss-81958cdf514a------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Mon, 16 Nov 2026 04:26:42 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@oleksandrtyron/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Слова відчуті]]></title>
            <link>https://medium.com/@oleksandrtyron/%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%87%D1%83%D1%82%D1%96-80d09e9f6f9f?source=rss-81958cdf514a------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/80d09e9f6f9f</guid>
            <dc:creator><![CDATA[Oleksandr Tyron]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 03 Aug 2021 13:20:57 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-08-03T13:20:57.111Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*VOgWC8dXYl8zPGnhdojp3Q.png" /></figure><h3>Андрій</h3><p>Тріскотіння ватри, брязкіт повного відра молока від маленьких карпатських корів, гавкіт кудлатих псів, що стережуть отару та співи пані Лесі за пряжею вправно малюють картину звуків моїх Карпат цього літа. От тільки я нічого не чую, років так із п’яти. І сказати мало що можу, та хочу багато розповісти.</p><p>А тут ще, хай йому чорт, немає нікого, хто б розумів мову жестів. І мені, 17-річному хлопцеві хочеться стати фінальним штрихом, що довершить цей карпатський пейзаж, аніж бути білою плямою, на яку кожен кидає свій співчутливий погляд.</p><p>А ще більше хочеться крикнути до гір: “Трясця твоїй матері, і навіщо я тільки пхався у ті гори, нащо вкотре лишав кляту зону комфорту поперек давана і монітора !” Але я у відповідь лише киваю головою, коли Аня пропонує мені термос із трав’яним чаєм. Сьорбаю. Усміхаюся та вдивляюся у ватру (задумливо).</p><h3>***<br>Аня</h3><p>Зранку у моє вікно лупить дощ, великими краплями:</p><p>Пуп…</p><p>Пуп…</p><p>Пуп…</p><p>Пуп.Ппп.Пппп.Пуп! Пуп!!!<br>“Ну всьо, накрилися ваші чорниці, рєбята” — думаю собі та повертаюся до вікна, яке легенько прочиняю та глибоко вдихаю трав’янисту суміш, що несе вітер. Пані Леся доварює банош на сніданок. Шкварчать ковбаски…</p><p>Швів щвіщвщвіі щівщщщщ ЦкЦЦЦЦ ПЛЮП</p><p>— то вона знову дає забагато масла.</p><p>А значить, треба буде більше бігати по набережній вдома після цих сніданків.</p><p>“Та я вже стара для тих квітів, пане Павле!” — а оце бачу, як вона відбивається від знаків уваги місцевого вуйка, відпихаючи букет насмиканих квітів від себе.<br>Але то звучить радше як заохочення до подальших дій. Панові Павлу подобається, бо він хвацько кидає ті квіти їй на стіл, поряд із сирною та овочевою нарізкою та рвучко розвертається.</p><p>До підйому ще хвилин двадцять. Тому я прикриваю очі та намагаюся не заснути.</p><p>Хлопці точно мене розбудять. Бо без Анічки вони нікуди не підуть, загубляться, як сліпі кошенята. Треба, щоб і Андрій все це унюхав-почув-побачив, зараз я його як розбуджу, весь день пам’ятатиме… І я підходжу до нього тихенько, щоб не збудити.</p><p>***</p><h3>Андрій</h3><p>Мені хтось бризкає холодною водою в обличчя, і я ніби раптово виринаю з самого дна. Краплі скочуються за комір, від чого стає зимно та мокро. Чи я забув з ночі зачинити вікно? Перші хвилин десять щоранку — то як щоденне народження, і думки рояться у моїй голові безладно.</p><p>Ще у повітрі дуже смачно пахне… Ну… такого у Дніпрі я точно не відчую. <br>Ранок буде гарним, що тут скажеш.</p><h3>***<br>Аня</h3><p>На полонині так багато сонця, що я примружую очі, бо вечірнє проміння дуже сильно хоче туди залізти. Я вмощуюся зручніше та дивлюся на Андрія, що крутиться поруч. <br>***</p><h3>Андрій</h3><p>Мені подобається, як Аня тонко відчуває, світ навколо тому я сідаю біля неї й ми разом дивимося на гори. У неї квіткові парфуми, і вони класно пасують до місцевого трав’яного запаху. Сонце позолотило сосни. А ноги самі склалися наче наколоті колоди, після втоми від вчорашнього підйому в гори. Розпружитися та Нічого не робити — класно. <br>***</p><h3>Аня</h3><p>Мені дуже приємно сидіти поряд. Я випадково торкаюся його пальців. Струм-м-м-м.</p><h3>***<br>Андрій</h3><p>“У тебе така гладенька шкіра…”<br>***</p><h3>Аня</h3><p>“Правда ж, що ми відчуваємо одне й те саме, Андрію?” — я дивлюся на нього у червоно-жовтому світлі сонця.</p><h3>***<br>Андрій</h3><p>“Правда” — читаю по її губах, які наважуюсь поцілувати</p><p>***</p><h3>Андрій</h3><p>Знову сьорбаю чай, ще раз усміхаюся до Ані та вдивляюся на ватру (вже ні про що не думаючи).</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=80d09e9f6f9f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>