<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Yakunina Daria on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Yakunina Daria on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98?source=rss-d8efd440c160------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*trON8TFmA0ccm1gZ5yBvNA.jpeg</url>
            <title>Stories by Yakunina Daria on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98?source=rss-d8efd440c160------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Fri, 20 Nov 2026 00:09:12 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@yakunina.darya.98/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[Довжиною у десятиліття. І трошки більше]]></title>
            <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98/%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E-%D1%83-%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%96-%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B8-%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B5-6f422a0a533e?source=rss-d8efd440c160------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/6f422a0a533e</guid>
            <category><![CDATA[relationships]]></category>
            <category><![CDATA[feelings]]></category>
            <category><![CDATA[stage-lighting]]></category>
            <category><![CDATA[audience]]></category>
            <category><![CDATA[choreography]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yakunina Daria]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 22 Sep 2020 09:00:15 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-22T09:00:15.352Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*KlKuWq-hNaWpfZOJADAFlQ.jpeg" /><figcaption>Photo by Jorik Kleen. Source: <a href="https://unsplash.com/photos/x1yHtSg1DsQ">Unsplash</a></figcaption></figure><p>Bона стояла у вбиральні за кулісами, дивилась на себе у дзеркало і плакала від щастя та розпачу водночас.</p><p>Ці стосунки для неї найтриваліші — вони почались 17 років тому у маленькій танцювальній залі Палацу творчості із зеленими стінами, скрипливим паркетом і старим піаніно “Україна”. Із року в рік вони лише зміцнювались і вона була готова присвятити їм своє життя, але ніяк не казати “прощавай!”.</p><p>Востаннє вони бачились 5 років тому і тоді все було інакше — яскраві декорації, щасливі глядачі, багато світла та емоцій. Тоді вони були одним цілим протягом двох годин: коли у неї було 3 хвилини між кожним номером, щоб змінити костюм, коли куліси приховували її нервування, коли після кожного виходу вона не чула оплесків, адже їх заглушали відчуття. Вона не думала, що це буде їхня остання зустріч, коли стояла в арабеску на авансцені у фіналі концерту.</p><p>А потім почалась війна — місто потрапило під окупацію і колектив розпався. Минуло 5 років, вона стоїть у вбиральні за кулісами, дивиться на себе у дзеркало і плаче від щастя та розпачу водночас. Це була не її сцена, стосунки з якою простягаються довжиною у десятиліття. І трошки більше.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=6f422a0a533e" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Життя у кольорах спогадів]]></title>
            <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98/%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%83-%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%85-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B2-8a5f8d3ff26b?source=rss-d8efd440c160------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/8a5f8d3ff26b</guid>
            <category><![CDATA[friends]]></category>
            <category><![CDATA[memories]]></category>
            <category><![CDATA[colour]]></category>
            <category><![CDATA[photography]]></category>
            <category><![CDATA[black-and-white]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yakunina Daria]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 15 Sep 2020 10:01:00 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-15T10:01:00.494Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*zmpkZLssUt8JwD6WymLDeg.jpeg" /><figcaption>Wave. Фото: <a href="https://unsplash.com/photos/PkKIVq1CUuY">Unsplash</a></figcaption></figure><p>Mи подумки наділяємо спогади кольорами. Світлини з різних подій фільтруємо у соціальних мережах, намагаючись підкресліти відтінки чи додати яскравості тонам. У сучасному світі ми можемо з точністю перенести кольори навколишнього середовища на фотографію. А якщо прибрати колір зі свого акаунту в Інстаграмі і залишити лише чорно-білий колір? Чи залишаться у них ті відчуття, які ми переживали в моменті?</p><p>Літні зустрічі з друзями.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/480/1*oYFBMUTXO54_UxSVVQDWCA.gif" /></figure><p>Перший за пів року вечір в Alma mater.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/480/1*5Lg9DYteRZjU711QS7jaWw.gif" /></figure><p>Дні народження, щирий сміх і дитячий захват.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/270/1*OA2UxGfmxNl3dMr3wOT2Og.gif" /></figure><p>Виявляється навіть найбільш контрастний чорно-білий фільтр, який ми звикли ототожнювати зі станом суму, не зітре всю ту палітру емоцій, яку викликають спогади. Життя у спогадах теж кольорове, як і кожен окремий його момент. Розмальовуйте їх!</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=8a5f8d3ff26b" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Експерти назвали основні виклики для журналістики в цифровому світі]]></title>
