<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?><rss xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" version="2.0" xmlns:cc="http://cyber.law.harvard.edu/rss/creativeCommonsRssModule.html">
    <channel>
        <title><![CDATA[Stories by Yasson Tigerson on Medium]]></title>
        <description><![CDATA[Stories by Yasson Tigerson on Medium]]></description>
        <link>https://medium.com/@yassontigerson86?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
        <image>
            <url>https://cdn-images-1.medium.com/fit/c/150/150/1*m2HuJKhbMPpriMtP5UMBsw.jpeg</url>
            <title>Stories by Yasson Tigerson on Medium</title>
            <link>https://medium.com/@yassontigerson86?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
        </image>
        <generator>Medium</generator>
        <lastBuildDate>Mon, 16 Nov 2026 20:14:57 GMT</lastBuildDate>
        <atom:link href="https://medium.com/@yassontigerson86/feed" rel="self" type="application/rss+xml"/>
        <webMaster><![CDATA[yourfriends@medium.com]]></webMaster>
        <atom:link href="http://medium.superfeedr.com/" rel="hub"/>
        <item>
            <title><![CDATA[ігри:/Terraria]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8-terraria-fa5a5d3d61b7?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/fa5a5d3d61b7</guid>
            <category><![CDATA[огляд]]></category>
            <category><![CDATA[тераріа]]></category>
            <category><![CDATA[games]]></category>
            <category><![CDATA[ігри]]></category>
            <category><![CDATA[терарія]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 04 Apr 2023 11:37:29 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2023-04-04T11:37:29.490Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Назва нам неоднозначно натякає на Терру(Землю), але ще й містить мовну гру з цим латинським ria, що означає магічний елемент повітря. Але для тих, хто не такий лінгвогік, назва гарно запам’ятовується, чудово відтворюється, і дуже підходить цій грі.</p><p>(<strong>Попередження</strong>: грайте на ПК, ніколи, НІ КО ЛИ не купляйте на ПлейСтейшн її. Керування нею на джойстіку просто жахливе, і ви спортите собі враження від неймовірної пригоди, бо будете злосні на дурний джойстік!)</p><p>Але, перейдімо до самої гри. <strong>Терарія</strong> — це пригодницька пісочниця. Жанр, напевно, компанія визначила сама, та і було це в далекому 2011році, але більше, ніж жанр, гру відзеркалює синопсис<strong> “Копай! Бийся! Досліджуй! Будуй!”</strong>. Непогано і багатообіцяюче. Насправді, вартувало поставити три крапки після будуй, бо це ще не все!</p><p><strong><em>Керування</em></strong><em> </em>на ПК дуже інтуїтивне і зрозуміле. Колесо мишки допомагає перемкнутись між предметами і функціями. Можна налаштувати швидкий доступ. Є додаткові клавіші, але їх ти опануєш в процесі. Можна погратись з налаштунками, коли зрозумієш, в чому сенс гри, і як важливо копати і бити точно.</p><p>Персонаж — лише ти, всі решту — програмовані NPC. Свій вигляд теж можна обрати, перш ніж почати. Обирай такий, щоб не дуже дратував.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*qlvguv1R9M6NPOYbYE6pjg.jpeg" /><figcaption>Починаєш створювати перса, потім генеруєш світ</figcaption></figure><p>Не буду спойлерити подробицями початку, але скажу, що рано чи пізно <strong>вночі після незрозумілого звуку прийде зубате око, і захоче тобою повечеряти.</strong><br>До речі, помирати можна багато разів, і залежно від рівня складності втрачаються предмети, чи гроші, чи починаєш гру заново :)</p><p><em>Спочатку гра здається дуже незрозумілою</em>, ти постійно страждаєш, натикаючись на якихось монстрів у нових біомах, пастки і прірви, в яких розбиваєшся. Пожирачі з Загнивання, мурашині леви, навіть слимаки-попригунчики і нічні окастики тебе вбивають. <strong>Але на це є рада — копай і виплавляй. Копай і досліджуй</strong>. Інакше ти проплачеш всі вечори, що ти такий невдашка і не можеш нічого зробити. (Хоча хардкор ще не починався!)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*z47DHDZ7SOwB_2vI8zTxWA.jpeg" /><figcaption>Це вже моя друга допотопна хата в експертному світі, бо в першу нічого не влізалось</figcaption></figure><p>Потім ти, свідомо чи ні, обираєш собі шлях. Я завжди граю магами або стрільцями, тому спочатку обрала лук, а тоді прокачувала магічні здібності. До деталей — <strong>вночі з неба падають зірки, і ти збираєш їх, робиш страву з них, і так твої магічні сили більшають. Або збираєш їх, щоб потім з метеоритної пушки ними стріляти. </strong>Взагалі весь світ побудований магічно, але, проходячи за танка-вишибалу чи за “закутого в залізо”, ти то не так помічаєш.</p><p>Ти знаходиш в підземеллях серця з каменю, які ти з’їдаєш, щоб було більше здоров’я. Ти підбираєш в Скринях у всьому світі зілля і предмети, які додають тобі чогось особливого. Ти сам переплавляєш руди, сам виготовляєш собі обладунок. Ти купляєш собі крила чи літаючі шкари. Ти знаходиш дорогоцінне каміння, з якого робиш собі жезли і магічні патики. Ти, врешті, будуєш всі хати для NPC (non playable characters), бо хочеш торгувати і мати можливість лікуватись за монетки. Для жаднюг ця гра — просто знахідка, бо можна збирати в літаючу свинку гроші, щоб вони не випали при смерті перса, і продавати все ;) на свинку дивитись на картинці нижче.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*uJbvh2u1yDQtzdPDh6uL_A.jpeg" /><figcaption>Це щоб на павзі роздивитись деталі і предмети</figcaption></figure><p>Я вважаю, що <strong><em>це гра для дуже дуже широкої авдиторії</em></strong>. Можна не обирати супер-агресивну гру, а лише оборонятись і досліджувати. Можна ловити різних комашок і хробаків, піти на рибалку. Шити одяг. Садити дерева. Будувати міста. Готувати страви. Садити рослини, щоб робити чарівні настоянки. Колекціонувати різні красиві Скрині. Міксувати різні чарівні предмети. Здобути частини Босів і повісити на стіну своєї допотопної хати. Збирати з старих хатів картини. Знаходити пасхальні штучки, яких тут теж багато.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*FHFv1BPDr46Id4KlxPpgmg.jpeg" /><figcaption>А це, власне, моя стара допотопна хата</figcaption></figure><p><strong>Підземний світ Терарії набагато більший, ніж наземний.</strong> Можна докопатись до Пекла, пройти Данж — підземелля, у яке є вхід з наземних біомів. (Без спойлерів, але не поспішайте туди заходити, перш ніж відчуваєте себе в силі. Не говоріть з Дідом перед входом вночі просто так!)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*RXGLM9t8qzrPQq3aS3oNbg.png" /><figcaption>Як виглядає вже пройдений і освоєний данж</figcaption></figure><p>Вперше, коли я грала ту гру, я дійшла лише до Пекла. Вкинула вуду-ляльку в лаву, “вбила і з’їла” Стіну Плоті, і зрозуміла, що далі нема розвитку, ну і видалила. Років 5 після того я знов повернулась, і зрозуміла, що <em>не вартувало виключати гру</em>. <strong>Після вбивства Найбільшого Боса гра переходить в абсолютно іншу хардкоринку</strong>. Де ти можеш запхати свої обладунки і супер-класну-зброю в одне місце, бо ти тепер взагалі не релевантний, і тебе вбиває кожна букашка.