<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Reed on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Reed on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@reedmedia?source=rss-127ccf908afe------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*vel3l0di0-3tVjx3SUNKXg.png</url>
            <title>Stories by Reed on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@reedmedia?source=rss-127ccf908afe------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Sat, 21 Nov 2026 14:56:48 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@reedmedia/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Проект за введення двомовності в Україні]]></title>
            <link>https://medium.com/@reedmedia/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82-%D0%B7%D0%B0-%D0%B2%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-ae89bfd60716?source=rss-127ccf908afe------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ae89bfd60716</guid>
            <category><![CDATA[україна]]></category>
            <category><![CDATA[росія]]></category>
            <category><![CDATA[двомовність]]></category>
            <category><![CDATA[свобода]]></category>
            <category><![CDATA[мова]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Reed]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 09 Jun 2017 15:03:37 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2017-06-09T15:03:37.440Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*mk4ye288TDu0acmpRvaYKw.jpeg" /></figure><p><strong><em>Автор: Остап Кармоді</em></strong></p><p>Інститут російської мови імені В. В. Виноградова Російської академії наук — на рідкість безглузда організація, принаймні в тому, що стосується його першого і головного, судячи з сайту ІРЯ, завдання — «оцінки мовних інновацій з точки зору їх нормативності і кодифікації норм літературної мови в нормативних словниках, граматиках, довідниках з культури мовлення». Як і його численні аналоги: Académie française, Real Academia Española, Rat für deutsche Rechtschreibung, Rada Języka Polskiego, Türk Dil Kurumu, Komisyon sa Wikang Filipino, Guarani Ñe ‘ẽ Rerekuapavẽ, Baraza la Kiswahili la Taifa і інші офіційні органи з регулювання мов народів світу. Мова живе як хоче і не слухає регуляторів. У 2009 році Міносвіти на основі рішення ІРЯ офіційно ухвалили, що слово «кофе» може бути середнього роду. Але десятки мільйонів людей говорили «кофе, оно» задовго до цієї постанови і не питали ні в кого дозволу. А інші десятки мільйонів як говорили завжди виключно «кофе, он» і зневажали тих, хто говорив інакше, так і після постанови ні за що не почнуть вживати слово «кофе» в середньому роді і не перестануть зневажати тих, хто це робить. Офіційна «фіксація» мовних норм зовсім нічого не змінює, окрім хіба того, що у нас в кишенях стає трохи менше грошей — на суму, що виділяється державою цим фіксаторам. Недарма, що за порадою про те, як і що писати, ми звертаємося не в ІРЯ і не в міністерство, а до вихованого в Берліні польського єврея Дітмара Розенталя, який офіційно був фахівцем з італійської та для якого російська мова навіть не була рідною — мові плювати на національності і регалії. Недарма у сучасній lingua franca — англійської — немає ніяких регулюючих інститутів, ніхто офіційно не фіксує його норми, ніякі чиновники і академіки не затверджують його словники — і англійській ця відсутність регуляторів абсолютно не заважає, а може, навіть і допомагає.</p><p>Але для однієї країни я б все-таки зробив виняток, і ця країна — Україна. Ні, я не про Інститут української мови, без нього українська мова як раз чудово могла би обійтися. Я про Інституті української російської мови, якого поки немає, але який потрібно створити.</p><p>Мовне питання псує людей гірше квартирного. І не тільки в Україні. Як свідчення гармонії двох мов в рамках однієї держави часто називають Канаду. Ніщо не може бути далі від істини. Канада, точніше, одна з її провінцій — Квебек — краще свідчення того, як мовні війни можуть привести процвітаюче суспільство до розрухи.</p><p>У Канаді дійсно дві офіційні мови, англійська та французька. Але це на загальнодержавному рівні, і значить це лише те, що кожен громадянин може звернутися до центральних органів влади на будь-якій з цих двох мов і отримати звідти відповідь так само на ній. Але Канада — конфедерація. Більшість питань там вирішується на рівні провінцій, і франкомовна провінція в Канаді тільки одна — Квебек. Ще відносно недавно — аж до середини 70-х років минулого століття — Квебек був найрозвиненішою і процвітаючою провінцією Канади. Поки його владі не спало на думку вирішити мовне питання і зробити французьку мову єдиною офіційною мовою провінції (до цього офіційних мов в Квебеку не було).