            <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98/%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%B2-%D1%86%D0%B8%D1%84%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%96-35b681cc40fc?source=rss-d8efd440c160------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/35b681cc40fc</guid>
            <category><![CDATA[challenge]]></category>
            <category><![CDATA[journalism]]></category>
            <category><![CDATA[digitalization]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yakunina Daria]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 10 Sep 2020 09:35:21 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-10T09:35:21.402Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*9KmflRAS_pW9Xre8YiuWdQ.jpeg" /><figcaption><a href="https://unsplash.com/s/photos/freeman-high-school%2C-rockford%2C-united-states">Freeman High School, Rockford, United States</a>. Фото: <a href="https://unsplash.com/photos/KieCLNzKoBo">Unsplash</a></figcaption></figure><p>Cьогодні журналістика стикається з багатьма викликами, оскільки стрімка діджиталізація та безперервні інформаційні потоки змушують представників професії постійно трансформувати контент. Відтак, надзвичайно важливо слідкувати за змінами у цифровому середовищі для того, аби не загубитись у медійному вирі конкуренції, не втрачати аудиторію і оперативно публікувати виважені та достовірні матеріали.</p><p>Серед великого кола викликів, з якими стикається журналістика, Боб Гарфілд, американський журналіст, <a href="https://www.quora.com/What-newsroom-pressures-do-reporters-face-that-shape-reporting-of-the-news-Im-particularly-interested-in-economics-and-racial-attitudes/answer/Bob-Garfield">виділяє</a> наступні:</p><p>1. <strong>Час</strong>. Вимога швидкої публікації та постійний конкурентний тиск. Усе це не сприяє ні точності, ні контексту, ні надійності джерел, котрі використовуються у матеріалах.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/700/1*gIzaAc3QssksCi2c-fbO_w.jpeg" /><figcaption>Фото: 9gag.com</figcaption></figure><p>2. <strong>Вимірність</strong>. Успіх журналіста визначається кліками. Через це виникає бажання використовувати клікбейти, драматичність, прості наративи, які забруднюють інфопростір та виміщають справді важливі новини.</p><p>3. <strong>Невігластво</strong>. Розбиратись у професійних питаннях доволі важко без відповідної освіти. Через це у матеріалах часто хибне ситуації, а репортери не вміють ставити правильні питання.</p><p>Як стверджує Вікторія Романюк, медіаекспертка та заступниця головного редактора StopFake, потужним викликом для журналістики є надмірна концентрація інформації.</p><blockquote>“Сьогодні в інформаційному світі активно працює чимало гравців. Лідери думок, блогери і навіть звичайна аудиторія створюють конкуренцію журналістам. Це не просто розмиває авторитет журналістики, а й створює більше можливостей для поширення неправди, фейків та маніпуляцій в інформаційному просторі”, — пояснює пані Вікторія.</blockquote><p>Окрім того, організація <a href="https://www.asef.org/images/docs/Final%20Chatham%20House%20Monograph-ERT7-20150825.pdf">Chatham </a>основні тези:</p><ul><li>Змінюється аудиторія та “посил” до неї (аудиторія молодшає, потребує іншого контенту — відео, картинок, тд)</li><li>Проблематика “громадська журналістика” — не завжди можна підтвердити інфу;</li><li>Потрібно відфільтровувати корисні новини з величезного набору онлайн-інформації. Щохвилини на YouTube завантажується 100 годин відео.</li></ul><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fembed%2Fv1LKjZbXf-A%3Ffeature%3Doembed&amp;display_name=YouTube&amp;url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3Dv1LKjZbXf-A&amp;image=https%3A%2F%2Fi.ytimg.com%2Fvi%2Fv1LKjZbXf-A%2Fhqdefault.jpg&amp;key=a19fcc184b9711e1b4764040d3dc5c07&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=youtube" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/5641f103c6b43c3f5908e47224a16a1e/href">https://medium.com/media/5641f103c6b43c3f5908e47224a16a1e/href</a></iframe><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=35b681cc40fc" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[The End of Times: знищення чи трансформація?]]></title>
            <link>https://medium.com/@yakunina.darya.98/the-end-of-times-%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%87%D0%B8-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-3fbfb44c6f4?source=rss-d8efd440c160------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/3fbfb44c6f4</guid>
            <category><![CDATA[the-new-york-times]]></category>
            <category><![CDATA[twitter]]></category>
            <category><![CDATA[technology]]></category>
            <category><![CDATA[journalism]]></category>