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*sJ45P-nWSfQn7NIOt35-yg.jpeg" /><figcaption>Це як маг вирощує собі травичку, вибивши ключ до НЛО з прибульців</figcaption></figure><p>З’являється один новий біом, світ міняється. Скрині стають Міміками і пожирають тебе. Боси стають набагато сильнішими. Предметів більшає. В джунглях починають рости додаткові серця, потім там спавниться Плантера, яка зжере тебе за можливості і не гикне. В Данжі, такому домашньому і вже обжитому, починається спавн різної мерзоти, з якої падають класні предмети. Десь глибоко під землею починає зароджуватись нова руда. А після повернення додому, твою затишну, дуже халтурно збудовану в перші дні хатинку, починають рейдерити гобліни, і їх — ціла армія. (Якщо сподобається, то можна викликати ще й піратів, а тоді — Джека-опудало, а потім ще й Зимове свято, чи прибульців, з часом. Для навал можна зробити цілу арену, з пастками, зібраними по всій карті, і лавою)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*iTHxz89sf87YRVEkjXYweA.png" /><figcaption>це в мене така, тестована і класна для мене, система пасток. Все з шнурами і перемикається, стріляє і дме вогнем</figcaption></figure><p>Терарія є зразком і класикою для тих, хто любить відкритий світ, можливості і пригоди. І є свого часу “ключем” до того, щоб відкрити для себе цілий жанр і напрям(про який я буду писати згодом). Піксельна графіка не вимагає багато уваги, все промальовано дуже зрозуміло, гарна музика і баланс між зміною ритму.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*rH-iLkBRhneAVG9OAGvB9Q.jpeg" /><figcaption>це такі хати для НПК в небі над джунглями, щоб ніхто їх не забив випадково</figcaption></figure><p><strong>Раджу починати Терарію, коли здається, що нічого не може тебе здивувати, і світ нудний. І все обридло. </strong>Вмикаєш цю гру, і увіруєш в людство і його творіння, а також — перевіриш на міцність психіку, вміння стратегічно мислити і лупати сю скалу. І здивуєшся, і будеш сміятись неодноразово. <em>Мистецьку цінність гри</em> становить сам вибір дороги і шлях до того, ким ти ще можеш бути, що ти ще можеш робити. Схоже на “Гру в класики” Кортасара чи магічний реалізм звірів Борхеса. Виявляється, що ти можеш все. Що люди — багатофункціональні, як і Терарія. Що <strong>ти можеш все, що захочеш. Варто лише спробувати і розібратись, як це працює.</strong></p><p>12 з 10 можливих балів грі. Всі найбільші овації.</p><p>Насолоджуйтесь!</p><p>З любов’ю та іншою мерзотою, Те</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=fa5a5d3d61b7" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Любов до подорожування своєю країною починається з поїздок в універ.]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2-%D0%B4%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D1%96%D0%B2-%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%D1%8E-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D1%8E-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B7-%D0%BF%D0%BE%D1%97%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%BA-%D0%B2-%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80-db65b1d55b28?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/db65b1d55b28</guid>
            <category><![CDATA[есей]]></category>
            <category><![CDATA[україна]]></category>
            <category><![CDATA[замальовка]]></category>
            <category><![CDATA[подорожі]]></category>
            <category><![CDATA[осінь]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 12 Sep 2022 07:27:32 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-09-12T07:31:25.572Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Любов до подорожування своєю країною починається з поїздок в універ. Напхані студентами автобуси, жіночки везуть на базар продати городину і обсмалені кури, мужички напідпитку, хтось їде до когось в гості. Але є одне вагоме але – вікна в автобусах. О, хто ця приємна людина, що метикнула так допомогти полюбити свою країну в поїздках через вікна у автобусі?</p><p>Вересень, все ще зелене, проте достиглі яблука звозять у Скалу Подільську. Далі з них здушать сік, який продадуть під Німецькою етикеткою, але таке життя. Подорожі вчать і спостереженню за бізнесом: о, той магазинчик з пиріжками закрився, а з’явився секонд-хенд одяг. Ломбарди виникли, мов після теплої ( читай – економічного падіння ) ночі. О, ці крамниці у гаражах приватного дому! О, вивіски, які підприємці малого масштабу роблять у World Press! О, неймовірні назви на кшталт мотелю Touch&amp;drink з кухликом кави на вивісці, які співають хвалу іронії.</p><p>Жовтень. Хмари затягають пояси на дощі, дрібно-дрібно дзюрячи за комір пальт чи курток. Дядьоли в селі, по дорозі, вдягають свої незмінні картузи – таблетки, і шкіряні куртки минулого тисячоліття. Діти, поспішаючи до школи, збивають дрюком чи патиком горіхи і яблука. Природа на узбіччях скидає листя, і перші морози щедро їй за це платять. Жовто-багряні, ледве-жовті, зелено-червоні кольори всюди, куди не кинь з вікна оком. Листя вже валяється під деревами, інколи, проїжаючи чергове село, спостерігаєш за Великим Палівництвом. Мабуть, чергові поліцаї або в запої, що не виписують штрафів, або це просто вони і спалюють, забороняючи всім іншим.</p><p>Листопад. Все вже від дощів розмокло і розлізлось, автобус тоне то в рідкій багнюці, то буксує у каші з листя. Виходять підпихати всі – штовхають, поки стає духу, змащуються, мов ті чорти, але їдуть додому задоволені, несучи близьким ще одну історію – «як ми всім складом витягнули автобус з багна». Деякі дерева вже ексгібіціонують по узбіччях, комунальники ріжуть кущі і починають робити дорогу. За всі шість з половиною років, що я їздила, це було одною з загадок створення світу – чому саме у листопаді? Може, у підприємств звітний період? Чи це жарт, який ніхто не висміює, і вони повторяють його з року у рік, з надією, що хоч хтось посміється? Але сміятись у автобусі, який по ямках їде 10км/год і закачує, як катер у Чорному Морі, не дуже вдала ідея – можна відкусити собі кінчик язика, та ще й оббризкати кров’ю сусідів і салон вашого міжгалактичного шатлу «Кам’янець-Подільський – Бучач».</p><p>А потім починається сесія, і ти вже не годен поїхати додому, бо в тебе іспити. Але ти знаєш, що сумка, яку передає сім’я, їде тим самим маршрутом, і насолоджується зміною природи і людським цирком абсурду більше, ніж ти</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=db65b1d55b28" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[PL]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/pl-ae9b40399b4f?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/ae9b40399b4f</guid>
            <category><![CDATA[мідгард]]></category>
            <category><![CDATA[фентезі]]></category>