</p><p>У 1974 році Квебекський уряд прийняв «Закон 22». Крім стандартної для державної мови вимоги перевести на французьку всі державні установи, в законі було ще кілька вимог. Наприклад, всі рекламні оголошення і вивіски повинні були бути написані в першу чергу по-французьки, всі комерційні послуги повинні були пропонуватися споживачам в першу чергу по-французьки, а фірми, які претендують на державні контракти, повинні були пройти «зфранцуження» — обов’язкові мовні курси для всіх, які погано розмовляють французькою співробітників.</p><p>Через три роки за «Законом 22» пішов «Закон 101», який ще більше обмежує права англофонов. Він оголосив французьку робочою мовою всіх підприємств, заборонив вимагати при прийомі на роботу знання інших мов, крім випадків, коли це знання абсолютно необхідно для виконання робочих обов’язків (ця необхідність трактується дуже вузько), і навіть обмежував розмір і колір шрифту на інших, крім французької , мови в оголошеннях. Закон також фактично заборонив франкомовним батькам віддавати дітей в англомовні школи. «Зфранцуження» стало обов’язковим для всіх фірм з персоналом від 50 чоловік і більше. Був створений «Квебекський офіс французької мови», який повинен був стежити за дотриманням закону і роздавати штрафи (до 7000 доларів) за його порушення.</p><p>Мовна поліція, як її назвали, одразу взялася за справу, роздаючи найбожевільніші штрафи. Так, знамениту на всю Північну Америку закусочну Schwartz’s вона оштрафувала за апостроф і букву s на вивісці: назва виглядало недостатньо французькою. Суд скасував штраф, але борців за чистоту мови це не зупинило і не зупиняє досі. Нещодавно один з італійських ресторанів в Монреалі був оштрафований за те, що в його меню був розділ Pasta: по-французьки макаронні вироби називаються Pâtes, і мовні поліцейські визнали, що будь-яка інша назва є порушенням закону.</p><p>Реакція на «Закон 22» і «Закон 101» була передбачуваною: вони вдарили в першу чергу по бізнесу. До 1971 року найбільше місто Квебек (і тоді ще країни) Монреаль був діловою столицею Канади. Більшість великих канадських компаній тримали тут свої штаб-квартири. В кінці 70-х — початку 80-х майже всі вони переїхали в Торонто. Те ж, хоч і в меншому масштабі, відбувалося в інших містах. У Квебеку стрибкоподібно зросло безробіття. Люди почали виїжджати десятками тисяч: хто через побутової незручності, хто слідом за роботою. Майже половину тих, хто виїхав в перше десятиліття після прийняття «Закону 101» становили люди з вищою освітою. Доходи уряду теж впали. Щоб їх підняти, влада стали підвищувати податки. Це стало ще сильніше відлякувати бізнес і працездатне населення. З 1971 по 2011 рік провінцію покинули майже мільйон осіб. Звичайно, були і люди, які переїжджають в Квебек, але їх було в два з гаком рази менше. Переважна більшість тих, хто виїхав були англомовними, але майже третина складали франкофони. Найбільше від міграції постраждав Монреаль. У 1971 році в Торонто жило на 120 тисяч осіб менше, ніж в Монреалі. У 1981-му — вже майже на 140 тисяч осіб більше. Зараз населення Торонто перевищує населення Монреаля майже на 2 мільйони. Квебек з колись найбагатшої провінції перетворився в одну з найбідніших.</p><p>І що найдивніше, ці заходи не допомогли збільшити відсоток франкомовних жителів провінції. Прихильники закону, звичайно, стверджують, що він був дуже успішний, посилаються на демографічні проекції, нібито які пророкували французькій мові швидку смерть, і сиплють різними цифрами. Але головна цифра залишається незмінною. У 1941 році в Квебеку було приблизно 81,6% франкофонів. У 1976-му, за рік до прийняття «Закону 101», їх було стільки ж. І в 2011-му їх теж було 81,6%. Протягом трьох чвертей століття з 1941-го по сьогоднішній день і до прийняття закону і після кількість франкофонів в провінції залишалося стабільною, відхиляючись від цієї цифри лише на 2–3% то в ту, то в іншу сторону. Так що, на думку націоналістичних партій Квебека, французька і раніше знаходиться в небезпеці, незважаючи на всі «досягнення» офранцужування.</p><p>А це означає, що інші мови треба притискати ще, і ще, і ще. І сьогодні, через 40 років після прийняття «Закону 101», мова залишається головною темою квебекської політики і заважає провінції вирішувати економічні, соціальні та інфраструктурні проблеми. У провінції жахливі діряві дороги, там руйнуються мости і <a href="http://www.macleans.ca/news/canada/montreal-is-falling-down/">обвалюються</a> тунелі, але на ремонт грошей немає — всі сили і засоби йдуть на боротьбу з англомовними ложечками для <a href="http://globalnews.ca/news/660744/quebec-language-police-target-frozen-yogurt-spoons/">йогурту</a>.