            <category><![CDATA[newspapers]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yakunina Daria]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 09 Sep 2020 13:33:19 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2020-09-09T13:36:00.308Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*JHr_foeNQ4876_Wv7F1Baw.jpeg" /><figcaption>The New York Times Building. Фото: <a href="https://unsplash.com/photos/sZc95ZGSYZQ">Unsplash</a></figcaption></figure><p><em>“Колонка некрологів газет сповнена повідомленнями про припинення існування деяких видань”, — одна з перших фраз, яка лунає на початку фільму “Перша шпальта: Всередині The New York Times” від ведучого новинного каналу. Безумовно, 10 років тому за кризою друкованих ЗМІ спостерігав увесь світ із моменту перших сплесків діджиталізації медіа, появи Твіттеру та нових ґаджетів. Цифрова революція почала диктувати журналістиці власні умови та створювати нові виклики. Проте, чи доречно писати некрологи газетам, відкидаючи можливість їхнього взаємовигідного співіснування з епохою “онлайну”?</em></p><p>Eндрю Россі — режисер документального фільму “Перша шпальта” — зобразив цей кризовий стан, у якому перебував як увесь світ, так і екосистема друкованих засобів масової інформації у США у 2010 році. Сюжетна лінія стрічки обертається навколо редакції The New York Times, а головним героєм виступає репортер Девід Карр, який уособив стан суспільства на межі нової цифрової епохи. Риторика у фільмі поділяється на дві дискутивні точки зору — чи потребує сучасне суспільство друкованих медіа, чи ні.</p><p>Сьогодні швидкість інформаційного потоку в рази більша, ніж 10 років тому, проте саме тоді за часи появи Фейсбуку, Твіттеру, коли люди з iPad в руках тільки почали усвідомлювати свою впливовість в інформаційному просторі, коли з’явилася громадянська журналістика, а роліки з ютубу моментально поширювались редакціями, необхідність існування газет постала під питаня. Навіщо продовжувати життя майже нерентабельному бізнесу, до якого з кожним днем втрачається довіра? Навіщо людям газети, якщо тепер вони мають їх цілодобово у смартфонах на відстані одного кліку? Навіщо людям читати перші шпальти газет про війну в Іраку чи причини голоду в Ліберії, якщо перед їхніми очима тепер постійно майорять клікбейтні заголовки у соціальних мережах?</p><blockquote>“Майбутнє пов’язане з пошуковими системами, громадянським журналізмом, інтернет-рекламою. Якщо ви не зможете цього зрозуміти — вам не вижити. Коли з’явилась друкована преса я впевнена, що люди, які на той час писали на глиняних табличках, наводили ті ж самі аргументи на користь необхідності їхнього існування, як і предстанивки друкованих видань тепер”, — говорить під час дискусії співзасновниця The Huffington Post Аріанна Хаффінґтон.</blockquote><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*QVXQJF2AO5WxSYdJfM6etQ.jpeg" /><figcaption>Twitter homepage. Фото: <a href="https://unsplash.com/photos/gHrEvF7Ugb4">Unsplash</a></figcaption></figure><p>Дійсно, традиційні ЗМІ поступово втрачають свою затребуваність, оскільки людина вже давно рухається в унісон із інформацією. Однак, чи нівелює це цінність друкованих видань? Журналіст The New York Times Девід Карр доводить, що ні. Протягом фільму він активно дискутує, проголошуючи цю цінність. Він апелює до того, що найвпливовіші газети США ще й досі є джерелом верифікованої інформації, на яку покликаються онлайн-медіа. Він запевняє, що люди ще й досі потребують виважених і конструктивних текстів, а не просто влучних слоганів. Він не відкидає здобутки цифрової революції, а навпаки — транслює їх на шпальти газети. Хіба це не є перевагою для традиційних ЗМІ?</p><blockquote>“Я шукаю новини і оцінюю реакції людей за той проміжок часу, який люди витрачають на очікування кави у Старбакс. Через рік користування я зрозумів, що цінність Твіттеру — можливість чути і розрізняти багатоголосся суспільства”, — каже Девід.</blockquote><p>10 років тому медіа-спільнота згуртувалась навколо питання потреби газет в той час, коли інша її частина розмірковувала над їхньою трансформацією. “Чи співвідносяться інтереси Стіва Джобса з інтересами ЗМІ?”, — йдеться наприкінці фільму. Сьогодні на це питання може відповісти кожен, у кого в руках є смартфон — так. Майже всі сучасні друковані видання мають власні сайти та аккаунти у соціальних мережах. Медіасфера гармонійно існує у цифровому просторі, підлаштовуючи матеріали під потреби сучасного суспільства і заохочуючи ширшу аудиторію до споживання контенту.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*g-0J4gettJhR3iXdg6fyuQ.jpeg" /><figcaption>US Coronovirus COVID-19 cases. Фото: <a href="https://unsplash.com/photos/WJ0WWNdmJ3Y">Unsplash</a></figcaption></figure><p>Відтак, редакція The New York Times наочно показала свою здатність до цієї трансформації. Протягом фільму Ендрю Россі розкриває проблеми і підводні камені, з якими журналісти і видавці зіштовхувались на шляху до відстоювання свого права на існування у сучасній реальності. За канонами журналістських стандартів він майстерно продемонстрував різницю поглядів, об’єктивно висвітлюючи цей злам у медіаіндустрії. Обравши центральною фігуру репортера Девіда Карра режисер дозволив глядачам прожити разом із ним зміни як у його персональному житті, так і професійному, що зумовило цілісність зображення, якщо метафорично накласти ці самі зміни на тернистий шлях журналістики XXI століття.</p><iframe src="https://cdn.embedly.com/widgets/media.html?src=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fembed%2FM8QBCrrvYpk%3Ffeature%3Doembed&amp;display_name=YouTube&amp;url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DM8QBCrrvYpk&amp;image=https%3A%2F%2Fi.ytimg.com%2Fvi%2FM8QBCrrvYpk%2Fhqdefault.jpg&amp;key=a19fcc184b9711e1b4764040d3dc5c07&amp;type=text%2Fhtml&amp;schema=youtube" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no"><a href="https://medium.com/media/0deedad22e4fcabbd21956e1fbffca98/href">https://medium.com/media/0deedad22e4fcabbd21956e1fbffca98/href</a></iframe><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=3fbfb44c6f4" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>