            <category><![CDATA[польськефентезі]]></category>
            <category><![CDATA[враження]]></category>
            <category><![CDATA[ярослав-гжендовіч]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 10 Sep 2022 17:30:16 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-09-10T17:30:16.851Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>PL</p><p>Ярослав Гжендовіч</p><p>Мідгард, цикл</p><p>Знов середньовіччя, це властиво майже всьому періоду довідьмацького розвитку п.л. Тут вони були астронавтами, а там стали ґєроями. Таке, з запахом попаданства знов</p><p>Нове: ідея з імбалансом, залізний плющ, босхове суспільство, особливої уваги заслуговує історія про дудочки і маленьких тварин, сплячий песимізм лісотварин</p><p>Знову використані дуже пласкі алюзії на світ і його населення, мене завжди це дратує всюди</p><p>Магічно не раціонально, з дірками в філософії</p><p>Феміністично на +0 з +5, жінки як герої дуже типово-споживацькі, але вони все ж є якісь хоча б</p><p>За екшн +1, добре втримання темпу, воєнна частина дещо нудновата, хоча автор прикрашає це креативністю в сотворенні</p><p>Сюжет і прописання історії – 7 з 10, добре продумано</p><p>6 з 10, перечитувати буду навряд, але одноразової уваги через низку ідей заслуговує</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=ae9b40399b4f" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[PL Яцек Пекара]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/pl-%D1%8F%D1%86%D0%B5%D0%BA-%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0-81c995a762ec?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/81c995a762ec</guid>
            <category><![CDATA[яцик-пекара]]></category>
            <category><![CDATA[фентезі]]></category>
            <category><![CDATA[література]]></category>
            <category><![CDATA[польськефентезі]]></category>
            <category><![CDATA[враження]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Sat, 10 Sep 2022 17:10:59 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-09-10T17:10:59.593Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>PL Яцек Пекара</p><p>цикл про інквізитора, Слуга Божий</p><p>Нове: ідеї про медитаційні молитви і ангела-охоронця</p><p>Стереотипія : 5 з 5, в цьому напрямку польська фантастика прогинається і дуже дуже традиціоналісько-патріархальна. За фемінізм з +5 я ставлю -3.</p><p>Розслідування непогані, кепкування з релігії як інституту – зацінили. Сюжетна лінія – 4 з 10, дуже сирий непов’язаний лор. Надто простий світ, забагато уваги особистості головного героя, і в цьому схоже на риґлі расєйських копірок про попаданство</p><p>3 з 10, ніколи не перечитувати</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=81c995a762ec" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Замість листа з війни]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0-%D0%B7-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8-5fe0498b85fd?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/5fe0498b85fd</guid>
            <category><![CDATA[київ]]></category>
            <category><![CDATA[семіотика]]></category>
            <category><![CDATA[війна]]></category>
            <category><![CDATA[слова]]></category>
            <category><![CDATA[краса]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Wed, 30 Mar 2022 10:48:46 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-03-30T10:48:46.335Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Про переусвідомлення красивого і слів</p><p>В мене в кеші тут, в недописаних текстах — жахливо красивий текст про любов до Иншого як продовження Тіло і його магічного реалізму, який я не публікувала, бо хотіла завершити якось змістовніше, слова такі підібрати, мов скальпель кардіохірурга.</p><p>А підібрала вчора, щоб розповісти безкінечну-історію-десятирічних-почуттів. Ні, її я ніколи не зможу написати публічно. Надіюсь на Иншого)</p><p>Робота зі словами зараз вимагає теж певної гігієни: семантичної семіотичної лаконізму холодного розуму розуміння контекстуального багатства спротиву і прийняття різності. Але також і закритої\відкритої інформації, безпеки і розуміння зсередини багатьох процесів. Стійкості проти хаосу, звички не впускати з уваги і водночас не тривожитись інформаційним шумом. Когнітивної можливості спати, фаталізму.</p><p>Не те, щоб інформаційна війна, яка тривала всі ці роки, нас не зачепила і не змінила. Але докорінно все змінилось для тих, хто цього не відчували, саме зараз. В них нарешті або зник, або проявився свій голос. Воля. Креатив. Чесність, бо коли, як не вже? йде 35 день війни.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*rTDeUO7IEv-PVsJ5f2LPng.jpeg" /></figure><p>Через це однією з головних внутрішніх мотивацій мого життя стала краса. Я записую це зі свого щоденника, який веду від руки, щоб мати собі спомин про цей час для самої себе. “Кажуть, що краса — це для люксу, бо перше йде закриття базових і первинних потреб. Але це неправда. Краса дозволяє розуміти смак життя. Мати до нього апетит і далі насолоджуватись. (…)Має таке ж значення, як кислота у шлунку — якщо її замало, то починає нудити і нічого не можливо перетравити. Якщо забагато — підступає до горла, і не можеш нічого сприймати нормально, бо сльози.”<br>В ці дні я рятуюсь красою у тому числі. Не бачу в цьому нічого поганого абсолютно. Одягаюсь так, мов востаннє. Приділяю час собі. Люблю і торкаюсь красивих своїх речей. Слухаю красиву музику, навіть, якщо доводиться знехтувати всіма іншими звуками реальності. Їм їжу, якою сповна насолоджуюсь. Моїм хобі стало прибирання квартири, щоб там було красиво щоразу, як я втомлена приходжу, щоб закрити за собою двері і мати місце видихнути і зібрати себе докупи. Коли я гуляю і бачу прекрасний оголений фасад міста, то мене також сповнює краса. Краса моменту, краса реального, що відбувається. Краса від одивнення навіть найжахливішими речами. Пам’ять моя відбиває ці моменти на сітківці, мов плівкові фотки. Я вже ніколи не буду ранішою. Через цей метаморфоз. І, мабуть, я радію цьому теж.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=5fe0498b85fd" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Замість листа з війни]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0-%D0%B7-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8-db7932ee76e0?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/db7932ee76e0</guid>
            <category><![CDATA[україна]]></category>
            <category><![CDATA[перемога]]></category>
            <category><![CDATA[рефлексія]]></category>
            <category><![CDATA[київ]]></category>