</p><p>Але чому саме Квебек? Чому те ж саме не відбувається, наприклад, в багатомовній Швейцарії (хоча і там є свої проблеми)?</p><p>Тому що для квебекських націоналістів боротьба за мову — це лише частина іншої, набагато важливішої боротьби — боротьби за державну незалежність. Кінцева їх мета — вивести Квебек зі складу Канади, і англійську вони сприймають не просто як другу і більш поширену державну мову, а як засіб придушення і підпорядкування.</p><p>Найсмішніше — чи сумне, кому як, — що ця боротьба з мовою найбільше заважає здобуттю незалежності. Англофони і алофони (іммігранти зі своїми рідними мовами) бояться, що незалежний Квебек зовсім їх розтопче — в Канаді у них є хоч якийсь федеральний захист від мовного свавілля — і завжди голосують проти відділення.</p><p>В Україні останні десятиліття відбувається все те ж саме. Вона, на відміну від Квебека, вже начебто добилася незалежності, але боротьба за незалежність не припинила: Москва не залишає спроб повернути Київ в орбіту «русского мира». Спочатку це робилося політичними засобами, а з 2014 року — військовими. Тому російська для західних українців — не просто чужа мову, а мова ворога, символ ненависної Орди, від якої вони намагаються відштовхнутися. Тому боротьба з нею триває, незважаючи на те що українській незалежності це не приносить ніякої користі, крім шкоди: боротьба за квоти в освіті і телебаченні тільки відвертає російськомовне населення від ідеї української незалежності і перетворює ще недавно помірно лояльних Україні людей в п’яту колону Росії.</p><p>Ситуація виходить ахова: чим більша загроза незалежності України, тим сильніше в ній нападають на російську мову. А чим сильніше в ній нападають на російську мову, тим більше загроза її незалежності. Нічим хорошим ця порочна спіраль закінчитися не може.</p><p>У проблеми може бути два рішення.</p><p>Перше — вчинити так, як вчинили чехи з німцями в 1945–1948 роках. Тобто просто депортувати всіх російськомовних до чортової матері в Росію. Напевно окремі західні українці таємно про це мріють. Але з цим рішенням, крім його очевидної сумнівності з точки зору прав людини, є дві перешкоди, які вкрай ускладнюють його практичну реалізацію. По-перше, для того, щоб воно стало політично здійсненним, необхідний програш Росії в Третій світовій війні: без неї такі дії не зрозуміють ні у Вашингтоні, ні в Берліні, ні в Гаазі. А для програшу Росії у світовій війні потрібна сама світова війна, після якої, швидше за все, не залишиться ні гонителів, ні тих що женуть. По-друге, вигнані німці становили лише 17% населення тодішньої Чехословаччини, і навіть це призвело до величезних проблем: виробництво в прикордонних регіонах впало, спорожнілі села і міста довелося заселяти насильно. З України, за даними останніх опитувань, доведеться виганяти 40 з гаком відсотків населення — і це не рахуючи окупованих територій! Коротше кажучи, депортація не вихід.</p><p>Друге рішення буде більш гуманним і здійсненним технічно, хоча для багатьох прозвучить не менше дико, ніж депортація. Вирішити проблему російської мови в Україні можна, створивши окрему українську російську мову.</p><p>Російська мова залишається єдиною з великих міжнародних мов, у якої немає стандартних регіональних варіантів. Американська англійська значно відрізняється від британської як лексикою (напр., Fall / autumn або to rent / to let), так і орфографією (напр., Color / colour або fiber / fibre) і навіть граматикою (напр., Dove / dived або in school / at school). Австрійська німецька відрізняється від того, на якій говорять і пишуть в Німеччині. Є суттєва різниця між португальською і бразильською португальською, як і між іспанською та мексиканською іспанськими. У тайванській китайській не такі ієрогліфи, як в КНР. Квебекська французька, до речі, теж зовсім не схожа на стандартну, хоча уряд Квебека і не бажає цього визнавати, — в результаті диктори на радіо і люди на вулиці говорять в Квебеку фактично на різних мовах.</p><p>Та ж ситуація існує в Україні: в Києві, Одесі та Харкові говорять зовсім не так, як в Москві і Петербурзі. І Україні варто було б це зафіксувати на державному рівні. Офіційний стандарт української російської мови дозволить перестати вважати всіх російськомовних Сходу і Півдня потенційними зрадниками. Вони більше не будуть говорити на мові ворога, вони будуть говорити на своїй, українській російській мові, патріотичною і схваленою владою.</p><p>Для стандартизації нової мови завжди беруть один з регіональних діалектів. В українському випадку логічніше за все взяти одеський: він самий яскраво виражений і найсильніше відрізняється від стандартної російської. До того ж на ньому, на відміну від інших діалектів, вже існує досить велика література: Бабель, Ільф і Петров, Катаєв, Олеша.</p><p>У неї є своя лексика: «синие» замість «баклажанов», «пулька» замість «куриной ножки», «кабак» замість «тыквы», «кецык» замість «кусочка», «гольф» замість «водолазки», «кулек» замість «пакета», «рачки» замість «креветок», «пшенка» замість «кукурузы», «биточки» замість «отбивных», «будка» замість «палатки», «обратно» замість «снова», «сам» замість «один» (напр., «Сам дома — 2»). Замість московсько-пітерських «батона» й «булки» тут кажуть просто «хлеб». Деякі іменники — фрукта, абрикоса, помідори, жоржини — вживаються тут в іншому роді.</p><p>Є, що потішить серце патріотів, і багато запозичень з української:буряк, нехай, зараз, жменя, тикать, ховать…</p><p>В одеської інше відмінкове управління: замість «про кого / чого» (прийменниковий) тут вживають «за ким / чим» (орудний) — наприклад, «Ну шо вы мне тут говорите за Мотю!» І замість «по чому / кому» ( давальний) тут теж кажуть «за ким / чим» — «Я уже за вами скучаю». Замість «над ким / чим» — «з кого / чого» (родовий) — «Они с вас смеются». Замість «через кого / чого» — «через кого / що» (знахідний) — «У меня через это одни неприятности».</p><p>В одеської російської інший порядок чергування приголосних: «пострижись/постригешься» замість «постригись/пострижешься». І голосних — «хочете/хотит» вместо «хотите/хочет». В ній інколи по-іншому утворюється наказовий спосіб: «ляж» замість «ляг», «бежи» замість «беги». Замість «куда» тут кажуть «где» — «Где ты дел деньги». Замість дивної і неприродної російської конструкції «у меня есть» (at me is) вживають стандартне індо-європейське «я имею» — «За 10 рублей вы имеете отличную комнату». Замість «Видеть, как N делал X» — «Видеть N делать Х» — «Я видел вас идти по Приморскому».</p><p>Щоб іншим регіонам не було прикро, крім одеського діалекту в українську російську мову можна додати слова з інших регіонів: київську «бровку» (замість «бордюра-поребрика»), харківський «тремпель» (замість «вешалки»), дніпровську «залу» (замість «гостиной»), черкаську «бобку» (замість «толстовки»). Додати загальноросійськоукраїнське «шо» й «шобы» і навіть, якщо хватить духу, «тудой» і «сюдой», «смешать», «взболтать» — і вже можна з цим на радіо і навіть в телевізор.</p><p>Щоб заспокоїти патріотичні почуття, необхідно створити Інститут української російської мови, який складе словник і опише граматику. Найкраще розмістити цей інститут в Одесі, але навряд чи це вийде: Київ все одно забере інститут собі, як забрав Євробачення. Доведеться створювати і мовну поліцію, яка буде стежити, щоб жодна сволота не написала в меню «баклажан» замість «синенький», роздавати штрафи за вживання в проектній документації виразів типу «по техническим нормам» замість «за техническими нормами» і звільняти з роботи радіоведучих за вислови на кшталт «из-за плотного тумана видимость на дорогах…» замість «через плотный туман…». Мешканці Південного Сходу, звичайно, будуть злитися і лаяти мовну бюрократію, але куди менше і беззлобно, ніж якщо у них відберуть російськомовне телебачення і освіту. Українці ж почнуть ставитися до одеситів і харків’ян куди спокійніше, знаючи, що ті не зраджують батьківщину використанням ворожої мови.</p><p>У Москві будуть дуже сміятися, але воно й на краще: чим більше в Москві будуть сміятися над російськомовними українцями, тим глибше стане розділ між Росією і Південним Сходом України. Тим більше що добре сміється той, хто сміється останнім. Через кілька років, коли українська російська мова стане звичною і зробиться елементом української національної ідентичності, Росії доведеться розпрощатися зі статусом захисника «русского мира», і тоді сміятися з Москви будуть вже одесити і кияни.</p><p>Зараз цей план напевно здається жартом. Але це набагато серйозніший підхід до вирішення мовної проблеми, ніж все, що роблять для цього українська влада. І якщо Україна хоче залишитися єдиною, їй рано чи пізно доведеться зробити що-небудь в цьому роді.</p><p>Ще, до речі, було б непогано перейменувати країну в Русь, шоб з кінцями припинити розмови про те, що Україна значить «окраїна». І заодно відібрати у Путіна можливість привласнювати собі Ярослава Мудрого і дочку його Анну. Але це вже з області фантастики.</p><p>А ось стандартизація і легалізація української російської мови — справа цілком реальна і необхідна. Адже розвивають же свою іспанську на Філіппінах, свою шотландську — в Північній Ірландії, свою шведську в Фінляндії і свою китайську в Малайзії — хоча у них для цього начебто немає особливих причин. В України причини найсерйозніші: інакше — нескінченна холодна громадянська війна. Воно вам таки треба?</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ae89bfd60716" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Війна все не спише]]></title>