            <category><![CDATA[війна]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 15 Mar 2022 14:01:10 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2022-03-15T14:01:10.955Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Я повернулась до Києва. І зробила свій тяжкий вибір самотужки, проте тепер мені легше. Якщо можна так казати, я дала державі кредит довіри поверх того, що мала закритий рахунок.</p><p>Відбулось то крізь призму переосмислення цінностей, і через війну. Скляні двері кордонів впали. Інформаційна повінь почала затоплювати все. Світ був розрізаний на два шари реальності — в одній я йшла в мирний час з Мадонною в ейрподсах, і раділа фінському снігу. В іншій — була вже готовим механізмом, накрученим і налаштованим на супротив всіма методами і постійне життя в умовах хаосу. І внутрішньо знала, що і як робити. І якщо агонія і розпач схопили моїх друзів та знайомців вперше особливо загрозливо, зриваючи на раптові емоційні рішення, сум’яття когнітивних процесів, абсолютну самотність і безпомічність, то зі мною відбувся вже звичний мені процес збирання сили-усвідомлення-прийняття рішення-гнучкість до обставин-максимальний коефіцієнт корисної дії. Не без темряви, не без сумніву, не без всього людського.</p><p>Я майже не плакала, крім як за прекрасною Фінляндією, яка ніколи не буде для мене такою, як була. Я не плакала ні за нашою кров’ю, ні за втратами, ні за ментальними травмами, що нас як націю чекають як наслідок. Я досі не змогла навіть пограти у сльози. Навіть прикинутись, що можна ці емоції не скрутити у магнітну пастку сили і могутності, мов в чорну дірку свого сонячного сплетіння, не змогла. Коли рішення їхати прийшло, я ніби стрибнула обертом через лезо ножа, знаючи, що минула я(одна з минулих версій), вже не дострибне. Я пошкодувала її прощальним поглядом, видихнула сумнів, і почала бігти</p><p>Мені дуже поміг оптимізм і зсж, який я собі приживляла на всіх рівнях. Без нього я б знерухомилась, або занадто виснажилась, шукала б минуче і дрібне, закриваючи обличчя власному страху списком зроблених дій. Але — вартувало стати лицем-до-лиця, і страх став знову моєю частиною, бронею від дурних ризиків і охоронцем рівня ментальної рівноваги. Залишились ще величезні наслідки у вигляді ранкових загублень у просторі і часі війни, у тривогах тілесних і змаганням з виснаженим тілом. І багато наслідків, про які я ще не знаю. Але червона лінія знову знайдена, і залишається лише триматись за неї, мотивуватись, діяти і жити. Апетит до життя з’явився дуже приємний. Пристрасть — теж.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/960/1*HrlvnZzwwrpN2Wm68DNTlg.jpeg" /></figure><p>Київ, до слова, у ці дні для мене місто мрії. Дивуюсь і дуже близька з кожним, хто так само зрозумів все, як я, і вертається, бо знає, що йому робити і як бути максимально корисним. І хто не продається власному страху, паніці, фрустрації, і чиї обличчя на вулицях я бачу і розумію, що переможемо, або помремо всі разом, і це за щастя.</p><p>Дякую також подумки щодня тим, хто підтримує мене так, як я того потребую, дякую подумки за велике і мале, за знайомих і друзів, за незнайомих, і за тих, з ким одне одного не дуже любили, але, побачивши зараз, простили з перших секунд. Прошу зберігати холодний розум всіх і робити все можливе, але не заганятись в кут з тими вашими синдромами уїхавшого(звично пишу “охуївшого”), і готуватись фізично і ментально витримати і справитись хоча б з собою достойно.</p><p>Не знаю, де і ким мене застане кінець війни, але — все буде Україна, все буде, Києве мій.</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=db7932ee76e0" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Тіло і його магічний реалізм]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D1%82%D1%96%D0%BB%D0%BE-%D1%96-%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC-49a069e7daac?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/49a069e7daac</guid>
            <category><![CDATA[ода]]></category>
            <category><![CDATA[різне]]></category>
            <category><![CDATA[магічний-реалізм]]></category>
            <category><![CDATA[прекрасне]]></category>
            <category><![CDATA[тіло]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Thu, 11 Nov 2021 20:36:50 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-11-11T20:41:57.820Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Роздумуючи про природу людини, я особливо дивуюсь прекрасному людському тілу. Кожна його частина гармонійно доповнена іншими і працює системно. Всі ці клітини, тканини, рідини, залози і стяжки працюють на те, щоб ми росли, рухались і жили. Всі ці нейромедіатори, кровоносні судини, альвеолярні міхурці, волосяні цибулинки, слизові оболонки, мембрани, і кожна клітина – вимірювано і точно потрібна, життєво необхідна.</p><p>Ми відчуваємо цим магічно-реалістичним тілом світ, воно є прив’язкою нашою до нього, і одночасно і тим, що руйнує його, змушуючи нас бути замкненими в ньому навічно, переживати його, апгрейдити його, пильнувати за ним. Чи є ми тим, хто обтяжений тілом цим? Так. Чи є ми тим, хто ним втішений? Так. Чи є ми тим, хто ним заспокоєний? Так. Чи є ми тим, хто ним збентежений? Так. (І цей логічний перелік/переляк можна вести ще дуже довго)</p><p>Часто ми забуваємо, що мозок теж є частиною тіла, і відділяємо його разом зі свідомістю в процеси логічні, в царину абсолютного буття думки. Але він, тихий посланець тіла, все ж провадить далі і далі політику тілесну, не зважаючи на його чудові здібності прикидатись Раціо і впровадником чистого розуму. З часом при тямі вчишся помічати і аналізувати навіть те, що ніколи не помічав – які він схеми має, і як маніпулює тобою, як вдало це зашифровує, щоб ти не розібрав одразу і забув потім. Зі всіх маніпуляторів свого життя я обираю свій мозок, щоб вчитись в нього. Він не завжди діє в моїх інтересах, він дурить мене, влаштовує мені панічні атаки, безсонні ночі, пошуки сенсу, кращу соціалізацію, веде мене інтуїтивно, робить проблему з дрібного, міняє дороговкази і підміняє спогади нібито для мого добра і блага. Розбиратись з ним і його заскоками – немов боротьба з Лернейською гідрою, але голови нові виростають навіть там, де ти пам’ятаєш, що присмалив.</p><p>І тут ми максимально наблизились до архівної частини – пам’яті, сховища дрібноти і величі, зведення пам’яток або ідеалів, і безперервної історії їх. (Я дивлюсь на пам’ять як на монументальну споруду свого буття, ніби знаходжусь біля Нотр Даму, і відчуваю себе бідаком, який нічого в житті не бачив і не зробив визначного, але вже те, що собор існує, і я його бачу, свідчить про велич всієї людської різності і мене теж.) Картотека, в якій можна віднайти все, і де з часом починаєш помічати кам’яні стіни. І – абсолютну темряву за ними. Фортифікаційна споруда пам’яті після того усвідомлення так і залишається маленькою вузькою келією на просторі, який ти ніколи не побачиш на карті, ба більше – ти навіть не можеш собі уявити, чи існує там щось ще, крім замкнутих мультимедійних бібліотек твоєї голови, крім нейронних процесів і ділянок, які включились і розвинулись в мережу.</p><p>Про мережі — особливо трепетно, бо вони пронизують наше тіло, переплітаючись системами, усувають збої, фільтрують кров, приносять поживні речовини, загоюють рани, забезпечують цілісність і стійкість. Скільки клітин створюють музику, коли людина грає на фортепіано? Скільки, щоб креслити споруду, яка є лише у свідомості? Скільки, коли похапцем придумуєш нову гру?</p><p>Мене захоплює вигляд людини, яка біжить, оминаючи перехожих. Я дивуюсь тим, хто вміє танцювати у ритм музики, насолоджуючись своїм прекрасним тілом для себе самих. Я дивлюсь, як люди заходять у вагон метро, і дивлюсь, як тікають від дощу під дах. Спостерігаю, як на вогонь чи воду, і не можу відірвати погляд — о, людське тіло, яке ти різноманітне, яке ти невивчене і яке красиве. Так само поверхнево, як досліджений мозок, так само ми знаємо красу тіла — з якихось постерів на вулицях, з сексиської реклами, з фільмів, де в титрах вказані мейкап артисти. Що ми знаємо про справжнє тіло своє, про його запах, задихаючись від запахів гелів для душу, одеколонів, пральних засобів для тканин? Чи знаємо навіть, як ми виглядаємо, якщо не можемо побачити себе збоку, а похибки дзеркал залежать від майстерності другого тіла, яке їх виготовило? Чи знало те інше тіло, як воно виглядає зі сторони ПРАВИЛЬНО, щоб показати дзеркалам, і вони навчились?</p><p>Все, що нам залишається — аналізувати його, слідкувати за ним усіма доступними методами, помічаючи його розвиток чи збій якоїсь з його систем. Іноді це така ж, а може й глибша рефлексія, як рефлексія про ідентифікацію і самість. Це навіть розмова і про ментальні штучки. Чи змінився настрій, коли взуття тісне? Чи на зручному ти зараз сидиш? Чи відчуваєш, як шкарпетки стискають ногу? Ці особливі рухи людей, які в незвичному для себе одязі, я милуюсь ними, я пам’ятаю їх. Чи не прекрасна поспішна дія, яка щось руйнує чи обливає напоєм, бо тілу — тривожно? Я посміхаюсь, як коли застаю у дверях людей, які лише з мого мокрого волосся і куртки розуміють, що надворі — злива, і цей їхній безпорадний вираз обличчя і питання викликають в мені тиху радість за те, що я теж володію цим прекрасним тілом, і можу ним так само відчути.</p><p>Питання проживання в тілі як інструменті зараз постає гостро. З одної сторони нам вказують якісь “стандарти”, коли на табула раса наноситься гендерна соціалізація, а з іншої підточують ці внутрішні, теж цікаві системам, речі — сором і вина, категоризація, канонізація, прагнення все підбити в рахунок і знати чітко, прагнення виокремити і розділити, секуляризувати кожну частину, щоб точно знати — підходить чи треба змінити, дієво чи можна краще. Це і таке, замовне словечко за трансгуманізм, який мав би людям дати в тому новий масштаб рефлексійної археології, штибу — моя біонічна нога таки була цікавіша, ніж ця SUPERLEG-2000 з функцією запису руху і правильності постави :)</p><p>Але, інша сторона гостроти теми тіла як інструменту — людина звикла помічати дрібниці і насолоджуватись, коли зупиняється і відчуває. Це ми робимо, на щастя чи жаль, завдяки теж йому — о магічне тіло, зупинись, щоб посміятись з ворони, яка вкрала у охоронця з сільпо бейдж! Сядь на лавку, коли поспішаєш на роботу, щоб подивитись на дерево, яке навіть не пам’ятаєш три секунди після того. О, тіло, яке втикає зранку, перезавантажуючи архівні інструменти мозку, поки ти впевнюєш його в тому, що зараз-готуємо їсти, а зараз-йдемо у ванну. О, прекрасне тіло, що саме йде на автопілоті, коли ти вже не маєш морального ресурсу його вести новою дорогою!</p><p>Магічність твоя, о тіло, у всіх деталях — у тому, як тремтять руки, як тембр голосу змінюється, як червоніють щоки, як ти гладиш рукою руку, щоб заспокоїтись. Як потираєш очі, коли хочеш спати, як заразно ти позіхаєш ввечері, як сльози залишають сліди, як лупа падає на пальто, мов сніг, як волосся залишається на подушці, як бажаєш торкнутись до нового пірсингу, щоб оновити — болить ще, чи вже заживає? як приємно торкатись до шкіри, бо вона тепла, як поколює замерзлі руки в теплому приміщенні, як приємно тулити лід до лоба влітку, і зимою — заходити під теплий душ. У всіх поглядах твоїх і підгляданнях, у змінах з часом, у шрамах, залишених недолугістю чи ні, у розтяжках на шкірі, у ластовинні, у великій ведмедиці родимок, у обростанні волоссям, у зміні ваги чи росту, у постійності й трансформуванні</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/473/1*V2V4KIBx-abQaxAF153jAw.jpeg" /><figcaption>Це для натхнення фото Лізи Лайон :)</figcaption></figure><p>*(Тут я почала заглиблюватись у взаємодію з Іншим, і тому перенесла цю частину в наступну замітку, яку я так само буду довго дописувати у час, коли відчуваю такий настрій)</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=49a069e7daac" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Ігри:/Binding of Isaac]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8-binding-of-isaac-f7abe8fad270?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/f7abe8fad270</guid>
            <category><![CDATA[рецензія-на-гру]]></category>
            <category><![CDATA[огляд]]></category>
            <category><![CDATA[ігри]]></category>
            <category><![CDATA[gamedesing]]></category>
            <category><![CDATA[the-binding-of-isaac]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Mon, 14 Jun 2021 14:10:24 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-06-14T14:10:24.162Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>“Жертвоприношення Ісаака”, якщо перекладати в семантичній структурі сюжету і гри. Дехто також перекладає “Плач Ісаака”, чи “Зв’язування Ісаака”, але це не відповідає дійсності, ІМХО. Крута гра, якщо Ви ще лише починаєте розуміти, що таке релігія, і ще не всі релігійні артефакти та ритуали знаєте.</p><p>Історія прозаїчна і смішно намальована в пейнті: Ісаак і Мама живуть в хатинці на пагорбі. Мама слухає християнські проповіді, Ісаак грається іграшками. Ідилія. Але потім мамка чує божий голос, який каже спершу забрати в Айзека іграшки, потім одяг і закрити в кімнаті, а потім, дуже логічно, Айзека принести в жертву, щоб доказати свою віру. Брєд? Почитайте Біблію, там ще й не таке є!</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/640/1*u_poBSXGgCWLnyhldOz2wA.png" /><figcaption>:мальовка історії завше така</figcaption></figure><p>Ну от, і заходить така мамка до цього голого малого бідосі, з ножем, щоб прирізати його, як мале жертовне ягня, а Айзек стрибає у підвал! Гра починається :)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*i8sU8Sg-dI1J9406Ol6Gpw.jpeg" /><figcaption>ну от, бідося вже впав в той підвал</figcaption></figure><p>Якщо Ви ніколи не грали в ігри, то, мабуть, з неї не вартує починати. Вона не те, щоб хардкорна…Скажімо так, вона ДУЖЕ СПЕЦИФІЧНА в полі теології та релігієзнавства. <strong><em>Жанрово</em></strong> це рогалик, тобто rogue-like, тобто: щоразу інакший лабіринт, по якому ти знаходиш щоразу інакші предмети, і граєш щоразу інакшу історію. Навіть мій найдовший забіг тривав не більше півгодини.<br>Жанр зосереджує не на проходженні одної історії, а на <strong><em>“спробувати всі”,</em></strong> з відкриттям предметів\героїв\босів\нових кімнат\нових ворогів\нових секретів.