            <link>https://medium.com/@reedmedia/%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D1%81%D0%B5-%D0%BD%D0%B5-%D1%81%D0%BF%D0%B8%D1%88%D0%B5-b6f98044d461?source=rss-127ccf908afe------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/b6f98044d461</guid>
            <category><![CDATA[libertarianism]]></category>
            <category><![CDATA[ukraine]]></category>
            <category><![CDATA[social-network]]></category>
            <category><![CDATA[liberty]]></category>
            <category><![CDATA[social-media]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Reed]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 25 May 2017 16:45:25 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2017-05-25T17:08:09.909Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*_36xJCMZP3oxiIAhJV9VQQ.jpeg" /></figure><p><strong><em>Автор: Остап Кармоді</em></strong></p><p>Я, на відміну від Порошенка, ніколи не писав «ВКонтакте». Навіщо мені копія Facebook, якщо існує оригінал? Тим більше після того, як мережу віджали у її творця Павла Дурова.</p><p>Я вже давно майже не користуюся «Яндексом». Пошук у Google налаштований набагато краще. «Яндекс.Грощі» вже чотири роки на 75% належать російському «Сбербанку» і з тих пір зливають інформацію російським спецслужбам і за їхньою вказівкою блокують гаманці. «Яндекс.Новини» фільтрують небажану Путіну інформацію. Залишаються хіба що «Яндекс.Карти» — туди я інколи заходжу, щоб подивитися карти російських і українських міст. Але Google Maps загалом нічим не гірше.</p><p>У мене немає і ніколи не було аккаунта на Mail.ru: я не бачив причин його заводити, коли є західні поштові сервіси набагато кращої якості. Тим більше після того, як власником Mail.ru став наближений до Кремля Алішер Усманов. Те саме можна сказати і про соцмережу «Однокласники».</p><p>Так, звичайно, їх заборона в Україні — це удар по особистій свободі мільйонів людей. І по свободі слова теж, напевно. Хоча я не впевнений, що свобода слова залежить від майданчика, на якій це слово висловлюється. Але розмови про те, що Порошенко хоче перешкодити людям організовуватися через соцмережі на антиурядові демонстрації, видаються мені лицемірством. Для того щоб організовуватися, не потрібні ні «ВКонтакте», ні «Однокласники» — це прекрасно можна зробити в Facebook і Twitter. Насправді соцмережі для самоорганізації взагалі не потрібні: в 1989 році жителі Чехословаччини, Польщі, НДР і Румунії прекрасно організувалися без них. Я вже не кажу про 1917-й або 1789-й, коли у людей і телефонів не було.</p><p>Не вірю я і в те, що за «ВКонтакте» і «Однокласники» можуть послідувати Facebook і Twitter. Поки Україна в усьому залежить від Заходу, Порошенко, навіть якщо йому дуже захочеться, не стане дратувати США і ЄС їх відключеннями.</p><p>І з тим, що ці компанії небезпечні для України, я теж згоден. Страшилки про російську пропаганду, яку Кремль поширює «ВКонтакте», звичайно, виглядають жалюгідно. Російська пропаганда нітрохи не гірше поширюється через ті ж самі Facebook і Twitter. Однак є інша, цілком реальна небезпека, і полягає вона в тому, що керівництво російських соцмереж і поштових сервісів зливає призначені для користувачів дані за першим запитом ФСБ. Власне, Павло Дуров тому і втратив «ВКонтакте», що не хотів ділитися цими даними, в тому числі і даними учасників груп за Євромайдан. У Росії союз Рунета і ФСБ вже призвів до тюремних термінів за пости і репости. В Україні ФСБ таким чином може, наприклад, відслідковувати пересування солдатів і листування політиків.</p><p>Тому мені прекрасно зрозумілий той аргумент, що у воєнний час не можна дозволяти працювати в країні агентам ворога.</p><p>Але є одне дуже велике «але»: Україна ні з ким не воює.</p><p>Не бійтеся, я не стану вам пояснювати, що «їх там немає». Звичайно, Росія окупувала Крим. Звичайно, російські військові є на Донбасі — в цьому давно не сумніваються і самі вперті ватники. Крим окупований, російські війська на Донбасі є або регулярно туди заходять, українськими містами стріляють з російської зброї — але війни з Росією при цьому немає. Тому що Україна її не оголосила.