</p><p>Але починається забіг так: Ти-Айзек, опиняєшся в пустій кімнаті в підвалі з картою таро 0-Fool, в тебе є декілька бомб, які ти можеш поставити. <strong><em>Керування </em></strong>дуже інтуїтивне і зрозуміле: клавіші AWSD- рух, Q i E — використання предметів, стріляти — бічні стрілки клавіатури. Є додаткові клавіші, але їх ти опануєш в процесі. Скажу по собі, руки вже звичні до проходження гри, і самі знають, як їм діяти. Більше трьох років іноді ввечері гралась, щоб розслабитись і знайти нові сенси семіотичні. Один забіг або два, не більше.</p><p>Як на мене, справжнісіньку <strong><em>мистецьку цінність “binding of isaac” </em></strong>несуть саме множинні сенси, якими наповнена гра. Те, що проживає Айзек, коли в той підвал спускається, як на нього впливає його християнська освіта і світогляд раніший, і травма, з якою він стикнувся, образ матері і всі від нього похідні метаморфози. Можна без перебільшень сказати, що це така гра, де ти спостерігаєш зсередини за посттравматичним синдромом. В теологічній свідомості. В секулярній теологічній свідомості, де змішались новий і старий завіт, гріхи, предмети побуту, табу, герої з Біблії, страхи з дитинства, огида і насилля. Давайте розберемся, що і як:</p><p><strong><em>Персонажі</em></strong>, якими можна грати, і яких треба розблокувати, перш ніж зможеш. Деколи треба продати своє життя Сатані в бонусній кімнаті, деколи — пройти без жодної подряпини рівень. Іноді — зібрати артефакт чи відкрити нову кімнату. Самсон, Магдалина, Азазель, Каїн, Ліліт, і це не вичерпний список) Ці всі — ніби нові обличчя, які Айзек відкриває в собі, розуміючи себе краще і знаходячи в собі ще когось, про кого читав чи чув з маминих проповідей</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/800/1*0UtFtIEUEVLTahanjUsYNA.jpeg" /></figure><p><strong><em>Закінчення</em></strong>. Так, як гра не є лінійною в межах сюжету, кожен забіг і окрема гра — різні, то і закінчення відкриваються різні. Загалом їх є 22, як і карт Таро, які є допоміжним предметом геймплею. Також є купа брелків, таблетки і <strong><em>предмети</em></strong>:</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*TnXdIrmknE5mBV7XUdAu9g.png" /><figcaption>це лиш маленька частинка, але зате як гарно посортовані :)</figcaption></figure><p><strong><em>З цікавого пасхального</em></strong>: В грі є кімната з іграми, ігрові автомати, попрошайки, банки крові і автомат передбачень. В кімнаті постери-відсилки на комп’ютерні ігри, які виходили раніше в Макміллєна. Можна потрапити в кімнату-помилку, якої не мало бути, чи випадково знайти обхід Кімнати Боса, і не битись з ним.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*jxLIUpB-5B2tjYuN_UIC0A.jpeg" /></figure><p><strong><em>Двері в кімнати і тип кімнат</em></strong> у лабіринті теж є різні — з ключем, золоті, кімнати випробувань, кімнати Босів, є таємні кімнати теж, які не вказані на карті)</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*zSxF1zoHCWX7K5WykTIFoQ.jpeg" /></figure><p>Особливу увагу хотіла б перемкнути на <strong><em>босів і міні-босів</em></strong>: Мама, Серце, ВОНО_живе, сім смертних гріхів, вершники апокаліпсису, всі можливі дитячі страшилки і жахи, Крампус, Сатана, архангели, Мега Сатана… Коротше, що тільки не випливе у свідомості травмованої дитини після того, як її хотіли вбити, і вона стрибнула у підвал</p><p>Мене особисто дуже розслабляє те, що <strong><em>ти не маєш запам’ятовувати</em></strong> якісь штуки і зациклюватись на тому, щоб потім їх у пам’яті відновлювати — чи це сюжетну лінію, чи це набір предметів, що в тебе в інвентарі, чи то величезний пласт взаємодій, в кого ти там що крав, і де тобі не можна з’являтись</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*elmAYlu3aJcgQKuQE8H_Ng.jpeg" /></figure><p>Раджу спробувати, якщо хочете більше зрозуміти природу травми і трансформацію свідомості від неї, а також подивуватись фантазії геймдизів, разом з тим вивчивши свою стійкість до різних страхів і гидоти :)</p><p>Насолоджуйтесь!</p><p>З любов’ю та іншою мерзотою, Те</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=f7abe8fad270" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[Ігри: /begin_shooter]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8-begin-shooter-e526d14e329a?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/e526d14e329a</guid>
            <category><![CDATA[childhood]]></category>
            <category><![CDATA[ігри]]></category>
            <category><![CDATA[games]]></category>
            <category><![CDATA[shooter]]></category>
            <category><![CDATA[game-design]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Fri, 28 May 2021 14:26:41 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-05-28T14:26:41.972Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Часто думаю про те, чи ігри нас обирають, чи ми все-ж обираємо їх. І це не зовсім про “зроби вибір”, а радше — “на що ми здатні”, і “як працює наш мозок”. Але я обіцяла, що це буде автобіографічний саморефлексійний блог, і я розкажу про ігри, а не абищо.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/640/1*-We7tTuo389D72MVoKT8ew.jpeg" /><figcaption>Олди, прівєт</figcaption></figure><p>Тому, моя історія з іграми починається так:<br>З дитинства в мене була чудова фантазія і пам’ять. Дякую за це моїй бабусі, яка дуже вкладалась у моє навчання, в когнітивні здібності. За фантазію не знаю, чи дякувати, чи жалітись, це досі дуже суперечливе питання :) <br>А ще в мене була Sony Playstation One, і молодший брат, який був Натискачем Кнопок, ба більше — найкращим натискачем кнопок мого дитинства. Першою грою, яку ми проходили- Я керувала ним, а він натискав кнопки-була VIP — смішна гра, де ти тиснеш послідовність кнопок на джойстику, а чуваки там б’ють якихось негідників чи бандитів. Я навіть зараз не впевнена, що пройшла б її, настільки вона була кнопкодавильна. (Так, тепер я чудово розумію, що PS таким чином хотіли навчити юзера тиснути кнопки не те, щоб не дивлячись на джойстик, але максимально інтегровано до рук) Були легальні диски, чорні з сторони гри, і нелегальна “паль”, які були білі, записані нашими умільцями вже тоді. Ми користувались всіма, які нам купляли, чи вдавалось обмінювати. Грали дуже багато ігор. Я пам’ятаю, я була наче мозковий центр нашої гри, ми дуже рідко грали не командою, а одне проти одного — для таких ігр в нас була реальність — щоб тлумити одне одного зі всіх сил, а потім ще мама нас за все хороше… Але ми відходимо в тему Домашнього_насильства, повернімось.</p><p>Іноді ми ходили грати до друзів. У них була Денді, така, з стрілялкою качечок і пістолетом, я дуже любила цю гру. (Настільки, що аж в дорослому віці досить успішно займалась стрільбою). Маріо і Танки, Сонік і Спайро, ми грали Гаріка і Чужого. Напевно, з останнім в мене багато ліній далі протягнулось, бо ця гра вперше показала мені, що таке справді страшно чи моторошно. <strong><em>Alien resurrection:</em></strong></p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/320/1*eVsTvn4ESK0owvNZ8yH4zQ.jpeg" /><figcaption>підніми камеру</figcaption></figure><p>Грала вночі. Перші розділи ти ходиш пустим кораблем, де купа трупів, і не розумієш, де ті Чужі взагалі, а потім в якийсь момент піднімаєш голову(камеру), а він стрибає на тебе зверху. Дуже моторошно.