</p><p>Стан війни можна було оголосити ще в березні 2014 року, коли українських військових блокували в Криму. Або в серпні того ж року, коли російські регулярні частини вперше увійшли в Донбас. Або ще багато раз коли. Але це до сих пір не зроблено.</p><p>Критики кажуть, що в разі оголошення воєнного стану автоматично згортаються демократія і свобода преси, скасовуються вибори, починаються конфіскації майна на користь армії і мобілізація, а всього цього ніхто в Україні не хоче. Але, по-перше, військовий стан можна оголошувати лише в окремих областях. По-друге, скасування свобод та інші принади при воєнному стані вводитися можуть, але необов’язково. А по-третє, і це найголовніше, стан війни і військовий стан — це різні речі, зовсім не обов’язково прив’язані один до одного. Воєнний стан можна оголошувати без оголошення війни, і на початку цього року цей варіант в Україні активно обговорювався в РНБО.</p><p>Війну теж можна оголосити, не вводячи військовий стан. США, наприклад, офіційно воювали з Японією і Німеччиною з грудня 1941 року, але військового стану не вводили. В Америці діяли політичні партії, проводилися вибори, зберігалася свобода преси. Чому такий варіант фактично не обговорюється в Україні?</p><p>Можливо, тому, що військовий стан дозволяє обмежувати власних громадян і скасовувати вибори (думаю, багато в нинішній владі вже про це мріють). А стан війни обмежує владу в її відносинах з противником. Це розрив дипломатичних відносин, економічних зв’язків, транспортного сполучення. Всього того, що зберігається до цих пір, незважаючи на три роки військових дій.</p><p>Якщо Україна воює з Росією, то чому до цих пір відкрито російське посольство в Києві і консульства у Львові, Одесі та Харкові (в кожному з яких напевно є шпигуни — так вже у дипломатів заведено)? Чому з Москви до Києва і назад до сих пір ходять потяги? Чому український імпорт з Росії до цих пір <a href="http://www.bbc.com/ukrainian/features-38406501">складає</a> більше $ 4 млрд, а експорт — майже $ 3 млрд? Чому два з трьох українських мобільних операторів досі належать росіянам — при тому, що дані мобільних операторів можуть дати російським спецслужбам куди більше інформації про переміщення військових і розмовах політиків, ніж дані з соцмереж? Чому, нарешті, одним з найпрестижніших готелів Києва (в якому зупиняються високопоставлені політики і бізнесмени), а також декількома електричними мережами країни досі <a href="https://www.svoboda.org/a/27667035.html">володіє</a> заступник голови Комітету Ради Федерації з міжнародних справ і спецпредставник Президента РФ по взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном, ще в 2014 році внесений ЄС в санкційні списки?</p><p>Найочевидніша відповідь: українська влада боїться, що, якщо вони оголосять стан війни, Путін використає це як привід для походу на Київ. І якщо проти обмеженого російського контингенту ЗСУ здатні цілком успішно оборонятися (особливо якщо будуть прибрані з постів винуватці розгромів під Дебальцеве і Іловайськом), то вистояти проти повномасштабної агресії другої за потужністю армії світу у них просто немає шансів.</p><p>Однак найочевидніша відповідь не завжди правильна. По-перше, шанс є завжди. Новонароджена Польща в 1919–1921 змогла відбити агресію Радянської Росії. В’єтнам на півстоліття пізніше зумів перемогти дві ядерні країни: спочатку США, а через чотири роки — Китай. А по-друге, Путіну не потрібен зовнішній привід, він створює собі приводи сам. Якщо він захоче отримати привід для походу на Київ, він зможе замовити його Дмитру Кисельову. Російська армія ще не обрушилася всією своєю міццю на Україну не тому, що Україна не оголошує війну, а тому, що Путін елементарно боїться: серйозних втрат, партизанської війни, але, головне, західних санкцій і можливої ​​американської військової допомоги Україні. Якщо Київ розірве дипломатичні відносини і припинить торгівлю, цей його страх нікуди не дінеться. І в українському керівництві це, напевно, розуміють.</p><p>Так що головна причина того, що Україна досі не воює з Росією — не небажання давати привід Путіну. Головна причина збереження двозначного положення полягає в тому, що багатьом нагорі це положення зручне. Оголошена війна накладає багато обов’язків. Наприклад, воювати, звільняти окуповані території. Рвати торговельні та інші зв’язки, не вибірково, а всі, в тому числі і ті, які можуть бути вигідні комусь нагорі. Оголошену війну необхідно коли-небудь закінчити — підписанням миру або прийняттям капітуляції. Неоголошена війна набагато зручніше. Вона не накладає на владу ніяких обов’язків, зате дає їй купу можливостей.</p><p>Виняток — європейський безвіз. Але те, що Україна його отримала на три місяці пізніше Грузії і на три роки пізніше Молдови, навряд чи можна назвати великим досягненням уряду. Але в усьому іншому немає і таких досягнень.</p><p>Реформи майже <a href="http://imorevox.org/wordpress/wp-content/uploads/2015/05/image00624.png">зупинилися</a>. Гірше те, що де в чому вони відкочуються назад, як в новому законі про електронне декларування, який ЄС уже <a href="http://www.eurointegration.com.ua/rus/news/2017/04/26/7065064/">вимагає переглянути</a>. Корупція за ці роки теж нікуди не поділася. І в центрі, і в регіонах як і раніше крадуть. Гучно заарештований Насіров вийшов на свободу під гігантську заставу, яку невідомо звідки взяла його дружина. А тепер його, схоже, і зовсім випустять або дадуть йому умовний за те, що він замість нинішніх корупціонерів <a href="https://lb.ua/news/2017/05/24/367167_spetsoperatsiya_zaderzhaniyu.html">здав</a> шісток з банди Януковича. Яких, <a href="https://reed.media/hamburg-rahunok/">як показує досвід</a>, теж, швидше за все, відпустять, коли спаде галас.</p><p>Діяльність НАБУ намагаються законодавчо блокувати, законопроект вже <a href="http://news.liga.net/news/politics/14750895-diplomaty_g7_kritikuyut_proekt_zakona_stavyashchiy_pod_udar_nabu.htm">пройшов</a> перше читання. Останнього в Україні грузина-реформатора, який налагоджував роботу антикорупційного бюро, звідти теж уже <a href="http://news.liga.net/news/politics/14756984-gpu_nachala_rassledovanie_protiv_pervogo_zamdirektora_nabu.htm">виживають</a>. Ведеться законодавча <a href="http://biz.liga.net/ekonomika/it/novosti/3666759-transparency-international-otreagirovala-na-situatsiyu-s-prozorro.htm">атака</a> і на систему електронних закупівель ProZorro. У керівника опозиційної партії <a href="http://www.pravda.com.ua/news/2017/05/16/7144053/">проходить обшук</a> нібито у справі його дружини, при якому поліція вилучає всі його гаджети і носії інформації. Реформатор української поліції Хатія Деканоїдзе пішла у відставку, тому що <a href="https://dt.ua/UKRAINE/dekanoyidze-ogolosila-pro-svoyu-vidstavku-z-posta-glavi-nacpoliciyi-224520_.html">не змогла подолати спротив</a> системи а нова поліція все більше <a href="https://www.unian.net/incidents/1937626-v-kieve-politseyskie-izbili-prohojego-kotoryiy-pyitalsya-snyat-ih-na-kameru.html">нагадує</a> стару. Закон про обіг землі провалений. Структура економіки нагадує не ЄС, а СРСР.</p><p>Кількість підприємств, де держава володіє контрольною часткою:</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/763/1*1P2jHN6up0Rm0Wy66hbFPw.png" /><figcaption>Джерело: Ціна держави</figcaption></figure><p>За рейтингом сприйняття корупції Україна ділить 131-е місце з 176 з Іраном, Казахстаном і … Росією. У рейтингу економічної свободи Україна посідає 162-е місце з 178 — на 7 позицій гірше, ніж в минулому році. За рейтингом свободи преси — 102-е з 179. За рейтингом верховенства права — 78-е місце з 113 поруч з Буркіна-Фасо і Китаєм. За ВВП на душу населення в паритетних цінах (тобто фактично за рівнем життя) Україна знаходиться на 113-му місці з 185, на дві позиції нижче Вірменії, на дев’ять — Грузії, на 10 — Косова, на 11 — Боснії, на 20 — Албанії. В Європі біднішими за українців, живуть тільки молдавани. Українські статистики хваляться, що ВВП країни в першому кварталі цього року зріс на 2,4%. Але радіти нема чому. Він виріс в порівнянні з тим же періодом 2016 року, тобто з тим, що було рік тому. Але в порівнянні з попереднім кварталом — тобто з кінцем минулого року — український ВВП <a href="http://www.tradingeconomics.com/ukraine/gdp-growth">скоротився</a> на 0,3%. Албанська економіка — треба ж з кимось порівнювати — в порівнянні з попереднім кварталом виросла на 0,9%, тобто Україна все сильніше відстає від Албанії. Країни ЄС, і західні і східні, теж відриваються від України все далі: польський ВВП в порівнянні з минулим кварталом виріс на 1%, німецький — на 0,6%. А Молдова, навпаки, Україну наздоганяє: там ВВП за перший квартал теж виріс на 0,6%. Ще 5–6 років такого реформування, і Україна таки стане найбіднішою країною Європи.</p><p>Не дивно, що за індексом щастя (оцінюваного суб’єктивно як задоволеність власним життям) українці перебувають на 132-му місці з 155 — на 9 позицій нижче, ніж в минулому році.</p><p>Зрозуміло, що таке не може тривати нескінченно навіть в Росії. А в Україні, де довготерпіння у людей поменше, ніж у північних сусідів, — і поготів. Люди мимоволі починають замислюватися, чи не виходили вони на вулицю тільки тому, щоб на фінансові потоки сіли нові наглядачі.</p><p>І ось тут неоголошена війна може бути дуже до речі. Тому що коли війна оголошена, зв’язки з Росією обриваються один раз — і все. Тема закрита. А коли ні, це можна робити постійно, щоб стравити наростаюче напруження.