</p><p>Після того жанр, де ти сам, і де справді страшно, став одним з моїх улюблених. Виживання+хорор+самотність — чудове поєднання, після якого вже якось не дуже подобаються гратись командні і з яскравими кольорами. Ніякого соціуму, тільки трупи і хардкор. З іншої сторони, фантазія в цьому процесі трохи губиться, бо сюжет був лінійний і дещо для тупих. Вже на половині гри я зрозуміла алгоритм рівнів, криву складності, щоб вона дорівнювала досягненню, і завела блокнот, куди записувала все, що я чи брат проходили. До графіки не будемо апелювати зовсім, причина прозаїчна — для мого тєлєка того часу це була як картина Босха.</p><p>Інша штука, яка викликала в мене захоплення — відкриті для дослідження світи з купою таємних місць і предметів. Пасхалки у всіх іграх і досі заслуговують на окрему статтю, альманах, 300 томів тільки для них. Але про це теж окремо</p><p>Потім з’явився ПК. Дуже старий ПК, складений з величезного екрану, неймовірно плужної кулькової мишки, клавіатури з іспанською поміткою мови, і процесора, що жужав так, що порятунку від того звуку не існувало. АЛЕ! Почалась нова доба. Ні, це не інтернет, а <strong><em>Аlien shooter</em></strong>, який ми принесли на допотопній флешці, і установили. Якщо хтось пам’ятає, це класичний шутер з елементами лабіринту рівнів(чи мені так тоді здавалось). Плюс-дуже багато крові, легко йде навіть на допотопні компи, прохід рівнів не завжди однаковий, підійшли трохи креативно до левелдизайну, і до сюжету, який є. Мінус — трохи набридає, і легко пройти.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/1024/1*T9ZZN4wLbz5gQbcI1RnARQ.jpeg" /><figcaption>так, і ще там можна було з кулемета гасити нежить</figcaption></figure><p>Але тут вже почався вихід на хард — рівень, і це було прям для майстрів проходження. З цього також почалась любов до проходження ігoр на високих обертах, або на хардусі. В реальності я теж люблю випробування: Переїхати в Київ на початку пандемії: Пройдено!</p><p>Продовження буде… Надіюсь, скоро)</p><p>Коментуйте, пишіть в повідомлення, підписуйтесь, щоб отримувати нові публікації! Всім олдфагам, які грали в дитинстві теж — великий допотопний привіт!</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=e526d14e329a" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
        <item>
            <title><![CDATA[масовість систем, або “вийди хоча б кудись, нео”]]></title>
            <link>https://yassontigerson86.medium.com/%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC-%D0%B0%D0%B1%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B9%D0%B4%D0%B8-%D1%85%D0%BE%D1%87%D0%B0-%D0%B1-%D0%BA%D1%83%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%8C-%D0%BD%D0%B5%D0%BE-558073fcf2b0?source=rss-ea43e0c80f73------2</link>
            <guid isPermaLink="false">https://medium.com/p/558073fcf2b0</guid>
            <category><![CDATA[індивідуальність]]></category>
            <category><![CDATA[зміни]]></category>
            <category><![CDATA[нео]]></category>
            <category><![CDATA[масовість]]></category>
            <category><![CDATA[система]]></category>
            <dc:creator><![CDATA[Yasson Tigerson]]></dc:creator>
            <pubDate>Tue, 25 May 2021 23:05:06 GMT</pubDate>
            <atom:updated>2021-05-25T23:18:56.302Z</atom:updated>
            <content:encoded><![CDATA[<p>Мене все життя відлякували люди, які не розуміють своїх потреб і бажань. Вони здавались кимось, хто безумовно вліз в цей суспільний зріз “норми”, і не збирається з нього вилазити до смерті. Не виключаю також, що причиною цьому так само може бути заздрість до тих, хто може собі дозволити це зробити за ідейними\ресурсними побажаннями. І це не зовсім <em>політичне</em> питання(Так, я вжила це слово саме тому, щоб у Вашій голові засвітилась табличка “політика-брудна справа”, і тд тп). Питання саме в тому, <strong>чи хочеш ти </strong>зрозуміти і якось трансформувати, чи маєш ти на ту трансформацію абсолютно різних речей, які тобі не подобаються в загальній картині, ресурс чи бажання.</p><figure><img alt="" src="https://cdn-images-1.medium.com/max/700/1*ZA1wHqFzNuPFYlrn8U4Djg.jpeg" /><figcaption>еееее…я теж</figcaption></figure><p>Так, я знаю, що масовість йде ще з Риму, і масова комунікація теж. Цікаво, що Рим нам приніс дві несподівано комфортні речі — систему водяних комунікацій і труб (читай, водопривід і каналізацію), і масову комунікацію як в політичному зрізі, так і в інформаційному. Чому саме тоді так повернулось — питання історичного випадку, можна говорити годинами про еллінів, вплив східних цивілізацій і проміжкову історичну розвідку, яка теж вплинула, як і решту 100500 факторів та фактів.</p><p>З часом я почала розуміти певним чином це питання “комфортного” простору, з яким не хочеш боротись, бо це вимагає послідовності, включеності, зміни парадигми мислення і постійного гнучкого реагування. І, що цікаво, на цьому також основані всі алгоритми комунікації у соцмережах та інтернетні ШІ. А якщо підкопати глибше, то і вся соціалізація зав’язана на цьому, на знаннях, які мають стати комфортним підґрунтям на перебуванні в соціумі, без певних інцидентів, які звертають увагу на тебе і виокремлюють. Чомусь це діє не в дуже інклюзивну сторону, але брехливу сліпоту крайнього зору ще ніхто не відміняв, еге ж? Як ж чудово, що деякі люди\фірми\корпорації, теж вміють цим користуватись! Але тут ми вертаємось до дискусії про динозавра і яйце, тож нема сенсу цей абзац продовжувати, перейдімо до наступного, конструктивного</p><h3>Як я думаю, що це питання масовості може бути нівельовано, чи апгрейднуто?</h3><p><strong><em>Перший</em> </strong>варіант, звичайно, оптимістичний, бо мене вже нудить від постійного власного песимізму, і я вирішила спробувати мислити інакшими категоріями. Що, якщо більшість з маси таки відрефлексує, що система якось не так заточена, і захоче її змінювати? Екскурс: з нашою державою така зміна могла відбутись після 2014, я хз, чи відбулась, бо кожен це може відслідкувати лише по собі і власній історії. Отож, тоді, коли одиниці постануть як “змінотворці”, решта частка маси знову-ж таки піде за трендом, мейнстрімом, і всякими різними такими словечками, і ця ж частка, яка теж не може бути компетентна у всіх абсолютно секторах, і все ж знаходячись у умовах соціалізації тією ж системою, з часом буде підтримувати одиниці, але сам лад буде змінений лише при умові розуміння незручності систем справді більшістю, і з тим, щоб ця більшість ще й згодна була <strong><em>взяти на себе відповідальність і віддати ресурс</em> </strong>тому процесу. ( Слово Релігія тут сміється диким сміхом в моїй голові, але давайте не занадтувати цей текст побічними квестами).