</p><p>Україномовне населення країни активніше і вимогливе, ніж російськомовне. Тому, коли влада бачить, що люди втомилися чекати військових перемог і поліпшення рівня життя, їх увагу відволікають — наприклад, забороною ввозити російські книги. Минуло півроку, українці знову незадоволені? Можна відключити «ВКонтакте» і «Яндекс». Ну і що, що російські оператори зв’язку небезпечніші. «Уряд зобов’язав VimpleCom Ltd, найбільшим акціонером якого є LetterOne, продати “Київстар”», — хрін розберешся про що це і до чого тут взагалі Росія. А ось «Президент підписав указ про блокування” Яндекса “» — зовсім інша справа. Відразу ясно, що Орді завдано відчутного удару. Можна заодно під шумок підвищити мита на російські шоколадні вироби, тому що через російський демпінг в українських кондитерських фабрик <a href="https://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/mizhvidomcha-komisiya-z-mizhnarodnoyi-torgivli1905/">впала рентабельність</a>. Заборона «Яндекса» не допомагає? Можна ввести мовні квоти на телебаченні. Або підняти питання про введення візового режиму з Росією. Вам це, до речі, чи не видається абсурдним?</p><p>Уявіть собі: 1942 рік, німецька авіація вже третій рік бомбить англійські міста, тисячі жертв, але війну ніхто оголошувати не збирається; замість цього британські депутати обговорюють, чи не ввести їм візовий режим з Німеччиною.</p><p>Так, Захід теж вводить санкції проти Росії (і почав це робити задовго до України). Але у західних та українських санкцій є три принципових відмінності.</p><p>По-перше, кожна хвиля західних санкцій прив’язана до актів російської агресії. З ними ніколи не виникає питання: «А чому раптом саме зараз?» Про українські санкції цього не скажеш.</p><p>По-друге, західні санкції завжди спрямовані проти людей і компаній, винних у конкретних антиукраїнських діях, які зазвичай називаються прямо. Українська влада себе цим не займає. Що поганого Україні зробила, наприклад, компанія 1С, можна тільки здогадуватися.</p><p>І нарешті, по-третє, західні санкції вводяться так, щоб якомога болючіше вдарити по російському керівництву або по стратегічних нафтових і оборонних підприємств, мінімізувавши шкоду для власних громадян. Українські санкції вводяться так, щоб якомога болючіше вдарити по власному російськомовному населенню.</p><p>Насправді Порошенко зараз робить приблизно те ж саме, що і Путін, тільки в значно пом’якшеному варіанті. Оскільки він не може дати народу хліба, він годує його ура-патріотичну частину вставанням з колін. Путін дає росіянам привід для національної гордості, аннексуючи Крим і вводячи війська в Сирію. Порошенко — забороняючи «Яндекс» і вводячи мовні квоти.</p><p>Біда тут в тому, що таким чином Порошенко руйнує одне зі жменьки безперечних завоювань Євромайдану. Україна десятиліттями була розколота на громадянськи активний україномовний Північ та Захід, який вважав себе частиною Європи, і громадянськи пасивний російськомовний Південь та Схід, котрий тяжів до Росії. Ці дві частини країни один одного не любили і не розуміли. Російська агресія почала зрощувати цей розкол. Російськомовні жителі Одеси і Дніпра вперше зрозуміли, що вони українці. Україномовні жителі Львова та Вінниці вперше зрозуміли, що українські патріоти можуть говорити і по-російськи. Зрозумів все це і уряд. Найпопулярнішим гаслом став двомовне «Єдина країна — Единая страна». Російська частина стояла в ньому на другому місці, але буквами такого ж розміру. Це гасло працювало, тому що було щирим. Зараз це вже трохи призабули.</p><p>За роки російської агресії багато російськомовних громадян України стали добровільно переходити на українську, щоб відмежуватися від «Русского мира». Але одна справа, коли ти згадуєш мову своєї країни добровільно, і зовсім інша — коли тобі її заштовхують в глотку. Одна справа, коли ти сам свідомо переходиш в ФБ з ВК, і зовсім інша — коли тобі без оголошення війни відрізають доступ до аккаунту. Санкціями проти «Яндекса» і мовними квотами нинішня влада хоче купити лояльність західних українців за рахунок українців східних. Нічого доброго з цього не вийде. Зрештою відбудеться одне з двох. Або західні українці зрозуміють, що влада їх дурить, годуючи замість реформ пустушками, і в третій раз вийдуть на Майдан. Або східні українці остаточно розчаруються в українсько-європейській ідеї та виберуть собі і всім іншим нового Януковича.</p><p>Путіна влаштують обидва варіанти.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=b6f98044d461" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>