</p><p>Тобто, справді якісна зміна в існуючих системах може настати тоді, коли більшість учасників вже розтискають їх по швах власними зусиллями і відповідальні за це. Як це корелюється з масою, яка потребує зручності для себе і комфортного місця для існування впродовж власного життя? Ніяк. І цьому не допомагає обмежити своє коло спілкування тими, хто не в цій зоні комфорту, і хто щось робить. Цьому має помогати роз’яснення кожному собаці, котрий гавкає на будь-яку систему, що лише гавкати, жаліючись, не поможе. Що, ниючи, соціальна маса не дає фідбек, а лише вихлюпує емоцію. І це нікуди не дівається, а просто існує, як і раніше, підтримуючи систему інформаційними приводами. Але як собі подумаю, наскільки це багато зусиль, то аж погано стає… І це ж люди ще народжуються, виростають нові покоління. Оййй…</p><p><strong><em>Другий</em></strong> ж, песимістично-депресивний сценарій, дещо есенціалістський, за що можете мене закидати капцями і всім решту, що у вас під рукою є. Але частина мене так думає, бо оцінює реальність з інакшої сторони, і це здорово. Так, я знаю, що есенціалізм зараз прихильниками ксенофобії, расизму, ненависті за ідеалогічними напрямками застосовується повсюдно. <em>Якщо не годні, то припиніть читати, і пийте чай з ромашкою, пильнуючи свій ідеологічний mental health</em></p><p>Якщо ми беремо відправну точку Риму як постановку певної константи <strong><em>“Людству добре купатись в своїй масовості і коли водопровід у кожному домі”</em></strong>, тоді розбирати цю задачу на кмітливість стає дещо складніше, проте — цікавіше. З часів Риму на цю систему все більше наростає інших систем, які так само заточені під ці правила гри, релігії, ідеології, політичні питання волі і влади, ринок, ідентичність, комунікація, сексуальність, врешті решт. <strong><em>Правила</em></strong> прості:</p><p>А) Чим менше відповідальності за себе і своє життя конкретно у індивіда — тим краще йому самому,</p><p>Б) Чим більша сфера влади конкретно у індивіда — тим більший ризик, що користуватиметься нею, щоб збавити собі відповідальність і примножити водопровід у домах,</p><p>В) Будь-які правила, які заточують індивіда до цих систем, чи то емоційні якорі, чи то моральні установки і шаблони, чи то суспільні стереотипи і нав’язання— вони всі добрі заради цієї мети, бо вони для індивіда, його благополуччя, і примноження водопроводів на планеті Терра,</p><p>Ґ) Всі системи можуть боротись за юзера з його “унікальністю водопровода”, але з долучення його до систем всім разом стає краще, бо тоді боротьба систем може продовжуватись(має ким), та ще й примноження водопроводів зростає на планеті Терра.</p><p>Найбільше це мені, звичайно, перетинається з комунікацією і маркетингом, і з Фуко, який, як і купа людей до нього, про це писали\думали. Про маркетинг і його штуки можна почитати тут, з чим я згодна: (<a href="http://open.kmbs.ua/mi-usi-divakuvati/">http://open.kmbs.ua/mi-usi-divakuvati/</a>). А Фуко вартує читати нащодень, тож не буду брати владу визначати, що саме.</p><p>Але, якщо ці <strong><em>правила гри</em></strong><em> </em>визначені і є правильні у більшості випадків, чому суспільство все ж цю норму розхитує і розширює з плином часу і історичним поступом? І чи розширює воно насправді, чи лише діє, щоб в новій системі, що сполучає старі і нові правила гри у “племена” і колективну комунікацію груп, а не індивідів і систем, знову-ж таки адаптуватись і існувати? Йдеться не лиш про поняття маси і масованості індивіда, але й про бінарне уявлення “свої”-”чужі” щодо взаємодії систем і пластів осмислення. Чи не є це певним чином мімікрією заради виживання, чи не є ця нова система уявлень метафоричним комп’ютерним вірусом, що зрозумів вигідність схрещення з дещо інакшим штамом заради такого самого виживання і побутування у соціальній ноосфері?</p><p><strong><em>На ці та інші болючі питання </em></strong>Ви обов’язково знайдете відповіді в сумні екзистенційні ночі, коли Вам здаватиметься, що Ви — єдина часточка космічної пилюки у Всесвіті. Чудово, що в нас як у людства є ці ночі, хоч якийсь час в буднях праці, щоб задуматись. <em>Made by existentialism, so enjoy</em></p><p>Тож, якщо Ви дочитали аж сюди, давайте розглянем<strong><em> третій</em></strong> варіант, в якому ви ще більше розчаруєтесь у моєму вмінні не стрибати по хмарках роздумів, а вести лінійно і логічно наратив чи думки.</p><p>Згадаймо оптимістичний <em>перший</em>, щодо пояснення всім індивідам, що таке відповідальність і віддавання ресурсу на благу справу, і кіберпанково-депресивний <em>другий</em>, коли система сама апдейтнеться, бо так вигідніше далі існувати, трошечки змінивши форму заради того ж самого впливу. А тепер згадаймо, на що зазвичай ми спираємось, як люди, роздумуючи про це, навіть якщо робимо певні зусилля, і не залишаємось в цій “нормі”, в якій нам комфортно: “моє життя таке коротке, хто буде робити це, коли я не зможу?”, “чи справді в стратегічній перспективі я щось зможу змінити\міняю?”, “все тлен”, і тд тп. Такий, суперпесимізм, який чудово клеїться з другим варіантом і системами, яким це вигідно, плюс неможливість відчути перший варіант через брак людей поряд, які теж щось міняють, і страх взяти відповідальність. І при такому розкладі ці процеси обидвох варіантів якось проходять, але дуже ліниво і тухнуть на півдорозі. Чому? Бо ми не бачимо близьких прикладів, бо не вміємо це мотивувати для самого ж себе, бо тактик і тіло виграють, а стратег програє, і ще купу всяких різних таких самих виправдань. Тож, <strong><em>третім варіант</em></strong>ом буде таке собі розуміння двох, і ухиляння одночасно від обидвох на належному рівні. Тобто: <strong><em>перекладання відповідальності за себе, проте розуміння, що цим користуються як інструментом. Жодного вкладання ресурсу в зміни, але і такий самий ігнор до нав’язливих систем та їх правил.</em></strong></p><p>Думаю, це хороший варіант, довго його триматись важко, хоч він і віддає бонус у вигляді твоїх власних триґерів-тем чи проблем, які оптимально потім дорослі люди розбирають на рефлексії чи з терапевтом. Через те, що, розуміючи себе як товар і як юзера, за якого весь двіж і замутився, ми стаємо на якусь дорогу, яка нам якнайближча, чи вона складна, чи легка, в будь-якому випадку. А це вже цікаво розбирати, в який момент, і що саме зачіпило так, що аж по зараз не відпускає</p><p>Ніяких <strong><em>висновків не буде</em></strong>, бо моралі не існує, ця штука дуже штучно нав’язана системами. Якщо Ви спромоглись дочитати до кінця, і навіть подумати щось з приводу моїх роздумів тут, <strong><em>пишіть коменти</em></strong>( я їх так і не закрила), або напишіть особисто мені, які варіанти ще маєте, як бачите, Ви — ті, з ким я досі якось спілкуюсь чи слідкую, а, отже, Ви мене не відлякуєте :)</p><img src="https://medium.com/_/stat?event=post.clientViewed&referrerSource=full_rss&postId=558073fcf2b0" width="1" height="1" alt="">]]></content:encoded>
        </item>
    </channel>
</rss>